Пахощі літнього вечора

Тут високо в горах вода здається неймовірно холодною навіть улітку, особливо у цьому дивному місці, що завмерло посеред безкраїх лісів.

Торкання крижаної товщі змушувало розпашілу липневою спекою шкіру Техьона покритися сиротами, а тіло дрібненько затремтіти. Самотнє озеро на північному схилі ніколи не оминали дивні оповідки та легенди, але юнаку тут з нікому невідомої таємничої причини завжди було радше якось особливо затишно та несподівано як ніколи спокійно. Здавалось наче час по цей бік переправи зупинився ще тисячі років тому, дозволяючи кожному хто наважиться сюди завітати відчути себе поза межами їх звичного буття, поринути у невагомість. Не треба нікуди поспішати, непокоїтись, боротися, боятися.

Хлопець повільними, важкими кроками впевнено прямував просто до серця озера, туди де крізь гілля дерев, що височіли над водоймою як над прірвою, пробивалось тепле літнє сонечко, яке нібито з’єднувало той древній сховок з рештою земного світу. Спинився він лиш коли вода холодними спокійними хвилями пестила його груди. Було все ще трохи неприємно, але він борючись з дрижаками, блаженно примружив зелені як паща лісу очі, піднявши голову догори до сонця, яке приємно голубило смугляву шкіру, поки неслухняне волосся зібране у невеличкий хвостик на потилиці, незвично виблискувало золотаво-медовим сяйвом, ніби присипане чарівним пилком.

Навколо панувала цілковита, трохи бентежна через свою глибину тиша. Здавалось навіть легкий теплий вітерець, що оповивав шкіру не видавав ні звуку, коли пробирався у цю частину лісу, ні співу пташечок, ні тріскоту хмизу, безшумні дерева, лиш власне повільне, неглибоке дихання. Та раптом губи хлопця на мить неочікувано здригнулись у легкій лукавій усмішці, коли він почув позаду себе плавний рух і уявив як бліді руки повільно розсікають товщу води, наближаючись. Втім решта його тіла залишалась розслаблено ніжитись на сонечку, не видавши жодним м’язом, що чужу присутність очікувано розкрито.

Це була своєрідна гра.

Якоїсь миті все знову притихло, серце загупало трохи сильніше, а дихання стало глибшим. Техьон знав, що він тут зовсім не сам. Легкий вітерець з-за спини. Тягучий аромат літнього вечора приємно лоскотав ніздрі. Запах, запах, запах… ним він себе й викрив, ще за довго до того як на чверть ельф відчув на своїй шиї розмірений прохолодний подих.

Спогади несподівано понеслись у засніжений січневий день.

 

 

 

Чонгук спантеличено стояв біля відчиненої кухонної шафки й здавалось напрочуд зосереджено щось вишукував, нервово прикушуючи губу та весь час поправляючи свої недоладні окуляри. Та насправді ще кілька хвилин тому його думки віднесли юнака так далеко, що тепер він навіть і не пригадає, що ж саме йому тут знадобилось. Та щось йому все ж потрібно знайти негайно. Знайти рішення. Наставав час вибору й неспокій за майбутнє важким каменем ліг на душу перевертня.

Та раптом його очі зблиснули, а лице насторожилось. Хлопець знову повернувся до реальності, важко видихнув й необережно гримнувши шафкою поплентався до невеличкого, схожого на дитячий,  низького стільчика поряд зі столом, а тоді слухняно, ніби й справді був маленьким чемним хлопчиком, склавши на край свої руки, кумедно підпер підборіддя долонями. Погляд його чорнющих очей тоді заграв дивними небаченими досі блискітками. Техьон напевне ніколи б не повірив, що ті очі-крижинки можуть перетворитися одного дня на милі схвильовані щенячі оченятка.

Насправді тієї миті чарівника у кімнаті ще не було, але мандрівник чудово знав, що ще якась секунда чи дві й ключ потрапить у замкову щілину, після чого двічі повернеться, а тоді двері життєрадісно прочиняться й всередину зайде запах свіжого морозного ранку та улюбленого морквяного торта.

– Чонгукі, я вдома!

Він зніме із себе верхній одяг й одразу попрямує на кухню, кілька хвилин і їх очі нарешті зустрілись.

– Привіт, Чонгукі.

Обличчя хлопця сама по собі осяяла усмішка, а сумний відблиск змінився сяйливими синіми іскорками. Він лиш нещодавно прокинувся й знав, що Техьон от-от повернеться додому з нічної зміни на переправі, тож хотів приготувати для нього смачненький сніданок… точно… ось що він робив біля відчинених дверцят кухонної шафки.

Він знову нервово закусив губу, зводячи брови.

– Все добре? – бентежно продовжив на чверть ельф.

– Техьон.

Як виявилось, той водяний монстрик, як любив називати його чарівник, більшість часу, так і залишався неймовірно небагатослівним, а несподівані напади балачок приходили так рідко, що за останні кілька днів він промовив напевне не більше дюжини слів, половина з яких було те саме «Техьон». Тепер усвідомивши все це, хлопець посмутнів ще дужче, вже зовсім опустивши погляд, що аж ніяк не рятувало ситуацію, тож переправник для початку лиш важко видихнув та присів коло нього, щоб їхні обличчя опинились один навпроти одного.

– Навіть не глянеш на мене? Бодай подивись.

Чорні оченята заблищали синім, важко підіймаючись.

– Я хотів зробити тобі сніданок… вибач, не встиг.

Техьон роззирнувся навколо, побачивши на кухні легкий розгардіяш, що вказував на початок приготування, й вже майже посміхнувся від усвідомлення, яким же милим буває той, на перший погляд, холодний та моторошний Чонгук, але щось всередині тривожно занило.

– Ти засмутився, бо не встиг сніданок приготувати?

– Хотів, щоб… хотів зробити тобі приємний сюрприз. – здавалось хлопець прагнув продовжити, але лише розтулив рота й розгублено застиг.

Чонгук сидів у тому маленькому, нібито дитячому кріслі в одних трусах, тому на мить чарівник інстинктивно опустив свій погляд на його стегно, відволікаючись від розмови, щоб оглянути рану. На тому місці тепер виднівся лиш свіжий рубець. «Заживає як на собаці». Він ніжно опустив свою теплу долоню на те місце, лагідно погладжуючи пальцями, наче ще досі міг зробити боляче, шкіра навколо поранення одразу почала вкриватися блискучими бузково-синіми лусочками. Техьон полегшено посміхнувся і знову підвів погляд на хлопця, який здається зовсім не поділяв його радості.

– Рана вже загоїлась. – сумно прошепотів Чонгук.

– Хіба ти не радий? Мені здавалось це хороша новина. – Техьон все намагався зрозуміти, що ж діється, але гість лиш дивився на нього тими темними жалісливими оченятами. – Ти вже сам хоч снідав?

Водяний монстрик лиш махнув головою зі сторони в сторону й нібито взявши себе в руки піднявся та без жодного слова знову пішов на пошук потрібних інгредієнтів, поки Техьону залишалось тільки розгублено дивитися на його міцну бліду спину, вкриту шрамами.

– Слухай, Чонгукі… – раптом горло чарівника наче стислось й він глибоко задихав, не в змозі продовжити.

Він якийсь час так і просидів, щоб заспокоїтись, а тоді мерщій підвівся на ноги й стривожено попрямував до мандрівника, ніби від цього залежали їхні життя. Чарівник міцно обхопив руками живіт хлопця, притуляючись щокою до холодної спини.

– Це ж не прощальний сніданок? Пообіцяй, що залишишся.

 

 

 

Техьон відчув легкі, плані рухи під водою, що повернули його в цю мить, а вже за кілька секунд холодні пальці обережно та лагідно огорнули його талію, відтягуючи трохи назад, ближче до себе. З рота чарівника вирвався невеличкий зойк. Його спина пригорнулась до сильних грудей позаду, що трохи схвильовано рухались в ритм дихання юнака.

– Я знав що знайду тебе тут. Серед усіх місцевих водоймиськ ти обрав саме це прокляте озеро?

– Це тебе дивує? – позаду почувся тихий хриплий голос.

– Знаєш, що ні.

– Тоді якщо ми вже тут, то не називай його так. Йому це може не сподобатись. – тихий шепіт опустився до вуха.

Техьон важко видихнув, хоч на обличчі й засяяла невеличка хитра усмішка вдоволення. Холодне бліде підборіддя опустилось на його нагріте сонечком плече, заставляючи трохи скривитись.

– Це дружній жарт, щоб ти знав. Я блукав тут ще задовго до тебе.

– Та невже? –  ніс мандрівника ледь вагомо притулився до шиї хлопця, викликаючи хвилю тремтіння по всьому тілу. – Тобі холодно. Краще вилазьмо.

– Я тут декого вполювати намагався. Та з берега ця рибка не клює.

– І як? Вийшло?

– Ще б пак! Вдалий вийшов улов. І рибка у виграші.

– І хто з нас тут ще рибка?

Техьон, тихенько насміхаючись, під водою переплів їх пальці та граційно розвернувшись, пускаючи плавні хвильки, виплутався таким чином з полону чужих обіймів й повільно потягнув свою здобич до берега. Чонгук без зайвих заперечень слухняно поплентався за ним, аж поки вони удвох не опинилися на пласкому скелястому виступі, огорнутому гарячим сонячним промінням, де вони так і вляглися поруч просто голяка, мружачи очі від яскравого світла.

– То я пахну як літо? – раптом пригадав Чонгук, вдихаючи приємний запах нагрітого каміння та прохолодної води в купі з хвойними ароматами лісу.

Очі хлопця були блаженно прикритими. Бліда шкіра трохи виблискувала на сонці, а кутики холодних губ задоволено підійнялись. Техьон задумано ніжними доторками гладив шрам під грудьми хлопця, спускаючись час від часу трохи донизу, викликаючи у Чонгука переривисті видихи. Чарівник ліниво всміхнувся й нахилився так близько, що його рот опинився біля самого вуха хлопця, видихаючи:

– Літній вечір…

По шкірі мандрівника прокотилась хвиля тепла, заставляючи волосся на тілі піднятись дибки, а м’язи повільно розслабитись.

– Уяви, що сонце вже майже сіло за обрій, а небо виблискує різноманітними відтінками – від солодкого рожевого до темного помаранчевого, майже як твоя шкіра, коли до неї торкаєшся, а далі воно тьмяніє й поступово змінюється на глибокий синій, як відлив твоїх очей. Тепле повітря сповнене гармонії, спокою та неймовірної насолоди від п’янких ароматів й розкоші нагрітої сонцем природи. Легені заповнюють пахощі розжареного листя, пряний аромат літніх квітів та трохи гіркий запах ґрунту, десь в далині дзюркотить струмочок, що додає краплину свіжості. Ти лягаєш на м’яку траву, що віддає приємними живими нотками. Ти знав, що запах трави найдужче відчувається вранці або ввечері? Розігріта сонцем, вона починає пахнути ще сильніше й насиченіше. Травинки м’які та оксамитові на дотик, тож ти зариваєшся у них пальцями та повільно прикриваєш повіки, а коли знову розплющиш очі над головою у тебе вже мерехтять мільярди зірочок, наче сила силенна крихітних ліхтариків. Ти почуваєшся таким маленьким, але водночас неймовірно важливим та живим. Твоє дихання прискорюється. А повітря все ще тепле й пахуче. Ось як ти насправді пахнеш для мене, Чонгукі.

Серце Чонгука забилось трохи гучніше, а дихання й справді пришвидшилось. Він весь той час зачудовано спостерігав за чарівником, ледь у змозі промовити бодай щось, таким враженим від сказаного він залишився.

– Я й справді пахну для тебе так?

Долоня Техьона ніжно пройшлась по щоці хлопця, а тоді обхопивши його лице гарячими руками він, лагідно пестячи шрами великими пальцями, акуратно підтягнув обличчя трохи ближче та притулився своїми губами до губ Чонгука, лиш торкаючись. Солодкий короткий поцілунок, що вибив з легень хлопця все повітря, змушуючи його бліді холодні щоки набиратися ніжної бузкової барви.

– Цей запах мені не надто підходить.

– Він контрастує з твоєю зовнішністю. – погодився на чверть ельф.

Він спритно перекотився, всівшись на коліна трохи переляканому хлопцеві й зарився долонями в його чорне кучеряве волосся.

– Я б сказав, що ти зимовий хлопчик. Так, водяний монстрику? – він опустився однією рукою на шию, все ще мліючи від краси шкіри коханого, яка так чуттєво відкликається на кожне з його торкань, вкриваючись лусочками, й ті спершу матові та прозорі, вже за долю секунду набирають блискучої барви. – Твоя красива бліда холодна шкіра, темні як пітьма очі з зимним синім сяйвом, крижані бузкові губи…

На тих словах Техьон знову нахилився до уст юнака, щоб залишити ще один невеличкий, майже невинний поцілунок, від якого очі Чонгука блаженно прикрились, а вії схвильовано затріпотіли.

– Твоє красиве темне волосся й дивовижні синяві вени, що видніються з-під шкіри. Красивий холодний зимовий водяний монстрик.

Дихання Чонгука пришвидшувалось ще дужче, змушуючи легені неспокійно рухатися, не впадаючи в ритм. Техьон притулив свою гарячу долоню майже по центру, дивуючись як там всередині шалено б’ється серце хлопця.

– Такий відлюдькуватий та холодний. Але я знаю, що це лиш оболонка. Ти ж чуєш як тріпоче твоє серденько. Ось тут просто під моїми пальцями. Всередині ти ласкавий літній хлопчик, що пахне п’янким, теплим, повним прянощів літнім вечором.

Техьон важко видихнув та опустився просто на груди хлопця. Притулившись своїм тілом так, що між ними не залишилось жодного вільного сантиметра. Він ліниво пестив губами шию Чонгука, поки ароматна шкіра під його губами враз перетворювалась на лусочки. Йому це ніколи не набридне.

 

 

 

Прокинувся Чонгук того дня вже по обіді. На мить його охопив легкий страх. Через сильний снігопад за вікном у кімнаті було доволі тьмяно, тож спросоння без окулярів він не в змозі розгледіти все навколо, навіть не одразу зрозумів де ж це він. І лиш трохи заспокоївшись, хлопець врешті відчув неприємний біль у стегні, та зрештою пригадав усе, що відбулось цієї ночі. Він ще трохи полежав, а тоді важко скривився на пробу піднімаючи ногу. Рана все ще пекла, але здається вже гоїлось. Тож трохи завагавшись мандрівник все-таки підійняв ковдру, щоб переконатися, що нога його вціліла після не досить впевнених маніпуляцій Техьона, що по правді  врятував його, а тоді, зморщивши лице від побаченого, оцінив ситуацію як цілком задовільну та знесилено впав назад на подушку.

«Жити буду».

Сусідня половина ліжка пустувала, але на ній все ще можна було побачити сліди від чужого тіла та відчути солодкий аромат, що змусив Чонгука схвильовано стиснути ковдру й важко видихнути. Десь внизу, напевне на кухні було чутно неголосні звуки, схожі на голос, що наспівував щось веселе й мелодійне. Це навіть викликало у юнака ледь помітну усмішку. Чаклун вдома.

А тоді він знову провалився у сон.

 

– Як твоя нога? Дозволиш поглянути? – десь майже біля самого вуха Чонгука, почулись тихі слова чарівника, сповнені хвилювань, змушуючи його легенько посміхнутися. – То ти не лише говорити умієш, а й усміхатися. Просто чудеса якісь.

Губи мандрівника піднялись догори ще дужче й він нарешті, повільно кліпаючи, розплющив свої сонні очі.

– Вже краще.

– Сподіваюсь, та поглянути все одно доведеться. Ми ж не хочемо рецидивів. Краще не плекай надій так швидко утекти від мене. Я не відпущу тебе аж поки рана остаточно не загоїться, а ми переконаємось, що отрута не завдала серйозної шкоди організму.

– Гаразд. Я проспав майже увесь день?

– Тобі треба багато відпочивати й багато спати, щоб набиратися сил й швидше одужати. Тож це не біда.

Чонгук грайливо скривився, смішно зморщивши носа.

– Тоді мені не хочеться одужувати. Хочеться ще трохи позловживати твоєю добротою та турботою.

Вперше він самостійно потягнувся рукою до долоні чарівника. Від взаємодії з теплою приємною шкірою у тих місцях знову почали з’являтися блискучі кольорові лусочки, заставляючи очі Техьона широко вдоволено розкритися. Він грайливо провів пальцями угору по руці Чонгука, а тоді знову перевів увагу до його обличчя.

– Тобі не треба йти коли рана загоїться.

– Ти б справді дозволив мені залишитись? Так легко?

Техьон акуратно приліг біля нього, обіймаючи. Гаряче дихання приємно обпікало вушну раковину, примушуючи шкіру багровіти.

– Я не просто дозволяю тобі залишитися, я хочу, щоб ти лишився. Не примушуй мене благати. Залишайся, прошу. Це твоє місце, щоб осісти. Як ти й хотів, як мріяв. Твій новий дім. Тут зі мною.

Серце Чонгука затріпотіло сильніше й він упевнений, що це ніяк не могло так просто оминуло увагу на чверть ельфа, бо оченята того знову стали ніжно-рожевими й з очікуванням позирали на нього. Здається тепер мандрівник нарешті зрозумів значення цього кольору.

– Ти пропонуєш таке кожному першому ліпшому, що потрапив у біду? Ми ж лиш учора познайомились. – грайливо хоч і трохи насторожено прошепотів Чонгук, не вірячи, що це й справді можливо.

Техьон підійнявся на ліктях, щоб краще бачити бліде красиве обличчя, яке не могли зіпсувати навіть масивні шрами на ньому. Він уважно глянув у чорні очі навпроти, що трохи стривожено забігали, уникаючи, й солодко посміхнувся, закусуючи губу.

– Не корч із себе дурня. Пропоную це хіба що тому першому ліпшому, що втрапив у біду, який виявиться моєю парою. Ти ж розумієш про що я? Чи не так? Зрозумів напевне ще швидше за мене, розумнику.

– Ти не можеш бути певен. Як ти можеш знати?

– Не можу? Та невже?

Техьон хвацько розсівся на животі хлопця, через що той нервово здригнув пораненою ногою й болісно зашипів, примружуючи очі.

– Пробач.

Варто було лиш чарівнику нахилитися трохи нижче, впритул до самої шиї, як Чонгук налякано закляк. Ніс Техьона ледь вагомо потягнувся по шкірі, від чутливого місця за вушком хлопця й аж до ключиць, викликаючи тремтіння по всьому тілу.

– Мені так не здається. Я цілком певен, у тому, що кажу, а ще певен, що пахнеш ти дуже навіть приємно. Ні навіть не так, ти пахнеш просто неймовірно. Запевняю тебе, тепер я точно впевнений у цьому на всі сто. І це про дещо таки говорить, Чонгукі. Ти ж знаєш про що це свідчить, чи не так?

– Не може бути. Мені… ніхто ніколи… – Чонгук зупинився, здивовано розтуливши рота.

– Ніхто ніколи не казав, що ти пахнеш чимось особливим? Який несподіваний збіг.

– Я не розумію. Ти й справді відчуваєш мій запах?

– Напевне отрута його блокувала учора, тож я чув лиш ледь помітні нотки, але коли ти був достатньо близько. Коли ми танцювали наприклад. – Техьон неохоче зліз з хлопця, щоб ненароком не травмувати його й так багатостраждальну ногу та розлігся поруч, вдивляючись у стелю. – Тоді я відчував це так чітко. Ледь помітний аромат. Але навіть тоді я вже знав. Зрозумів, коли ти сказав, що від мене добре пахне, коли розповів про морквяний торт. Все стало на свої місця ще тоді, розумієш? Хоч справді те ким ми є один для одного дійшло до мене вже трохи пізніше…

На якийсь час кімната поринула у тишу. Холодна рука Чонгука нишком прокралась до Техьонової, налякано й обережно переплітаючи пальці.

– Твої лусочки з’являються лише від торкань? – після довгої мовчанки запитав чарівник, перше, що спало на думку, відчуваючи під пальцями приємну гладкість у тих місцях, де їх шкіра торкалась.

– Лише від твоїх… – повітря у кімнаті приємно поважчало, а мерехтливі очі Техьона прикипіли до мандрівника. – На суші я їх контролювати майже не можу, не вмію, виходить лише у воді. Але це рідко проявляється ось так…

Чонгук кивнув на їх переплетені долоні.

– Тому, коли від твоїх доторків почала з’являтися луска, я трохи злякався…

– Тобі ж не боляче, коли це трапляється?

Лице хлопця повеселішало, він повернув голову до Техьона, підпираючи щоку вільною рукою та солодко видихнув, трохи знітившись.

– Ні, зовсім ні. Навпаки. Вони з’являються, бо… бо мені приємно, коли ти… торкаєшся.

Від цих слів щоки чарівника трохи зарум’янились, а оченята заблищали ще дужче.

– Думаю це реакція мого тіла на істинного. – продовжив Чонгук, а його лице вмить посерйознішало й зненацька мандрівник продовжив. – Іноді я буваю не надто балакучим.

– Це я вже помітив. Зате часом я буваю аж надто балакучим.

– А ще знай, що моя шкіра завжди холодна і я не вмію готувати й… – він на мить замовк, пригадуючи ще якісь свої недоліки, які б мали змусити чарівника налякатись й забрати свої слова про те, що він може залишитися, назад.

– Моя тепла, я можу зігрівати нас обох, якщо це буде потрібно і готувати я теж умію, не біда. Гадаю, ми підходимо один одному. Розумієш? Доповнюємо. – перебив його Техьон.

– А ще я люблю спати з правого боку ліжка. – вже з усмішкою промовив хлопець.

– Оце вже ні. Знай міру, хлопче. Пора звикати до лівого. – Техьон всміхнувся до Чонгука у відповідь. – Якщо тобі потрібно тут є й річка, й озеро. Є навіть декілька русалок, одного ти бачив учора. Вони трохи хвалькуваті, самовпевнені, іноді навіть грубі, але все ж добрі, не з тих пихатих аристократів. Ти їм сподобаєшся, можете разом плавати, чи чим іще займаються водяні істоти у воді? Вибач, я не надто у цьому тямлю. Але якщо у тебе є якісь особливі потреби чи щось подібне, ми це вирішимо. І так зможемо бути разом. Тож залишайся. Добре?

Чонгук важко видихнув, огорнувши своїми блідими пальцями гарячу щоку Техьона, й нахилився просто до губ.

 

 

 

Техьон нависав над Чонгуком, повільно нахиляючись до його губ. Той затамував подих в очікуванні та вже схвильовано прикрив повіки, але відчув як його нижню губу грайливо лизнули та на останок лиш обпалили рот гарячим повітрям. Чарівник поволі почав опускатися все нижче: по шиї, грудях, приділивши достатню увагу чутливим соскам, обережно й ніжно вилизуючи їх, а тоді мокрими поцілунками, обійшов шкіру гарячим диханням і вже спускався вниз по животу, коли почув згори гучний благальний зойк.

– Щось не так, коханий?

– Техьоні… нас же можуть побачити…

– Відколи ж це тебе хвилює, монстрику? Чи не ти тут постійно голяка плаваєш?

– Це… інше…

– У кав’ярні теж було інше?

– Оххх, Техьоні…

 

 

 

Дзвіночки на дверях весело задзеленькотіли, сповіщаючи про прихід нового гостя. Чонгук ритмічно затупотів важкими чоботами, щоб позбутися снігу, який зі всіх боків пообліплював його взуття та одяг, та важко вдихаючи тепле, просякнуте солодкими пахощами морквяного торта повітря, увійшов всередину. Він трохи насторожився та обережно став при вході, розглядаючись навкруги. На столику як завжди коли він сюди приходив, розслаблено сиділа чорна кицька, що зиркнула на нього дивним хитруватим поглядом, а тоді граційно зістрибнувши додолу, безслідно зникла. Хлопець зачекав ще мить поки дзвіночки закінчать свою мелодію та насупився. Замість тиші зал був заповнений звуками приємної, ненав’язливої мелодії, що лунала з динаміків старезного радіо, яке справно працювало ще з того часу, як він востаннє його полагодив.

– Техьон?

У відповідь тиша.

Він ще раз роззирнувся навколо, всередині вже починало зароджуватись якесь дивне щемляче відчуття тривоги. Та раптом двері, що вели на горище з грюкотом відчинились і звідти вийшов ніхто інший як переправник. Чонгуку все ще було важко звикнути до того яким той був безшумним, навіть спускаючись з величезними коробками по сходах, на яких сам мандрівник звернув би собі голову тільки так, навіть без додаткового багажу. Але цього разу йому навіть не випало особливої нагоди задуматись про це, оскільки більше його турбував чи радше приголомшував зовнішній вигляд на чверть ельфа, оченята якого виблискували мокрими червоними вогниками й трохи розгублено на нього зиркали. Одягнений той був у гарненький фартушок і  милі блакитні шкарпеточки з ламами та рюшами угорі. Юнак здається зовсім не очікував його тут побачити, тож трохи розгубився й гепнув важкими коробками просто на підлогу, так, що звідти почулись жалісливі звуки битого посуду, який Техьон напевне без зайвих зусиль зможе полагодити одними лиш чарами. Але це вже пізніше.

Сам Чонгук теж завмер, вирячивши на нього свої величезні чорні, трохи налякані очиська.

– Я не думав, що ти прийдеш так швидко.

– Юнгі передав мені, що тобі потрібна допомога. Сказав радіо не працює. От я одразу й прийшов. Але здається воно не поламане. – раптом Чонгуку здалось, що всередині й справді неймовірна спека й захотілось зняти з себе увесь той клятий верхній одяг, який дав йому Техьон і який був надто теплий для нього навіть для такої вітряної та морозної погоди. – У тебе тут якось жарко.

На обличчі чарівника раптом з’явилась лукава усмішка, а розгубленість зняло як рукою, він наче врешті пригадав, що тут власне затівалось. На чверть ельф елегантно обпер рукою стіну, виставляючи одне стегно до переду. Напівпрозорий фартушок був доволі коротеньким та ледь діставав йому до середини стегна, тому коли бідолашний мандрівник опустив свій погляд трохи нижче, одразу ж пошкодував. Комічності ситуації додавав ще й зовсім дитячий вигляд Чонгука. На його голові вмостилась кумедна шапка-балаклава у вигляді ведмедя, яка чи то була мала на нього, чи то мала таку дивну форму, що стискала його щічки, роблячи їх більшими та круглішими, змушуючи їх виступати назовні. З-під шапки стирчали кілька надокучливих чорних кучериків, а шия хлопця була кілька разів обмотана величезним кольоровим шарфом у жовту й чорну смужечку. Юнгі любив називати його шарфиком бджолярика. Що вже казати про чорний пуховик, той був таким масивним, що хлопець й справді мав вигляд наче прийшов грати у шкільній виставі ведмедя. Такий собі хлопчик-переросток. Чорні оченята, що зараз нагадували собачі, миттю незграбно забігали по залу, не знаючи куди себе подіти.

– Напевно радіо таки не ламалось.

– Яке розумне ведмежа. Така собі невеличка брехня. Вибач. Я просто хотів тебе побачити.

– Міг би так і сказати.

– І ти б прибіг сюди так само швидко?

– Звісно, – а потім прошепотів тихе, – особливо, якби знав, що ти тут у трусах і фартушку розгулюєш.

– Лише у фартушку. – посмішка на обличчі Техьона стала ще ширшою.

– Що?

– ЛИ-ШЕ У ФА-РТУ-ШКУ. – трохи голосніше по складах повторив чарівник.

Техьон замість того, щоб обійти стійку, спеціально елегантно присів на неї, перекидаючи ноги на іншу сторону, після чого акуратно зіскочив донизу, опинившись просто перед мандрівником, який сам того не усвідомлюючи підійшов на кілька кроків ближче.

– Я просто скучив за тобою й вирішив зробити для тебе невеличкий сюрприз. Вибач, якщо…

– Ні, не проси вибачення, все гаразд.

Чонгук мимоволі потягнувся до Техьона рукою, схопивши його довгі пальці пухкенькими рукавицями.

– От і чудово. Я ще приготував для тебе тортик, як ти любиш. Але, гадаю, варто почати з чогось смачнішого.

Він підійшов до мандрівника впритул та щоб не налякати, спершу ніжно поцілував у щоку, в те місце де з-під балаклави виднівся шрам хлопця, а тоді зголоднілий потягнувся й до губ, залишаючи поки лиш короткий поцілунок, після чого, вивільнивши свою руку з обіймів, потягнувся просто до шарфика бджолярика, повільно звільняючи хлопця з теплого полону. Шкіра Чонгука вже помітно побагровіла, а очі заблищали грайливими синіми вогниками, хоч він все ще мав трохи розгублений вигляд. Далі у хід пішла й шапка, рукавички та величезний чорний пуховик, але на цьому чарівник не зупинився, взявшись хвацько розстібати ґудзики на сорочці хлопця.

Раптом мандрівник несподівано швидко вийшов з того магнетичного полону та запротестував, схопивши теплі долоні у свої.

– Що ти робиш? Ти ж на роботі. Якщо раптом сюди хтось зайде… ми не можемо робити це просто тут…

– Нуууу… якщо хтось раптом завітає буде трохи незручно. Думаю цей хтось може помітити мій стояк під фартухом.

Дихання мандрівника знову перехопило, він насупився й сам того не усвідомлюючи миттю опустив свій погляд донизу.

– Може… – прошепотів він, ніби врешті змирившись, що цю битву йому не судилось виграти.

Здавалось тіло хлопця закляло, він нащось обернувся, можливо шукав порятунку, але Техьон користуючись паузою підійшов до нього ще ближче, притулившись усім тілом. Він ніжно обійняв Чонгука за шию обома долонями, повертаючи його лице до себе й залишив ще один невагомий цілунок на його губах, а потім не відриваючись від шкіри дійшов до багрового вуха хлопця, грайливо прошепотівши:

– Облиш, сьогодні вівторок, ранок. У мене вже був Юнгі, а останнім вівторковим відвідувачем перед ним у мене був… дай-но пригадаю, а так це ж був ти. Десь місяць тому, пригадуєш? Тож наступний відвідувач буде десь ще через місяць? Давай, Чонгукі. Ну ж бо. Зробімо це.

– Всевишній, Техьоні…

Техьон неочікувано схопив холодну руку хлопця та притиснув до свого паху, вп’явшись своїми губами в губи навпроти, солодко простогнавши в поцілунок, коли той трохи сильніше стиснув його член через тканину.

– Хтось може зайти будь-якої миті… – все ще намагаючись не втрачати здоровий глузд, прошепотів Чонгук.

– Хіба це не збуджує ще більше? – вдоволено відповів йому чарівник, хитро усміхаючись.

Він виліз на прилавок, манячи юнака до себе пальцем.

– Нумо, ходи до мене. – він прогнув спину, спираючись на руки, та відкинув голову назад, заманюючи жертву. – Я дозволю тобі бути зверху. Я підготувався для тебе, Чонгукі… Було так приємно робити це, уявляючи, замість своїх пальців твої, мріючи про те як ти увійдеш у мене. Давай, мій водяний монстрику… Благаю… Я так тебе хочу…

Та насправді всі ті вмовляння не мали жодного сенсу. Чонгук здався ще тоді, коли побачив чарівника в одному фартушку й тих милих шкарпеточках з коробками у руках. Варто було йому лиш підійти ближче як на чверть ельф, вушка якого вже побагровіли від збудження, взявся мерщій розщіпати його ремінь, вмить знімаючи з нього штани. Вже через кілька секунд ті опинились десь внизу, коло щиколоток. Техьон хотів продовжити знімати з хлопця одяг, але той раптово перервав його. Він припав носом до шиї чарівника, вдихаючи насичений солодкий аромат, що зараз віддавав пряними нотками спецій. Внизу живота поважчало, а в грудях відчувся дух затяжного надиху. Ще мить і їх затуманені очі зустрілися, Чонгук підняв руку до гарячої рум’яної щоки навпроти й ніжно, розтягуючи задоволення приклав до неї свої вуста, мовчки промовляючи: «Хочу поцілувати тебе». Тоді він повільно наблизився до солодких, пухких губ на чверть ельфа, що блищали від слини й солодко видихнув, заплющуючи очі. Він відчув легкий дотик своїх губ до Техьонових. Все відбувалось так повільно, це зводило з розуму, дурманило, змушувало божеволіти ще більше. Чонгук любив грати у ці ігри. Холодні бузкові уста грайливо обходили Техьонові, відчуваючи жар та м’якість.

Та раптом Чонгук нахилився до нього усім тілом, розсуваючи стрункі, смагляві ноги ще більше, він відчував як через тканину їх члени торкаються один одного. Відчуття насолоди все наростало, а їх аромати змішувались в один. Здається він зовсім забув про все, тут і зараз існував лиш цей момент. Світ раптом звузився до них двох, в маленьку цятку, все інше зникло, все інше поглинула глибина спогадів. Мандрівника більше не турбувало де вони, чи те, що їх можуть раптом помітити чи перервати. Лише губи навпроти. Це все, що існувало в його реальності зараз. Чонгук легенько прикусив нижню губу Техьона, користуючись моментом, щоб сплести їх язики, поки Техьон, в якого вже зовсім не залишилось сил очікувати, почав гарячково тертися своїм членом об тіло поруч.

Коли їх губи нарешті змогли відірватися, чарівник зі всіх сил схопив Чонгука однією рукою за шию, притуляючи до себе, іншою ж напротивагу ніжно масував шкіру голови, встромивши руку в волосся. Техьон ніколи не упускав нагоди погратися з темним як смола волоссям Чонгука, що завжди віддавало теплими літніми нотками, перебиваючи запах будь-якого шампуню.

Якоїсь миті тертя через тканину стало надто мало, тож мандрівник ледь вирвавшись з любовних тенет коханого, легенько відсунувся та почувши невдоволений стогін вернувся до губ хлопця, поки сам поспішно зняв з себе труси та пристрасно пройшовшись по стегнах Техьона долонями угору, підняв його фартух та присунувся до хлопця впритул.

– Ти зводиш мене з розуму. – прошепотів мандрівник просто у губи навпроти, врешті роз’єднуючи поцілунок.

Він, не спускаючи очей з Техьона, обвів долонею складені докупи члени та припавши до шиї коханого, почав рухати рукою вгору та вниз під мелодійні стогони, а коли врешті кінчив першим, не гаючи часу, навіть щоб перевести дух, опустився трохи нижче, вбираючи все ще спраглий уваги член Техьона в рот…

 

 

 

– Чи ти забув вже про наші вівторкові посиденьки за шматочком ароматного морквяного тортика в кав’ярні? – очі Техьона хитро заблимали й він глузливо додав. – Можеш брехати собі скільки завгодно, але я знаю, нас таке збуджує. Хіба це не додає певної гостроти?

– Це збуджує тебе, а мене збуджуєш ти і я просто не в змозі тобі ні в чому відмовити…

– От тоді й стули свого гарного ротика і дай мені попрацювати моїм. Що скажеш, Гукі? Ти це любиш. Я це люблю. А тут й так нікого немає, якщо звісно не брати до уваги той факт, що тут усе навколо живе… Але хіба наш акт любові може якось осквернити це прекрасне місце?

– Ти…

– Неймовірний?

– Це не зовсім те, що я хотів сказати…

Весь той час Техьон буквально лежав на нагрітому сонечком скелястому виступі, спершись на ліктях по обидва боки від Чонгука так, що його рот знаходився в декількох сантиметрах від вже стоячого члена хлопця.

– Бачу тобі вже й самому не до балачок.

– Так, думаю нам варто поквапитися, поки тут й справді нікого.

– То ти все ж хочеш, щоб я продовжив.

– Так, будь ласка…

– Я думав, ти просив спинитися.

– Я не відав, що кою… будь ласка, продовжуй…

– Ти такий непостійний, Чонгукі. Проте ці ігри додають певної пристрасті… знаєш я по своїй натурі завойовник…

– Та що ти кажеш?

Губи чарівника вже наблизились впритул до голівки, він навіть легенько подув, склавши губки в трубочку, змушуючи юнака закинути голову, блаженно розтуляючи рота в німому стогоні.

– Ти краще підігравай мені, бо залишишся ні з чим.

– Мені… ще трохи повпиратися, щоб ти врешті зробив це? Чи краще благати?

– Благати? – вдоволено всміхнувся Техьон, залишаючи невеличкий поцілунок на верхівці, а потім пустивши з очей грайливі іскорки, на пробу лизнув. – Мммм…

– Тоді я благаю тебе, Техьоні… не зупиняйся…

– Любиш, коли я тобі відсмоктую?

Чонгук ритмічно закивав головою ледь стримуючи стогін, коли Техьон нарешті змилосердився над ним та опустив голову, вбираючи член в рот одразу до середини. Він зробив кілька рухів на пробу, невдоволено випускаю прутень. Губи Техьона з’єднались з головкою невеличкою цівкою слини, заставляючи мандрівника врешті дати волю своїм почуттям та розтулити рота в чуттєвому стогоні.

– Так краще, мій водяний монстрику. Не стримуй себе, якщо не хочеш, щоб я спинявся. Я люблю чути тебе під час наших любощів.

Не зводячи блискучих яскраво-рожевих очей з Чонгука він знову взявся за справу, старанно вилизуючи член хлопця. До того часу той був уже настільки збудженим, що зміг витримати лиш кілька хвилин тих солодких тортур, після чого з протяжним стогоном кінчив Техьону просто в рот.

– Вибач… я хотів сказати…

– Перестань просити вибачення. – невдоволено відповів чарівник примостившись біля плеча хлопця. – Я й так знаю, коли ти от-от збираєшся кінчити.

Він показово підійнявся на ліктях, схилившись над мандрівником та вдоволено облизав свої губи, хитро примружуючись, заставляючи щоки Чонгука вкриватись легким бузковим рум’янцем. Той легенько перевернувся, прилаштовуючи свою голову на животі в чарівника, як він часто полюбляв робити, а Техьон розуміючи все без слів, запустив руку в його шевелюру, ніжно розчісуючи кучері.

Грайливе літнє сонечко приємно обпікало їх шкіру, зігріваючи, а безмежна тиша дозволяла насолоджуватись серцебиттям та диханням один одного.

 

 

Хоч сонце вже й збиралось от-от закотитись за небокрай, надворі все ще стояла спека, тому хлопцям довелось сховатися в затінку Техьонову саду, вмостившись на літньому диванчику. Чарівник меланхолійно схилився на плече Чонгуку, майже дрімаючи, час від часу розтуляючи очі, щоб вкотре глянути на небо.

– Коли буде захід, збудиш мене, якщо я закуняю… – позіхаючи пробелькотів він.

Шкіра Чонгука, трохи обгоріла після сьогоднішніх ігрищ біля озера й від такої близькості з чарівником палахкотіла ще дужче ніж зазвичай, але він лиш сильніше обійняв коханого, пригорнувши до себе ще ближче, щоб вдихнути улюблений запах, що осів у вигорілому за літо волоссі хлопця. На колінах в нього лежав шматок торта, який він вже майже доїв.

– Ніяк не збагну як він тобі ще досі не обрид. Я теж морквяні тортики люблю, хоч це й трохи егоцентрично й самозакохано, не думаєш? Але ж їсти їх по кілька разів на тиждень уже десь пів року… я трохи ревную.

– Стомився робити їх для мене? – весело перебив його Чонгук.

Техьон серйозно глянув на нього, ніби сприйняв сказане за чисту монету.

– Ні… ти ж знаєш я люблю робити морквяні тортики… для тебе…

Мандрівник нахилився до хлопця, грайливо цілуючи його в кінчик носа, після чого залишив легенький цьомчик на губах й ніжно посміхнувся.

– Я кохаю тебе, Техьоні.

Погляд чарівника пом’якшав, повернувши іскорки в очах.

– Я теж… Я так сильно кохаю тебе, Чонгукі. Мій водяний монстрик…

І ледь встиг Техьон договорити це як хлопець нестримно потягнувся до його губ, даруючи повільний, солодкий, тягучий поцілунок, який перервав чудернацький, трохи моторошний звук віддаль.

Чарівник на мить відірвався й весело примружив очі.

– Ти ж казав, що у воді ця штука спокійна.

– Я так і думав. Напевно я зустрів її, коли вона спала, а потім звісно вона виривалась, бо я її викрав… тож… я навіть не знаю кого більше шкода цю тварючку чи Юнгі.

– Добре, що ти цим більше не займаєшся. Але так чи інакше, я радий, що ця істота тут. Інакше б ми не зустрілись.

Він знову опустив голову на плече коханого, й вони удвох, в обіймах один одного зустріли разом ще один захід сонця, за яким прийде ще один спільний світанок, й так аж поки їхні серця одного дня не перестануть битися.

 

1. S.

– А знаєш, твої окуляри… вигляд у них не дуже. – раптом озвався чарівник, глянувши на Чонгука.

– Я знаю, але це все, що залишилось мені від мами, я навіть не певен, що вони мені підходять.

– Я ж чарівник. То й полагодити можу.

– Справді?

– Ти ж не проти?

– Це було б чудово, мені б не хотілось втратити їх. Бо здається ще трішки й вони розлетяться на друзки.

Техьон акуратно, заправив неслухняне волосся Чонгука за вуха, а тоді обережно, щоб не накоїти ще більшої біди, зняв ті злощасні окуляри з обличчя хлопця, повертаючи скельцями до себе. Якась мить і ті під пильним поглядом жовтуватих очей затріскотіли золотистими іскорками, повертаючись до свого первісного вигляду. Чарівник грайливо надів їх на себе, примружив очі й роззирнувся навкруги, а тоді мерщій зняв та акуратно примостив на ніс законного власника.

– Мені вони точно не підходять. Ну як?

– Дякую. Як новенькі.

– Треба було зробити це одразу. Але вони так органічно вписувались у твій стиль, що я навіть не помічав як дивно вони виглядають.

– Хочеш сказати я був схожий на безхатька?

– Що? – Техьон залився сміхом. – Зовсім ні. На звичайнісінького хіпстера… такі слова ще ж говорять?

– Не певен. – розсміявся Чонгук у відповідь.

– Все сідай спокійненько, ми тут, щоб глянути на прекрасний захід сонця.

– Гаразд.

Хлопець розвернувся до горизонту, замріяно видихнувши, проте сам чарівник ніби забувши про задумане все ще замиловано спостерігав за ним.

– Захід сонця. – нагадав йому водяник, боковим зором помітивши, що на нього все ще витріщаються.

– Знаю. Ти просто такий вродливий… Мій водяний монстрик.