Це я догрався, чи ти вже не вивоз..

!ДИСКЛЕЙМЕР!
Усе, що ви тут прочитаєте є лише в уяві двох авторок. Будь-яка подібність з реальним світом є випадковою
P.S. Якщо побачите помилки(а вони можуть бути), будуть побажання з приводу наступних фанфіків, або ж вас звати так само, як і головних героїв і ви записуєте подкасти(капець співпадіння..)— пишіть в коментарях

— Залишишся після уроку.
— Камери вимкнемо.

— А казав, що не буде жартувати
— Це не жарти.

— Спартак, я вдячний кухні, я вдячний тобі. Легкий кивок в відповідь та стримане, але міцне «прощання» на камеру. Мікрофони складаються, дроти скручуються, а камери вимикаються.

—Все, збираю карти і їдемо. Жень, давай хутчіше, я тебе підкину, — в поспіху сказав Антон, вже натягуючи куртку — Давай, я поспішаю! Янович!

—Зараз, телефон беру і йду, — вже з сусідньої кімнати крикнув хлопець та активно почав шукати його поглядом. Звук зачинення дверей відлунювався в голові ехом, змусивши завмерти. По хребту іскрами пройшов струм, коли холодна рука швидко провела від чутливого волосся до куприку вздовж спини. Повернувшись, він бачить Спартака, обличчя якого було як завжди спокійне, але очі не викликали жодної довіри.

Погляд. Погляд який є тільки в Спартака. Погляд від якого хотілося сховатися за сімома замками, від якого стигла кров у жилах та ніби вся твоя статура стискалася до малесенької цяточки, яку він може в будь-який момент розчавити, але поки не квапиться. Погляд, який Женя просто обожнював.

“Ми в квартирі не одні, не можна, зберися”

— Кхм, ти не бачив мій телефон? Там Антон мене зараз з’їсть.
—Здається, я казав, щоб ти залишився. Чи ти вирішив це проігнорувати? — він усадив Женю на край ліжка. Спершись на фаланги пальців та нависаючи над коханцем, Спартак, розтягуючи кожне слово, наближався все ближче й ближче.
—Йоу, пане професоре, що за жарти? — насміхаючись, каже Женя, але рука сама нервово стисла постіль, а голова намагалася збільшити відстань між ними. — Там Антон чекає..Не можна.
—А я ж казав, що не буду жартувати, — рука швидко промайнула до голови та стиснулася на потилиці, потягнувши, відкриваючи простір для малювання.—А твій Антон може їхати без тебе.
Мазнувши спочатку вологим язиком по вустах та поглиблюючи поцілунок Спартак потроху починав хазяйнувати на тілі коханця. Від збудження закочувалися очи, а на руках з’являлася пілоерекція.
Молодшого досі інколи дивувала така чутливість Яновича, від його тремтіння під сильними руками зносило дах.
Спартак притискається сильніше до Женіного тіла, розриваючи поцілунок та потроху все більше й сильніше закусуючи ніжну шкіру на шиї. Кожен рух ніби стирав з свідомості і Антона, і сусідів, які на них вже давно дивно дивляться, і перехожих, що досі дивно сприймали засоси на хлопцях.

Залишалися лише дві пари очей з розширеними зіницями.

Глухий стогін Суббота легко перехопив рукою, вкладаючи коханого на ліжко.
—Тихіше, ти ж не хочеш, щоб нас почули. Це буде… неввічливо.

—Янович! Я поспішаю, де ти, щоб тебе.. — почувся крик з коридору.
Женя вже не міг нічого відповісти, подих перехоплювало від вправних рук, що вже поставив собі за ціль – як найдовше дражнити коханця.
—А коли потрібно ти мовчиш…Ну що за невихованість, Женечка, я тебе не так вчив…
—Тобі не вгодиш. Мгх.. То мов.вчи, то говориии… Визначись уже, — саркастична посмішка повільно з’являлася на обличчі.
Буде тримати обличчя поки може, та, здається, це буде ще не довго.

Глухий звук удару по стегну змусив згадати про своє скрутне становище.

Гортанне «Янович.» все ж спонукало до відповіді роздратованому другу.
—Я пізніше, їдь, я.. я сам доїду..

—Хер з тобою… Давайте, Спартак, двері зачинеш!— Віддалений грюкіт вхідних дверей означав, що тепер їх нічого не буде стримувати, хіба що..

—Молодчинка. Полежи, я зачиню двері. Тільки спробуй поворохнутися, це в твоїх інтересах. — особливо притискаючи Женю до ліжка на останньому реченні, а потім, встаючи, закрити двері.
— Це прям обов’язково зараз робити?!
— Лежи.

Як тільки спина Спартака зникла з горизонту, Янович хутчіш ринув до телефону, що лежав на шафці біля ліжка, щоб швиденько відписатися про

оренду приміщення для наступного подкасту. Він розуміє, що може не встигнути, але хто не ризикує— той не п’є шампанського. Коля вже почав набирати текст і Янович майже повірив у втілення свого геніально плану “І на хуй сісти, і рибку з’їсти”, але саме в той момент він відчув міцну руку в себе на потилиці, яка з силою відтягнула його назад за волосся, та він не встиг впасти на ліжко, а лише вперся у сидяче тіло позаду. Одна рука Спартака повертала голову Жені, перемістившись вже на шию, щоб вони могли бачити очі один одного, а інша перехватила поперек торсу.

 —Я ж казав тобі не ворушитися, чому ти не послухав.. — Волосся почали тягнути сильніше, а голос, що був демонстративно розчарований, пронизував кожен клаптик душі, якої, як ми знаємо, не існує.

 —Тсс..ай..Вибач..

—..те.

Холодний погляд коханого в такі моменти спалює все нутро та вивертає почуття на поверхню, що кожен нерв на обличчі сіпається від збудження. Він закусує губу, щоб не застогнати, а очі він не заплющує, вони самі заплющуються. Йому подобалось, коли його тримали в такому стані, а іноді йому хотілося, щоб хтось був над ним..вище..сильніше.

 —В-вибачте..я хотів тільки..

 —Я ж казав, що в твоїх інтересах не ворушитися..Хоча схоже, що твоє поле інтересів останнім часом змінилося.

Обличчя багряніє та Женя все ж таки намагається досі сховатися від коханця.

До Спартака в нього було з хлопцями, але тільки у вигляді одноразових акцій у часи КПІ та виключно зверху.

Тепер ж з’явилося чітке бажання залишитися назавжди в цих міцних руках, що стискають його по обидві сторони, та стогнати під величною статурою чоловіка навіть, коли вже ноги не тримають. Але з цим прийшов й сором за такі бажання, з чим активно боровся Спартак. Кожного разу Женя жмурився, відвертався та намагався тихенько стогнати в руку, аби його не чув і він сам, і Суббота. Як й зараз.

 — Е ні хлопче, я так не граю. Я хочу чути тебе.

Спартак відпускає горло хлопця, перехоплюючи попід пахвами. Він підтягує його до себе, всаджує між власних розведених, вмощуючись навпроти дзеркала. Руки тягнуться до ширінки, розстібують її та стягують штани разом з боксерами до щиколоток, не розриваючи зорового контакту через дзеркало. Суббота фіксує коліна Жені в розведеному положенні.

 Не потрібно високих навичок дедукції, щоб зрозуміти чого саме хоче Спартак, та інформація вже так повільно доходила в кучеряву голову, що тільки опинившись напевно в самій хтивій позі в своєму житті, Янович зрозумів масштаб проблеми. Швидке пручання Спартак припинив, схопивши за підборіддя коханого та не надавав змоги відірватися від власного червоного обличчя та вологих очей. Він спирається на груди та торс такого владного і сексуального коханця, розстібнута сорочка, розтріпані кучері, збите дихання, спущені штани та широко розсунуті коліна, куди неймовірно вписалась ліва рука Субботи.

Який сором.

Яка краса..

Та Спартак, що міцно тримає його й при цьому без жодної складочки на чорному піджаку. Ідеально вдягнутий, зібраний та охайний, дякую, що не взутий.

 —Звертайся правильно. Дивися тільки на себе. Не відводь погляд. Не зводи ноги. Не закривайся руками. Слухай тільки мій голос.

 —Не заб..багато правил за 20 сек…

 —І останнє: будь хорошим хлопчиком та не говори ні слова. Стогнати або молити – ти це будеш робити, можеш скільки завгодно, але, щоб жодного докору або саркастичного жарту не вилетіло з тебе.

 —Я..

 —Жодного. — він легенько, майже непомітно, стукнув безіменним та середнім пальцями по внутрішній частині стегна. Цей жест означав, щоб його не дратували. Ще за перші їх рази він вивчив цей(і не тільки) жест, краще ніж всіх гравців Роми.

  А Женя, хоч вони й практикували таке вже не один раз, не міг зібрати до купи себе зовсім. І так кожного разу, коли Спартак заганяв його в чергову пастку та душив правилами.

Ніби це так контрастувало з спокійним та дбайливим партнером, що був максимально екологічним в стосунках, але вночі давав «такий» відпочинок, якого так не вистачало хлопцю.

Просто він втомлюється. Часто. А Спартак ніби вічно готовий гори звернути, та, якщо потрібно за них двох. Й так на диво спокійно після такої

передачі контролю над своїм тілом, коли вони просто відходили на ліжку, обнімаючи один одного, а над вухом монотонний голос нашіптує найприємніші компліменти.

Але що парадоксально, коли їх гра вже в розпалі, то в Жені зникає все відчуття сорому, хоча вся ця “розкачка” до потрібного стану була проблематичною.

Наразі кортизол перевищував усі допустимі норми, але це ще не досяг межі, а в них її нема, отже.. Час розкачуватись.

  Руки повільно спускаються з грудей, оминаючи в міліметрах усі ерогенні зони, стискаючись на талії, та нігтями царапаючи чутливу шкіру на внутрішній частині стегна, наближаючись та віддаляючись від паху.

  Шия Жені страждає не менше, аніж він сам. Але якщо він страждає через бездіяльність, то шия навпаки через дії. Кількість багряних, а в деяких місцях синіх плям з розсипом червоно-синіх цяточок зростає з геометричною прогресією.

—Б..будь-ласка,— на видиху благає Женя.

Спартак хмикає, бо знав, що Женя буде молити та скиглити. Але на його здивування, поки що не було сарказму, жарту і тд..

—Ну я ж не горілка, чого ти присосалося..—А, не довго музика грала, по обличі розтягнулася найбільш самовдоволена усмішка, яка тільки могла бути в цій ситуації. Ще пручається. Але це не надовго. Спартак тільки сильніше стиснув руки.

Він знайшов свого коміка, котрий у всіх ситуаціях залишається ним. Але попередження ж було? Було.

—Я ж тобі казав. Ну чому ти такий неслухняний.. —Голос Спартака був максимально холодним. Лише від цього хотілося кінчити, хоч і все, що він зробив, так це відвернувся від свого відображення та машинально намагався звести ноги, стисло стогнучи кудись вниз, коли міцна рука нарешті накрила твердий член, але так само швидко відірвалася від нього. Невдоволене скиглення само собою зривалося з уст, як би Євген не намагався себе контролювати. В нього ще було остаточне відчуття сорому в деякі моменти. Зараз так і було, від однієї думки, що Спартак дивиться на нього, такого..Хтивого..Безпомічного..Напівоголеного.

—Хмм..Здається, ти забув правила, кошенятку. Я тобі нагадаю. —Він перейшов на шепіт прям перед вухом коханця, зачіплюючи мочку вуха губою:

—Не відводь погляду, —язик торкається мочки. В Жені закочуються очі  —Не зводь ноги, — нігті залишають червоні лінії на білосніжній шкірі, наче хочуть продрати його. Женя шипить: —Не дратуй мене і не язви мені. — Долоня прилітає по стегнам, а друга рука міцно стискає шию, перекриваючи доступ до повітря. Кожне слово ніби випалювалося крижаною сталлю на спині Жені, викарбовуючи цей момент в пам’яті. Янович вже стогне, як це було можливо, бо повітря не вистачало, трішки прогинаючись в спині. Спартак водить рукою по тілу, трохи зачіпаючи член.

—Ссс..Будь-ласка, зроби щось..

—Ще раз. —Секунда тиші, бо Женя не зрозумів, що не так сказав.

—Зробіть щось, будь ласка, я не можу…— до клятого звернення на «ви» він досі не міг звикнути.

— Який ти в мене розумник — нарешті хватка ослабла та одна рука занурилася в таке чутливе волосся, а з кожною секундою рухи ставали все ніжніше й ніжніше. Губи лагідно припали до вже барвистої шиї, що стала суцільною ерогенною зоною, невагомі поцілунки намагалися покрити кожен міліметр шкіри й були такі обережні ніби Женя міг розсипатись в будь-який момент. Що й сталося, коли Спартак врешті решт почав більше стискати та відтягувати соски. Янович потихеньку розпливався та все більше й більше віддавався в руки коханому. Кожен ніжний дотик, кожне лагідне прізвисько та схвалювання своїх дій і реакцій опалювали й занурювали в почуття.

— Мій хороший.. молодець.. — Спартак стиснув член коханого та повільно почав водити рукою в верх, так само повільно і вниз, не покидаючи кожну ерогенну зону до якої міг паралельно дотягнутися. — Який ти гарний в мене.— спалюючи очима своє сонечко, іронічно, шепотів він.

Кожна реакція Яновича його неймовірно збуджувала. Він обожнював контроль у такі години доби. Від кожного здавленого стону Спартак хотів гарчати в такі рідні кучері, це змушувало хотіти чогось більшого.

Неочікувана ніжність спонукала підставлятися під руки, як те кошеня, якого довго не чухали. Рухи ставали все швидшими й вибивали кожен

стогін, що ставав все гучнішим. Така очiкувана розрядка була все ближче й ближче, а тіло було ніби натягнута струна. Та мимоволі Женя починав підмахувати стегнами вперед постійно йорзаючи по Спартаку. Тому залишалося тільки закусити губу та пришвидшитися.

Коли до кінця залишалися лічені поштовхи, Спартак різко забирає руки від Жені. Хвиля тремтіння пройшлася тілом, поки Янович продовжував безпорадно штовхатися в холосту, не отримуючи нічого окрім зневажливої насмішки позаду. Відкинувшись нарешті на коханця з голосним стоном Женя знову почав скиглити щось нерозбірливе, хапаючись за чорну сорочку позаду себе.

— Суббота Спартак Олександрович, молю Вас, трахніть вже мене, бо ще

декілька таких випадків й піде наш сімейний бюджет на твого колегу.

—Догрався, я попереджав, — в таких ситуаціях працює в них правило трьох попереджень, котрі вже були

—Це я догрався, чи ти вже не вивоз…— Він не встиг договорити, як відчув, що його плече тягнеться назад та за мить він опиняється притиснутим важким тілом животом до ліжка. — Зважаючи на те, що мені впирається в сідниці все ж таки друге.

—Кошенятку, невже так важко слухатися?

—Визнай, що тобі це подобається. Подобається витрахувати з мене потім всю душу за це. — Від збудженя вже нило все тіло тому потрібно було потроху підводити коханого до більш рішучих дій. А краще плану ніж максимального блядства й легкої(ні) сучості він не знайшов. Та вже й не шукав, воно й так працювало як по годинику.

З думок вибиває звук відкриття шухляди. Над вухом чулося ніби гарчання, за секунду він опинився вже на спині. Перед очима промайнув тюбик із лубрикантом.

—Ну а ти визнай, що тобі подобається отримувати за це, наче ти нашкодивший хлопчисько,—посміхнувся Суббота та видавив собі на пальці достатню кількість в’язкої рідини.

Подобається йому, що він і відповів, особливо сподобалось, що з ним робив коханий наступного разу, як вони вирішили помінятися ролями. Після того вони побачили на дверях квартири папірець з проханням поводитися тихіше, але то їх не дуже зупинило.

  Спартак нахилився до коханого за поцілунком. Поцілунок був пристрасним, тягучим, чуттєвим, рука блукала по тілу, а той в свою чергу обвив ногами торс Субботи. Один палець увійшов, що супроводжувалось тихеньким мичанням в губи. Він рухався повільно, бо хоч і хотілося бути грубшим, та поки Женя не в тому стані, щоб це можна було собі дозволити. Домінування домінуванням, грубість грубістю, але наслідки розгрібати їм не коли очі застелені пеленою збудження та хіті. Коли Женя потроху починав підвилювати бедрами— додавався наступний палець. Довгі хвилини підготовки закінчилися ,та, коли Спартак витяг, то старший відчув неприємне відчуття спустошення, котре тривало не довго, адже не гаючи часу, Спартак вже перейшов до більш активних дій. Він розстібнув штани, не знімаючи їх одягнув презерватив, що взяв зі змазкою.

Він розумів, що як би не старайся підготувати, не можливо ввійти безболісно. Тихенький схлип пронісся кімнатою і, щоб відволікти від не найприємнішого моменту, Спартак нахилився і цілував коханого: губи, ніс, скроні, вилиці. Коли Женя вже сам почав рухатися на зустріч, то Суббота пришвидшився і відставив ніжність трішки подалі. Солодкі стогони заполонили кімнату, молодший почав втокмачуватися в таке бажане тіло знизу.

—Мій хороший хлопчик..Давай, так, —тихенький шепіт над вухом обдавав Женю наче кропом. Він відчув руку коханого ‘професора’ у себе на члені, що почала водити вверх-низ, стягуючи низ живота сильніше.

—Мгх..

Коли до розрядки залишалися останні поштовхи, то психіатр прибрав руку.

—Котику, проси. —він відхилився від Жені і вдарив долонею по стегну

—Щ-що.. —такого в їх практиці ще не було, але воно не було чимось, на що в них стояло ‘табу’

—Не почув? Проси, якщо хочеш кінчити. І не забувай про перше і головне правило.

— Будь ласка.. —Відчуття сорому перевищувало всі дахи світу.

—Що саме?

—Будь ласка, дайте мені закінчити..

—Хороший хлопчик..Мій хороший хлопчик..

Він відновив рухи рукою, доводячи Женю до зірочок перед очима. Останній найгучніший стогін пронісся кімнатою. Ще кілька поштовхів і Суббота також закінчує.

Він просто звалився на Женю зверху, цілуючи в груди та залишаючи останній синцілунок.

—Ти як? — Питає Спартак, припіднявши трохи голову та легко посміхнувшись.

—Я..Я да я..Та тьфу ти.. — тільки приходячи в себе ‘казав’ Женя

—Зрозумів, все нормально? Не було занадто?

—Пане професоре, Ви справді думаєте, що якби мені не подобалася сесія у Вас, то я б її не зупинив?— сміється Євген,— так ось, я до Вас навіть на перездачу ходив би.— Зачекавши декілька секунд додав: Кохаю я тебе, Спартаку…

—І я тебе, Жень…

Котики, велике вам дякую за те, що прочитали це. Почали ми це писати місяць тому, а закінчили тільки що( застій думки— страшна річ). В нас є телеграм канал(посилання в описі нашого профілю). Ми дуже сподіваємося, що в тексті не залишилися помітки одна для одної, якщо знайшли— напишіть будь ласка))