Очі

По кімнаті пролунав звук відчинення дверей, а коли вони вже зачинялись то створювали до болю неприємний скрип. Блакитні очі розплющились, кліпнули декілька разів і знов зажмурились від неприємних променів сонячного світла. Ланґа повернувся утикаючись обличчям у подушку, все на що він був спроможний це промичати щось не зрозуміле.

На край ліжка сіла міз Хасеґава. Трохи погладивши бік сина. Вона промовила, – Ланґа, я йду на роботу, твої речі я поклала пратись, поклади їх потім в сушарку. Добре? І поснідай як прокинешся.

У відповідь хлопець мугикнув, і завернувся у ковдру.

Мати усміхнулась, і пішла з кімнати. Коли двері зачинились, Ланґа ще деякий час намагався знову заснути, але не зміг.

Витягнувши руку і шукаючи на дотик телефон він зняв його зі зарядки й увімкнув, щоб подивитись котра година. «11:48, ну хоча б годин вісім проспав, і те добре. Я майже в ранці ліг спати.» Подушка під ланітою була такою теплою і м’якою, на відмінно від холодної підлоги дому.

Спускаючись по сходах, шльопаючи босими ногами, очі хлопця злипались з кожним кліпанням. Кава – ось що могло хоч якось виправити це жалюгідне самопочуття.

Замислюючись що приготувати на сніданок Хасеґава відчинив двері холодильника, там стояла пачка з декількома яйцями, і половинка авокадо. Майже нічого не змінилось з минулого дня. Хлопець закрив двері холодильника притулившись лобом до холодної поверхні. « Треба сходити в магазин».

Поки закипав чайник Ланґа дістав все потрібне на стіл, йому було лінь вигадувати щось нове тому він вирішив приготувати те саме що готував вчора.

Відпивши ковток запашної кави Ланґа спробував тост, з помідорами він дійсно був смачніший.

Допиваючи каву, він відкинувся на спинку стільця, закинувши голову назад, просто дивлячись у стелю. Це вже не перший день коли хлопець був у такому стані. Очі почали пекти та червоніти.

Як тільки сльози почали навертатись, Ланґа з шумом ударився ліктями об стіл закриваючи зап’ястями очі. Все навколо змінювалось, неначе вигляд за вікном швидкісного потягу. Це не засмучувало, але лякало. Хотілось зупинитись і просто посидіти на зупинці.

***

Виконавши всі свої “обов’язки сина”, Ланґа стояв на кухні розбираючи пакети. Коли телефон у кишені завібрував зі звуком нового повідомлення, він згадав що планував піти з Рекі на прогулянку. Десь глибоко у грудині стисло коли він відкрив чат спілкування.

– “Сподіваюсь я не відволікаю”

– “Все гаразд”

– “З приводу часу зустрічі”

– “Так точно”

“Ти не проти близько сьомій зустрітись де завжди?”

– “Так”

“Добре”

“Я ще встигну дещо доробити”

У Ланґи було трохи понад п’ять годин, щоб нічого не робити. Але купа завдань і потреба у покрашені рівня японської швидко згаяли час.

Хасеґава чекав друга на перехресті де вони постійно зустрічались та розходились. Близько через десять хвилин очікування хлопець почув що його хтось кличе. Рекі йшов йому на зустріч, але дивно було що він прямував з іншої сторони від дому хлопця.

– Давно чекаєш?

– Та ні. А ти десь був?

– Я скейт доробляв, пам’ятаєш той хлопець замовляв?

– Так, він до речі заходив питав про це.

– А чого ти мені не сказав?!

– Не знаю, слушної нагоди, мабуть, не було.

– Ах добре. – зітхнувши, К’ян запитав, – Так куди ми йдемо?

– “S” зараз закрите, тож якщо хочеш можемо до берега з’їздити?

– Добре, не маю нічого проти.

Рекі сидів склавши ноги на паркані, що відділяв берегову лінію від проїжджої частини. Ланґа стояв на пляжі спираючись на загорожу. Вона була достатньо висока, щоб пісок не потрапляв на дорогу, але досить низька, щоб її можна було спокійно перелізти.

Хлопці мовчки дивились на океан, споглядаючи захід сонця за горизонт. Це було дійсно захопливе видовище.

Рекі пив газовану воду, намагаючись знайти хоч якусь тему для розмови.

– Будеш? – протягуючи бляшанку з напоєм, запитав К’ян.

– Так, дякую.

Перевівши погляд на хлопця та опустивши на свої руки, Рекі видав,- Пробач що тоді нагримав на тебе.

Хасеґава навіть трохи поперхнувся напоєм від цих слів.

– Щось не так? – судячи з реакції запитав кароокий.

– Ні, просто… тобі дійсно немає за що просити вибачення.

– Але я не хочу, щоб наші розмови й на далі були от такими,- хлопець витримав паузу підбираючи слова, – мовчазними. Я не хочу повертатись до тої ситуації, але це не означає що я взагалі не хочу з тобою спілкуватись.

– Але я не хочу, щоб наші розмови й на далі були от такими,- хлопець витримав паузу підбираючи слова, – мовчазними. Я не хочу повертатись до тої ситуації, але це не означає що я взагалі не хочу з тобою спілкуватись.

Ланґа відвернув голову від К’яна обдумуючи що відповісти. – Рекі, переїхавши сюди із Канади ти був єдиною людиною з якою я був знайомий. – Хлопець знов подивився на Рекі, продовжуючи,- Звісно зараз все зовсім не так, є Мія, Джо, Чері, але вони не те саме що і ти. … В сенсі, ти єдина людина з якою я на стільки відверто себе поводжу. Я не хочу ще більше руйнувати наші відносини зайвими темами.

– Гей! Я з тобою досі нормально спілкуюсь і не кидаюсь на тебе, тож якщо хочеш щось казати, то просто скажи я не буду ображатись.

Хасеґава поставив банку з під напою біля хлопця і заліз на паркан сівши поруч. – Як ти до мене ставишся?

Це повергло хлопця у секундний ступор. – В сенсі?

– До того що мені подобаються хлопці?

– … Нормально. Просто, – Рекі склав лікті на коліна, і перебирав пальці дивлячись у низ, – це було не очікувано. І взагалі я ніколи не замислювався що таке може бути.

– Це навіть краще ніж я очікував почути.

– Я не стану тебе ненавидіти через це!

– Добре, добре. – заспокійливо відповів Хасеґава, підіймаючи руки.

Майже весь час що Рекі був поруч він дуже різко і напружено спілкувався. У нього завжди була звичка гучно і збуджено розмовляти, особливо на його улюблені теми. Але те що відбувалось зараз точно не було теж саме.

***

Близько опівночі ворота на “Crazy” були відкриті. Десятки скейтерів прямували у царство криків і ажіотажу. Навіть після зміни місця проведення “S” особливих змін заходу не відбулося. Окрім безпеки, нова траса була набагато безпечнішою. Хоча правила залишились такі ж, а тобто їх відсутність.

З великою швидкістю натовп довкола ставав все більшим, було чути як люди обговорювали можливі перемоги. Для кожного хто приходив сюди була своя мета. Для когось це було місце розвіятись, для інших, щоб показати себе і знайти суперника, а хтось просто хотів азарту від ставок.

– Сподіваюсь сьогодні не буде Адама тут.

– Ти його прям так ненавидиш.

– Якби я міг оцінити мою ненависть до нього від одного до десяти, це було б одинадцять.

– Я думав у тебе змінилось відношення до нього.

– А ні на хвильку!

Проходячи повз купу скейтерів, за спинами почувся голос із гучномовця. – Радійте, плескайте у долоні, бо сьогодні до нас завітала особлива людина — Адам!

Люди довкола підняли галас, хтось його підтримував, але були й освистування. Після його програшу вплив цього профі різко впав, хоча у нього досі були фанати.

– Згадай гівно, от і воно. – пробуркотів Рекі собі під ніс, але Ланґа це все ж таки почув.

– Можемо піти, якщо тобі не подобається.

– Ага, розігнався! Я не піду звідси через цього клоуна!

– Як мені приємно всіх вас бачити! – промовив Адам у мікрофон. Як і до цього, реакція публіки була змішана. – Сподіваюсь сьогодні ви проведете гарний вечір, і ніхто не постраждає!

– Він ще і про безпеку інших дбає. Щось раніше я цього взагалі не помічав. – з тінню іронії пробуркотів Рекі собі під ніс.

– А хто це тут у нас? Неповторний Сноу! – почулося позаду хлопців. – Ти ж не відмовиш мені у змаганні, я палаю бажанням знов зустрітись з тобою на швидкості! – підходячи до хлопців промовив Адам. Його манера жестикулювати та неначе естрадно розмовляти нікуди не ділись. Мабуть, він навмисно так гучно оголосив про поєдинок, щоб більше людей звернуло увагу.

Рекі з ненавистю дивився на нього, а коли перевів погляд на друга побачив – Ланґа стояв у шоку.

– Ну то що? Ти приймаєш мій виклик?

Натовп довкола дивився на скейтерів і вже почали обговорювати хто переможе.

– Ланґа, тобі не обов’язково це робити. – із-за плеча звернувся до нього К’ян.

– Я не проти.

– Чудово! Сподіваюсь ти мене не розчаруєш мій улюблений Сноу!

Вже стоячи на лінії старту, до Ланґи звернувся Адам, – Я обіцяю поводитися чемно, і не травмувати тебе. У силу своїх можливостей звісно. – з посмішкою видав профі.

Після стартової сирени обидва скейтери зірвались з місця набираючи швидкість. Через декілька хвилин людей навколо майже не було. Адам тільки набирав швидкість, він був серйозний на скейті коли проти нього був Сноу. Він знав що якщо той зміг його перемогти раніше, то перемога зараз просто так не дістанеться.

Ланґа ж напроти, взагалі не бачив сенсу у перегонах. Навіть зараз у його голові був шторм, швидкість ніяк не відволікала від зайвих думок. « Рекі ж зараз дивиться на мене?»

Хтопець постійно втрачав швидкість. Порівняно з Адамом, Хасеґава взагалі не намагався перемогти.

Проїжджаючи купу скейтерів, хтось освиснув Ланґу. – Гей, я на тебе поставив.

Хасеґаві взагалі було фіолетово. « Це точно не мої проблеми. І взагалі що мені буде від цього? Хочу піти звідси. Там де тихо.»

Коли фініш вже був у полі зору Ланґи, хлопець знов побачив Адама. Приїжджаючи до фінішної лінії хлопець чув крики, овації публіки а також освистування. На нього майже червоними очима дивився Адам, гнів був відчутний на відстані.

– Ти з мене глузуєш?! У минулий раз я програв тобі тож тепер ти мене ні у що не ставищ?

Ланґа взагалі ні як не реагував на майже крик Адама. «Десь у купі цих людей стоїть Рекі.» Хлопець дивився по сторонам, і у якийсь момент його погляд зачепився за ці очі. Коньячні, глибокі, хотілося щоб вони завжди дивились тільки на нього.

Пропустивши все те що казав Адам, Ланґа попрямував до друга. Всі вже почали розходитись, навіть їм вже було всеодно що тільки що було. Хлопець відчував цей тяжкий погляд Адама на спині, але просто продовжив йти геть.

– Рекі, ти ще хочеш тут залишатись?

– Можемо піти якщо хочеш.

– Ти не головний?

Рекі усміхнувся. – Ну тоді ти платиш, бо програв.

– Так я не тобі ж програв!

– Яка різниця. Всеодно у минулий раз я платив.

Обидва попрямували до виходу.