Засмучене сонечко

Примітка: на цей фф мене надихнула ось ця прекрасна робота: https://fanfic.com.ua/fanfic/%d0%bf%d0%be%d0%b4%d0%ba%d0%b0%d1%81%d1%82-%d0%b2-%d1%85%d0%bc%d0%b5%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%b8%d1%86%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83/

Зйомки завершилися.

Хлопці, втомлені, повертались до готелю, час від часу перекидуючись словом. Женя всю дорогу їхав мовчки, дивлячись у вікно. Сьогодні він був не в настрої, щоб підтримувати розмову.

Діставшись готелю, Янович першим вийшов з авто і не чекаючи інших, швидкими кроками попрямував у свій номер.

– Спартак, я хочу побути один, – твердо промовив актор, закриваючи двері перед носом Субботи.

Антон жестом запропонував Спартаку зайти у їхній з Колею номер.

Янович сів на край ліжка, схопившись руками за голову. Сьогодні він знову зірвався.

Чому все так вийшло? Чому він не відчуває того задоволення від спілкування, що й раніше?

Женя нахмурився.

Врешті, чому його слова стали пустим звуком для інших. Невже він так погано пояснив. Лише фото або підпис книги, бо вони погано почуваються. Уже втретє він повторював те саме, сподіваючись кожного разу, що його зрозуміють. Але його ніхто не чув. Вкотре його прохання проігнорували. А що буде далі? Женя не знав. Не думав. Не хотів думати. Якщо це повториться, він боявся, що знову зірветься. І на цей раз Спартак не зможе його зупинити.

Стук в двері.

Янович неспішно піднявся з ліжка і відчинив.

– Спартак, я ж просив залишити мене самого, – втомлено вимовив старший.

– Женя. Це мій номер також, – спокійно відповів Суббота, після невеликої паузи, додав: – Женька… Я бачу, як ти себе почуваєш вже третій день. Як ти злишся на всіх. Тобі слід практикувати асертивність і…

– Спартак! – крізь зуби процідив актор, – Я що, і для тебе порожнє місце? Ти теж вирішив проігнорувати мої слова? Я! Хочу! Побути! Сам! – відчеканюючи кожне слово, роздратовано сказав Женя, і додав: – Я не ти, розумієш? Я не вмію бути таким спокійним і ввічливим з усіма! Особливо, коли тебе ніхто не сприймає серйозно!

Розвернувшись, Женя підійшов до крісла, де лежала його сумка. Витягнувши сигарету і запальничку, зник за дверима балкону. Плювати, що він пообіцяв Спартаку більше не курити. Зараз йому це було вкрай необхідно.

На небі скупчувались хмари, ховаючи за собою зоряне небо. Здійнявся холодний вітер. Затремтівши, Женя обійняв себе обома руками, викинувши сигарету.

Легенький скрип дверей. На плечі Жені лягає його куртка.

– Змерзнеш і знову застудишся.

Женя, не повертаючи голови, продовжує стояти і дивитись на нічне місто перед собою. Таке гарне та спокійне.

В очах неприємно пощипувало. Янович заплющив очі, намагаючись втримати сльози.

Він втомився. Все, чого йому хотілося у даний момент – зібрати речі і повернутись додому. Але їх ще чекали у чотирьох містах. Мабуть, не варто було організовувати тури щомісяця. Женя хотів повернутись до зйомок на кухні. До цієї комфортної та лампової атмосфери.

Янович тихо схлипує. Відчувши легкий доторк чужої руки до його спини, він розвертається до Спартака. Дивиться на нього жалісними очима. По щоках течуть сльози.

Спартак підходить ближче і обіймає свого Женьку. Він все розуміє без слів. За весь час, що вони разом, він добре вивчив цього хлопчика.

Відчуваючи міцні, теплі обійми, Женя ховає своє обличчя у шиї молодшого і голосно схлипує.

– Вибач, Спартачок… – майже пошепки вимовляє актор, – Я сьогодні перенервував трохи…

Сльози заважають говорити. Женя ковтає ком в горлі, вкотре голосно схлипуючи.

Спартак погладжує спину актора однією рукою, заспокоюючи. Нічого не говорить. Не роздає поради. Лише мовчки обіймає свого товариша. Слова зайві. Він дасть Жені виплакатись, висловити усе, що той забажає. А потім вкладе його спати, щоби зранку його сонечко знову яскраво світило.