Буду з тобою

Був ранок 14 лютого. Київ починав прокидатись.

Женя не розплющуючи очі хотів обійняти накачане татуйоване тіло, але натомість, рука намацала тільки подушку. Женька ліниво розплющив очі. Оглянувсь, він не побачив Спартака поруч. Сьогодні у них був вихідний, тому ці двоє мали ще довго лежати в обіймах. Вставши з теплого ліжка Женя тапнув по екранові смартфона щоб подивитись годину. 8:46. «Ну і де цей розумний дурник?»— подумав він.

Женя пішов в душ і після цього попрямував на кухню щоб заварити собі каву. Дістав смартфон і вирішив набрати Спартаку. Гудки йшли пару секунд, після чого на тій стороні проводу підняли слухавку. В Жені відбулася пілоерекція коли він почув цей голос:

– Женьку, щось трапилось? Ти чому не спиш? — запитав Спартак.

– Це ти мені відповіси, Спартачок. Де ти? Я вже почав хвилюватись. — Зхвильовано відповів Женя.

– Я ж тобі вчора казав, що мені треба на 8:30 по роботі поїхати, скоро повернусь, не хвилюйся.

– Точно, зовсім з голови вилетіло. – промовив Женя.

– Тоді до зустрічі, лисинятко, не сумуй.

– До зустрічі, Спартачку.

Женя відклав телефон і почав пити каву, яка вже майже охолола.

«Трясця, сьогодні ж день закоханих, геть з голови вилетіло, ще й подарунка немає»

Женя довго думав що б подарувати цікавого та оригінального Спартаку, щоб йому сподобалось, адже той до подарунків відносився скептично.

Вони були в стосунках вже як пів року, і тому Женька хотів подарувати Спартаку щось дуже класне. Женя одягнувся і пішов по магазинах, шукати щось прикольне. Спартак повернувся додому десь під вечір, Жені ще не було вдома, тому Спартак вирішив набрати йому.

– Ало, Спартачку, щось трапилось? — запитав Женя.

– Коли ти повернешся? —запитує Спартак.

– Приблизно через годинку. Я в кав‘ярні, сам, ніяких тьолочок немає. — В жарт “відчитався” Женя.

– Добре, добре, тьолочка, чекаю на тебе. — посміхаючись каже Спартак.

– Ееее яка я тьолочка? Я взагалі-то вищий!— Сміється Женя.

– Це так не визначається, Женьку. — Все ще трохи сміючись відповідає Спартак. – Ну добре, добре, давай скоріше.

– Добре, сонечко, постараюсь прийти швидше.

«Сонечко». Серце Спартака пропускає один удар.

Він кладе слухавку і починає готуватись до приходу його Жені.

Накриває стіл, заказує їжу, адже він не хотів ризикувати на рахунок кулінарства. Запалює свічки та наливає червоне вино.

«Наче все готово, залишився костюм і не забути найголовніше»

На годиннику 18:27.

Спартак чує як привертається ключ в дверях і йде зустрічати свого хлопця.

– О, Спартачку, а ти чого в костюмі? — Запитує Женя.

– Зараз побачиш, роздівайся.

– Що, так скоро? — Сміється Женя.

– Знімай куртку, дурник. — Спартак сміється у відповідь.

Женя заходить на кухню і бачить святкову вечерю, яку підготував Спартак.

– Ого, Спартачку, це все ти сам підготував? — здивовано запитує Женя.

– Ну так, заради тебе можна постаратись. — посміхається Спартак – сідай.

Вони вечеряють і розмовляють про все на світі вже майже дві години.

– До речі, я дещо для тебе підготував, сонечко. — Весело каже Женя.

Знову це «Сонечко». Спартак міг будь що об‘яснити та подушнити, але він не міг об‘яснити чому в нього «метелики в середині».

Тим часом Женя повертається з невеличким пакетом.

– Я знаю що ти не дуже любиш всякі милі штучки але я дуже хотів би, що б ми приміряли це. — Він дістає дві парні футболки. Спартак і справді не любив всяке таке, але від Женін подарунок йому дуже сподобався.

– Дякую, Жень, мені справді приємно. Я приміряю пізніше, після вечері. — каже Спартак.

Вони ше годину сидять і говорять про що завгодно. І тут Спартак каже:

– Жень, закрий очі, будь ласка.

– Нашо? — питає Женя.

– Ну Жень, закрий, потім побачиш.

Женя слухається, і закриває очі. Спартак повертається.

– Відкривай. — чує Женя.

Женя відкриває очі і бачить перед собою Спартачка.

– Жень, ти знаєш що я не зовсім та людина, яка відкрито говорить про свої почуття. Я не вмію виражати свою любов до когось, так, як це має бути. Але тим не менше я хотів тобі сказати, зо ти найважливіша людина в моєму житті. Я прокидаюся із думкою про тебе, про твої прекрасні горіхові оченята, про твоє курчаве м‘яке волосся, про родинки на твоїх руках і тілі, про ластовиння на твоєму неймовірному личку. Я не можу жити без твого аромату. Без тебе. Я кохаю тебе, мій зоряний хлопчик.

Спартак стає на одне коліно, відкриває маленьку червону оксамитову коробочку, в середині якої знаходиться каблучка.

– Женьку, ти.. вийдеш за мене? — Запитує Спартак.

Женя відчуває, як в нього виступають сльози. Він не відриває погляд від Спартака.

– Я.. я теж тебе дуже сильно кохаю, Спартачок, я також не можу жити без тебе. — каже Женя і вже не зтримує сльози щастя. – Звісно, так, я готовий вийти за тебе, сонечко. — посміхається Женя.

Спартак одягає каблучку на Женін палець. «Дідько, рука трясеться» подумав Спартак.

Спартак дивиться у ці шоколадні, трохи почервонілі від сліз очі. Женя обхоплює лице Спартачка руками і цілує. Ніжно. Передаючи всі свої почуття в цьому поцілунку. Тепер він зоряний хлопчик Спартачка, а Спартачок його. Вони будуть ще дуже довго разом, як то кажуть «поки смерть не розлучить їх», і в них все буде добре, звісно, буде добре.