Тоді ти заслужив на це!

Техьон зовсім розгубився. Такої підстави він точно не очікував. Тим паче не зараз, коли Чон таке витворяв у суботу. Кім переводив погляд з директора на нестерпного учня, неочікувано забувши навіть букви, щоб щось сказати. Але директор Чон не розгубився та сам запропонував все розпланувати, а також допоміг з цим та скоригував розклад допів для Чона так, щоб обом було зручно. Отже, Те повинен буде залишатися віч-на-віч із кошмарним учнем три рази на тиждень: вівторок, четвер і п’ятницю. Він би хотів побути вдома у свій вільний час, але Чон Ільхун був непохитним.

Місцем для занять було вирішено обрати кабінет чонгукового класу. Заняття проходитимуть після уроків, щоб ніхто не заважав, що дуже тішило Чон Чонгука і дуже засмучувало Кім Техона.

 

– Що ж, не заважатиму, обговоріть план і тривалість занять, — під кінець обговорення директор поспішив піти, згадавши про «справи».

 

– Отже, приготуйте новий зошит для записів, учень Чон, – створюючи видимість зайнятості, сказав учитель. — І кілька кольорових ручок, щоб було легше виділяти важливу інформацію, а щодо доп. літератури та матеріалів я Вам повідомлятиму вже під час занять.

 

– Звичайно, вчителю Кім Техьоне, — погодився Чон, не зводячи очей з омеги.

 

– Тоді не смію Вас затримувати, — все ж таки повернувшись до набридливого учня, географ сказав це з виглядом «звали, а». Впевненості надавала повна учительська людей.

 

– Звичайно, учителю Кім Техьоне, до завтра, — шанобливо, але з виглядом «все попереду» Чон покинув учительську.

 

Подумки готуючись до того пиздецю, що чекає на нього найближчим часом, Те подякував Богів за те, що ця «геніальна» ідея на індивідуальні заняття відвідала Чона тут у Кванджу, а не в Пусані. У рідному місті його захистять батьки та вчителі. Тут у Чонгука не так розв’язані руки, та й управа знайдеться. І все ж тричі на тиждень по годині віч-на-віч із Чоном — звучить надто паршиво, щоб розслаблятися.

 

 

– Виглядаєш так собі, — проходячи повз географа, прокоментував Сондже.

 

– Ну, краще за деяких, — піднявши погляд на друга, Техьон помітив похмурого, як хмару, Че Хьонвона і кивнув на нього.

 

– Все як завжди «люблю-не можу-зізнатися-боюся-і так сильно палюся», — тихо відповів Юк, похитавши головою, сідаючи поряд з географом та учителем музики.

 

– Справді, — чого тут дивуватися, але Кіма все ще з’їдала цікавість про те, як же справи сердечні у їхнього красеня. — Хьонвоне, як справи? — спитав географ, по-доброму посміхнувшись.

 

– Ніяк, – зітхнув Че, не відриваючи погляду від того, хто робить вигляд, що нічого не помічає, – Сон Хену.

 

– Так і не здається твоя фортеця? – підсів на край столу альфи Юк.

 

– Не здається.

 

– Тоді треба брати змором, — сказав так, наче само собою зрозуміле, історик.

 

– Угу, змором, – мабуть, зовсім не слухаючи, повторив Че, а потім різко перевів погляд на Сондже. — Змором?

 

– Змором, – кивнув Юк.

 

– Треба брати бика за роги, – підтакнув Техьон.

 

– Головне, щоб цей бик рогами не боднув, – посміхнувся Дже.

 

– А він може, — знову сумно і навіть приречено відповів музрук.

 

– Не сумуй ти так, незабаром день вчителя, може вийде якось підкотити, — подав ідею Техьон.

 

– День вчителя? А хтось щось планує? – замислившись, запитав Че.

 

– Можемо запланувати, — одразу ж посміхнувся Юк Сондже.

 

– Чомусь звучить дуже зловісно, — нервово захихикавши, відповів альфа.

 

– Колеги! – раптом підвівшись на ноги, голосно сказав Юк Сондже і, дочекавшись загальної уваги, продовжив. — Які у вас плани на майбутнє свято?

 

– Отримати премію і піти додому, — пожартував фізик середніх років, викликаючи смішки всіх присутніх.

 

– А чи є якісь пропозиції? – запитав Сону.

 

Переглянувшись, у нашої трійці навіть очі спалахнули.

 

– Звичайно, є. Ой. Мені настав час тікати, тому пропоную створити спільний чат і вже там обговорити цю тему, — Юк одразу підірвався і зібрав свої речі, підійшов до фізрука.

 

Вчителі тихо обмінювалися номерами, поки Техьон і Хьонвон зацікавлено їх розглядали, підсунувшись один до одного.

 

– От вже лис, – прокоментував пошепки Те, спостерігаючи за тим, як Юк так легко випрошує у фізрука особисту інформацію.

 

– Нам ніколи не стати такими як він, — погодився Че.

– Страшна людина, – кивнув Те.

 

Якщо проблема Че Хьонвона була практично вирішена завдяки історику, то що робити зі своєю Техьон не уявляв. Він же не може піти до директора і попросити убезпечити себе від Чон Чонгука.

По-перше, це буде непрофесійно. По-друге, як він пояснить усе керівнику? А по-третє, самоповагу та, швидше за все, самолюбство не дозволить омезі зробити це. Адже він педагог! Він може сам з усім упоратися! Він сильний, впевнений у собі, незалежний омега-вчитель! Він зможе достукатися до Чона і нарешті закінчити ці лякаючі дії з боку школяра.

З таким настроєм Кім вирушив додому і взявся за підготовку до доп. занять. Він проглянув багато методів рекомендацій, переглянув відео-уроки з вирішенням завдань, прикладів, склав свій план занять з тем. Повечерявши з батьками, Те почав писати тест для визначення рівня знань Чона. По суті, все, що географ напланував, може полетіти до дідька в пекло, якщо у Чона нульовий рівень. Тому, вирішивши більше не морочитися, Техьон відправився спати раніше, щоб хоч трохи набратися сил перед пекельними заняттями. А потім всю ніч омега бачив моторошні сновидіння за участю Чон-диявола.

Зовсім не виспавшись, омега прокинувся раніше, ніж звичайно, і вирушив на роботу, навіть не поснідавши. У напруженому небажанні, щоб уроки закінчувалися, вчитель часто поглядав на годинник і не міг зосередитися на роботі належним чином. А дивно-задоволені погляди малолітнього альфи лише більше нервували Кіма.

Під кінець шостого уроку варіант з походом до Чон Ільхуна вже не здавався таким поганим і лякаючим, а віра в себе улюбленого «самодостатнього, сильного і впевненого омегу» потихеньку сходила нанівець.

 

– Соку не хочете, учителю Кім, — підійшов до географа Чон Чонгук, поки той невпевнено тупцював біля дверей директора.

 

Те навіть не помітив, як прийшов сюди, він просто замислився і бродив коридорами школи.

 

– Ні, дякую, — трохи грубо відповів Кім.

 

– Шкода, але що робиш, запропоную вчителеві Юку, — глузливо відповів альфа і вже розвернувся, щоб піти.

 

В середині омеги все похололо. Одна справа, коли Чон дістає його напряму, а інша коли починає впливати, добиваючись свого за рахунок заподіяння шкоди оточуючим.

 

– Навіщо тобі це? — не стримався омега.

 

– Що саме? — дивлячись вкрай здивовано, учень знову повернувся до старшого.

 

– Навіщо в це втягувати вчителя Юка?

 

З кожним словом у цій безглуздій розмові Кім відчував, як втомлювався, ніби з нього висмоктували всю енергію. Аби що він не сказав би, нічого не зміниться, якщо альфа вже все вирішив.

 

– Я лише хотів зробити йому приємне, адже він такий добрий учитель і чудовий друг, — наблизившись практично впритул прошепотів Чон. — Але якщо ви так хвилюєтеся, учителю Кім, можете взяти в мене одну баночку, тоді мені не доведеться шукати нашого милого історика.

 

– Дякую за сік, — взявши з рук усміхненого учня баночку апельсинового соку, Техьон зло посміхнувся і, щоб Чон побачив, викинув презент в урну.

 

Посмішка відразу зникла з обличчя альфи, а руки стиснулися в кулаки. Вчинок омеги так розлютив школяра, що той розчавив у руці свою баночку соку, вміст якої оббризкав усе навколо. Географ уже готувався до третьої світової, але поступатися дрібному терористу не хотів. Вперше він виступив проти так відкрито і хотів вистояти до кінця. Коли Чон підійшов до старшого, внутрішня омега Те підібгала вуха і опустила голову, трохи пригинаючись. Школяр тиснув своєю альфійською сутністю, розлючено і важко дихаючи в обличчя старшого.

Притулившись до стінки, Техьон навіть очі прикрив, стиснувшись.

 

– Якщо ти так боїшся мене, то навіщо тоді провокуєш? — погрозливим шепотом запитав Чон. – Чи ти спеціально мене провокуєш? Спочатку з Шином, тепер із Юком, невже так хочеться моєї уваги?

 

– Я ніколи нічого подібного не робив! — знайшовши сили, заперечив Кім.

 

– Та НУ? А півроку тому ти теж нічого такого не робив? Спочатку робив із себе зразкового вчителя, а потім альфам на шию чіплявся! — розлютившись ще більше, альфа притиснувся всім тілом до вчителя.

 

– Що ти таке кажеш? Коли я так чинив? — географ спробував відштовхнути Чона, що втрачає здоровий глузд, побоюючись того, що він може наробити.

 

– Та НУ? – знову повторив Чон Чонгук, посміхнувшись. — А хто так залицявся до молодого охоронця школи, навіть булочки з кавою йому купував? Той бовдур навіть кілька разів проводжав тебе додому. На рамен не запрошував його?

 

– Про що ти..?

 

– Я бачив, як ви, посміхаючись, заходили до твого будинку тоді. Ще скажи, що цього не було, – останні слова Чон практично ричав в обличчя старшого.

 

Якби їх зараз хтось побачив, вчитель не зміг би пояснити, що відбувається. Але чому омезі було зовсім не до думок про оточуючих. Альфа майже позбавив його волі, пригніючи ментально та придавлюючи до стіни фізично. Те навряд зможе легко виплутатись. Хоча його мозок зовсім опустів. Він відчув,що не може зробити нормального вдиху. Голова починала памарочитися, а перед очима почали з’являтися чорно-білі картинки, наче з якогось старого фільму минулого століття.

 

-Що з тобою? – тон учня змінився зі злого на стурбований.

 

Техьон чув його наче з-під води. Він важко та часто дихав, відчуваючи, що кисню зовсім не вистачає.

 

 

-Що таке? – знову запитав альфа.

 

Зажмурившись, Кім відчув, що більше Чон не давить так на нього своєю альфа-особистістю. Він відкрив очі та, примружившись, поглянув на молодшого хлопця. Більше перед очима не з’являлись чорно-білі картинки, дихання почало відновлюватись.

 

-Не роби так більше, – суворо попередив вчитель.

 

-Як? – мабуть, прогавивши момент, коли стан омеги нормалізувався, перепитав Чон.

 

-Не змушуй мене щось робити та не пригнічуй своєю альфа-сутністю, – дивлячись з-під лоба, пояснив неголосно Кім.

 

На мить між ними повисла тиша.

 

-Гарно граєш, – закотивши очі, зауважив Чонгук.

 

Техьон подумав, що виправдовуватись зараз не мало сенсу. Тому він вирішив пригадати, про що саме запитував хлопвчина. Він згадав свої перші тижні в пусанській школі. Омега не надавав особливого значення тим подіям ніколи, та й спілкувався він тоді лише з охоронцем, бо він єдиний не виглядав як покидьок і нормально ставився до новачка. А той випадок, про який говорив Чон, то був акт дружньої допомоги. Чхве Джихьон — охоронець школи — поцікавився, чому в омеги такі пошарпані зошити та підручники, тоді Кім відповів, що так сильно навантажив книжкову полицю, що та впала, і все пом’ялися. Чхве запропонував допомогу без будь-яких натяків. Поки хлопці йшли додому до молодого вчителя, охоронець розповідав про свого вагітного омегу і про те, що працює на кількох роботах, щоб його коханий та майбутня дитина ні в чому собі не відмовляли. Географ хотів оплатити ремонт полиці, але альфа відмовився, аргументувавши допомогу, як вітальний подарунок молодому педагогові в їхній школі, тому Техьон наступного дня купив легкий перекус охоронцеві в знак подяки за допомогу. Але після цього Кім більше не бачив у школі Джихьона, що було так дивно, а спитати у когось не міг.

 

– Він допомагав мені полагодити полицю для книг, а наступного дня на знак подяки я купив Чхве Джихьону каву з круасаном, але більше ми з ним практично не спілкувалися.

 

На мить Чон замовк, мабуть чимало здивувавшись, що можна було прочитати на його обличчі, а потім продовжив гнути своє.

 

– Звичайно, не спілкувалися, бо його звільнили.

 

Слова Чона так розлютили омегу, що Кім з усієї сили відштовхнув учня від себе і висловив усе, що думав про нього:

 

– Ти придурок, Чон Чонгуку! Маленький розпещений і себелюбний придурок! У Джихьона був вагітний омега, тому альфа багато працював, а ти, навидумувавши собі всякого, позбавив його роботи! Ти взагалі ніякого права не мав так чинити! Я ніколи не давав тобі надії чи натяку, тож це твої проблеми, що ти побачив те, чого не було! Позбав мене від цих проблем і сам розбирайся зі своєю жорстокою дитячою закоханістю! І якщо хоч хтось ще постраждає від твоїх дій, я цього просто так не залишу!

 

Сказавши це, Кім розвернувся та пішов. Він зайшов у туалетну кімнату для вчителів і ополоснув обличчя прохолодною водою. Подивившись у дзеркало, Те зрозумів, що зробив.

 

“Тепер він може зробити що завгодно” – подумав омега, усвідомлюючи, як сильно міг роздратувати альфу.

 

По суті, Техьон зробив усе правильно. Цього самовпевненого школяра давно треба було поставити на місце.

 

– Будь, що буде, — сказав це собі омега, дивлячись у дзеркало.

 

Налаштовуючись на те, що Чон так просто не залишить витівку в коридорі, географ навіть подумував на їхнє заняття покликати Вонхо. Ну, на всяк випадок, для захисту. А потім згадав ситуацію після кінотеатру і різко передумав — бійки у школі йому ще не вистачало. Тому, надавши собі байдужого вигляду, Те забрав потрібні конспекти з учительської і вирушив на додаткові заняття.

Коли омега увійшов до класу, Чон Чонгук сидів на своєму місці і щось зацікавлено малював ручкою у зошиті. Не бажаючи навіть наближатися, географ підійшов до свого столу і розклав підручники з роздруківками.

 

– Що ж, почнемо заняття, — голосно промовив учитель, привертаючи увагу школяра. — Спочатку пройди тест, щоб визначити твій рівень знань, а потім, виходячи з результатів тестування, ми визначимо подальшу програму навчання.

 

Техьон взяв аркуші із завданнями і підніс до парти Чона, думаючи про те, що нехай краще сидить, менше рухів — менше дратівливих дій.

 

 

– Я можу відзначати на аркуші чи в зошиті? – уточнив альфа, без зауважень.

 

– Можна на аркуші із завданнями.

 

На цьому їх розмова завершилася до закінчення заняття. Вчитель думав, що школяр усе виконає навмання за пару хвилин, тому напланував безліч всього, але той задумливо виконував кожне завдання, мабуть, перечитуючи не раз і відповідаючи дуже обережно. Просидівши годину без діла, Техьон навіть зрадів, коли Чон Чонгук підвівся з місця і приніс йому виконане завдання.

 

– Добре, я перевірю і на наступному занятті обговоримо все, — радіючи тому, що незабаром потрапить додому, омега почав збиратися і зовсім втратив пильність.

 

Чон відійшов до свого місця, починаючи збирати рюкзак. Техьон просто зібрав у купку всі свої книжки і зошити і, попрощавшись, пішов до дверей. Ось тільки не встиг він і торкнутися ручки, як його, різко схопивши за плече, потягли вбік, розвертаючи і притискаючи до стіни. В цей момент Кім не міг про щось думати, типу як вирватись чи ще щось. Його лише турбував різкий біль в спині та неочікуванність нападу.

 

– Вчителю, не поспішайте так, я маю кілька запитань, — очі альфи горіли небезпечним вогником, поки він з маніакальною посмішкою говорив це шокованому омезі.

 

– Що тобі потрібно? – Техьон не на жарт злякався.

 

– Дайте відповідь на кілька запитань, учителю Кім, і я відпущу вас, — поклавши одну руку на талію омеги і притягнувши його до себе, сказав випускник.

 

– Відпусти мене, — тремтячим голосом намагався наказати Кім.

 

– Невірна відповідь, — вискалюючись, альфа різко нахилився і вкусив омегу за шию, не прокушуючи шкіру, але слід залишиться. Від різких болючих відчуттів Техьон скрикнув і почав вириватися. – Ніхто тебе не почує зараз, так що відповідай правильно, інакше будеш покараний, – явно насолоджуючись тим, що відбувається, сказав Чон. — Отже, що у вас із Шин Хосоком, Техьон-а?

 

– Я не розумію, про що ти говориш, — злякано відповів омега, відчуваючи, що той дивний стан повертається, в очах омеги починало темніти.

 

– Неправильна відповідь, – знову повторив альфа і, нахилившись до шиї старшого, залишив ще один укус трохи нижче.

 

Те намагався вирватися, але все було марно. Місця укусів віддавали неприємними відчуттями, а сил наче покинули тіло хлопця. Ще трохи і ікла Чона могли прокусити шкіру, залишивши мітку.

 

– Він просто добрий учень, який дбає про мене! — ледве стримуючись від схлипу, відповів учитель.

 

– Що ви відчуваєте до нього?

 

– Нічого, окрім подяки, — відповів Кім одразу, сподіваючись не отримати чергового укусу.

 

– Як цікаво, а що щодо Юк Сондже? — притискаючи омегу однією рукою, другою школяр погладив почервонілі місця укусів.

 

– Він просто друг! — злякавшись від дій альфи, скрикнув Техьон.

 

– Тишніше, не хвилюйтеся, поки ви мені кажете правду, я не каратиму вас, мій любий учителю Кім, — пошепки сказав Чонгук, нахилившись до вуха омеги. — Чому тебе так швидко взяли до цієї школи?

 

– Тому що я закінчив її, а колишній учитель географії вийшов заміж та переїхав.

 

– А, ось воно як, ви молодець, — прошепотів молодший і накрив губами мочку вуха омеги, трохи смоктаючи.

 

– Я ж відповів, — злякано смикнувся Те, бажаючи уникнути альфа, перед очима постала картинка дорослого гарного чоловіка, котрий робив те саме, викликаючи в омезі лише жах та відверту відразу.

 

– Це не покарання, а нагорода за правду, — посміхнувся Чон. – Ви так тремтите поряд зі мною, так би й забрав вас до себе, – альфа насолоджувався своєю владою, ще більше лякаючи старшого, але його посмішка швидко покинула своє місце, як тільки він поглянув в обличчя вчителя. – Що з тобою? Ти знову виглядаєш.. – Чонгук навіть не помітив, як знову перейшов на неформальний стиль мови. Він злегка струсив старшого, приводячи в норму.

 

– Я відповів на все, відпусти мене, — попросив Техьон, ледве прийшовши в себе і стримуючи істерику.

 

 

– Що з тобою коїться останнім часом? – серйозно запитав молодший.

 

– Мені час йти, – ледве чутно відповів Кім, бажаючи поскоріще опинитися на безпечній відстані від Чона.

 

– Он воно як. То ти вже прийшов до тями, – задумливо мовив альфа та міцно обійняв учителя.

 

– Благаю, відпусти мене, мені це неприємно, – відчуваю безкінечну втому, попросив Те.

 

– Я думав, тобі теж подобається обійматися зі мною, – розчаровано прошепотів школяр і легенько прикусив багатостраждальну мочку омеги. — Так і хочеться поставити мітку, щоб ніхто більше не наближався до тебе.

 

– Просто дай мені піти, — беземоційно мовив учитель.

 

– Ну, ось знову. Ми ж повинні насолоджуватися моментом, а ти залагодив «відпусти» та «відпусти». Я можу і образитися, – опустивши руки трохи нижче і стиснувши попу омеги, Чон продовжив: – Поцілуй мене в щічку і біжи додому.

 

Альфа підставив щоку і заплющив очі, чекаючи поцілунку від омеги, але Кім так і завмер. Він не міг цього зробити, хоч би як сильно хотів втекти додому. Не міг поцілувати цього садиста. А ще щось підказувало омезі, що зроби він це, Чон не зупинитися, вимагатиме чогось більшого, а згодом ці запити тільки зростатимуть.

 

– Не хочеш? — за кілька хвилин безмовного очікування альфа розлютився. — Значить, Шину ти дозволяєш себе цілувати, а мені затиснув дитячий чмок у щічку! Тоді ти заслужив на це, — проричавши останні слова старшому в обличчя, Чон Чонгук нахилився і різко встромив свої зуби в шию омеги, залишаючи мітку належності.