smile

не вперше Жені притискати татуйоване тіло в чорному (із зазиранням в майбутнє – в оголеному: відсутність одягу це теж одяг) до стіни. так, він слабший, але той факт, що може дивитися зверхньо, як частина гри і зверху, як уся гра загалом – просто розйобує, як не подивись. а дивиться Женя так, що воно його самого зсередини пробирає струмами. медуза горгона і дзеркало, чесне слово. на задньому подвір’ячку свідомості б’ється думка, що він і правда кам’яніє, щоправда тільки членом, і, господи, це такий крінж.

– знаєш, Спартак, – той плавно веде стегнами вперед у відповідь – так, будь ласочка, називай мене на ім’я, коли ми вдвох, твій, твій, сука, повністю, – є нарізка в тіктоці, нібито ти зі мною посміхатися більше став.

– може й так, – вкладає потилицю в Женіну долоню і блаженно відкидає голову, – а що?

– я хочу, – ось так, просунути йому палець за щоку і легенько відтягнути, – хочу, щоб ти для мене посміхався.

– га? – Спартак зводить брови на секунду і задирає їх вверх у здивуванні.

– поки не кінчиш, со-онечко.

і він посміхається на це ніжно-протягнуте-променеве-тепле-гаряче, щойно Женя дістає палець з його рота. посміхається, стиснувши губи в тонку смужечку, з блядським викликом в проханні і благанням у примушенні.

– хороший мій, – Женя розстібає шкіряний товстий пасок і витягає його одним різким рухом, і до посмішки додається нервовий смішок, – ось так, мій найкращий, – руку на член, язиком широким мазком по шиї, просто неперевершено, просто, бляха, нереально й позасвідомо.

Спартака маже під ним, розйобує в вишукану зі змазаним тактом вібрацію тіла, він розтікається своїм ааааххх, достатньо довгим, щоб від цього підкосилися ноги.

– р-розстібни… – скулить, просить, руки зависли в повітрі в Жені над плечима. може зробити все, що хоче. може зробити все, як треба. але не буде.

– всміхайся гарненько, – чортяка знизу, йому хочеться наказувати чітко й без варіантів відступу, але чомусь десь між поштовхів члену в своє горло і з рукою в кучерях, бо коли Спартак слухається ось так добре, брати його хочеться теж, віддаючись.

навіть коли повільно мастурбуєш йому двома пальцями кільцем – ледь себе тримаєш, щоб не дозволити йому трахнути свій кулак з тим його зміїним поглядом; щоб не дозволити йому поставити тебе на коліна і відтрахати в рот – та що завгодно, аби б йому, сонечку, бляха, добре було.

трошки нахилитися, щоб потертися носами – вони можуть гратися в жорстокість до того, щоб кататися по підлозі, впиватися в шкіру до синців, кусатися до слідів тижневого терміну візуальної придатності, але ніжність – ніжність це їхня константа. неминуче й неуникне.

– ширше; ширше, мій милий, – власний голос схожий на гіперболізовану комп’ютерну симуляцію, а оскал навпроти підсилює стан цього якогось понаднормового збудження, в якому на секунду втрачаєш реальність, а оговтуєшся від його майже скрику; обидва ваших члени в тебе в руці, розставлені ноги ниють від того, що треба зрівняти зріст, Спартак нахуй задихається, чіпляється за плечі і все ще слухняно тягне кутки губ вверх, впираючи язик в верхні зуби.

– по-цілуй, – його погляд з тим всім не в’яжеться, і це той поцілунок, коли береш його обличчя в долоню, а після губ переміщаєшся на скроню.

– кохаю, мій маніак, – прошепотіти на вухо і відчувати, як він несподівано тече на пальці саме від цього – зносить дах і горить в грудях, огортаючи вдихи патокою. перехватити його під спиною (ну що ж ти так зітхаєш солодко, любчику, це ж вмерти можна) і притиснути до себе так близько, що ледь-ледь тепер рухається рука.

посмішка тримається на обличчі до останнього, формується на видихах пульсуваннями – тремтять, як йобане скло. самому дійти до оргазму хочеться шалено, але льодяні очі просять аж так, і підкоритися ним – пестити в максимальному прискоренні тепер вже тільки його – єдина вірна опція.

– господибо_же_ня, – перетікає одне в інше; з богохульства в персоналізовану інтимність, – кінчаю, – не попереджав ніколи до того, і як, бляха, від такого не спустити без рук прямо зараз?

закочує очі окреслено трикутником, щось на межі з картинною втратою свідомості, і в оргазмі сміється, мружачи очі. падає на коліна, розслаблений, плавний, язиком Жені по члену довгим рухом веде, і цього достатньо настільки, що коли в очах перестає темніти, а в вухах дзвеніти від власного стогону, він бачить Спартака з перлинними краплями на губах, щоці і навіть на волоссі. і все ще з усмішкою.

– а ти дивись, не брешуть в тому їхньому тіктоці, – Женя хіхікає кудись в шию і тулиться ближче.

– але вірити усьому все одно не варто.

вони вдвох раптом помічають, що сіло сонце.