Мої найкращі ліки

Через 5 хвилин початок подкасту.

Женя швидко дістає таблетку і, кидаючи її в рот, запиває водою. Це ж треба було вдруге під час туру захворіти. Йому слід було повернутись в готель і як слід відпочити, але зал уже був орендований, квитки продані. Глядачі з нетерпінням чекали їх вихід на сцену. Тому, ковтаючи майже тонну таблеток, Янович намагався якось втриматись на сцені. Не вистачало лише зомліти перед тисячами глядачів.

Зазвучала знайома мелодія. Відставивши пляшечку з водою, Женя схопив ноутбук і побіг на сцену.

Після завершення подкасту, хлопці вирішили повечеряти у ресторані готелю. Поки інші спілкувались між собою, Женя сидів спершись рукою і колупав виделкою свій салат. Апетиту не було. Настрій, як і самопочуття, було жахливим. Женя був незадоволений сьогоднішнім записом. Він часто дратувався, читаючи питання, не міг ніяк придумати влучний жарт у відповідь.

– Ти якийсь токсичний сьогодні,  – пожартував Спартак.

І Женя сам це помічав. Токсичність так і лізла з усіх боків. Але що він міг з цим зробити? Весь запис хлопець почувався паскудно. Голова розколювалась. Випита перед тим таблетка зовсім не допомогла. Випивши ще одну після подкасту, Женя сподівався, що нарешті полегшає. Але ставало навпаки гірше. Кожен звук довкола нього віддавав тупим болем.

Світло у ресторані не було надто яскравим, але від нього у хлопця пекли очі.

– Я, мабуть, піду в номер, – кволо вимовив Янович, піднімаючись з місця. Хлопець неспішно покрокував до виходу.

– Жень, ти забув свій телефон, – крикнув Коля, але той уже його не чув.

– Я віднесу, – Спартак взяв телефон і пішов слідом за своїм товаришем.

Вийшовши з ресторану, Спартак побачив, як знайома фігура повільно, злегка похитуючись, наближалась до ліфту.

– Женька.

Янович розвернувся. Занадто різко. У голові запаморочилось, а до горла підступала нудота. Він хотів зробити крок на зустріч Спартаку, але тіло його не слухалось.

Секунда, і він майже поцілувався з ворсистим килимом готелю, якби не міцні руки, що вчасно його впіймали.

Розплющивши очі, Женя тихо застогнав. Голова все ще боліла, але уже не так сильно. І уже не нудило.

Де я? Це… мій номер? Як я сюди потрапив?

Припіднявшись на ліжку, Янович схопився за голову. Все ще трішки паморочилась.

– Чому ти встав? – почувся владний голос Спартака, – тобі потрібно лежати!

Спартак підійшов до Жені і вклав його назад у ліжко.

– Я принесу тобі чай, а ти навіть не думай вставати! – суворо промовив Суббота, – знаєш, як ти мене налякав? Чому ти не сказав, що тобі погано?

– Не хотів… створювати проблем, – хриплим голосом відповів Женя, опускаючи очі донизу, як школяр, що провинився.

Спартак голосно видихнув. Йому варто було б відчитати цілу лекцію Жені про те, як важливо дбати про своє здоров’я, але, дивлячись яким слабким був зараз його товариш, вирішив відкласти це на потім.

– Зараз принесу чай.

Повернувшись з гарячим трав’яним напоєм, Суббота допоміг Жені піднятись, щоб той міг попити. Зробивши декілька ковтків, хлопець махнув головою мов “досить”.

– Хочеш ще чогось? – запитав Спартак, ставлячи чашку на стіл.

Янович задумався. Він згадав, як його мама завжди, коли він хворів, готувала йому його улюблені страви, співала пісеньку перед сном і цілувала у маківку. Жені хотілось, щоб і зараз його люба матуся була поруч. Заспівала йому і поцілувала. Але поруч з ним в даний момент був Спартак.

Женя нервово прикусив губу.

– Спартачок… – почав Женя невпевнено, – можеш… заспівати мені пісеньку?

Очі молодшого округлились.

– Будь ласонька.

Ці жалібні, майже котячі, очі. І хто придумав, що хворим не можна відмовляти?

Прочистивши горло, Суббота взяв першу ноту якоїсь пісні, яку він колись почув по телевізору.

Женя з широкою усмішкою слухав “спів” свого друга. Він ледве стримував себе, щоб не засміятись. Спартак зовсім не вмів співати. Врешті приснувши від сміху, Женя заховав своє обличчя під кодрою.

– Вибач, Спартачок, – крізь сміх видав Женя, визираючи з-під ковдри, – вибач.

Спартак замовкнув. Він схрестив руки перед собою і невдоволено подивився на старшого.

– Тобі вже пора спати! – твердо сказав Спартак, піднімаючись з ліжка.

– Мене мама завжди цілувала перед сном, – на одному диханні випалив Женя, злегка почервонівши, – її поцілунки були для мене найкращими ліками.

Він очікувально дивився на свого друга, чекаючи у відповідь лише чергову партію обурення. Але той, навпаки, низько нахилився до його обличчя, ледь торкаючись носами, і хитро посміхнувся. Серце в грудях забилось сильніше.

Спартак розтулив губи і, склавши їх трубочкою, подув в лице Жені.

– Охолонь трішки.

Незадоволено видихнувши, Янович дивися як Спартак йде геть з кімнати. Пробурмотівши, він збирався піднятись з ліжка, щоб переодягнутись. Не хотілось спати у сорочці і штанях від костюму. Але за декілька секунд Спартак повернувся і швидкими кроками підійшов до ліжка.

– Хочеш ще раз познущатись з хворої люд…  – Женя не встиг договорити, як його губи накрили у раптовому поцілунку.

Від неочікуваності хлопець скрикнув, але за декілька секунд заплющив очі від дивного задоволення, яке повільно розтікалось по всьому тілу.

Відірвавшись від солодких і злегка потрісканих губ Яновича, Спартак доторкнувся його чола.

– Ще гаряче, – нахмурився Спартак, – можливо варто збільшити дозу? Ммм?