У кожному жарті є доля правди

Привіт, мої сонечка! Багато говорити не буду, просто знову прорекламую свій тг канал посилання на якого ви зможете побачити внизу, після прочитання розділу. А тепер побажаю вам приємного прочитання!

– А со мной хотел бы? ( А зі мною хотів би?) – Женя заступорився і дивився у очі Субботи. Він це серйозно?..

– З тобою? – здивовано перепитав Женя, виходячи з ступору. Його тіло було напружене, неначе статуя. Кучері на голові колихались, підтримуючи ритм вітру, довге світле пальто також не відставало. Проте, через більшу вагу, воно не так помітно рухалось.

– Та я шучу, парень. Мы с тобой несколько дней знакомы, ты о чем. ( Та я жартую, хлопче. Ми з тобою декілька днів знайомі, ти про що) – питання вкінці репліки точно було риторичним. Женя з полегшенням видихнув повітря, починаючи усміхатись. Після чого його поставили на ноги.

– Смотри не падай, а то боюсь, что в следующий раз не успею. ( Дивись не падай, а то лячно, що в наступний раз не встигну. ) – почувся легкий сміх, а далі блондин вже спокійно спустився зі сходів, протягуючи Жені руку. На це другий також посміявся, оскільки він відчув себе принцесою на балу, проте повільно поклав свою руку на чужу.
Після кафе вони ще довго гуляли  по ледь освітленим вуличкам, де ще поодинокі магазинчики продавали свою продукцію. Якщо глянути наліво, можна побачити невеличку крамницю, на якій великими літерами, що підсвічувались, була написана назва. Здаля було погано видно, адже Женя і без окулярів, і без лінз. Назва плила, неначе хмаринка на небі, до речі зараз вони повністю заполонили небо. Лише де-не-де визирав місяць, що також зацікавився цим дуетом. Женя з Спартаком могли обговорювати кардинально різні теми, починаючи від видів жабок і закінчуючи лекціями від Спартака про «емоційний інтелект». Він постійно повторював, що його не існує і що люди просто платять гроші за маячню. Женя просто сміявся, дивлячись на злий вираз обличчя товариша і підтримував його. Старався десь і свої знання показати, проте половину з того, що знав виявилось не науковою маячнею, яку Спартак відразу спростовував. Ні, Євген не ображався, чому б це. Йому навпаки подобається бути у компанії з розумнішими людьми. Від них завжди можна перейняти щось цікаве і нове для себе. А ще якщо й інформацію підносять не душно, а цікаво, то це взагалі атас.

– Думаю, твоїм друзям дуже поталанило з тобою. Ти цікава людина, з якою розмова про будь – що може стати найприкольнішим діалогом за десь день.

– У меня нет друзей. Еще не было такого человека, которого я бы отнес к такой категории отношений. ( У мене немає друзів. Ще не було такої людини, яку я б відносив до такої категорії відносин) – це трохи здивувало Женю, він точно не очікував на таку відповідь.

– В сенсі?

– Для меня все мои знакомые деляться на несколько категорий. Знакомый, хороший знакомый, товарищ и друг. Друг для меня, это тот человек, с которым я и в огонь, и в воду, На которого я буду тратить свое свободное время и буду готов помочь в любую минуту. ( Для мене всі мої знайомі поділяються на декілька категорій. Знайомий, хороший знайомий, товариш і друг. Друг для мене, це та людина з якою я і в вогонь, і в воду. На якого  я буду тратити свій вільний час і буду готовий допомогти у будь-яку хвилину)

– Мені подобаються твої критерії. – Женя усміхнувся, замислюючись. А у нього є такі друзі? Є декілька, і їхнє існування справді гріло душу.. Просто за те, що вони є і в будь-який час зможуть допомогти, по-іншому і бути не може, Женя в них впевнений. Думки про друзів, з якими той давно не бачився, ввели хлопця в короткий транс, даючи задуматись як вони і що з ними. Вони не спілкувались вже декілька тижнів, потрібно буде обов’язково зізвонитись, а можливо і зустрітись.

– Жень? Ты здесь? Аууу (Жень? Ти тут? Аууу) – голос збоку вивів Яновича з думок.

– Так-так. Трохи задумався. У мене багато друзів і людей на яких я можу покластись. Здається, у нас трохи різне сприйняття поняття дружби але нічого страшного
– У тебя все друзья, не так ли? Мне это немного не понятно, на самом то деле.. но это твое право ( У тебе всі друзі, чи не так? Мені це трохи не зрозуміло, насправді.. але це твоє право.)

У повітрі відчутно запахло напруженням. Ніхто з двох хлопців не знав як почати нову розмову і очікував дій від іншого. Але нічого не ставалось і вони мовчки йшли, роздивляючись околиці міста. Людей було небагато, лише де-не-де можна було побачити поодиноких людей, що йшли чи на роботу, чи з неї.  Якщо придивитись, то можна було побачити котів, які тихенько лазили по вуличкам в пошуках їжі чи нічного прихистку. Дехто з людей підкормлювали їх тут, але ж одним перекусом цілий день ситий не будеш. «Міг би – всіх забрав!» так постійно думав Женя, проходячи біля котиків. Звичайно, що у такі моменти він зупиняється, йде у найближчий магазинчик і купує котику трохи їжі, а потім декілька хвилин гладить і грається. Кожного разу він був готовий забрати цього котика додому але робота його зупиняла. Чесно кажучи, не тільки робота. «Розумний» Женя не хотів брати відповідальність на себе за чиєсь житття, а «сентиментальний» охоче забирав всіх до себе. Зазвичай «Розумний» вигравав.

– Слухай, а як ти ставишся до котів?

– Животные как животные. А ты их любишь, как мне кажется? ( Тварини як тварини. А ти їх любиш, як мені здається?)
– По мені видно? – усмішка знову осяяла на обличчі Яновича.

– Та ты такой весь позитивный, что было бы странно, если ты их не любил. ( Та ти такий весь позитивний, що було б дивно, якщо ти їх не любив)

– Ну так так, такий я! Міг би, кожного забрав але робота не дозволяє, що поробиш.

– Та и немного здравого смысла у тебя осталось ( Та і трохи здорового глузду у тебе залишилось)

– Можливо й так. Але мені дуже шкода тварин, вони постійно страждають від руки людської..

– Человеческой руки? Не руки человека? А то немного странное предложения виходит ( Людської руки? Не руки людини? А то якась дивна побудова речення виходить)

– Ох, та яка різниця! Самий сенс того, що я кажу ти зрозумів.

– Да, и я полностью с тобой согласен.

Нарешті розмова полилась рікою. Вони обговорювали волонтерські організації, збори коштів і тому подібне. Це, звичайно, не сама весела тема для розмови, проте дуже цікава. Так вони і не помітили, як прийшов час розходитись. Завтра у кожного є свої плани на день і свої турботи. Женя викликав таксі, а Спартак чекав з ним. Ні, вони не будуть їхати разом, Суббота приїхав на машині, просто хотілось ще побалакати.
Коли Женя вже сідав в таксі, Спартак проговорив останню фразу, перед тим як закрити двері і піти до своєї машини.

– Хотя.. может быть я и не шутил. ( Хоча.. можливо я і не жартував.)

Не жартував? Він про що саме?…

Ось такий розділ вийшов! Сподіваюсь вам сподобалось і ви будете чекати на продовження)
Не забуваємо про мій тг канал !
  Приєднуйтесь
https://t.me/kaominee
Або по назві ” kaomine ” Буду вас чекати)