Романтична вечеря з присмаком…

“Коли ти зустрінеш людину, яку сильно покохаєш, то зробиш для неї усе. Будь-які дурниці тобі здаватимуться дуже милими та романтичними”, казав колись Женя. Спартака це дуже розсмішило. Він ніколи не уявляв себе в образі людини, яка здатна робити усілякі романтичні штуки.

До сьогодні.

Спартак стояв посеред безладу на своїй кухні в новенькому, але уже добряче заплямованому соусами, чорному фартушку з червоними хмаринками.  Дві сковорідки, дощечки та інше кухонне начиння лежало в умивальнику. На стільниці валялись залишки овочів та м’яса. До приходу Жені залишалось всього лиш півгодини. Швидко викинувши залишки у смітник, Суббота взявся за прибирання та миття посуду. На щастя, стіл був уже накритий.

Хто б міг подумати колись, що стриманий в емоціях і неромантичний Спартак готуватиме романтичну вечерю для свого хлопчика.

Коханого хлопчика.

Сьогодні було півроку з того часу, як вони з Яновичем почали зустрічатись. У їх стосунках лише Женя влаштовував романтичні побачення, турбувався про Спартака, завжди міг вислухати, бути поруч у потрібний момент. І Спартаку, захотілось теж зробити щось приємне для Жені.

Не завжди лише отримувати, потрібно щось і віддавати.

Читаючи на сайті ідеї для романтичних побачень, Спартак вирішив приготувати вечерю. Але з самого початку все пішло не за планом. Суббота завжди старався дотримуватись інструкцій. Але у кулінарії все було набагато складніше. Навіть суворо дотримуючись рецептури, йому вдалося кілька раз спалити м’ясо, замість “легенько обсмажити” – спалити цибулю. Кулінарія виявилась його слабким місцем. Але для Женьки він все ж постарався приготувати бодай щось їстівне. Принаймні на вигляд воно таким здавалось.

Почувши дзвінок у двері, Спартак поспіхом зняв з себе фартух і закинув куди подалі.

Під час вечері, Спартак уважно слухав розповіді Жені. Той з захватом, з повним ротом їжі, жестикулюючи розповідав про свій день. Суббота дивився на свого коханого хлопця не відводячи погляду. Його широка, майже дитяча, посмішка. Його сміх. Очі наповнені щирою радістю. Усе це подобалось Спартаку.

Побачивши, що Спартак приготував для Жені, викликало у Яновича приємний щем. Спартак, його Спартачок, який казав, що ніколи не робитиме ніяких романтичних дурниць – приготував для нього романтичну вечерю. Хотілось накинутись на нього з обіймами, але вирішив почекати. Пізніше він теж йому зробить подарунок.

Відчувши що трішки зголоднів, Спартак спробував свою страву. Відкусивши шматочок м’яса – скривився. Занадто жорстке. Його неможливо жувати. Він спробував салат. Пересолений. А соус занадто гострий. Хлопець скуштував по шматочку від кожної страви, яку приготував. Усе жахливе на смак.

Він підняв очі на Женю, але той їв так жадно, ніби нічого не відчував.

Спартак розчаровано видихнув.

– Що таке, Спартачок? – стурбовано запитав старший.

– Як… як ти можеш це їсти? – розвів руками Суббота, – це ж…

– Смачно. Дуже смачно, Спартак, – киваючи головою, промовив хлопець.

– Ні, я не можу дивитись, як ти змушуєш себе їсти цей жах, – Спартак взяв телефон, – я зараз замовлю щось у ресторані. Вибач, Жень. Я хотів зробити тобі приємно, а вийшла якась романтична вечеря з присмаком…

– Любові, – лагідно промовив Янович.

Піднявшись з місця, він нахилився до Спартака. Взявши у свої долоні його обличчя, накрив його губи своїми у солодкому поцілунку.