І це на все життя…

Перше, що відчув Техьон – це пекучий біль. Потім прийшло відчеття, ніби горить кров по венах, вогонь поширюється по всьому тілу: від укусу на шиї до кінчиків пальців на руках і ногах, а врешті-решт і в серці. Усередині все пекло так, ніби за кровоносною системою запустили кислоту, що випалює формені елементи крові. Наче отрута поширювалася, вбивши все живе всередині. Омезі хотілося кричати та плакати від того нестерпного болю. Здавалося, що він горить заживо. В якийся момент він ніби скрізь той біль, відкривши очі, побачив світ очима Чона. На самого себе було страшно дивитися – зблідлий, тремтячий, ледве стримуючий істерику маленький омега. Та крім цього спочатку промайнуло відчуття власного господства, а потім, на якусь мить, страх, подив, турбота.

Моргнувши, Кім втратив ці всі відчуття і знову бачив перед собою ненависного жорстокого, байдужого до чужих почуттів Чон Чонгука. Мабуть, в пеклі втратили свого найкращого палача. Адеж люди не можуть бути такими…

Невже ж у всіх такі відчуття від отримання мітки? Невже кожен переживає момент укусу так болісно? Це тривало всього кілька секунд, принісши з собою хворобливі відчуття, а потім спустошення. Кім звалився на підлогу, прикривши рукою місце укусу. Омега дивився просто перед собою, але нічого не бачив. Навіщо природа тільки створила цю фатальну особливість для створення пар?

Вчитель не міг повірити, що Чон зробив це. Яким би жорстоким і підлим не був альфа, як він міг так бездумно помітити його? Як він міг легко залишити свій укус на шкірі вчителя? Невже Чона зовсім нічого в житті не цікавить, окрім власної жорстокості? Щоб Техьон не сказав чи зробив, він не заслужив такого. Омега підняв повні нерозуміння і болю очі на свого кривдника, який присів навпроти і продовжував жорстоко посміхатися, розглядаючи слід своїх дій. Ще трохи й сльози поллються з очей Кіма. Сльози образи та гіркоти.

“Цього не мало статися” – подумки сказав Техьон.

– Я завжди боявся тебе і недолюблював, але ніколи не ненавидів, — низьким, рівним голосом сказав омега. — Тепер я тебе ненавиджу, Чон Чонгук. Ненавиджу так, як жодного разу у своєму житті. Ти досяг своєї мети, — Техьон підвівся на ноги і, дивлячись зверху вниз на альфу, прошепотів. – Ти знищив мене.

Не промовивши більше ні слова, Кім вийшов із класу. Першим бажанням було піти додому, але, спускаючись сходами, він передумав. Якщо батьки побачать його в такому стані, буде щось страшне: тато може і знепритомніти, а батько одразу вирушить шукати винуватця і мститись.

Техьон перейшов дорогу і помчав до найближчого парку. Хлопцю треба було прогулятися, щоб прийти до тями і почати адекватно мислити. Він довго блукав алеями, зовсім нічого не помічаючи, повністю занурившись у свої сумні думки, адже тепер його життя повністю зміниться. Техьон налаштовував себе на те, що треба припинити мріяти про гарну історію кохання, про неймовірного альфу, який, якщо не істинний, то все одно чудова людина, яка зробить щасливим вчителя. Потрібно припинити вірити в те, що він буде щасливим. Тепер йому залишається або прожити все життя з батьками, або … від другого варіанта ставало нудно. Техон ніколи не піде на це, ніколи не зблизиться з ненависним Чоном, ніколи не стане щасливим із ним.

Від думок про альфу ставало нестерпно прикро і так шкода себе. Адже він нічого не зробив такого поганого, то за що це покарання? Присівши на віддалену лавочку, омега розплакався. Розуміння того, що тут усім начхати на тебе і мало хто помітить хлопця, що ридає, допомогло випустити всі негативні емоції назовні через гіркі сльози. Чому він знову плаче через проклятого Чон Чонгука? Цей нестерпний альфа знову зруйнував його життя. І як Кім тепер з’явиться перед рідними? А у школі? Адже всі помітять, що змінився його запах і мітку на шиї. А зрозуміти чий запах буде простіше простого. Його кар’єру вчителя буде закінчено. Хто захоче працювати з людиною, яка в очах громадськості спокусила учня? Отримав від нього мітку? Адже Техьон цього не хотів!.. але кому ти що доведеш? Він старший, він омега, він вчитель, він доросла, відповідальна, розсудлива людина…

– Я отримав її насильно… — прошепотів Техьон і знову заплакав.

Як тепер це довести оточуючим? Несподівано на плечі омеги лягла тепла куртка, від чого вчитель здригнувся і, витерши сльози, подивився на того, хто зважився підійти і підбадьорити хлопця.

– Ти так застудишся, — поряд із Кімом, тримаючи його рюкзак зі школи, сів Чон Чонгук.

Хмикнувши, Техьон стримався від нової порції сліз. Він з презирством подивився на школяра, даючи зрозуміти, як не вчасно той прийшов.

– Я хвилювався, — знизав плечима Чон, який зовсім не хоче розуміти людей. – Ти пішов так різко, забув речі. Я зібрав усе і пішов шукати тебе. А ти ось де знайшовся. Молодець, що далеко не пішов, але погано, що роздягнений тут сидів стільки часу, адже ще не так тепло, треба одягати кофту чи курточку.

– Іди геть, — охриплим від сліз голосом зажадав омега і скинув з плечей куртку молодшого.

– Якщо застудишся, довго не зможемо бачитися, — ніби не бачачи в якомк стані старший, Чон знову накинув куртку на плечі омеги та спробував застібнути її, але Те різко відкинув від себе руку молодшого, з презирством дивлячись в очі.

Якби Кім міг, то помітив би якусь частку занепокоєння альфи, але зараз йому було не до почуттів цього жорстокого хлопця.

– Я попросив піти, – з лякаючим спокоєм повторив Те.

– Я не можу, адже мій омега сидить тут, заливає слізьми весь парк, – Чон присунувся ближче до старшого.

Дії та слова альфи тільки більше змушували почуватися погано та гнівали омегу. Тому Техьон, як тільки Чон присунувся, різко підвівся, вирвав з його рук свій рюкзак і швидким кроком пішов додому. Він не хотів і секунди залишатися поряд з цією людиною, і справа була навіть не в страху, Техьона накривало безліч почуттів та емоцій, коли Чон був поруч, і всі вони були негативними.

Щоб не створити щось жахливе і позбавити себе суспільства з жорстоким учнем, омега йшов швидко, не обертаючись. На півдорозі Кім пригальмував, все ж наважуючись перевірити, дали йому спокій або ж переслідують далі. Спочатку нікого не було видно і Те полегшено зітхнув, а потім з-за повороту вийшов Чон Чонгук, вбиваючи найменьше зародження полегшення своєю появою. Засмучено підібгавши губи, старший відновив свій крок, прискорюючись, щоб нарешті відірватися.

Коли до будинку залишалося всього кілька кварталів, Техьона все ж таки наздогнали — Чон порівнявся з омегою і взяв його за руку. Від несподіванки Те ледь не скрикнув і різко загальмував.

– Тобі ще мало? – Підвищив голос вчитель.

– Про що ти? — не відпускаючи руку хлопця, що виривається, відповів питанням на запитання школяр.

– Припини вже з мене знущатися! — так само голосно зажадав Кім.

– Я не знущаюся, — ніби зовсім не розуміючи, відповів молодший. — Я дбаю про тебе, як про свого омегу.

– Ти кретин! — розлютившись, Техьон так сильно смикнув рукою, що зміг виплутати її з долоні школяра. – Ти зробив усе, що міг! Вистачить вже! Чи тобі мало? Хочеш ще подивитися на моє повне розпачу, горя та злості обличчя? Можу відео записати, щоб милувався в моменти нудьги! – перевівши подих, Кім дода втомлено: – Просто дай мені спокій!

Висловивши все це, омега розвернувся і пішов далі. Він не хотів слухати відповіді. Він хотів просто залишитися один і переварити все, що сталося. Йому ще й з батьками порозумітися, а тут Чон продовжує його переслідувати. Не даючи розпачу знову розростись у душі, Те перестав себе накручувати і прискорив крок. Так хотів цього разу нарешті втекти від свого особистого переслідувача. Де знаходиться Вонхо, коли він такий потрібен? З’явись тут Шин, Чонгук одразу зник би, залишивши омегу в спокої. Так, це не назавжди, але навіть короткочасний ефект зараз необхідний. Техьон би розповів усе Хосоку, і разом вони щось придумали б. Чомусь Те пошкодував, що надто залежний від думки оточуючих і залишив усе так у їхніх взаєминах зі спортсменом.

Побачивши свій будинок і не почувши кроків за спиною, Техьон розслабився і, мабуть, дарма. Його, як шкодливе кошеня, схопивши за комір, потягли у бік найближчого провулка. Звичайно, з мінімальним освітленням.

Намагаючись вирватися, Кім чув, як тріщить його одяг, як крізь зуби лається Чон, як нестерпно голосно стукає його серце.

– Я думав, одного покарання за день тобі достатньо, але я помилився, — прошипів учень, штовхаючи омегу в стіну спиною.

Боляче вдарившись спиною і головою, Техьон простогнав і зігнувся, тримаючись за голову.

– Боляче? Пробач, – без краплі жалю в голосі, сказав альфа. — Ходи, пожалію, кажуть, поцілунки зцілюють.

Молодший сам ступив до вчителя і притулившись упритул, підняв рікою голову старшого. Тепер вони дивилися одне одному у вічі, стоячи настільки близько, що дихання альфи відчувалось на обличчі омеги.

Зустрівшись поглядом с Чоном, Те ніби заціпинів. Він, звичайно, бачив школяра розгніваним, але такої люті ще ні разу не зустрічав.

– Що ж тепер не сподобалось вашій світлості? Яку ще безглузду причину ти вигадав для себе, щоб зробити мені боляче? — злісно, але досить тихо запитав Кім.

– Не можна так зухвало поводитися зі своїм альфою, — пояснив Чон, як маленькому.

– А чи можна ставити мітку насильно? Чи можна переслідувати людину? Знущатися над нею? Творити всі ці жахливі речі?

Техьон сам не знав, звідки в нього стільки сміливості. Може, мітка здавалася йому найжахливішим, що Чон може зробити з ним, чи через укус омезі передалася частинка нахабності альфи?

Якийсь час школяр уважно розглядав обличчя омеги навпроти. Чи то від цього погляду, чи то від того, що спиною омегу притискали до холодної стіни, а попереду до нього притискався гарячий Чон Чонгук, тілом Кіма пробігли мурашки, але про це він, звичайно, промовчить навіть перед собою.

– А я тобі бачу, мало однієї мітки, — низько відповів альфа.

– І що це значить? – відреагувавши на цю пряму загрозу, Техьон забув про зрадницькі маніакальні мурашки.

– Що тебе варто покарати серйозніше, – сказавши це, молодший нахилився до Те, накриваючи його губи своїми.

Вчитель відразу відхилився, боляче вдаряючись об стіну позаду себе. Невдоволено рикнувши, Чон стиснув рукою підборіддя омеги і притягнув для нового поцілунку. Спочатку Кім намагався відбиватися та звільнитися, але це було так складно. Потім він почав штовхати Чона в груди, через що альфа перехопив його руки і стиснув над головою омеги, притискаючи до стіни. Техьон ударив школяра кілька разів ногами, але тільки допоміг Чонгуку стати ще ближче, повністю втискаючись у його тіло.

Не в змозі вирватися, старший стиснув зуби, не дозволяючи молодшому поглибити поцілунок. Він думав, що Чону незабаром набридне і його відпустять, але через пару секунд Те вражено охнув, коли відчув холодні пальці під одягом на своїй оголеній шкірі спини, чим Чонгук і скористався, проникаючи в рот омеги своїм язиком.

Альфа жадібно досліджував його рота, покусував губи, смоктав спочатку нижню, потім верхню і знову підпорядковував собі, розсовував своїми губами і язиком губи старшого, пестив язик Кіма своїм… І Те здався. Чи то мітка, чи вміння Чона, Техьон здався. В голові омеги прослизнули якісь нечіткі картинки. Неначе це з ним вже було. Неначе, якби він не старася, вирватись не вийде. Підсвідомість повторювала, що він не зможе нічого зробити допоки альфа не зробить те що задумав. А потім, як уже в класі раніше, світ ніби знебарвився, втративші всі кольори, втративши всі правила та закони. Стало так наплювати на все. Захотілося здатися, щоб це скоріше закінчилося. Якоїсь миті він просто відповів на поцілунок, злегка стискаючи чужі губи своїми. Він і сам не зрозумів, що зробив, але вже було пізно щось думати чи зупинятися.

Чонгуку від перших несміливих спроб омеги відповісти йому зовсім знесло голову. Він опустив другу руку на сідницю Кіма, провів уздовж стегна і закинув собі на талію, притискаючись до омеги щільніше. Він із ще більшим натиском цілував Техьона, все більше затягуючи у свій грішний світ. Руки омеги лягли на плечі та голову молодшого, притягуючи до себе, пристрасно відповідаючи на поцілунки. Це безумство тривало доти, доки губи обох злегка не припухли і не стали такими чутливими, що будь-який дотик супроводжувався стоном.

Коли Чон відірвався від таких чарівних губ вчителя, Техьон, хоч і важко, але почав приходити до тями. Він знову відчув те жахливе почуття використанності. Його знову використали в своїх корисних цілях. Він поганий омега. Він піддався. Він…

-Хей, – покликав його Чонгук, заглядаючи в очі.

Світ ніби почав повертати свою яскравість, звуки та запахи наче відновилися після довгої сплячки. Те зрозумів… Він чудово зрозумів, що тільки-но робив і з ким, але чомусь не турбувався, а в обіймах молодшого було нереально добре. Техьон розумів, що це божевілля і він, швидше за все, божеволіє, але його внутрішня омега намагалася довести, що все правильно, це те, що треба, так і має бути, адже Чон тепер його альфа. І це на все життя…