Фанфіки українською мовою
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Прим.авторки:
    З першим днем весни, мої любі читачі! Всіх Вас обійняла🖤

    Приношу вибачення, за довгу відсутність. Та особлива дяка людям з фан-хати, які надихнули писати далі, розчулили моє серденько та показали, що їм це цікаво. Ви котики 💋


    Женя
    І як би мені прикро не було. Ви зараз подумаєте: «Чому, Женя?». Тому що я ,трясця, не отримав тоді того поцілунку від змія-спокусника. «Не буду цілувати чоловіка з перегаром» – перекривлюю його голос. Нічого, я от візьму і теж буду з ним дражнитися лише. Але з іншого боку, я був вдячний йому. Він, як завжди, проявив уважність та стриманість, ще й приїхав по мене за першим проханням. Мені було важливо, що він пробачив мене і дав мені, НАМ час розібратися у власних почуттях. Проте, ми тоді й не підозрювали ще як швидко зміняться наші будні і як ми будемо цінувати кожну нашу зустріч.
    Наші графіки з початком повномаштабної війни нещадно били по здибанкам, які і «до» цього жаху були не супер частими. Волонтерства, робота. Ми намагалися списуватися так часто, як могли, але все ніяк не знаходили час зустрітися. Спартак їздив надавав психологічну допомогу військовим та потерпілим від насилля, я волонтерив, частково мої проєкти були призупинені. А ще я сумував за ним. Мені хотілося хоча б на кілька хвилин його побачити. Хоча кому я брешу, навіть якби мене виганяли я б не зміг за кілька хвилин поїхати від нього.
    У вас бувало таке, що ви думаєте про людину і от вона вам телефонує чи пише? Я аж затамувавши подих, та відчув тремтіння в руках, бо на дисплеї висвітилося повідомлення:

    Спартачок🐍: Зміг сьогодні звільнити вечір. Не хочеш приїхати?

    Сонце: Наче теж вільний. Викликаю таксі, буду за пів години. Ти повечеряв? Чи щось привезти тобі?

    Спартачок🐍: Не встиг. Привези щось на свій смак.

    Відповідь я набирав уже їдучи в таксі.
    Сонце: Взяв тобі салатик і рибу. Вже в дорозі.

    Дурне хвилювання. Ми так давно не бачилися, лише зрідка смс чи короткі телефонні дзвінки, щоб точно впевнитися, що все добре один в одного. А тепер, серце так швидко калатало в грудях, я не міг нормалізувати дихання. Шалено хотів його побачити, що аж страшно ставало. За цими тривожними думками моя дорога пролетіла я й оком не встиг повести. Моє сприйняття було настільки заторможене, що я оговтався вже тоді, коли тиснув на дверний дзвінок. І от хвилина, і мені відкриває такий домашній, рідний Спартачок.

    – Привіт. – коротке і тепла посмішка.
    – Привіт. – я просто не втримуюся і обіймаю його на порозі, намагаюся стиснути так міцно в обіймах як тільки можу, щоб показати ЯК СИЛЬНО я скучив.
    – Жень, ти мене задусиш, – сміється чоловік десь мені в куртку. – я теж сумував. – вже тихіше промовляє він. – ходи, повечеряємо і зможемо вже тоді наговоритися досхочу. – розриває наші обійми та пропускає мене додому.
    Я з неохотою його відпускаю і прохожу.

    Вечеря в нас проходить в спокійній атмосфері, під класичну музику. Як пожартував якось Спартак «психи люблять класику». Ми говоримо і ніяк не можемо наговоритися. Обговорюємо кожну новину, клянемо клятих рашистів, ділимося подіями які не встигли розповісти….і говоримо, говоримо. Для зручності переміщуємося на великий м’який диван, де можна зручніше вмоститися.

    – Спартачок…- я ближче підсунувся до чоловіка і розвернувся до нього обличчям,- знаєш, так видається, що я…скучив за тобою за цей час, що ми не бачилися. Мене лякала думка, що щось може статися і ми не побачимося уже з тобою. – я опустив очі, бо стало якось ніяково це проговорювати. І ми наче і ніхто один одному, але ті почуття, які в мене є до цього чоловіка настільки хвилюють моє серденько, що стає тяжко.
    – Жень, подивися на мене.- я піднімаю голову, Спартачок підсунувся теж ближче і його голова була нахилена до моєї. – Мені тебе теж нехватало, чесно. – він повільно веде долонею по моїй шиї, від чого я ловлю пілоерекцію, та заривається пальцями в мої кучері. Простору між нами вкрай мало, і він його скорочує тим, що тисне мені на потилицю і ми торкаємося лобом один одного. – Ти ж знаєш, якби була можливість ми б бачилися так часто як могли. Що ти хнюпишся і катастрофізуєш? Головне, що ми живі, здорові. Ми на своїх місцях і допомагаємо нашим хлопцям в ЗСУ як можемо. – він з теплотою заглядає мені в очі, і я не можу від них відірватися. Сьогодні він навіть як на себе, великого і вічно холодного Спартака, надто ніжний зі мною. Гладить мене за вушком, великим пальцем веде по щоці, так повільно і обережно.
    – Ммм, це приємно,- я лащуся, як той кіт до його руки.- В мене є до тебе супер важливе питання. Готовий?
    – Ану-ану, давай, «блєсни».- посміхається, але не відсторонюється.
    – Ти знаєш як цілуються дельфінчики?- і я посміхаюся йому так щиро і відкрито на всі зуби.
    – Пф, ти би ще що мене запитав? Ну давай, кажи відповідь, я ж бачу як тебе розпирає.- о, це знайоме, і таке вже любе закочування очей. Хихотіння виривається ненавмисно.
    – Отак,- я вирішую одразу показати, і легенько труся своїм носиком об його.
    – М, ану покажи ще раз.- я продовжую легенько тертися носиком.- Жень…можна я тебе поцілую?- я відчував його дихання, наші очі вже були злегка прикриті, і мені здавалося, що він от-от почує стукіт мого власного серця об грудну клітку.
    Моє коротке, тихе «Так» було достатньою згодою, і я відчув м’які, теплі губи на своїх. Це був обережний дотик, простий і такий невинний, що з кимось іншим я би це і за поцілунок нормальний не вважав, але з ним не хотілося спішити, навпаки, хотілося промовити: «Зупинися мить щаслива» і щоб весь світ зачекав. А я міг просто бути щасливим, атже в мене є він, а я є у нього.
    – Жень…-і поцілунок.
    – Ммм?- але він нічого не запитував, я відчув як він язиком проводить по моїй нижній губі, а я не пручаюсь і дозволяю йому зробити наш поцілунок глибоким.
    – Ти такий…ммм, чуттєвий,-наш поцілунок тягучий, повільний і повний насолоди, я тільки й можу що піддаватися і дозволяти досліджувати. Наші язики зустрічаються, ми не боремося за домінування, але стаємо кожен по своєму наполегливішим, хочеться випити цим поцілунком до дна, щоб тільки мені, і нікому більше. Спартак тягне мене на себе, ми переміщаємося на дивані, він лягає, а я нависаю зверху. Дивлюся на нього, такий теплий, домашній, не хочу, щоб він був таким ще з кимось, в мені просинається егоїзм, але я намагаюся відкинути неприємні мені думки і продовжую наші поцілунки.
    Не думав, що можу стільки часу підряд цілуватися, але з ним це будо наче життєво необхідно. Ніби, якби ми припинемо мені забракне кисню щоб дихати. Я відверто втратив відлік часу. Скільки ми так цілувалися? Годину?Дві? Зараз я просто продовжував лежати ньому, розмістивши голову на плечі, міцно-міцно обіймаючи.
    – Так міцно мене обіймаєш.- хоч я і не бачу його обличчя, але можу точно сказати «Він посміхається», і я від цього теж посміхаюся.- ти ж знаєш, я від тебе точно нікуди не втечу, не обов’язково мене своїми лабетами так згрібати. – він продовжував мене гладити по спині, гратися з моїми кучерями, а мені було просто добре. І навіть помовчати з ним мені в кайф. Мене в його обіймах так розморило, я відчував себе комфортно та в безпеці, що непомітно для себе почав засинати, на периферії свідомості відчув поцілунок у маківку, нерозбірливий тихий шепіт і погрузився в пітьму сновидінь.

    Спартак
    Я завжди намагався бути холодним, менш емоційним, раціональним та логічним, не прив’язуватися, а тут стоїть це чудо в пір‘ях, обіймає мене з порогу, і я розпливаюся в посмішці, добре, що він цього не бачить. А хто нас точно бачить, так це сусідка з поверху на яку я холодно встигаю подивитися, перш ніж закрити за Женею двері.
    Ми вечеряємо, сьогодні Женька реально спас мене від голодної смерті на ніч. З ним я відчуваю настільки широкий спектр емоцій, який я навіть і не думав, що вмію відчувати і проявляти. Ми сміємося, дискутуєм, критикуємо і сумуємо. Для мене такий вечір найкращий, краще вже не придумаєш. (Хоча деякі думки є з цього приводу).
    Я заспокоюю його, розумію страхи. Він за крок, щоб на крутити себе. Хочеться його обійняти і захистити від всього поганого, показати, що я тут, все добре, з нами все буде добре. Я запитую дозвіл на поцілунок. Хоч він у нас і був колись, зараз все інакше. Отримавши ствердну відповідь, обережно цілую, вивчаю кожнісінький сантиметрик цього бажаного хлопчика. З ним хочеться забутися і забути про існування всього навколо. Час для нас зупинився, а поцілунки – ні, лише змінилася поза, на більш зручну. Відчувати його вагу на собі та міцні обійми – це окремий вид задоволення, краще за це може бути лише перебирати його кучері пальцями, чим я і займався вже деякий час, продовжуючи його гладити.
    Він мій комфортик. Такий свого роду павер, з якого я черпаю енергію, та незвичне для себе щастя…а ще спокій. Ще ні з ким мені не було так, як з ним. Це відчуття ні з чим не зрівняти, коли обіймаєш людиночку, і наче величезний камінь падає з душі і приходить легкість, а ти відпускаєш свої важелі контролю. Ти даєш слабину, починаєш довіряти, звикати і прив’язуватися. Я роблю собі помітку в пам’яті повернутися до цих думок пізніше, а поки не відмовляю собі в насолоді поцілувати його в маківку, це розморене сном чудо. «Ти тільки мій, Женька.» я це сказав настільки тихо, що він би навряд почув, але мені так захотілося.
    Я ще деякий час боровся зі сном, бо не хотів втрачати жодної усвідомленої секунди з ним, не хотів завтра знову прощатися. Але сон врешті-решт переміг… Пітьма.

     


    Також, «спонсор» цієї написаної  «нєжності» мої спогади як я колись любила. Емпатичність та емоційність увійшла в чат.
    Всім мирного та хорошого дня. І любові. Любіть і будьте любимі.

     

    12 Коментарів

    1. Mar 4, '23 at 23:37

      У вас дуже приємна любов, дякую за главу 🥺💔

       
      1. @Харука ІчікоMar 5, '23 at 16:10

        Вам дякую 🥰, ви мила ❤️

         
    2. Mar 2, '23 at 20:48

      Завдяки вам я відчула комфорт у цьому творі, дякую ❤️

       
      1. @Анастасия СничMar 3, '23 at 14:03

        Вам дякую, за приділений час, моєму маленькому творінню 🫶🏻

         
    3. Mar 1, '23 at 23:59

      Який же неймовірний комфорт подарувала ця глава! Дякую, авторе)) На душі тепер так тепло і добре, а це дійсно велика рідкість відчувати щось подібне❤️

       
      1. @Oksana RuraMar 2, '23 at 12:18

        🥹 дякую, мені приємно, що мій фф зміг створити для вас цей комфорт і приніс позитивні емоції. Мене це робить щасливою ❤️

         
    4. Mar 1, '23 at 15:00

      Як полюбляє казати Євген :”КААЙФ”
      В мене одночасно і “нема слів” , і “вирій у голові”.

       
      1. @Elizaveta StupakMar 1, '23 at 15:34

        Дякую😁🖤 намагаюся максимально передати ЇХ справжність, а ваші коментарі дають можливість зрозуміти чи я на правильному шля
        у ☀️🤝🏻

         
    5. Mar 1, '23 at 14:17

      БОЖЕ ДЯКУЮ ВАМ ВЕЛИЧЕЗНЕ ЦЕ ПРЕКРАСНО, ЧУТТЄВО САМЕ ТІ ЕМОЦІЇ ЯКІ ХОЧЕТЬСЯ СПИЙМАТИ В ПЕРШИЙ СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ ВЕСНИ ☀️☀️☀️☀️💗💗💗💗💗💗💗💗💗💗💗💗💗

       
      1. @ЕнотMar 1, '23 at 15:29

        Вам дякую, ваш фідбек однозначно якісно повпливає на регулярність ви
        оду розділів.☀️❤️

         
    6. Mar 1, '23 at 11:07

      Дуже прикольна розповідь,давно таки
      мили
      фанфарі не ви
      одило.Дякую за твою роботу)

       
      1. @Roman AfanasyevMar 1, '23 at 11:10

        Дякую вам, за приділений час та відгук ❤️ це безцінно