В кімнаті, повній людей, чиї очі ти будеш шукати?

У Бачіри ніколи не було справжніх друзів. Однолітки завжди смілись з нього, дражнили, називали дивним, іноді навіть били… Але він не міг довго ображатись на них: вже наступного дня увесь в пластирах та синцях вибігав у двір з м’ячем, щоб пограти у футбол. Сусідських хлопців на довго не вистачало – коли він один обігрував команду з чотирьох чоловік вони знов його били, а Бачіра знов залишався на самоті. Єдиним його другом було Чудовисько. Лише він розділяв всі його думки, його жагу до футболу, був хлопчику і співкомандником, і вірним товаришем. Але як би не було добре та весело Бачірі в компанії Чудовиська, йому завжди хотілося знайти справжнього, не уявного друга. Адже згодом виявилося, що інші люди не бачать, ба більше, навіть не чують Чудовисько. Спочатку він не міг в це повірити. Вдивляючись у налякані обличчя дівчаток на хлопчиків з його класу молодшої школи, він думав «Певно, вони просто розігрують мене! Адже я бачу тебе, чому вони – ні?!». Проте виявилось, що мама, найближча та єдина рідна людина, теж не бачить його друга. У тому, що мати не бреше, в Бачіри сумнівів не було.

З потраплянням Бачіри у Синю в’язницю, все змінилось. Ісагі Йоічі з перших днів їх знайомства захопив усю увагу Бачіри. Коли Ісагі поруч з ним, на полі, хлопцю на хвилини здавалось, що Чудовисько, яке завжди було поряд, поступово розчиняється, відходить на другий план, а його місце займає Ісагі. Кожного разу, коли у розпалі гри в очах Йоічі спалахкував зелений вогник, серце Мегуру пропускало удар. Хотілося грати з ним у футбол вічність, не помічаючи годин, разом горіти полум’ям азарту, потонути у його синіх, мов нічне небо, очах.

«Ось він! Тебе я шукав усе своє життя, Ісагі!» – із захопленням думав він, віддаючи черговий пас, після якого Йоічі сто відсотків принесе ще один гол їхній команді.

З кожним матчем Бачіра все більше був впевнений у тому, що вони удвох с Ісагі пройдуть весь шлях Синьої в’язниці, потраплять на національні. Про те, що у кінці найкращим бомбардиром стане лише хтось один він намагався не думати. Зараз все, що йому було потрібно просто бути поруч з цим егоїстом, як він не раз вже подумки називав Ісагі, розділяти з ним чудовий смак перемоги, бачити його яскраву посмішку під час спільних посиденьок після важкої гри, від якої пульс частішав, а щоки заливав ледве помітний рум’янець.

Проте на початку другої селекції їхні шляхи розійшлися.

– Я не чекатиму на тебе, Ісагі…

Брехня. Ще й як чекатиме. Буде вірити, хапатися за найменшу соломинку надії, що Ісагі повернеться і вони знов зіграють… Ні, не тільки заграють, просто ще раз розділять один шматок стейку на двох; ще раз будуть спати один біля одного, і від звуку рівного дихання та спокійного обличчя Йоічі який спить поряд, Бачіра сам забуде як дихати; ще раз будуть сидіти усю ніч, передивляючись матчі інших команд та розповідаючи один одному про життя, яке було до…

Тиждень очікування пройшов для Бачіри не легко. Періодично закрадались підлі думки чи не помилився він в Ісагі, чи дійно той зможе перемогти та забрати його до себе в комнаду. Проте коли він побачив Йоічі у коридорі, зазирнув у його сині очі, в яких танцювали вогники радості, серце мало не вистрибнуло з грудної клітини. Мегуру ніколи не міг довго стримувати емоції. Хотілося кинутись на хлопця з обіймами, притиснути до себе і більше ніколи не відпускати. Але не тут і не зараз. Гнітюча присутність Ріна за спиною не давала вивільнити усі ті почуття та переживання, що сиділи у Бачірі так довго.

А в голові билося лише одне: «Так, я знав! Я вірив у тебе, Ісагі! Ти повернувся, мій Егоїст!».

Вже пізніше, коли майже всі в корпусі спали, Бачіра побачив Ісагі у їдальні. Піддавшись пориву, він схопив хлопця за руку, змушуючи озирнутись на себе. Десь хвилину вони стояли мовчки, вдивляючись один одному в очі, поки Бачіра не наважився перервати тишу.

– Егоїст, ти повернувся… По мене?

Слова застигли у повітрі, а Бачіра відчув, як серце гулко бахкає десь у вухах. Та вже наступної миті Ісагі міцно стиснув його руку у відповідь та широко посміхнувся.

– Так, Монстр, я прийшов забрати тебе назад!

Миттєво скорочуючи відстань між ними, Мегуру накрив вуста хлопця своїми, ніжно цілуючи. Ісагі у відповідь лиш сильніше стиснув руку футболіста, переплітаючи їхні пальці між собою у замок. Перед тим як відсторонитись, Бачіра встиг подумати, що він би цілував ці губи вічність. Ще раз подивившись у темні очі Йоічі, він не побачив в них відрази, чи ще чогось, що очікував. Усміхнувшись такою світлою і щирою посмушкою, якою міг лише Бачіра, він сказав:

– Я не помилився в тобі, Ісагі. І я більше не хочу розлучатись з тобою. Але якщо колись доведеться, я хочу запам’ятати абсолютно все у тобі.

І якщо б Бачіру спитали «В кімнаті, повній людей, чиї очі ти будеш шукати?», він би без роздумів відповів «Ісагі Йоічі».