Гра в шахи

Ніч. Вагон купе. Дорога із Львова на Київ. Гуркіт колес по колії. Вони повертаються з відрядження, в яке їздили на один день, щоб Спартак прочитав лекцію в університеті.

 

Втомлені, вони сидять один навпроти одного і намагаються грати в шахи.

 

Він, який постійно обирає чорний, або ‘максимально сірий’ колір, завжди зібраний, серйозний, неемпатичний – відіграє партію білими фігурами.

 

В 20 сантиметрах від нього сидить Женя, завжди позитивний, знаходить радість в кожній дрібниці, Женя, він – грає чорними фігурами.

 

Вагон купе лише зрідка освітлюється вуличними ліхтарями, повз які вони проїжджають. Їм цього достатньо. Вони мовчать. Втомлені після насиченого подіями дня.

 

Спартак роздумує над наступним кроком в грі, цілком на ній зосередившись, і ні на що не відволікаючись. Глибоко вдихнувши, він сміливо робить крок ‘Слоном’ на F5 по діагоналі.

 

– Є! Шах! Захищайся, Женька, – суперник здригнувся від занадто голосного вигуку і перевів погляд з екрану мобільного телефону, де відповідав підписницям на їхні повідомлення у Instagram.

 

– Тьфу ти, налякав мене. Чого кричиш? Зараз поду-у-маю, – Євген протягує останнє слово і прикладає долоню до правої сторони лиця, і, нахмурюючись, починає вдивлятися на дошку, що стоїть перед ним.

 

Спартак переводить погляд зі своєї фігури на сусіда і декілька секунд невідривно дивиться на схилену над грою маківку з кучерявим волоссям.

 

Потяг якраз проїзжає повз черговий вуличний ліхтар і освітлює їхнє купе на декілька хвилин. Світло чудернацько грає в волоссі Жені.

 

Чоловік тягнеться до фігури ‘Коня’ і закриває ‘Короля’.

 

– Ха, думай тепер ти. – Женя усміхається і його обличчя пом’якшується, з’являється ямочка на щоці, від якої неможливо відірвати погляд. Спартак моргає, скидаючи з себе мару. Відкашлюється.

 

 

– Хм, швидко ти. Зараз щось придумаю. – тепер Спартак схиляється над дошкою, і роздумує над своїм кроком, постукуючи по столу, на якому стоїть гра, пальцями.

 

Спартак бере до рук ‘Королеву’, і ходить прямо на дві клітинки, стає на С6. Усмішка починає розповзатися по його обличчю.

 

– Юхуууу! Виграв! Є! – він підіймає очі на Женю і з переможним вогнищем в очах дивиться іншому чоловіку в очі.

 

– Трясця вашій матері! Програв! Я так і знав! – Женя різко підіймається з свого місця, хапає пачку цигарок, які завжди його супроводжують, запальничку, і поспіхом виходить в тамбур, щоб не курити у вагоні, бо Спартак не переносить сигаретного диму. Голосно закриваючи двері, він лишає Спартака наодинці з тріумфом. Він знав, що Женька природжений ‘відмінник’ і програші та невдачі йому даються важко, але вирішив не піддаватися, щоб у того виробилася стійкість до поразок.

 

Порахувавши повільно до 10, подумав, що цього повинно було вистачити Яновичу, щоб дійти до місця, призначеного для куріння. Вставши, схопивши своє чорне пальто, в якому читав сьогодні лекцію в Львівському університеті, він пішов слідом за ображеним товаришем.

 

Женя стояв в маленькому приміщенні, відкривши всі вікна, та тремтячими руками тримав цигарку, яку ніяк не міг прикурити.

 

– Трясця, – лайка зірвалася з його красивих губ, коли цигарка, замість того, щоб почати тліти в його руках , обламалася. Висмикнувши рештки з рота та піднявши ті, що впали, він викинув її у вікно та дістав другу. Глибоко вдихнувши морозне повітря першого дня весни, він змусив себе заспокоїтися. Це не смертельно.

 

Взявши другу цигарку з пачки, він вже спокійніше чиркнув запальничкою та глибоко вдихнув. Вийшло. Зробивши глибоку затяжку, він з задоволенням випустив пар як сигаретного диму, так і пар гніву за програш. Він злився, дуже. Йому хотілося хоч раз виграти в цього всезнайки Спартака. Але, дідько! Знову не вийшло! Він роздратовано сплюнув на підлогу та зробив ще одну затяжку.

 

Позаду нього двері тихо відчинилися. Женя не повертався, щоб побачити хто прийшов. Не хотілося показувати чужим людям свій гнів.

Але через протяг, який утворився, бо двері відкрилися на секунду, до його носа долетіли відголоски такого знайомого парфуму, що він мимоволі вдихнув його повними грудьми. Цигарка в пальцях погрозливо здригнулася.

 

– Ей, Женька, ти чого? – Спартак став за спиною ображеного чоловіка. Женька ще сильніше вдихнув повітря та випустив черговий клубок диму. Змусив себе заспокоїтися. Вдихнув повітря через зуби.

 

– Нічого, Спартак, Нічого. Ти ж знаєш, – він знизав плечима, – Синдром ‘відмінника’, – замовчав. Сперся руками об раму вікна. – Я так хотів у тебе хоч раз виграти в шахи, – видихнув ледь чутно і ще раз затягнувся терпким димом.

 

Спартак підійшов ближче, і поки Янович нічого не підозрював, розгорнув своє пальто та поклав на плечі товариша.

 

– Тримай, змерзнеш, тут доволі холодно. – Женя судомо проковтнув слину, дим став йому поперек горла. Тремтячими руками він струсив попіл з цигарки.

 

– Спартак, я так хотів виграти, хоч раз! – від підвищив голос, різко розвернувся до нього, не даючи собі часу насолодитися довше цим неймовірно приємним запахом парфуму. Не можна. Не можна.

– Чому ти мені не піддався? – спитав, дивлячись Спартаку у вічі, трохи нахиливши голову на бік.

 

– Женя, ти ж знаєш. Я психолог. Я дивлюся на багато речей під іншим кутом. Я хотів дати тобі змогу подумати над твоїм кроком, ніхто тебе не підганяв. Послухай, немає нічого поганого в тому, що ти програв. Це дає тобі шанс наступного разу прикласти всі зусилля щоб виграти. Не нервуй, будь ласка, – Спартак поклав руку Яновичу на плече, та трохи стиснув його. Відчувалося, як співрозмовник тремтить.

 

– Ні, не можу. Ти у всьому кращий. – Женя розумів, що його поведінка схожа на поведінку ображеної дівчинки, яка образилася на батьків, бо вони не купили чергову ляльку.

 

– Неправда, є багато чого, в чому я не маю хисту. Я нічого не розумію в акторській грі, а ти на цьому знаєшся на двісті відсотків краще мене. – Спартак провів лівою рукою по правому плечу Жені, долонею дістався до його пальців і обережно вийняв з них цигарку. Трошки відхилився і викинув її у вікно. Провів рукою вгору до плеча, там її і залишивши.

 

Тепер вони стояли напроти одне одного. Женя – трохи схилившись, Спартак – піднявши високо голову та дивлячись прямо в очі Яновичу.

 

– Послухай, немає ідеальних людей у всьому. Чогось не вмієш ти, а чогось – я. Це нормально. Я можу тебе навчити, ти ж знаєш – я тобі у всьому допоможу, Женька. Ти ж для мене найдорожча людинка, для якої я багато на що здатен.

 

Спартак відірвав одну долоню від плеча, провів нею по шиї, заспокоючи кудряша, трохи потер шию, помітивши, що у того прискорився пульс. Великим пальцем погладив щоку, яка заросла щетиною. М’яко. Добре так. Заборонено.

 

 

Ніч. Два чоловіка. Запах цигарок у всьому приміщенні. Морозне повітря. Стук колес. Стук двох сердець. Стоять, заціпенівши один перед одним. А коли проїзжають черговий ліхтарик – він освітлює кімнату і вони вдивляються в очі один одному. Два всесвіти. Там кружляє вихор. Буревій емоцій від подиву до страху. Вони не п’яні. Вони просто шоковані.

 

– Спартачок, – Женька повільно кладе свої великі долоні на одяг товариша. Одну боязко притискає до грудей, якраз там, де б’ється таке сильне серце, яке вискочить зараз з грудей – так сильно б’ється. А іншу, відзеркалюючи рухи Спартака, кладе на щоку, попередньо провівши по шиї. Щока гладенька. Дивно. Приємно. Незвично. Страшно.

 

– Женя. . . – тихо видихає той. Його очі розширюються від подиву. Знову освітлює ліхтар. В очах кружляє цікавість.

 

Спартак сильніше стискає плече, та кладе всю долоню на щоку, погладжуючи щетину.

Женя ще трохи схиляє голову, нависаючи над психологом. Проводить рукою по грудній клітині, спускається вниз до твердих кубиків на животі. Руки тремтять. Кладе долоню на бік та стискає її так, наче кажучи “Я тебе не відпускаю. Ти тепер в моїй владі.”

 

– Сонечко моє, – голос зовсім сів. Нервує. Це може бути кінець дружбі, яку так не хотілося втрачати. – Моє сонечко, – він різко нахиляється та обережно притискається пухкими губами до таких бажаних тоненьких губ. Тепло. Затишно.

 

Шумно вдихаючи, він натискає своїми губами на інші та захоплює нижню губу Спартака в полон. Трохи тягне. Матінко, як солодко. Очі закриваються самі по собі. Він стоїть боячись рухатися, притиснувши щоку Спартака рукою, яка тремтить, як після гучної вечірки.

 

 

Спартак стоїть, обіймаючи Женю, та з подивом розуміє, що відчуває тепло губ Яновича. Очі закриваються від задоволення. Він відриває руку від щоки та накриває нею кучеряве волосся чоловіка, зариваючи в ньому пальці.

 

Вибух. Вогонь. Пожежа. Такі дивні відчуття, коли тебе цілує чоловік, але ти не можеш його відштовхнути. Тільки і можеш, що пестити його волосся. Губи піддаються лякливому натиску. Вологий язик проникає до рота. Обводить зуби. Стрічає онімівший язик Спартака.

 

Женя відмирає, відчуваючи відгук від Спартака, смілішає, притискає язик крізь губи та зуби. Вони сплітаються, наче в танці. Кружляють. Переплітаються. Женя тремтячою рукою відзеркалює жест Спартака і, піднімаючи руку, пропускає волосся крізь пальці, руйнуючи ідеальну укладку, над якою психолог провів пів ранку. Тягне, стискає. Цілує сильніше. Втягує губи. Проводить по ним язиком. Його інша рука живе своїм життям і вже, здається, скоро порве сорочку на чоловікові.

 

Трошки відхиляючись, бо відчуває, що повітря закінчується, Женя дивиться Спартаку в обличчя.

 

– Спартачок, – тихо, пошепки, зі страхом , але руки не прибирає. Вони живуть своїм життям. Поглажують волосся, шию, потилицю. Під пальцями відчувається пілоерекція від таких невинних дотиків.

 

– Женя, – тихо видихає Спартак тому в губи. – Женя-я, – протягує він, і, на подив Євгена, тягнеться до того. Тепер вже Спартак накриває губи Жені своїми. Цілує рішуче, язик відразу розштовхує губи, він міцніше притискає чоловіка до себе, проводить руками по спині, яка все ще прихована під пальто, яке буде тепер нагадувати про цей поцілунок все життя. Проводить руками по спині, спускається до таких звабливих сідниць, стискає сильними руками. Стогне в губи.

 

Вони цілуються довго, пристрасно, потягуючи губи, сплітаючись язиками, притуляючись один до одного. Тручись стегнами, відчуваючи ерекцію. Руки живуть своїм життям. Женя витягає сорочку Спартака з-під поясу брюків і опускає долоню на голе тіло.

 

– М-м-м, – стогін, наповнений задоволенням, Спартак трохи відхиляється, – Женя-я, – притискається губами до шиї, проводить язиком по вені, втягує такий противний для нього запах цигарок, і опускає губи на те місце, де проводив язиком. Сильніше притискає до себе Яновича, бо відчуває, як у того слабнуть ноги від таких гострих почуттів. Продовжує гладити все тіло. Не оминає жодного куточку. Руки повільно з сідниць перебираються на низ живота. Погладжують. Губи цілують, тягнуть, всмоктують, хочуть залишити мітку.

 

Спартак піднімається на носочки і знову притуляється до губ Яновича. Рука обережно пробирається до ременя і впевненими рухами починає чаклувати з хитрим замочком та змійкою на джинсах.

 

Женя не втримується, голосно стогне та опускає голову, ховаючись в шиї у Субботи. Зажмурується. Стискає боки Спартака сильніше. Тремтить, а чоловік тим часом, не знімаючи одягу, дістає член, який вже так болів і так хотів бути на свободі, стискає його сильною рукою. Женя знову стогне, прикушує шию психолога.

 

Стискається ще сильніше, бо той проводить великим пальцем по голівці і розмазує краплю, що вискочила на кінчику. Проводить з силою від голівки і до кореня. Стискає. Знову проводить. Губами покриває всю шию, всмоктуючи, кусаючись, зовсім не контролюючи свої дії. Йому так добре.

 

Женя повністю дзеркалить його дії. Швидко впоравшись зі змійкою на брюках, тремтячими руками виймає член з боксерів та проводить по ньому, намагаючись не сильно стиснути.

 

Спартак різко відсторонюється від нього, та розвертає Женю так, щоб той стояв спиною до входу, та пальто прикривало їхні дії. Це їхня таємниця.

 

Женя важко дихає, тягнеться до губ Спартака, рукою продовжуючи гладити член, надавлювати, розтирати. Вони цілуються, задовольняють один одного рукою. Женя знову стогне. Надто гучно. Спартак притискає його голову до своєї шиї, аби заглушити ці хтиві звуки.

 

Його рухи прискорюються, як і рухи Жені, вони важко дихають, намагаючись не стогнати. І тут раптом, користуючись тим, що Женя закриває весь огляд, Спартак різко опускається на коліна і опиняється напроти багряної голівки члена. Він не відчуває відрази. Цікавість домінує.

 

Шумно вдихнувши, він нахиляється ближче і обережно охоплює губами таке ніжне місце, трошки втягує в себе, проштовхує член далі, рукою торкається яєчок, які стискаються від таких відвертих дій. Насаджуючись сильніше на член, Спартак починає допомагати собі рукою. Прискорюється, смокче, втягує, іншою рукою стискає яєчка.

 

– М-м-м. Спа-арта-ак. Сильніше! – Женя штовхається йому в рот сильніше, рукою хапається за волосся психолога і тягне до члена. Відчуваючи, як чоловік, що стоїть на колінах починає кашляти трохи відсторонюється, – Вибач. Пробач, Сонечко. Давай ще, візьми його до свого рота. В тебе так гарно виходить, – Женя знову штовхається в гарячий рот, цього разу Спартак не кашляє, приймає спокійно те, що йому дають.

 

– Та-а-к, – Женя стискає голову Спартака сильніше, штовхаючись, відчуваючи, що він вже майже на межі і ще якась секунда – і він зірветься. Спартак видає вологий звук, стогне у відповідь і починає активніше працювати язиком, обводячи член по всій довжині, а потім різко опускається на всю довжину, яку може взяти в рота.

 

– Трясця!!!!! – це було гучно. Женя починає безконтрольно битися в конвульсіях. – Та-к! Т-а-к! – він останній раз штовхається в такий гарячий рот Спартака і замирає, опускаючи голову донизу. – Спартачо-ок!

 

Спартак проковтує все, що йому дають, і підіймає очі на Женю. Вони дивляться одне на одного, не мигаючи. Спартак повільно підіймається, трохи припадаючи на праве коліно. Вирівнюється. Тягнеться до Жені і залишає на його губах легкий, майже цнотливий поцілунок.

 

– Ти як? – розгублено питає Женя. – Вибач, що так . . . Я не знаю, що на мене найшло. . . Вибач, Спартачку, – він обережно торкається грудей психолога і заглядає в очі тому.

 

– Тш-ш-ш. Все добре. Ми обоє цього хотіли, – Спартак підходить в притул до Жені та обіймає його, заспокоюючи в обіймах. – Тш-ш-ш, – він відчуває, як досі від пережитого оргазму тремтить Янович, – Все добре. Ходімо назад в купе, бо знову захворієш. – Спартак поправляє член, який так і не дочекався розрядки в боксерах, шипить, але приводить себе в належний вигляд.

 

– А ти. . . .? – розгублено питає Женя, дивлячись на обличчя, яке кривиться, коли Спартак ховає свій орган в штани, – Як же ти?

 

– А ми продовжимо вже в комфортніших умовах, – підморгує йому психолог і тягнеться тепер до штанів Яновича, щоб привести все до ладу. А потім тягне його до дверей, які ведуть у вагон.

 

– Це був найсмачніший поцілунок в моєму житті, Женька, хоч і він дурно пахне табаком, але мені сподобалося. – він обіймає його останній раз перед виходом, встає навшпиньки і цілує в щоку.

 

– Ти виграв? – Женька наводить камеру на Спартака.

 

– Нє, – починає усміхатися Спартак не відриваючись від телефону.

 

– Ти брехло! – сміється Женька, і Спартак, не витримавши, сміється в повний голос, прикриваючи губи руками, бо вони надто голосно кричать про те, що відбулося декілька хвилин тому.