Маяк

– Або ти зі мною, або ти проти мене, – спокійно сказав Ріддл і, кинувши погляд, сповнений зневаги, поклав гаманець у кишеню та вийшов з магазину, залишивши Гаррі наодинці зі своїми думками та трупом чоловіка.

Протиріччя й обставини не давали Поттеру зробити ні кроку – ні назад, ні вперед.

Невелике тремтіння пройшлося тілом, коли погляд знову впав на труп, що лежав біля прилавка в дивній позі. Чорт. Перед очима чомусь сплив образ мертвого, назавжди застиглого Седріка, який опинився не в тому місці й не в той час. Як і цей продавець.

Чоловік, можливо, просто спокійно проживав своє життя, а Ріддл без вагань узяв і обірвав його. Як, утім, Волан-де-Морт і чинив завжди. Чи відчував він хоч що-небудь погане, відторгаюче в такі моменти? Гаррі навіть не сумнівався, що чиєсь згасле життя викликало в Темного Лорда лише насолоду або роздратування, але аж ніяк не розуміння жаху вчиненого діяння. Гаррі знав точно – Волан-де-Морт найбільше боявся смерті, щоправда, лише своєї.

Поттер спробував заспокоїтися й охолодити голову. Він глибоко вдихнув і так само протяжно видихнув. Юнак зайшов занадто далеко, щоб саме в цей момент опускати руки, давати слабину через чергову невинну жертву. Будь це жахлива спотворена реальність або штучна ілюзія – чи мало це взагалі якесь значення для Гаррі?

У цей момент гриффіндорець чітко зрозумів – неважливо, що це все насправді, адже Гаррі все ще той самий Гаррі Поттер, головний ворог і крестраж Темного Лорда. А Волан-де-Морт – усе та сама потвора, і Поттер чого б це не коштувало, має його зупинити. Хто, якщо не він?

Тому, не гаючи часу, Гаррі вколов собі вміст шприца, який до цього щосили стискав у руках, і одразу відчув полегшення. Енергія розтікалася по тілу, і навіть обпалена нога перестала боліти. Зібравши всю волю в кулак, Поттер вийшов із крамниці. Не можна відступати.

– Так, я вже думав, що одним трупом у крамниці побільшає, – з холодною усмішкою простягнув Ріддл, тільки-но побачив, як Гаррі виходить. – Ходімо, вистава ось-ось почнеться.

Поттер намагався тримати себе в руках і не грубити. Юнаки назад піднялися сходами та повернулися до зали з дивними скульптурами на сцені. Волан-де-Морт не зволікаючи звернув праворуч. Було видно, що він тут чудово орієнтувався. Мабуть, він і справді часто відвідував цей “Форт”.

Попереду хлопців була розвилка з вивісками галереї та театру з різних боків. Але підійшли вони саме до дверей галереї, хоча Гаррі був упевнений, що “вистава” має відбуватися в театрі. Там було маленьке позолочене віконце, у яке й постукав Том. Пролунав шурхіт, а потім стулка від’їхала, і юнаки почули голос:

– Запрошення?

Ріддл нахилився і заглянув прямо у віконце, вказавши на маску на своєму обличчі, після чого двері одразу ж відчинилися.

Якщо Поттер думав, що до цього люди були вбрані гарно, то тутешнє вбрання знову глибоко вразило юнака.

Сама атмосфера в залі була чарівною: панувала напівтемрява, і лише експонати, що стояли під стінами, буквально купалися в променях від прожекторів. Гості оточили різноманітні картини, скульптури та хутряні опудала. У деяких макетах Поттер навіть упізнав тварин, яких він проходив за підручником у Гоґвортсі.

Залом кружляли офіціанти з тацями шампанського або невеликих закусок. І все це приправляла чиясь чарівна гра на піаніно. Хлопці пройшли трохи далі й побачили спуск униз, що йшов до невеликої сцени, навколо неї стовпилося чимало народу. Рідлл же повів Гаррі ліворуч, де вони вийшли на один із незайнятих балконів.

Придивившись, Поттер зрозумів, що саме зі сцени долинала та дивовижна мелодія.

Навіть із балкона Гаррі міг розгледіти, що за фортепіано сидів чоловік середніх років. Зачіска в нього була прямо як у Драко на перших курсах, тільки волосся в чоловіка було темне. Вуса, мабуть, так само були залиті лаком, а потім підкручені догори, немов вусики в комах. На обличчі була гримаса почуттів, які було важко розібрати, тим більше з відстані.

– Це і є Сандерс Коен, – сказав Ріддл так, ніби ім’я цієї людини було лайливим словом. Поттер не чув від Темного Лорда такої відрази навіть тоді, коли він говорив про маґлів. Скривившись, Ріддл узяв келих у офіціанта, що проходив повз, і випив залпом. Та й загалом Том виглядав якось нервово, але Поттер не втрачав пильності. – Зараз ми його ніяк не перехопимо, залишається лише дочекатися кінця шоу.

Гаррі промовчав і продовжив дивитися на музиканта. Пальці чоловіка швидко перебирали, іноді навіть били по клавішах, а тіло різко подавалося під такт музики та нахилялося то вперед, то назад.

І ось останні акорди, і музикант відкидає голову, застигнувши, немов в екстазі. Звідусіль посипалися оплески й компліменти в бік чоловіка.

Вставши, він дуже низько вклонився, а потім заговорив:

– Дякую! Я дякую вам усім за те, що прийшли сьогодні в мій творчий оазис! Я сподіваюся, ви вдосталь насолодилися всіма чудовими сьогоднішніми експонатами. Але якщо вас вони здивували, поспішаю попередити – далі тільки краще! Обіцяю дивувати і збуджувати як ваш розум, так і ваше тіло, – голосно і вкрадливо говорив Сандерс, а потім підняв руки вгору і люди знову почали аплодувати.

– Нехай почнеться моє фірмове шоу! Ви можете бути збентежені, тому раджу жінкам і дітям випити чогось міцнішого! – усміхнувся Коен, підкрутивши свої вуса. – Отже, пані та панове, сьогодні ви побачите мої нові шедеври. Хочу висловити окрему подяку доктору Штайману і творцям нашого чудового чаклунства. Тільки завдяки вам мої творіння заходять так далеко! – вигукнув Сандерс, розкинувши руки в сторони, і відразу ж після цього швидким кроком пішов зі сцени.

У ту саму мить оплески вщухли й скрізь згасло світло. Увімкнувся один із прожекторів, що був спрямований прямо на сцену, яка все ще була порожня. Судячи з усього, з колонок пролунав саме голос Коена:

– Отже, безсумнівно діамант моєї колекції. Прошу любити, шанувати та захоплюватися, Адель!

Із-за лаштунків дуже повільно вийшла дівчина, хоча вона пливла ніби по сцені – настільки плавними були її кроки. Білосніжна сукня не закривала босі ноги, а декоративні стрічки тягнулися за дівчиною по підлозі. Обличчя було приховано за густим білим волоссям, та й у напівтемряві, що панувала, Гаррі не був упевнений, що щось би розгледів. Але потім погляд юнака ковзнув трохи далі і, на превеликий подив, за спиною дівчини були два величезні крила.

– Що це таке? – запитав Поттер, розвернувшись до Ріддла. Хоч і було темно, але навіть так юнак бачив роздратування на обличчі Тома. Гаррі не пам’ятав, щоб у світі існували такі, як дівчина на сцені.

– Це наочний приклад місцевої генної інженерії за допомогою слимаків. Висока регенерація дозволила пришивати до тіла майже що завгодно. Щоправда, це все ще не розвинене на достатньому рівні, – монотонно прокоментував Ріддл, не зводячи погляд зі сцени.

– У моєму шедеврі є лише один невеликий недолік. Адель не може злетіти. Так сталося, що я не знайшов відповідні крила своїй пташці, – з удаваним смутком сказав Коен. – Але все-таки навіщо вміти літати, перебуваючи під водою? Чи допомогло б це моєму ангелу сьогодні?

Поттер знову питливо поглянув на Волан-де-Морта. Можливо, це були просто високі промови Коена, а можливо, це мало якийсь сенс.

– Просто спостерігай, – відповів Поттеру юнак. Гаррі знову перевів погляд на сцену.

Тим часом натовп чомусь гудів. Стояв шум, і Гаррі навіть не міг зрозуміти, що саме вигукували гості. Адель же, розвернувшись, так само плавно пішла зі сцени, а крила, немов шлейф, тягнулися за нею. Світло знову згасло.

– Коли я сказав Доктору Штайману про те, яким буде мій наступний шедевр, він відповів: “Неможливо!”. Але ось, Амілія стоїть прямо на сцені! – схвильовано оголосив Сандерс.

Прожектор знову ввімкнувся, і на сцені Гаррі побачив ще одну дівчину. У неї було довге кучеряве волосся і виразні риси обличчя, пухкі губи і великі очі. Але, подивившись на її руки, юнак судорожно видихнув, відчувши нудоту, що наближається до горла.

Там, де мала закінчуватися рука, був ніби ще один ліктьовий вигин, і передпліччя продовжувалося. Ще приблизно п’ять вигинів, і лише там Гаррі побачив долоні. Вони лежали на підлозі позаду, ніби й не належали Амілії. Навіть із балкона було видно потворні шви на руках. Хтось ніби стиснув легені юнака – настільки ця сцена була огидна.

Мало того, що дівчина була буквально понівечена, так ще й чиї це були частини рук? Ріддл сказав, що можна “пришити” що завгодно, чи відрощування зайвих кінцівок теж входить до здібностей цієї рідини зі слимака?

З усіх боків знову здійнявся гул оплесків і вигуків – не обурених, не тих, що благають припинити, ні. Це були захоплені крики, що межували з радісними. Поттера ще сильніше замутило від того, що відбувається.

Хотілося заткнути їх усіх, підійти й струсити добряче. Що з цими людьми не так? Бажалося вибігти на цю кляту сцену і закрити цю дівчину від усіх тут присутніх. Вона ж тим часом розвернулася і почала йти, а руки так і тягнулися за нею по підлозі. Огидне видовище.

– Що ж, прекрасне не обов’язково має бути красивим. Краса суб’єктивна, ми самі вкладаємо в неї свої риси. Саме з цією думкою створювалася Аміллія! – затараторив Коен і не встиг він навіть договорити, як світло знову згасло.

Нехороше передчуття забилося всередині. Аби тільки наступний “шедевр” не був настільки скалічений.

– І останній шедевр на сьогодні, Енді! – проголосив Коен, і під світлом прожектора з’явився хлопець.

Навіть кількох швидкоплинних секунд Гаррі вистачило, щоб щільно заплющити очі через огиду. Але за замкнутими повіками відкарбувалося тіло, вкрите великими пухлинами, що ніби кровоточили, з яких, немов трупні черв’яки, витягалися темні щупальця. Поттера добряче нудило просто від усвідомлення, що це все відбувалося просто на його очах.

– Тіло Енді не дуже добре відреагувало на доповнення, але в підсумку він навіть може ворушити щупальцями. Доктор Штайман зробив усе, що міг. Так що поплескаємо ж Енді!

Зал знову вибухнув оплесками, а також здивованими розмовами. Щоб відволіктися, Гаррі подивився на Ріддла, але той дивився ніби крізь сцену.

– Ну, а тепер, те заради чого ми всі зібралися! Викличемо ж наші первісні почуття, панове! – урочисто виголосив Сандерс, і на сцену вийшли всі три “шедеври”. Поттер ще сильніше напружився – нічого доброго не віщувалося.

З дівчатами і хлопцем вийшов і сам Коен. Він підняв руку з якимось шприцом і демонстративно виставив руку вперед, показуючи всім зелену мерехтливу рідину. Потім, нарочито повільно закотивши рукав піджака, що щільно прилягав до тіла, вколов собі вміст, після чого він широко посміхнувся і повернувся до Адель.

Після цього невеликий помах руки Сандерса, і дівчину ніби огорнув зелений серпанок. Амілія голосно схлипнула в цей момент, і Гаррі побачив, що навіть Енді почав пускати сльози. Сандерс же, попри сльози своїх “шедеврів”, так само наслав на них димку і, практично підстрибуючи, швидко зійшов зі сцени до гостьової зони, сівши на крісло, що височіло на подобі трону.

– А тепер час починати. У бій, нехай виживе найдостойніший з моїх дітищ! – крикнув Сандерс і голосно розреготався.

Гості затихли, і ніби вся зала затамувала подих. Колір звичайного білого прожектора різко змінився на рубіново-червоний, що, своєю чергою, додало відчуття липкого страху навіть Поттеру, який у відносній безпеці перебував на балконі. Простір навколо ніби спотворювався під важким світлом ламп.

А потім покалічені люди, що стояли на сцені, нарешті заворушилися. Усе почало відбуватися дуже швидко, ніби в прискоренні. Адель і Енді кинулися на дівчину з довгими зшитими руками, намагаючись чи то зламати, чи то розірвати її кінцівки. Несамовитий вереск збігся з моментом, коли червоне світло почало блимати, і на сцені ніби пішло розкадрування того, що відбувається. Ось Енді одночасно тягне довгу руку і штовхає одночасно дівчину в живіт ногою. А ось довгорука падає на землю і вивертається, щоб вкусити хлопця з щупальцями за ногу, але їй заважає Адель, тягнучи дівчину за волосся назад і з силою вдаряючи її об сцену.

Поттер уп’явся долонями в поручні, абсолютно не знаючи, що можна зробити, щоб цей кошмар закінчився. Коли крик повторився, Гаррі побачив у миготливому світлі, що одна з частин руки Амілії валялася осторонь, а сама дівчина вже вся в крові. І в цей момент Гаррі вже не витримав видовища.

Розвернувшись, він стрімко вибіг з балконної зони. Верхній гудзик сорочки ніби душив Поттера і хлопець просто вирвав його. Не звертаючи уваги на оточуючих і на гучні крики, Гаррі просто йшов світ за очі. Аби тільки не бути тут, не зараз. Якщо це були особливі тортури розуму від Волан-де-Морта, то в нього чудово виходило.

Коли юнака схопили за плече, він стрепенувся так, ніби це була сама пані Смерть. Холодний піт ковзав по шкірі, а руки тремтіли не зрозуміло від чого. Хоча причина все ж була ясною, але вірити в те, що відбувається, не хотілося. Проте, Поттера потягли кудись. Отямився Гаррі лише тоді, коли в нього бризнули пекучо-холодною водою.

– Заспокоївся? – гордовито запитав Ріддл, вимикаючи кран в умивальнику. Поттер мовчав. Як можна заспокоїтися, коли побачив таке? – Не піддавайся емоціям, інакше нам нізащо не вибратися.

– Чорт… Чому вони почали битися? – видихнувши запитав Гаррі. У нього досі не вкладалося все в голові, але він розумів, що паніка ні до чого не приведе. Потрібно потерпіти ще трохи.

– Імперіус у колбі. Магли винайшли навіть це, – висміявся Волан-де-Морт, дивлячись Поттеру просто в очі. – Скажи, досі шкода того продавця? Він завжди стояв у перших рядах і аплодував. Нікого не змушують приходити, але вони все ж таки там.

Гаррі знову нудило. Від усього цього. Глибокий подих. Видих. Поттер випростався і глянув на себе в дзеркало. Чорт. Потрібно терміново звідси вибиратися. Усі інстинкти Гаррі волали про це – бігти від кошмару.

– Коли закінчиться це, – Гаррі заткнувся і з огидою продовжив, – шоу?

– Коли в живих залишиться один. Потім Коен зазвичай фотографує переможця і вішає в себе в особистій галереї. Коли він піде проявляти фото, ми підемо за ним, – відповів Том, поправляючи сорочку. Поттер лише кивнув і випрямився. Він твердо вирішив вибратися звідси, незважаючи ні на що.

– Краще постоїмо поки що тут. Не хочу, щоб ти знову кудись вибіг і поставив нашу втечу в невигідне становище. Ми почуємо оплески, коли залишиться один вцілілий, – сказав Том, коли Гаррі зробив крок до виходу з вбиральні. Ріддл сперся об стіну і прикрив очі.

– Звідки ти все це знаєш? Про Коена і шоу… І та жінка, що говорила про кров і… Той випадок? – поставив Гаррі запитання, яке турбувало весь цей час. Якщо Том був гостем, то чому та жінка говорила, що він втратив багато крові? Невже він теж брав участь? Хоча на його тілі немає жодних “модифікацій”.

Ріддл, так само не відкриваючи очей, відповів:

– Це тебе не стосується.

А що Поттер міг відповісти? “Ні, стосується” чи “Ну розкажи”? Через це юнак просто замовк і став чекати сигналу. Запитувати що-небудь іще про це жахливе місце поки що не хотілося.

Пройшло ще хвилин п’ять-десять, упродовж яких постійно було чути крики й верески людей, але потім усе стихло, і за мить юнаки почули оплески. Волан-де-Морт відчинив двері і впевнено вийшов назовні. Поттер пішов за ним, збираючись із думками. Цього разу вони спустилися вниз і підійшли ближче до сцени, пробиваючись крізь натовп.

– Чудово! Дивовижно! Ось воно, первісне мистецтво! – голосно вимовив Сандерс, вийшовши на сцену. – Яка палітра почуттів! Фотоапарат!

Кинувши погляд трохи далі Коена, Поттер обімлів. Понівечені трупи Амілії та Енді були вивернуті в нелюдських позах. Кров, частини кінцівок, щупальця і пір’я були по всій сцені. А посеред цього сиділа Адель, з відірваним крилом і повністю розбитим обличчям. Волосся було мокрим, і через це тепер було видно її очі. Вони були як у мерця – застиглі й дивилися в нікуди. А роззяви навколо лише тішилися. Огидно.

Тим часом на сцену вибіг хтось у масці кролика і простягнув Сандерсу фотоапарат. Щойно предмет було доставлено, чоловік знову втік, а Коен почав фотографувати. Гості ж трохи вщухли та почали обговорювати саму битву. Поттер намагався не зірватися через огиду до того, що відбувається. Незабаром звуки фотоапарата припинилися, і Сандерс розвернувся до гостей.

– Зараз, пані та панове, я змушений відлучитися, а після ми проведемо аукціон! Поки що насолоджуйтеся напоями та закусками, – оголосив Сандерс і, спустившись зі сцени, пішов до невеликих дверей біля неї.

– Ходімо, – шепнув Ріддл і пішов слідом за чоловіком.

Коли хлопці відчинили ті самі двері, вони побачили щось схоже на гримерку, а також сходи, що ведуть нагору. Не побачивши Сандерса внизу, юнаки поспішили піднятися сходами. Там були ще одні двері, і за ними вони побачили темну кімнату і Сандерса, який займався, мабуть, проявом фотографій. Почувши шум, чоловік прудко обернувся. У темряві не можна було сказати, як він відреагував на нежданих гостей.

– Сіленціо. Круціо, – кілька помахів палички, і Коен корчиться на підлозі, хапаючи ротом повітря та дряпаючи довгими нігтями підлогу. Біла фарба на його обличчі мазалася об кахель, а голова раз у раз моталася туди-сюди назад.

Гаррі вперше подумав, що Волан-де-Морт покарав когось по заслугах. Усю хвилину мук цього чоловіка Поттер лише мовчки спостерігав, іноді поглядаючи на Ріддла. Утім, той із кам’яним обличчям дивився на Коена. Потім Том усе ж опустив паличку й почекав, поки Сандерс нормально зітхне. Той тремтів, Поттер навіть у темряві це бачив.

– Імперіо, – не без задоволення промовив Том. – Дай мені картку від батисфери нагору.

Сандерс з трудом встав, незграбно послизнувшись, і пішов униз. Там він прибрав зі стіни одну з картин, і за нею виявився сейф. Відкривши його, чоловік дістав невелику срібну карту і безвольно простягнув Ріддлу.

– Тепер ти вийдеш разом із нами, посміхаючись, подивишся на сцену і повернешся до гримерки, де закриєшся зсередини, а потім візьмеш вилку і будеш простромлювати себе, доки не помреш, – повільно промовив Ріддл, нахилившись уперед, аби дивитися просто в очі несвідомому чоловікові. Потім, узявши карту, Темний Лорд попрямував до виходу. Поттер вирішив не втручатися і просто пішов за ним разом із Сандерсом. Лише побаченого сьогодні Гаррі вистачило, щоб зрозуміти, що Сандерс відморожений псих. Він заслуговував навіть більше того, до чого його засудив Ріддл.

Вийшовши до зали, Гаррі помітив погляди гостей на собі. Було розумно вийти разом з усміхненим Коеном, адже так ніхто нічого не запідозрить. Том на публіку попрощався з Сандерсом, навіть трохи обіймаючи його, і хлопці спокійно рушили до виходу. Гаррі лякало, що все йшло так гладко. Хоча чого ще очікувати від видатного Темного мага. І ось хлопці підходять до виходу, де стояла пара людей у костюмах.

– Вибачте, ви хочете вийти? – запитав один із них.

– Так, саме. Тому розійдіться, – гордовито промовив Том і пішов прямо на них.

– Вибачте, сер, але вам потрібно здати кров. Не бійтеся, це безболісно і не займе багато часу, – перегородив шлях чоловік.

– Це ще навіщо? – поцікавився Поттер.

– Шукаємо порушника, нічого серйозного, це заради вашої ж безпеки.

Гаррі застиг. Зараз була надія лише на те, що в Ріддла є план. Але по обличчю Тома було не розібрати, про що він думав. Той просто стояв і так само гордовито дивився на охорону.

– Добре, давайте, тільки покваптеся, – нарешті відповів Ріддл. Двоє чоловіків повели юнаків у бік, де стояв невеликий комп’ютер і різні колби. Коли вони встигли їх поставити? Коли Гаррі входив, він точно не пам’ятав тут обладнання.

Том натякнув поглядом, що Поттер перший, що було логічно – його навряд чи б могли відстежити за кров’ю, якої в них немає. Гаррі слухняно простягнув руку охоронцеві, і його вкололи маленькою голкою в палець, а потім зібрали кілька крапель на смужку. Цю смужку опустили в колбу і збовтали, а далі її вміст вилили в прилад, що шнурами був з’єднаний з комп’ютером.

– Так, ви вільні, дякую. Тепер ви, сер, – сказав чоловік після того, як щось подивився на екрані.

Ріддл не поспішав підходити, і незабаром Гаррі побачив помах палички в руках Тома. Величезний вибух розніс прилад на друзки та дивом не зачепив Гаррі, який встиг відскочити вбік. Почулися крики – цього разу вони не були захопленими.

Поттер майже нічого не бачив через дим. Охорона просила всіх зберігати спокій, але гості вже почали паніку. Коли дим дещо розсіявся, Гаррі побачив, що люди ломанулися до виходу, який охорона все ще тримала закритим. У цій метушні юнак ніяк не міг знайти Ріддла. Але ж у нього їхній квиток назовні. Поттер став пробиратися вглиб натовпу, сподіваючись, що так охоронці його не побачать і він зможе знайти Волан-де-Морта, коли вибереться звідси.

Невдовзі під натиском людей вихід відчинився, і охорона нічого не могла з цим вдіяти. Поттер уже був біля потрібних дверей, як один з охоронців схопив його за руку.

– Не втічеш! Я все бачив, ви спільники! – кричав чоловік. Гаррі спробував вихопити револьвер, але відчув, як сталеве дуло вперлося йому в потилицю.

– Ні з місця, інакше твої мізки розлетяться тієї ж миті, – позаду пролунав голос другого охоронця.

Юнак був у програшному становищі. Гаррі відчайдушно намагався придумати вихід, навіть спробував безпалочкову магію – але це не спрацювало. Екстрене мислення не приводило ні до чого, і Поттер уже почав впадати у відчай, як хтось із гостей, що з вигляду був доволі п’яним, упав просто на чоловіка зі зброєю.

Тривалий час не думаючи, Гаррі розвернувся і вибив пістолет із рук охоронця. Другий спробував напасти, але Гаррі, благо, мав гарну фізичну підготовку з багатьох причин. Він ударив кулаком у живіт нападнику і спробував оглушити ударом у голову.

Охоронець упав і, здається, справді втратив свідомість. Другий тим часом скинув із себе п’яницю, але Гаррі встиг наставити на нього револьвер. Той перестав ворушитися.

Залишати охоронця не можна було, адже він одразу поженеться слідом. А стріляти було занадто незвично. Вирішивши, що це найкращий вихід, Гаррі спробував ударити чоловіка револьвером по голові, але той перехопив його руку. У боротьбі Поттер ненавмисно натиснув на курок, і куля влучила охоронцеві в плече. На сорочку юнака потрапила кров, і він відштовхнув чоловіка, буквально побігши до виходу.

Зрештою опинившись зовні, юнак спробував змішатися з натовпом, прямуючи в невідомому напрямку, бо просто не знав куди йти. Ріддл цілком собі міг його кинути. У цій ситуації йому не було сенсу брати хлопця з собою.

Поттер побачив, як безліч людей в однаковій формі почала прочісувати натовп. Юнак зупинився. Кров на білій сорочці та розгублений вигляд навряд чи були на користь Гаррі в цій ситуації.

-Поттер, за мною, – пролунало лівіше від юнака, і він нарешті побачив Ріддла.

– Ти куди, чорт забирай, пропав? – обурився Гаррі, але все ж відчув полегшення. Волан-де-Морт тут, а отже, шанс вибратися все ще є.

– Не зараз, – швидко промовив Темний Лорд і, схопивши Гаррі, потягнув у той бік, з якого вони спочатку прийшли. Мабуть, їхньою метою була все та ж батисфера. Уже біля виходу Поттер почув крик охорони: “Он вони! Спіймати їх, швидше!”.

Юнаки різко перейшли на біг і побігли вже знайомим скляним коридором.

– Репело Імінікум! – вигукнув Ріддл, і Гаррі побачив напівпрозорий щит, що перекривав коридор від ворогів. – Він довго не протримається, тож швидше.

Не скидаючи темпу, вони бігли до батисфери, але Гаррі привернув увагу спалах за скляною стіною – придивившись, він побачив два трупи, що наче вчепилися один в одного.

– Не відволікайся, у Захваті часто скидають трупи в океан, – коли Ріддл сказав це, ззаду почулися гучні вибухи, і Гаррі побачив, як по склу пішли дрібні тріщини. Том голосно вилаявся і потягнув Гаррі до залізних дверей.

Юнаки нарешті підбігли до батисфери. Там стояли двоє чоловіків, але вони не встигли нічого зробити – Волан-де-Морт швидко обірвав їхнє життя. Після він спритно дістав карту і вставив у спеціальний роз’єм. Хлопці забігли в батисферу, і двері в ній почали повільно зачинятися.

– Протего максима! – поставив черговий щит Том і за кілька секунд почувся гучний, ніби гуркіт грому, тріск. Залізні двері, що раніше вели до скляного коридору, ніби лопнули, і в щит Темного Лорда врізалися масивні хвилі води. Майже відразу ж розповзлися тріщини, і Гаррі бачив, що Ріддл не справлявся. Але благо, що батисфера встигла закритися швидше, ніж щит впав. Поттер буквально звалився на диванчик.

Після невеликої тряски батисфера все ж вирушила, і хлопці побачили, як пейзаж за вікном заворушився. Ріддл видихнув із помітним полегшенням. А Поттер нарешті зміг перевести подих – легені пекло від нещодавньої пробіжки, та й узагалі від того, що сталося. Гаррі думав, що в нього серце зупиниться, коли вода пробилася в зал із батисферою.

– Невже я зміг… – з невірою запитав Волан-де-Морт, дивлячись у вікно. Там Гаррі побачив лише залізний каркас від скляного коридору.

– Форт затопило? – запитав Поттер, усе ще не вірячи, що вони пливли назовні, що вони взагалі вибралися. Усе сталося так швидко, адреналін усе ще вирував у крові.

– Не думаю. Кімната з батисферою була добудовою, тому двері й не витримали. Такі місця, як Форт, набагато безпечніші в такому сенсі. Тим паче батисфера не головний транспорт у Захваті, є ще експрес, – ліниво роз’яснював Том, хоч сам невідривно дивився в невелике вікно.

Гаррі лише кивнув. Він знову відчув втому. І не дивно, стільки подій сталося за такий короткий час. З Поттером, звісно, завжди щось відбувалося, але до постійних потрясінь звикнути неможливо.

Більше хлопці не говорили, поки батисферу не почало добряче трясти.

– Що відбувається? – насторожено запитав Гаррі.

– Гадаю, ми прибули.

Після слів Ріддла батисферу ніби виплюнуло з води. Двері самі відчинилися, і свіже повітря пробилося всередину. Виявляється, була глибока ніч, але Маяк, що був неподалік, освітлював простір навколо.

– Що тепер? – запитав Поттер. Саме в цей момент він трохи розгубився. Що він міг робити вже точно не у своєму часі, не знаючи нікого й нічого? Єдине, що спадало на думку – це Хогвартс, як і написали Фред із Джорджем. Ріддл, ніби прочитавши його думки, тієї ж миті заговорив.

– Ми вирушимо у Хогвартс.