Сонце, що їсть інші зірки

Через те, що люди перестали слухати своє серце, на їх грудях з’являється шов з червоних наче ниток, але їх неможливо висмикнути, або будь яким чином позбутися. Вони рвуться коли хтось зраджує свого соулмейта, роблячи боляче. Біль такий невпинний і невблаганно різкий, наче твоє серце рветься на шмаття.

—Ти терпиш це пекло заради мене? – вона усміхається перлинами зубів в оксамиті її вуст. Він цілує її, хоча йому від цього печуть груди і він задихається.

— Чому в тебе такі очі? – хлопець підтягується до неї, хоча вони і без того лежать досить близько одне до одного. – Я ніяк не можу перестати в них дивитися, це чари?

Вона сміється у відповідь і пригортає його до себе, стягуючи з чужого міцного плеча сорочку, рука хлопця ж тягнеться під її сукню і пестить груди, на яких немає шву, лише гладенька, молочного кольору шкіра.

—Я казала тобі, я не з цього світу, твоя любов до мене несправжня, дурнику. Кожен здатен закохатися в мене.  – Її очі дійсно були незвичайними: у золотавих райдужках наче народжувалися нові планети і згорали у сонячному промінні, і вони гинули від щастя.

—Але ти кохатимеш не кожного, – він все ще шукає в її словах виключення, хоча це вже їх дванадцята зустріч і її відповіді не змінюються, так як і його питання.

Дівчина затинається. Він каже подібне так часто, що вже і не усвідомлює вимовленого. Вона ж наче вперше по справжньому це почула. У зйомній студентській квартирі було вимкнено світло, вікно лишилось привідчиненим і фіранки колихались від подиху протягів.

Аякс цілував Люмін так, наче був новою планетою народженою в її очах і хотів згоріти в сонці обіймів її тіла.

—Коли цілую тебе… Біль минає, – він шепоче їй у шию, і пригортається рудим м’яким волоссям, як ласкавий кіт.

— Так, звісно, – Люмін заривається пальцями у його волосся. – Бо коли ти цілуєш мене, ти мій.

***

В нього є соулмейт. Він вчиться на факультеті філософії і постійно каже: «Все є вода, а ти моя вода».  Аякса це збуджувало рівно до того моменту, поки він не дав себе випити іншим вустам, не залишивши нічого для того, кому був обіцяний Всесвітом.

-До котрої ти працюєш сьогодні? – Чжун Лі замовив собі чай і чекав доки Аякс приготує його йому. Це було невеличке кафе біля міської зупинки громадського транспорту, сюди заходили перекусити, доки чекали свій автобус.

Рухи Аякса розслаблені, він знає, що Чжун Лі це не питиме, йому не подобається смак дешевого чаю, перебитий сиропом і цитрусом розпареного у кип’ятку лимону. Проте вдячний йому за те, що кожного разу, коли хлопець приходить сюди, щоб побачити Аякса, він щось замовляє.

—Я попросив Сяо Лін підмінити мене раніше, сьогодні в мене тренування. – Цим він відсікає спробу Чжун Лі назначити зустріч на сьогодні. Він не бреше, тому нитки на грудях не стягуються, хоча бій серця пришвидшується, коли Аякс дивиться на те, як Чжун Лі опускає очі і з розумінням хитає головою. Аякс швидко озирається на напівпорожнє приміщення кафе і, опускаючи чашечку з чаєм на стіл, схиляється до обличчя свого соулмейта. Чжун Лі припіднімає голову і Аякс м’яко його цілує в губи.

— Я не знав, що в тебе буває такий вираз обличчя, – сміється Аякс. – Мені подобається.

Чжун Лі досі дивиться на почервонілі губи хлопця навпроти і тихо сміється своїм красивим низьким голосом.

Аякс на якусь мить забуває про існування Люмін.

Планета рятується від самознищення, відстрочуючи його на один день. Але знову закохається у своє сонце, коли обертатиметься довкола нього.