Конверт підписаний вручну

Женя сидів перед телевізором і намагався сконцентруватись на тому, що відбувалось на екрані. Хоч сьогодні грала його улюблена команда, але вперше хлопець відчував нудьгу. Не так він хотів провести вечір Дня Валентина. Не те щоб для нього це свято щось означало, але все ж Женя хотів провести його з важливою для себе людиною. На жаль, ця важлива для нього людина вважає цей день скоріше маркетинговим ходом, який зовсім не пов’язаний з романтикою. Та й романтика не була властива його товаришу.

Від думок Яновича відволік стукіт у двері. Не спішним кроком Женя підійшов до дверей і відчинив. На порозі стояв хлопець тримаючи в руках папку-планшет.

– Добрий вечір, – усміхнувся хлопець, – ви Євген?

– Так, це я, – з легким розчаруванням відповів Женя. Не кур’єра він очікував побачити перед собою.

– Вам посилка. Документ, – хлопець простягнув Яновичу невеличкий білий конверт, – підпишіть ось тут, що ви отримали.

– Але я не…, – Янович розгублено дивився на білий конверт, не розуміючи що за документ йому прислали, – а від кого це?

Кур’єр лише знизав плечима. Хлопець терпляче чекав, коли Женя нарешті поставить свій підпис і він зможе піти.

Зачинивши за кур’єром двері, Євген уважно роздивлявся конверт. В куточку акуратно, маленькими буквами було написано «Amicus optima vitae possession»*. Відкривши конверт, Женя побачив акуратно складений удвічі аркуш паперу. Розгорнувши, прочитав: «Ти вкрав мій мозок», а збоку була намальована закарлючка схожа на мозок.

Янович тепло усміхнувся.

Лише одна людина могла відправити йому таку валентинку, якщо це можна так назвати. Женя швидко побіг назад у кімнату і набрав знайомий номер.

Сьогоднішній вечір уже не буде таким нудним.

* «Amicus optima vitae possession» – «друг – найдорожче набуття в житті»