Театр та ночівля разом.

Женя дуже рідко дивився фільми, тому сьогоднішній день був для нього рідкістю.

 

Сидячи на тому самому дивані, же він зазвичай випивав ввечорі, Євген просто жував цукерки, бо алкоголь закінчився, а йти за ним було дуже ліньки. Він міг би попросити Поліну, але комусь не дуже хотілося звертатися до неї з такою пропозицією.

 

«Дощовий день у Нью-Йорку» дивував Яновича своєю простотою, яка його завжди притягувала. А ще він встиг зненавидіти Ешлі, бо вона й насправді дурна.

 

На телефон Євгена прийшло повідомлення і він швидко схопив його, сподіваючись побачити повідомлення від однієї людини. Але, на жаль, це була смс від інстаграму, тому він навіть не став її передивлятися й трохи засмучений продовжив дивитися фільм.

 

Женя підтягнув до себе ноги, щоб було зручніше сидіти. Цукерочки вже майже закінчувалися, як і бажання продовжувати дивитися фільм, хоч він і був непоганий.

 

Він все ще чекав повідомлення від Тієї людини, хоч і сам не знав чому. Хотів побалакати? Можливо. Зустрітися? Так, авжеж! Але чому він не писав сам? Думав, що набридне? Знову ж так.

 

Янович боявся писати Цій людині, бо вже зрозумів, що вона дуже зайнята і не завжди може викроїти для нього час, а іноді він взагалі може заважати.

 

Тому він як Хатіко чекав свого повідомлення з таким розпачем, що готовий був зварити какао з трьома ложками цукру, закутатися в ковдру і сидіти, дивитися у вікно з надією на краще.

 

Женя вже вставав з місця, щоб здійснити свої думки, але тут як тут прийшло повідомлення. Він одразу ж схопив телефон і побачив там смс від Тієї людини. Євген був готовий стрибати від щастя на місці, посміхаючись у всі тридцять два.

 

Спартак Суббота, 16:49

Здравствуй, Жень, не хочешь сходить на оперу через час? У меня есть два билета на “Жизнь за царя».

 

Женя Янович, 16:50

Звісно хочу)

Тоді зустрінемося вже в театрі?

 

Спартак Суббота, 16:53

Давай на площади независимости в 17:30?

 

Женя в не сподівався на те, що Спартак захоче з ним зустрітися ще до того, як почнеться сама вистава, тому він трохи, чесно, зовсім трохи здивувався.

 

Женя Янович, 16:55

Добре, давай

 

Євген схопився за голову, розуміючи, що в нього ж пів години на те, щоб вибрати одяг, одягнутися та дійти до майдану. А це дуже мало!

 

Поклавши телефон на стіл, чоловік підбіг до шафи і відрив її, одразу дивлячись на весь одяг, щоб обрати щось нормальне, але не дуже просте.

 

Вибір пав на білий гольф, поверх якого він натягнув чорний піджак, а на низ звичайні чорні брюки. Вони ідеально підходили до верху і Євген був ніби то задоволений своїм вибором.

 

Підійшовши до дзеркала, Янович покрутився перед ним був більш-менш задоволений своїм виглядом. Все одно цього ніхто не побачить, так що різниці немає.

 

Надів на руку годинник, який він тягав на собі майже завжди, Євген пішов до вбиральні, щоб хоч трохи привести своє волосся до нормального вигляду.

 

Взявши гребінець, Женя почав намагатися розчесати свої кучері, але щось в нього не дуже виходило. Волосся його ніколи не слухалося, що дуже дратувало чоловіка.

 

Кинув цей замір, він поклав гребінець біля раковини і пригладив кучері назад руками, щоб ті хоча б не стирчали у різні сторони.

 

Накинувши тілесне пальто, Женя взяв телефон і гроші, з думкою про те, що йому краще повернути суму за квиток Спартаку, бо якось це незручно.

 

Вийшовши з дому, Євген щасливий на всіх парах пішов до Майдану Незалежності, посміхаючись так, що осліпнути могло навіть сонце.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

— Спартак! – покликав його Женя, коли той почав відходити від місця, де стояв, а бігти за чоловіком не дуже хотілося.

 

— о, Женька. – Спартак повернувся до нього. В одній руці він тримав каву, а в другій телефон. Заховавши його в кишеню, щоб не заважав, Суббота протягнув руку, пропонуючи Євгену стаканчик.

 

— дякую. – Янович сором’язливо посміхнувся, беручи у руки гарячу каву, яке трохи зігрівало його, бо він одягнувся не по погоді.

 

Чоловік й насправді не розрахував і одягнув пальто, хоча краще б вдів курточку, в ній було набагато тепліше.

 

А зараз плечі Жені трохи тряслися, але він намагався це замаскувати.

 

— ты почему так легко оделся? – повільно крокуючи по тротуару поряд з Євгеном запитав Спартак. Янович нервово хіхікнув, бо сподівався, що Суббота цього не помітить.

 

— та я просто не розрахував, все нормально, мені не холодно. – знизив плечима той, хоча насправді казав неправду.

 

— конечно, – з сарказмом видихнув той. Спартак кинув погляд на будівлю поряд з ними і одразу ж придумав план дій. — стой тут, я вернусь через пять минут. – Суббота швидким кроком пішов до якогось магазинчика, назву якої Янович розібрати не міг, хоч та і була максимум в п’ятдесяти метрах від них.

 

Женя тримав остиглу каву у руках, яка вже майже не гріла їх, але намагалася віддавати своє останнє тепло, яке для людини вже було незначним.

 

Чоловік неусвідомлено асоціював себе з чим стаканчиком. Якби він це робив свідомо, то вже давним-давно залився б сміхом на всю вулицю.

 

Суббота вийшов з магазину і його Янович помітив одразу. Той шов з якоюсь великою річчю і руках, але чоловік не міг розгледіти з чим саме.

 

Коли Спартак підійшов до нього, то вручив йому у руки шарф.

 

— що? – не зрозумів Євген, але почав торкатися тканини, яка була дуже м’якою на дотик.

 

— чтобы тебе холодно не было. – знизив плечима Суббота, ніби тільки що не витратив пів тисячі гривень на цей шарф.

 

—а.. – Янович був дуже здивований, тому так і застиг, тримаючи шарф в руках.

 

Суббота тихо цокнув язиком та, підійшовши до Євгена ближче, взяв у нього з рук річ й почав закутувати чоловіка.

 

— що ти робиш? – пошепки запитав Женя, все ще не в змозі відійти від тільки що трапившогося.

 

— надеваю шарф на тебя. – доволі таки спокійно відповів Спартак, ніби для нього не нічого такого не значило.

 

Євген промовчав на це. Суббота відійшов від Жені, як тільки зав’язав шарф так, як йому подобається.

 

— пошли, не то опоздаем. – Янович стояв посеред тротуару з щоками, залитими рум’янцем.

 

Через буквально секунду він отямився і швидким кроком пішов за Спартаком. Йти їм було не більше п’ятнадцяти хвилин, тому вони безсловесно вирішили не поспішати і розмовляти про все на світі, поки йдуть.

 

 

 

 

 

 

— господи, ця повітряна тривога дуже вчасно почалася! – Женя вже розлютився від того, що їх не впускають в театр вже десять хвилин із-за цієї, трясця твоїй матері, тривоги.

 

— всё нормально, не нервничай. – Суббота поклав руку на плече Євгена, заспокоюючи чоловіка цією незначною деталлю.

 

Янович повільно видихнув, заспокоюючи свою агресію, яка вже виривалася звідки тільки можна. А Спартак стояв собі, цілковито спокійний і ні про що не турбуючись.

 

— а білети дорогі? – запитав Євген, дістаючи з кишені гаманець.

 

— не нужно платить, это за мой счёт. – Суббота знизив плечима, показуючи свою безтурботність на щодо цього. Мабуть, гроші його й насправді не хвилювали так, як інших.

 

 

 

— Спартак, підімо звідси? Ми вже годину стоїмо, а користі? Я поверну тобі гроші за квиток. – Женя ледве не вимолював в Спартака піти додому, бо раніше той був непохитний.

 

— хорошо, пошли. – Суббота ніби і сам був радий уйти звідси.

 

Євген дуже засмутився через те, що в них не вийшло провести свій вечір разом та вже планував, як проведе свій нудний вечір наодинці з пивом, яке купить по дорозі додому.

 

— не хочешь ко мне? У меня приставка есть, поиграть можем, если ты любишь. – Суббота дуже сподівався, що той любить, бо сам міг кожен вечір грати на приставці в свою улюблену гру, не відриваючись ні на що. І він хотів провести черговий такий вечір разом з Женею.

 

— о! – Янович повернувся лицем до Спартака, посміхаючись ледве не до вух, — звісно хочу, давно не грав на приставці, а тут така можливість. – насправді Євген радів зовсім не тому, що він в кінці то кінців пограє в плейстейшен, а тому, з Ким він буде грати.

 

— тогда я вызываю такси. – знизив плечима Суббота й розблокував телефон. Викликавши автомобіль, йому прийшло повідомлення, що той буде через три хвилини.

 

Сівши таксі, вони встигли від’їхати на кілометри два, як тут Євгену на телефон приходить повідомлення.

 

— господи, ну як так можна! – Суббота перевів незрозумілий погляд на Яновича, одними очима питаючи в нього, що ж все таки трапилося, — відбій тривоги! – пояснив йому Женя, а Спартак вперше посміявся. У Яновича перехопило подих, коли він почув щирий сміх чоловіка. Він дивився на нього зачарованими очима, не в змозі відірвати погляд.

 

 

 

Увійшовши в ліфт, Янович одразу зрозумів, що хоче зробити.

 

— Спартачок, можеш відійти до кута ліфту? – Суббота насупився, але все ж таки виконав прохання Жені, не кажучи нічого.

 

Янович дістав телефон та почав записувати сторіз в інстаграм.

 

— Сьогодні ми збиралися в театр, – Євген витримав паузу спеціально для того, щоб зацікавити глядачів, — на шосту годину вечора.. – чоловік вирівняв камеру, фокусуючи її на собі у дзеркалі ліфта, — але почалася повітряна тривога. Ми годину почекали і вирішили поїхати додому. Як тільки я сів в таксі і доїхав до Олімпійської, повітряна тривога закінчилась. Я їду в ліфті вдома. – Женя перевів погляд на Спартака, бо знав, що той трохи здивований тим, що Янович не сказав, що він, взагалі то, в ліфті не в себе вдома.

 

Закінчивши знімати відео, Євген швидко написав до нього текст, бо вони вже під’їжджали до потрібного поверху.

 

«Історія, як ми зі @spartaksubbota сходили в театр

Мистецтво проти, аби ми його пізнавали»

 

Спартак вже дуже хотів побачити сторіз Євгена, але вони вже приїхали, тому часу не було і той вирішив зробити це вже вдома.

 

Вийшовши з ліфта, Суббота пішов до квартири. Відкривши двері, чоловік першим впустив Женю, а потім вже й зайшов сам.

 

— вау, – видихнув той, — гарний дизайн.

 

— спасибо. – промовив Спартак, вішаючи верхній одяг у шафу.

 

Янович почував себе трохи некомфортно у чужій квартирі, але намагався не показувати цього. Знявши взуття, він почекав, поки це зробить і Суббота, та вони пішли вглиб разом.

 

— чай, кофе? Какао есть – Спартак зайшов на кухню, згадуючи все по пам’яті, — в холодильнике газировка ещё.

 

— от її і буду, дякую. – Євген присів на диван, що пустував перед великим телевізором.

 

Інший промичав в знак того, що почув Женю. Витягнувши з холодильника Coca Cola, Спартак налив її у склянку та й поніс другові.

 

— дякую. – Євген посміхнувся, беручи склянку з рук чоловіка. Відпивши половину, він поставив напівпорожню, – чи напівповну? -, посудину на стіл біля дивану.

 

— ты когда-нибудь играл вообще? – Запитав Спартак у чоловіка, бо не знав, що йому запропонувати, а так можна було б відштовхнутися від його улюблених ігор.

 

— нє-а, – зітхнув той, — вибирай любу гру, різниці немає, – Янович посміхнувся, глядячи у очі Субботи. Блакитні оксамити дивилися у відповідь, заглядаючи в саму душу. Відчуття було таке, ніби Спартак знає все про нього і перед ним немає ніяких секретів та загадок.

 

Євген, відвернувшись, взяв приставку в руки, уважно дивлячись на екран, на якому ще навіть не було ніякої гри.

 

— будем играть в ит тейкс ту (it takes two), если тебе без разницы. – Спартак включив гру, а Женя просто знизив плечима, погоджуючись з тим, що цей варіант хороший.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

— о так, Господи, нарешті ми пройшли це завдання. – Женя поклав біля себе приставку, а сам завалився на спинку дивану, відкидаючи голову назад.

 

— устать успел? – пожартував Суббота. Його погляд був сфокусований на шиї Євгена, що так зухвало зараз виглядала. Хотілося впитися в неї зубами, а потім заціловувати це місце, таким чином просячи пробачення.

 

Спартак ковтнув слину, що скопилася у роті від таких думок і відвів погляд від чоловіка.

 

Глянувши на годинник, Суббота здивовано перевів погляд на Яновича.

 

— десять часов вечера, может останешься? Темно всё таки на улице. – чоловік перевів погляд знову на Женю, заглядаючи у самі очі.

 

Євген над цією пропозицією замислився на хвилину. Прийшовши до висновку, що його все ж таки ніхто не чекає і можна просто попередити, що він не прийде додому, – доросла, все ж таки, людина, – кивнув, погоджуючись.

 

— а чому б і ні. – вирішив він і озвучити свої думки.

 

—будешь спать на моей кровати. – Спартак слідкував за своїм здоров’ям і не дуже горів бажанням спати на дивані, але й гостя класти спати на твердючій поверхні не дуже хотілося.

 

— а ти? – Євген нахмурив брови, викликаючи морщинки під очима та на лобі.

 

— на диване. – Суббота взмахнув рукою, указуючи на диван, на якому вони зараз сидять.

 

— та ти шо, з дуба рухнув? Він ж твердючий! А в тебе вік же не той. Ще й на роботу завтра, напевно! – Женя почав сварити Спартака, а другому хотілося від цього сміятися. Євген виглядав неймовірно мило. Про Субботу давним давно так ніхто не піклувався. — тому тут спати буду я. – Янович підняв вказівний палець, намагаючись виглядати головнішим.

 

— тогда давай на кровати вдвоем. – Спартак підморгнув, жартуючи на цю тему. Йому було дуже цікаво, як на такий жарт відреагує Євген, бо з цього можна було б зробити висновок, можна так жартувати чи ні. Але лице Жені майже не змінилося, тільки він став більш серйозним.

 

— добре. – він знизив плечима, показуючи, що нічого проти такого не має.

 

— а? – Спартак здивовано подивився на Євгена, бо цього він зовсім не очікував. Так, він міг припустити, що той захоче лягти на дивані, але не разом у ліжку. Це ж був лише жарт.

 

— ты уверен? – чоловік підняв одну брову, невпевнений в тому, жартує Євген у відповідь чи ні.

 

— так, абсолютно, – Женя трохи посміхнувся, — в тебе ж не односпальне ліжко? – він нахилив голову й підтягнув до себе ноги.

 

— ну хорошо. – Спартак прийняв свій звичайний, спокійний стан, за декілька секунд відійшовши від шоку.

 

—есть хочешь? – через годину Субботі треба було лягати спати, але вони так загралися, що забули повечеряти, а однієї кави о шостій годині йому не вистачило.

 

— якщо чесно, то так. В тебе щось є? – з надією запитав Женя.

 

— нет и никогда не будет, – посміхнувся Спартак, дивлячись на трохи засмученого чоловіка, — закажем что-то, какая разница. – знизив плечима він, одразу ж дістаючи телефон.

 

— а ти що замовляти будеш? – Янович підсів до Субботи якомога ближче, щоб заглянути в його телефон. Вони торкалися одне одного стегнами, колінами й плечима. Це був дуже інтимний момент. Вони мимоволі завмерли, майже не дихаючи, бо кожен намагався запам’ятати цей момент на все життя.

 

— чизбургер, – Спартак ковтнув слину і заспокоївся, хоч серце його й билося занадто швидко.

 

— тоді мені візьми боксмайстер, – Євген побачив, що той в КФС, тому одразу придумав, що хоче поїсти, — оплати ти, будь ласка, а я тебе готівкою поверну, так зручніше буде. – голос Яновича трохи тремтів від емоцій, які він відчував поряд зі Спартаком.

 

— хорошо, конечно, только отдавать ничего не надо будет. – Суббота додав баксмайстер в меню і заплатив карткою. Чекати своє замовлення треба п’ятнадцять хвилин, що не дуже й довго.

 

 

 

 

 

 

 

 

Через двадцять хвилин приїхала їжа, Женя вже встиг обматюкати кур’єра, а Спартак заспокоїти його.

 

— нарешті! Вперше за день їм. – Янович підтягнув до себе свій пакетик, дістаючи своє замовлення.

 

— первый? Женя, ты что, с ума сошел? – Суббота дивився на нього суворими очима, ніби порчу хотів нанести.

 

— а що тут такого? – вже ж набитим ротом запитав Євген.

 

— это очень мало, раза три в день есть надо.

 

—ой, та мені і так нормально. Це я просто з тобою загрався.

 

— ну ты порассказывай ещё. Правильно питаться надо, а не как попало. Одна шаурма в день это вредно и мало. – Суббота завжди ставав розмовніше, коли хочаб трохи зближувався з людьми.

 

— тю ти. Ти ще гірше моєї мами. – посміявся Янович і ледь не вдавився своєю порцією, а Спартак відповідав тільки тоді, коли вже ковтнув їжу.

 

— с завтрашнего дня нормально есть будешь.

 

Женя здивовано подивився на Субботу, але нічого не відповів на це, лишень кивнув.

 

 

 

Доївши об одинадцятій годині ночі, вони разом пішли спати.

 

Євген ліг на одну частину ліжка, а Спартак на протилежну. Це було трохи дивно, але вони й слова про це не проронили, віддаючи перевагу забути це.

 

— на добраніч, Спартачок. – позіхнувши мовив Євген.

 

— спокойной ночи, Женька.