Розділ 6

На стелі було 3 світлі плями, а потім нічого.

Телефонний дзвінок, який підняв на ноги весь автобус.

Джерард тримав свого брата за руку, йому не хотілося її відпускати й здадавалося, що другий от-от вислизне звідси на зовсім. Удар був сильним, ну, а чого ще можна було очікувати від зіткнення багатотонної вантажівки і маленького тільця Майкі. В нього були численні забої, половина голови опухла, її оперізувала біла медична пов‘язка. Він був схожим на смиренного янгола. Біляве волосся, ясні очі, які наразі не розплющувалися і застигла гримаса страждання на лиці.

-Лікарю, скажіть щось, благаю,-Вей старший відчайдушно намагався побороти тремтіння голосу і відсунути клубок сліз, які вже встигли зібратися в горлі.

-Точного діагнозу ми не маємо, але випадок складний,- тихо відповів змучений життям і затасканий вічними нічними змінами чоловік у світло голубій формі.

В карету швидкої пускали тільки найрідніших, тому Рей та Френк в цей час агресивно намагалися зловити хоча б якусь попутку або таксі. Хлопці навіть не знали, в яку лікарню вони мають їхати, але точно знали, що мають.

Авто зупинилося і Джерарда хитнуло вперед. Вони стали на подвір‘ї місцевої центральної лікарні. Їх тут вже чекали, приготували усе необхідне спорядження. За мить двері позаду розчахнулися з характерним відлунням. Плеча парубка торкнулися чиїсь тонкі пальці, він озирнувся, там стояла молода медсестра, яка попросила його зійти на землю та дати прохід працівникам. Той у шоковому стані вийшов, а далі спостерігав все дійство як глядач. На секунду йому здалося, що він взагалі не знає, де знаходиться і як до цього причетний. Це вивітрилося коли він почув слова того чоловіка зі швидкої: «Другий поверх, двадцять четверта палата, відділення інтенсивної терапії, містере Вей.»

«Мені потрібно випити. Кави»- перша думка Джи. Він пройшов в приймальню, там було порожньо. Біля стійки для оформлення документів стояв маленький скляний столик, з купою брошур по типу: «Як вести здоровий спосіб життя, навіть у 60» або «Ми допоможемо вам кинути палити», «Алкоголь- не вихід». На все це Вею було абсолютно начхати, адже саме цим він і рятувався, і хай інші кажуть, що їм заманеться. Та вони ніколи не були в його шкурі. Він не уявляв, що з ним буде далі, діагнозу він поки що не чув, але вже був у передчутті чогось погано. Схильність все драматизувати- одна з поганих рис, яка не полишала Джи вже досить довгий час. Повитріщавшись на це безглуздя, він вирішив таки випити кави. Байдуже, що зараз була якась-то там година ночі. На автоматі була купа якихось кнопочок, але хлопець одразу натиснув «Еспресо». Прилад почав видавати різні цікаві звуки, але хлопець їх все одно не чув, через наплив думок. Щось жалісно пропікало і цей звук прорізав тишу пустої кімнати. Кава зварилася. Він забрав стаканчик і випив все один духом. Полегшало? Аж ніяк. Навіть  навпаки. Але цим він паритися вже не хотів.

Протрезвівши хоч трохи, він готовий був йти. Подолавши один сходовий майданчик, він опинився на другому поверсі. Перед його очима було дві таблички: «Маніпуляційна» і «Палата інтенсивної терапії». Дороговказ другої показував праворуч, тому він попрямував туди.

Двері були широкими, з затуманеним склом. Цілком таємно, бляха. Якесь дивне відчуття припікало його зсередини, йому точно не хотілося тут бути. Він сів на одну з лавочок, які стояли обабіч двох стін, сперся потилицею на холодну штукатурку.

Коридором, який проходив перпендикулярно до того, в якому знаходився Вей старший, йшли двоє: низенький і високий. Френку і Рею довелося трохи побігати, але, на щастя, їм дуже допомогли поліцейські, які знаходилися на місці подій. Очевидно було, що Джи про них забув, через Майкі. Але тепер вони тут, скоро будуть усі разом. Коли вони дійшли до роздоріжжя, то спочатку розгубилися. А потім Торо повернув голову ліворуч і побачив під стіною їх вокаліста. Френк підійшов ближче і присів біля хлопчини, вирішив трохи струснути іншого, щоб той прокинувся. Він не очікував отримати в ніс, але так і сталося. Кров поки що не пішла, але рука Вея пашіла жаром від удару. Перша думка Аїро була: «А мене за що?». Але потім прийшло глибше розуміння ситуації. Джерард не переставав вибачатися, видно було, що йому реально незручно. Френк притиснув хлопця до себе і почув жалібний схлип. Згодом його плече було мокрим, а його кохання продовжувало тихо хлюпати носом і лити сльози. Френкі періодично намагався заспокоїти іншого, гладив по спині, по голові. Але це не зовсім допомагало. Сеанс терапії перервав прихід головного лікаря, який вийшов до них. Нарешті.

-Ваш брат в комі,- без тіні суму промовив той, адже, знали б ви, скільки разів він це казав різним людям.

Аїро застиг в очікуванні реакції, але натомість Джи просто сильно стиснув його руку і навіть бровою не повів. Ніби знав це давно.

-Це спричинила складна черепно-мозкова травма, бо найсильніший удар прийшовся якраз на голову.

-Мені можна його побачити?- перервав його Джерард.

-Не можу заборонити, дійсно не знаю, скільки цому ще лишилося. Можливо, навіть декілька годин. В нас такі випадки трапляються, досвід маємо,- відповів чоловік і відійшов вбік, притримуючи двері і даючи прохід старшому брату.

Він тонув у величезній кількості трубочок-перемикачів. Крихітний і такий самотній. Чомусь Джерард згадав той день, коли вперше побачив брата. Він був такий же маленький, але лежав у мами на грудях. Джи тоді було від сили чотири роки, але цей яскравий спогад він запам‘ятав. Та сьогодні його було перекреслено чорною лінією.

-Серце б‘ється ледь-ледь, дихання ми підтримуємо,- відзвітував медбрат, який саме змінював флакон у крапельниці Вея молодшого.

Хвилини зо дві вони ще поговорили. Плану лікування ще не було, потрібно поспостерігати за хворим. Грошей на будь-які ліки мало вистачити і Джи готовмй був віддати все, щоб зберегти життя брату. Непорушність Майкі лякала і насторожувала. Тут траплялися різні випадки смертей. Дікар пішов з кімнати, медичний брат щось тихо складав у кутку. Джерард підійшов до ліжка Майкі. Підняв його обм‘яклу руку, вона була холодною і ніьи свинцевою.

Потім повітря розсік незнайомий Джерарду до цього звук.

-Зупинка серця! Швидше! Розряд!

Далі був писк, інакший. Не такий к у кавомашини, зовсім ні. Збіглося багато народу. На мить Вей сиарший відчув себе героєм фільму про лікарню. Але реальність не була схожа на кіно.

На екрані сяяла тонка лінія. Чоловіки перезирнулися. Вони не знали, що робити: видихнути з полегшенням чи надати своєму вигляду стурбованості. Вони з перших хвилин знали, що Майкі приречений на смерть, але лікарська честь не дозволяла одразу засмучувати рідних.

Джерард вибіг в коридор. Двоє друзів сиділи там, сльози вже текли обличчям співака, але він їх не відчував. Аїро розкрив свої руки, чекаючи, що той кинеться йому в обійми. Але Джи проминув їх, не помітивши і вилетів з коридору.

Чоловіча вбиральня розташовувалася прямо по коридору і наліво. Біля вхожу висіла картина, на ній велика дружня сім‘я відпочивала десь на природі. В них ніколи такого не було.

Білі стіни вбиральні змушували почуватися, ніби ти лежиш серед нескінченних просторів снігу. З‘їхав по стіні вниз, боляче вдарився тазом об кахлі. Рука сама потягнулася до кишені куртки. У ній лежав простий розкладний ніж. Здавалося б, такий мав або має кожен парубок. Цей йому подарував батько, коли Джи виповнилося 14 років. Він був точно не створений для цього, не вписувався в цей момент. Особливо, коли хлопець залишився без куртки, сидячи у футболці з оголеними до плечей руками.