В тиші

Руки блукали тілом і, здавалося, лишали цілком відчутні сліди. Мітки холодної пристрасті, яка несе в собі не більше, ніж пожадливе бажання володіти.

Прим. робота написана в форматі “фанфік по фанфіку”. На жаль, оригінал, яким я надихався, видалено, а сам я не шарю за фандом.

Хрипле зітхання і ніжний прикус губи. Федір робив все витончено і стрімко. Осаму не звернув уваги, коли вони опинилися на ліжку.

Хотілося відсторонитися, але ще більше хотілося відчувати смак таких знайомих губ, які боляче ріжуть. Відчувати те, що приводить його застиглий світ в рух, хоч і ненадовго. Навіть якщо він неодмінно пошкодує про це зранку.

Руки заплітались в темному волоссі, притягували ближче, а язики спліталися в безмовній домовленості мовчати. Між ними нічого не було і не буде.

Федір не поспішає роздягатися — вдосталь упивається моментом безвідповідальності. Грубо потягнувши за край светру, Осаму допоміг зірвати його з себе. Потім сорочку і ремінь…

Осаму відвернувся, розриваючи поцілунок. Підмивало зробити щось жахливе. Завдати болю, скалічити… Так само боляче, як калічив Федір. Бажання, втім, було сильніше.

Він рвано зітхнув, коли Федір наблизився шиї, прикрашаючи її розсипом поцілунків. Руки самі тягнулись до чужих зап’ясть. Осаму до болі стиснув їх.

Федір відсторонився і знов глянув у карі очі. Дивився довго, пронизливо… Мов черговий раз шукав схвалення.

Погляд Осаму палав жадібним блиском, але відповіді в ньому точно не було. Різко схопивши, він знов притягнув Федора до себе.

Ґудзик за ґудзиком… Він квапливо допомагав Федору розстібувати їх. Дозволяв оголити власне тіло, але не душу.

Зітхання й дотики замінювали слова. Залишки одягу недбало полетіли на підлогу.

Осаму обережно, але наполегливо виводив нігтями лінії на спині Федора, бажаючи залишити сліди. Ще сильніше осквернити це тлінне тіло… Лишити скороминуще нагадування.

Ти був тут. І ти ще повернешся.

Федір мимоволі відповів на це глибоко приховане почуття. Його руки блукали тілом Осаму і, здавалося, лишали цілком відчутні сліди. Мітки холодної пристрасті, яка несе в собі не більше, ніж пожадливе бажання володіти.

Можливо, так буде тільки сьогодні, можливо, і ні. Використовувати один одного, як іграшки, стало звичкою.

Осаму прогнувся під натиском Федора, тихо видихаючи в чужі губи у спробі забутися. Образа клекотала всередині, але мозок і серце одноголосно вимагали цього.

Він неодмінно буде ненавидіти себе і Федора за це. Але зараз йому необхідно було, аби його годинник знову пустився в хід. Знов повернули в потік часу, з якого його так люто викидала рутина.

Осаму майстерно полонив губи Федора в пошуку відгуків взаємності. Що-небудь. Дрібніший натяк на неї вгамував би цей невичерпний голод.

Все було до болю знайомим. Дотики шкіри, дихання і навіть така поведінка. Все те, що бачив, але так ретельно ігнорував Осаму, тепер намагався приховати Федір. Він схилився і обдав вухо Осаму шепотом, але той потонув у тихих хриплих стогонах та скрипі ліжка.

Осаму відчайдушно чіплявся за плечі Федора, але той і не думав спинятися, навіть якщо після у нього залишаться синці.

Мертва пристрасть роздирала зсередини, вимагала виходу. І вони дозволили їй вийти. Ніяких почуттів, тільки взаємне задоволення. Чи не так?

Осаму кусав і виціловував шию Федора абсолютно егоїстично і жадібно, бажаючи, хіба що втопитись у відчуттях. І Федір притискав його до себе у відповідь.

Хотілось схопити його і утримати при собі назавжди. Бо так буде чесно по відношенню до того, від кого постійно йдуть, правда, Федю?

Але жоден з них цього не викаже. А ближче до ранку Федір піде від нього. Та попрямує у сад академії. Можливо, Осаму навіть за ним прослідує. Вони будуть розмовляти, як ні в чому не бувало, і обидва зроблять вигляд, ніби цієї ночі ніколи не було.