Джек Фростер

Джек Фростер сидів з друзями за столиком в їдальні та намагався їсти, запихаючи в рот їжу, між репліками своєї розповіді. Раптом по його тарілці стукнули та залишки обіду тепер були гарненько розмазані по одягу хлопця. Джек обернувся на сміх, навіть не намагаючись обтертись.

– Я тут почав дивитися подкаст одного психолога…

– А що ж вам, їбанатам, ще робити! – Перебив хлопця Ерік і облизав палець, який замастив у Джековому обіді.

– … і він каже, що кривдників, зазвичай теж хтось кривдить. Тебе, що б’ють вдома? – Фростер зберігав зовнішній спокій та насправді хотів повиривати Еріку всі зуби по черзі. Ерік різко перестав сміятись і знітився.

– Ти… ти охрінів, чмошнику?! Це ще кого б’ють! От я тебе сьогодні поб’ю, а мене ніхто не сміє чіпати, ясно?! – Очі Гарісона бігали, не знаходячи за що зачепитись: Джек знає. Він зрозумів це, як тільки зміг сфокусуватись на очах хлопця. Еріку Гарісону ніколи не бракує слів для образ, та зараз він настільки розгубився, що просто пішов за свій столик.

– Ти мазохіст. Тобі явно подобається, що Ерік гамселить тебе вже два роки. А він садист. Ви ідеальна пара. Бо іншого пояснення, чому ти сам нариваєшся, говорячи йому подібну хрінь, я не бачу. – Віктор говорив з повним ротом і крутив в руці виделку.

– Як ти виразився, Гарісон вже два роки гамселить Джека, а отже, Джек не мазохіст, а просто має Стокгольмський синдром. – Чарлі уважно вдивлявся в свою тарілку, намагаючись дістати з неї останню зелену горошинку.

– Для Стокгольмського синдрому мені не вистачає однієї важливої деталі — прихильності до власного кривдника. – Озвався Джек, піднімаючи рюкзак. Треба перевдягтись, а він вже півтора року, як носить з собою змінний одяг.

Одного літнього дня Джек сидів з друзями під деревом і про щось жваво розповідав, він любив, коли його слухають. Аж в декількох метрах від них почулось:

– Фростер, ти що підар?

Джек обернувся, побачив Еріка з компанією. Тоді глянув на свою рожеву футболку.

– Сам ти підар. А футболка в мене…

Договорити йому не дав удар в обличчя, який роз’юшив хлопцеві ніс. З цього почалась дворічна історія знущань, образ і побиття від Еріка Гарісона.

Джек йшов після школи додому і все не міг дати тями, чому його сьогодні так і не побили. Тому сахався від кожного звуку, думаючи, що це Ерік причаївся, щоб залишити на ньому декілька нових синців.

Всі вихідні Джек не міг знайти собі місця — він потрапив у ціль, схоже Еріка і справді вдома ображають. Але чому той вирішив зганяти свою злість на Джекові зрозуміти не міг.

Ранок понеділка можна було б назвати добрим, якби Джекові в голову не прилетів м’яч.

– Гарісон. – Джек важко видихнув і обернувся. Ерік широко посміхався і наказав хлопцеві підняти м’яч. – Еріку, я не винен в тому, що тебе ображають вдома. Але нащо зриватись на мені? – Він зрозумів, які наслідки чекатимуть його після цієї тиради, ще не встигнувши її договорити. І мимоволі повів плечем, щоб зігнати мурашок, які в один голос скандували: “Тікай, придурку”.

– Фростер, я бачу, ти дуже сміливий став. Мабуть, не даремно свого психолога слухаєш. Але від мене це тебе не врятує. Якщо ти хоч комусь про це скажеш, я вб’ю тебе. – Ерік вхопив хлопця за комір і сильно штовхнув в стіну. Його очі були червоні від злості. – Бляха, чим від тебе несе? – Гарісон зробив крок назад і, скривившись, понюхав власну руку.

– Це називається “парфуми”. Але звідки тобі знати. – Джек не знав, що зараз робиться в його голові, але він відчув свою перевагу над суперником. Він знайшов больову точку Еріка Гарісона і тиснутиме на неї щосили стільки, скільки зможе. Кулак на щоці привів його до тями.

– Ти, сука, взагалі не розумієш, що просишся, щоб я тебе побив?

Джек торкнувся губи. Кров.

– Якщо ти ще раз торкнешся мене, я всій школі розповім, як ти в соплях благаєш татка не бити тебе. Я доступно пояснюю? – Він підняв голову і побачив зблідлого і зляканого Еріка, який через секунду зірвався з місця і побіг всередину школи. В грудях щось тьохнуло, здається Джек був розумнішим, ніж сам про себе думав.

Більше Джека ніхто не бив. Ніхто не жбурляв в нього обідом і не обливав чим-небудь його одяг. Вони з Еріком удавали, що не знайомі.

– Ти поясниш нам, якого біса тут відбувається? Бо коли Гарісон тебе бив, все було якось зрозуміло. А тепер я по-справжньому його боюсь. Він як павук, що зник з твого поля зору. Постійно чекаєш, що він зненацька вискочить на тебе. – Віктор затягував шнурівки на кедах, наступною була фізкультура.

– Я так розумію наш павук знайшов собі іншу жертву і не розрахував. – Хлопці прослідкували за поглядом Чарлі до дверей роздягальні. Гарісон прийшов з гіпсом на лівій руці та коли зустрів погляд Джека, машинально прикрив її правою рукою. Тоді опустив очі й пішов до своєї шафки.

– Та ні, не знайшов. – Джек підвівся і пішов до Гарісона, з кожним кроком думаючи, що лізе не в свою справу, і що вони не друзі, і, взагалі, так тому Еріку і треба. Та все ж підійшов і запитав:

– Можна з тобою поговорити? Наодинці.

Сказати, що Ерік здивувався, це не сказати нічого.

– Фростер, йди нахуй, будь ласка.

– Ти знаєш це слово? – Джек чесне слово не хотів нариватись, але робив це мимоволі.

– Я тобі зараз кабіну рознесу, ти цього домагаєшся?

Віктор і Чарлі так і стояли на місці, закусивши кулаки та не зводячи поглядів від нікому не зрозумілої сцени. Вся роздягальня чекала бійки, але не чути було навіть розмови на підвищених тонах. І це лякало найбільше.

– Чекатиму на тебе там де ви курите на перервах. – Джек пішов на вихід і почув, як ззаду гупнули металеві дверцята шафки — Ерік вдарив їх кулаком і вилаявся собі під ніс.

– Ні чорта не розумію. Вони тепер дружити надумали? – Віктор повернувся до Чарлі відтираючи від слини руку.

– Не думаю. Але мене аж мурашки пробирають від їхньої нової комунікації.

Ерік підходив до Джека дістаючи з кишені цигарки й підкурюючи.

– Чого тобі, чмошнику?

Джек удав, що не почув цього.

– Як ти зламав руку?

– Тебе це їбати не повинно, півнику. Ясно? – Гарісон підкурив, але так і не зробив жодної затяжки.

– Я не для приколу питаю.

– А для чого? – Ерік недовірливо гмикнув і зробив першу затяжку.

А й справді, для чого? Навіщо Джекові взагалі Ерікові проблеми. Хлопець правий — його це їбати не повинно.

– Ти сам з собою розмовляєш чи що? – Джек підвів, як виявилось, опущені очі й побачив прямо перед обличчям цигарку, що яскраво засвітилась від чергової тяги.

– Гарісон, якщо тебе б’ють, треба комусь сказати. Це ж не нормально.

Ерік випустив цигарку з пальців і втовк Джека в стіну, навалившись всім тілом:

– Скажи мені, Фростер, ти самогубець? Я ж казав, що вб’ю тебе.

– Однією рукою не вб’єш. – Вперше за два роки Джек дивився прямо в очі своєму кривднику. Ерік вилаявся і відступив від нього.

– Чого ж ти сам не розповів, якщо це не нормально?

– Я розповів. Але батько сказав, що це мамине виховання винне і я повинен бути мужиком й натовкти тобі пику.

– І що ж тебе зупинило?

– Наявність мізків.

– Я тобі зараз вріжу. – Ерік замахнувся, але опустив руку.

– Я маю на увазі, що я об’єктивно оцінюю свої сили. Ти явно фізично сильніший за мене.

Вони дивились один на одного ніби вперше бачились. Дві незнайомі чужі людини.

– Як ти дізнався? – Ерік порушив тишу і дістав цигарку.

– Про те, що тебе вдома б’ють? Я не знав, просто ляпнув. А тоді з твоєї реакції зрозумів, що вгадав.

– Пиздець. – Ерік випустив дим і розсміявся. – А той психолог, я так розумію, тямущий тип.

– Треба комусь розказати.

– Цю розмову завершено. – Гарісон викинув недопалок і пішов, залишивши Джека наодинці зі своєю сраною допомогою.