no frost.

геніальна назва, я знаю, шо генійка

такий маленький текстик, який колись був скетчиком, для развлєкухи

***

— Та нахуй мені цей холодильник, Юнгі? — раз сотий за вечір питає Чонгук, і його вже нудить від слова на «х», а це навіть не «хуй».

На них вже починають коситися люди у п’ятизірковому ресторані, коли Мін кидає шовкову серветку на коліна, відкладаючи вилку з ножем убік.

— А де ти Єгермейстер свій йобаний зберігатимеш? — Юнгі втомлено заламує руки біля обличчя, нагадуючи Ґендо Ікарі, бо ця розмова його теж добряче підзаєбала.

— У мене є міні-бар для цього, любий.

Чонгук надто агресивно нанизує шматочок стейка та зморщується від головного болю.

— А ось буде в тебе холодильник — і міні-бар не потрібен, — Мін підіймає брови а ля “ну шо, схавав”, ігноруючи беземоційний погляд Чона.

— Нахуя він взагалі потрібен?

Чонгук робить великий ковток вина, бо їжа вже стоїть у горлі. Він, звісно ж, знає, що зі своїм чоловіком сперечатися неможливо — Юнгі непохитний; простіше на Еверест залізти без підготовки, ніж пересперечати його. Але ця дрібочка азарту та власної впертості не дає йому прийняти поразку, погоджуючись на всі безглузді ідеї Міна. То йому песика захочеться купити посеред ночі при тому, що у нього самого на них дика алергія, то їм потрібно терміново перефарбувати стіни в спальні, тому що попелястий білий тепер не в моді, не дуже підходить літу та настрою Юнгі, а краще взяти слонову кістку. .

— А як ми без нього житимемо? — Мін знову бере до рук приладдя, але, почувши слова чоловіка, дзвінко кидає їх на порцеляну.

— Ми вже маємо один.

— Він древній.

— Та й ми не молоді.

— За себе блять кажи, любий, — Юнгі погрозливо махає ножем перед Чоном. — У мене ще паспорт у кіосках запитують.

Зі сторони вони виглядають, як старе подружжя, якими вони і є, — можливо тільки, зовсім не старе, — що навіть офіціанти сповільнюються біля них, аби послухати, хоча парочку чути на іншому кінці зали.

— Ми вже купили хлібопічку за твоєю ініціативою, — наводить приклад Чон, нервово стискаючи край скатертини. — І щось я не бачив у хаті хліба.

— Ну так я й хлібопічки не бачив, — Юнгі відпиває вина, промокуючи губи серветкою. — Ти її відніс назад.

— Тому що хуй проссиш, навіщо вона потрібна, — Чонгук підвищує голос, і на них вже агресивніше витріщаються бабка з дідом, що сидять поруч. — Я блять не купуватиму холодильник.

Юнгі закочує очі, обурений такою хамською поведінкою до себе, і теж зривається на крик, кидаючи в чоловіка серветку.

— І не купуй! Я його сам куплю.

— Він нам не потрібний! — у свою чергу гарчить Чон, ляскаючи по столу, змушуючи столове приладдя разом із сусідніми столами підстрибнути.

— Нам потрібен ноу фрост, подвійна камера, рівень шуму менше 35 децибелів та вбудований кулер з водою! — перераховує Мін усі принади потрібного придбання, з викликом дивлячись у вічі навпроти.

— Тобі психолог потрібен, любий.

— А тобі бляха психіатр!

Чонгук відводить погляд, зорячи у тарілку з недоїденою телятиною, тихо додаючи:

— Засунь собі той холодильник, знаєш куди.

— Та ну, трясця, хоч десь у мене щось буде присунуто!

На гучний крик цього разу точно обертається весь ресторан. Це стає останньою краплею і найпотужнішим каталізатором, щоб Юнгі схопився, хапаючи склянку з водою і виплескуючи весь вміст прямо своєму чоловікові в обличчя. Мін різко відсуває крісло, так що воно падає, громовладно вдаряючись об підлогу, і під звук падаючих щелеп і гучних зітхань йде в бік виходу.

А Чонгук так і сидить із заплющеними очима, на диво, спокійно дихаючи, але відбиваючи пальцем ритм по стільниці. Не те щоб це було новизною, але щоразу як вперше. Чон вичікує кілька секунд, витирає кинутою в нього так завбачливо серветкою обличчя і, залишивши офіціанту більше чайових, посміхнувшись, слідує за чоловіком. Він наздоганяє Юнгі десь посередині зали, спокійно хапаючи за руку та повертаючи до себе обличчям. Проте, перш ніж Мін встигає щось сказати, цілує, змушуючи весь ресторан розбурхатися п’ятисотий раз за вечір.

Чонгук має за плечима практику, перевірену роками. Юнгі сам собі на умі, галасливий, моментами психований, обожнює покричати і посперечатися, але він його чоловік, якого Чон любить більше за життя. І якщо Міну подобається влаштовувати скандали на порожньому місці, то він йому підіграє. Чонгук цілує спокійно, не поспішаючи, вкладаючи в поцілунок усю любов, що заповнює до країв його серце. Він умощує одну руку на чужу спину, акуратно проводячи бганками жакета, а другою заспокійливо масажує маківку, відчуваючи, як Юнгі в його обіймах розслабляється. Чонгуку навіть здається, що хтось із відвідувачів зааплодував такій чарівній історії кохання.

— Заспокоївся? — питає Гук, відсторонюючись, і гладить Міна по лакованих пасмах.

Юнгі підіймає погляд до розкішної люстри, вдаючи, що всерйоз замислився над цим питанням, а потім його обличчя знову стає безбарвним.

— Ні, — він залишає дзвінкого ляпаса на щоці Чонгука та, вирвавшись з обіймів, йде до машини у дзвінкій тиші зали.

Чон дивиться йому вслід з усмішкою на обличчі, навіть якщо щока зрадливо горить. Він шмугляє її та плентає за чоловіком на шанобливій відстані, чемно вклоняючись хостесу на виході з ресторану.

Чонгук знає, що Мін не розмовлятиме з ним усю дорогу додому, зозла надягне найсексуальнішу піжаму та засне, повернувшись до нього спиною. І не важливо, що наступного ранку, коли Юнгі прокинеться, на кухні вже стоятиме новий холодильник з ноу фростом, подвійною камерою, рівнем шуму менше 35 децибелів і вбудованим кулером з водою.

***

***

до речі, у мене є телеграм-канал, заходьте на кавачай: https://t.me/egozavrrrarch