Повітряна тривога: бонус

Валік бере глибше та нарощує темп. Йому незручно на колінах в цьому тісному приміщенні, але стогони Андрія переважують усі сумніви. Лузан, притиснутий до умивальника, тримається за білу слизьку поверхню, проте не витримує напливу відчуттів та заривається руками в коротке волосся Міхієнка. Так він хоча б має ілюзію, що керує цим наполегливим ротом. І в якийсь момент Андрій просто тоне, випустивши потік білої рідини в рот свого хлопця. В голові лунає лише: “Хто?…”

Але це не внутрішній голос. Прийшовши до тями за кілька секунд, Лузан розуміє, що це Микола кричить на весь офіс “Є тут хто?” і стрімко наближається до їхньої схованки у душі (який за сумісництвом був і туалетом). На щастя, двері зачинені зсередини. Валік досі на колінах, а Андрій зі спущеними штанами. Красива картина для дружньої зустрічі.

Зирянов тягне за ручку дверей і голосно матюкається, бо вона не піддається. А тоді починає різко віддалятися, проклинаючи тих “підарасів”, які це зробили.
Тепер ці самі “підараси” мають трохи часу, щоб привести себе до ладу, поки Коля не повернувся. Насамперед, потрібно швидко впоратися з міцним питанням у Валентинових штанах. Проблем не виникає, бо Андрій вже добре знає вподобання свого коханця. Тоді одягтися і вмитися прохолодною водою. Три-два-один — виходимо.

За дверима на них уже чекає сюрприз. Високий і дуже злий.

— І що ви там робили, сонечки? — навмисно розтягує останнє слово Зирянов.
— Перечікували тривогу, — випалює Валік. Хоч ця відповідь і містила великий відсоток правди.
— Вона закінчилася ще 20 хвилин тому.
— Ми не чули. (“Були зайняті”, — подумав Лузан)
— Там же не бункер. Ви що, оглухли? — не вгавав злий Коля.
— Ми були в навушниках, — підтримував легенду Андрій. Не мало значення, що в їхніх кишенях були лише телефони. Микола не такий уважний, щоб помітити.
— А чому ж ви вирішили звідти вибратися, гади глухі?
— Побачили, що хтось торсає двері.
— Ви не дуже поспішали. Якби я обісрався, це була б вже ваша проблема, — напряму переклав на них відповідальність Коля.
— Там було тісно, тому ми не могли швидко вилізти. Це тобі на майбутнє. Якщо будеш ховатися там. Від повітряної тривоги, — Міхієнко порадив зовсім правдоподібно.

— Якщо всі в безпеці, давайте працювати. Бо якоюсь дроччю ми тут займаємося, — підсумував Лузан. І тут було правди набагато більше, ніж в тому, що вони зачинилися, аби перечекати повітряну тривогу.