Take me home/Забери мене додому

З іншого боку слухавки чути слабке дихання – тиша, після якої лунає недовірливе «Ти просиш мене зіграти в зустріч з тобою?»

«Так», – підтверджує Ніл. Він робить голос тихішим, ніби дражнить своїм тоном. – «Ендрю, якби ти був тут зі мною, що б ти зробив?»

 

Ніл просто глузує, але він збрехав би, якби сказав, що легка затримка дихання Ендрю не змусила його пишатися собою. У такі миті йому кортіло б знати, як виглядає Ендрю, хоча б побачити, чи червоніє він так сильно, як це малює уява Ніла, слухаючи його вдихи.

 

«Замовкни», – промовляє Ендрю, він звучить трохи задихано. – «Ти серйозно?»

 

Або 

 

Ніл та Ендрю – онлайн-друзі, що ніколи не дозволяли собі більше, ніж голосові виклики. Незважаючи на те, що їх розділяє океан, Ніл не хоче нічого, окрім, як повернення додому до Ендрю.

Коментар від перекладачки: 

Привіт) 

Це переклад англомовного циклу, що опубліковано на АО3.

Посилання на оригінал:

https://archiveofourown.org/works/28992525

Обожнюю цю історію, тому хочу поділитися з вами їх коханням. Фанфік має продовження “To you”, яке я теж планую перекласти, тож ви зможете знайти його у моєму профілі трохи згодом.

Це суто аматорський переклад, який до того ж є художнім, тому на стовідсоткове співпадіння з оригіналом не претендую. Всі дозволи на переклад отримані від авторки. Також, якщо маєте натхнення послухати пісню, рядки якої згадуються у творі, то залишаю її назву.

Please Take Me Homе – blink-182

Тож приємного прочитання, сподіваюся, ви закохаєтеся в їх історію, як це сталося зі мною)

p.s будь ласка, виправте мене в коментарях, якщо знайдете якісь помилки

Ніл заходить у Discord вчетверте за 15 хвилин, чекаючи, поки Ендрю помітить його останнє повідомлення, і нервово зітхає, коли бачить, що воно досі непрочитане. Він нетерпляче човгає шкарпетками по дерев’яній підлозі під столом і легенько постукує кінчиками пальців по клавішах клавіатури.

 

Музика голосно й наполегливо лунає у вухах, навушники злегка гудять від гучності пісні, яку програвали на повторі декілька днів поспіль.

Він навіть не пам’ятає, чим займався в ту мить. Це було під час голосового дзвінку з Ендрю, в одному вусі Ніла був навушник, що програвав пісні з випадкового списку відтворення Spotify, який трапився йому в рекомендаціях, а іншим прислухався до всього, що казав Ендрю.

 

Він пам’ятає, що відчув у момент, коли вперше почув текст цієї пісні. Як точний темп пісні співпав з його серцебиттям і, здавалося, змусив зустрітися віч на віч з усвідомленням…

 

Ніл знову перевірив їх з Ендрю повідомлення в Discord. Пісня повторюється в його навушниках, текст глузливо насміхається.

 

Oh no, it happened again

She’s cool, she’s hot, she’s my friend .

 

(О ні, це сталося знову.

Вона кльова, вона гаряча, вона моя подруга)

 

Ніл злегка б’є ногами по стіні за своїм столом, голова розколюється від мігрені, а серце пульсує від нервів. Він перечитує повідомлення.

 

Ніл: ця пісня нагадує мені про тебе [посилання додано]

 

Ендрю: це тому, що я крутий та гарячий? 

 

Ніл: так

 

Ендрю: ти не можеш так просто говорити подібне лайно

 

Ендрю: ти навіть не знаєш, як я виглядаю

 

Ніл: і все-таки…

 

Ніл: це правда. послухай текст. ти мій дім :3

 

Немає нічого незвичного в тому, що Ендрю раптово виходить з Discord після того, як Ніл каже або робить щось особливо дурне, але Ніл не може не нервувати через те, що він зник одразу після його повідомлень. 

 

Кордони Ендрю – це огороджена будівельною стрічкою зона – чітко позначена та очевидно заборонена. Однак, у такі миті Ніл хвилюється, що міг проґавити щось в умовах угоди з Ендрю.

 

Він не знає, звідки з’явилися ці почуття. Вони з Ендрю були друзями в інтернеті вже майже сім років, відколи підлітками познайомилися у випадковому Discord.

Ніл був новачком в Інтернеті, нещодавно переїхав до свого дядька Стюарта у величезний будинок на околиці Лондона і отримав новенький комп’ютер, щоб возитися з ним. Ендрю вже тоді був ветераном у Discord, а його зухвалості та стоїцизму¹ було достатньо, щоб заохотити Ніла почати з ним розмову 

 

Незручність тих перших розмов не перестає його веселити, вони з Ендрю часто переглядають свої дитячі повідомлення, коли їм нудно та хочеться посміятися.

 

Незважаючи на те, що Ніл знає про свого найкращого друга практично все та розмовляє з ним годинами майже щодня, є кілька тем, на які вони рідко наважуються перейти. Ніл знає імена і дні народження брата, кузена та прийомної матері Ендрю.

Ендрю знає точну адресу Ніла та кілька разів переглядав його будинок у Google Street View, щоб поглузувати з його надмірних розмірів. Ніл знає, що Ендрю ненавидить гірчицю і терпить лише ті фрукти, що вкриті шоколадом. Ендрю знає, що батько Ніла лупцював його ледь не до смерті, та що Стюарт – єдина сім’я, яка у нього залишилася.

Ніл знає про той час, коли Ендрю перебував у прийомній родині, та про його життя до того, як Бетсі всиновила його й Аарона.

 

Однак ніхто з них не знає, як виглядає інший. Ніл має чітке уявлення, сформоване на описах Ендрю, але це, очевидно, не те ж саме. Справа не в тому, що вони не хочуть спілкуватися по FaceTime чи відеозв’язку, просто вони ніколи не робили цього раніше, і це стало чимось на кшталт жарту, що теоретично вони можуть бути просто фейками. Просто, було б дивно, якби Ніл спитав про це зараз, через 7 років їхньої дружби, незалежно від того, як сильно він хоче натиснути на кнопку відеодзвінку під час їх нічних голосових дискусій.

 

Теж саме стосується обговорення зустрічі, на яку Ніл натякнув у цих повідомленнях.

Їм не обов’язково потрібно зустрічатися в реальному житті, і Ніл це чудово розуміє. 

Їм не потрібно бачитись чи торкатись один одного, щоб знати, що вони справжні, і Ніл знає, що Ендрю воліє тримати своє життя онлайн та офлайн якомога далі один від одного – Ніл виняток.

 

Зараз Ніл часто не знає, чим себе зайняти.

Вдень від сидить в інтернеті, а вранці витрачає близько години на біг до оніміння кінцівок. Він заходить у Discord і жадає, щоб глибокий тембр Ендрю лунав у його навушниках. Він проклинає різницю в часі між ними і нескінченно нарікає Елісон на їх мляві розмови. Він нескінченно шарпає ногами в шкарпетках об стіну за своїм столом, занурений у голос та слова Ендрю, шкодуючи, що йому не вистачає сміливості попросити більшого.

Музика продовжує звучати, знущаючись над ним.

 

I’d drive for hours, it’s so 

You leave me nowhere to go

 

(Я б їздив годинами, це так

Ти залишаєш мене, і мені немає куди йти)

 

Ніл знову перечитує повідомлення, чекаючи, поки знизу екрану з’явиться значок Ендрю. Він тарабанить ногою, витирає спітнілі долоні об спортивні штани та стражденно чекає.

Коли пісня починає повторюватися вчетверте, безпомилковий дзенькіт дзвінку Discord змушує його здригнутися. Його рука з подивом завмерла над мишею на кілька секунд, перш ніж він поспішно прийняв виклик.

 

– Ніл, – вітає його голос Ендрю, низький та до болю знайомий. Ніл знову занурюється в нього, дозволяючи йому оповити себе, намагаючись згадати, коли він дозволив собі зайти так далеко. Голос Ендрю – адреналін для його організму, і він миттєво прокидається, сонливість та стрес миттєво випаровуються з його тіла.

Він тихенько покашлює, опановуючи себе.

 

– Дрю, – відповідає він, – як пройшов твій день? 

 

Ендрю мовчить, а фоном лунає пісня, від’єднана від навушників, тому що відбувається виклик, але, безсумнівно, звучить через динаміки достатньо гучно, щоб вони обидва могли її почути

 

–  Добре, – легковажно відповідає Ендрю, та його голос звучить надто жваво, щоб бути нормальним. Ніл мружить очі, дивлячись на екран комп’ютера та напружено чекає чогось невідворотного, що ось-ось станеться.

 

She’s unstoppable, unpredictable

 I’m so jaded, calculated wrong 

 

(Вона нестримна, непередбачувана

Я такий виснажений, адже неправильно все розрахував)

 

Ніл тихенько наспівує в такт музиці, паралельно виходячи з Discord, щоб набрати ще кілька рядів своєї дослідницької роботи на іншій вкладці. На лінії чути дихання Ендрю, що слухає пісню, яка повторюється ще раз, і ритмічні звуки пальців Ніла на клавіатурі.

 

Ніл знає, яким стає Ендрю, коли хоче щось сказати – як він переходить від нормального стану до стоїчного, мовчазного та задумливого. Як він прислухається до рухів Ніла на лінії так само уважно, як Ніл слухає його, і як він насолоджується поверхневим шумом, коли його думки деінде.

 

Ніл працює мовчки ще кілька хвилин, з усіх сил стараючись дозволити спокою від розмови зі своїм найкращим другом позбавити його тривоги та невпевненості, змиваючи їх.

 

Зрештою Ніл чує, як голос Ендрю знову починає лунати крізь музику, і швидко повертається до вкладки Discord, щоб подивитися на маленький значок, який оживає від його слів.

 

– Хмм, – починає Ендрю, і в навушниках Ніла звучить клацання кісточок пальців – нервова звичка, якої Ніл вже давно перестав позбавляти Ендрю. – Я думав про зустріч з тобою.

 

Це останнє, що Ніл очікував почути, і він відчуває, як його рот відкривається в прояві недовіри. Він давиться повітрям, нахиляючись у своєму ігровому кріслі і намагаючись не скривитися від жахливих скрипучих звуків, які воно видає. Він з усіх сил намагається 

приховати хвилювання у своєму голосі, коли промовляє:

 

– О?

 

Ендрю хмикає.

 

– Не те щоб я не хотів, ти ж знаєш, – починає він. – Я завжди хотів тебе побачити – це ніколи не було проблемою. Я просто… – він замовкає, збираючись з думками.

 

Розум Ніла вирує уявою. Він уявляє, як підбігає до Ендрю в аеропорті, і той дозволяє збити себе з ніг. Бачить обличчя Ендрю, проводить великим пальцем по його щелепі та притискає його голову до своїх грудей. Як він зустрічається з Аароном і Бетсі, як вони ховаються в кімнаті Ендрю цілий день, граючи в відеоігри, руки, стегна, Ендрю проводить вустами по ключиці Ніла…

 

Низький голос Ендрю, на щастя, припиняє цей хід думок, перш ніж він встигає надто захопитися, до того як Ніл зашаріється, зніяковілий від своїх фантазій, які вибили його з колії, так само швидко, як і зникли.

 

–… Я не знаю, як би я впорався з тим, що ти тут, – закінчив Ендрю, важко та трохи тремтячи вдихнувши повітря. 

 

Ніл майже миттєво протверезів. Минуло вже багато часу, відколи ці двоє так серйозно розмовляли, але для Ніла цей бік Ендрю не є чимось дивним – невпевнений, вразливий і злий через це.

Коли ти дружиш з кимось так довго та впізнаєш його тільки за голосом і словами, ти починаєш розуміти кожну його інтонацію. Ніл чує вразливість Ендрю в ледь помітному тремтінні голосу, коли він промовляє перше слово, у його ваганні та глухому постукуванні пальців по столу. Ніл тихенько хмикає.

 

– Я розумію, – каже він, тому що дійсно розуміє.

 

Ніл ніколи не хвилювався, щодо зустрічей чи змін, але він знає, що Ендрю відчуває. Він знає, що думка про те, щоб зіпсувати це – або навіть віддалено змінити їхні стосунки так, як їм не сподобається, – кардинально змінила б його життя, принаймні на деякий час.

 

Ніл пишається тим, що останні сім років він стабільно присутній в житті Ендрю, і він ніколи не зробить нічого, аби поставити під загрозу цю роль. Він лиш… був би не проти спробувати щось більше, і тепер йому відомо, що Ендрю відчуває те саме.

 

Він чекає, дає Ендрю можливість висловитися, перш ніж поділитися власними думками.

 

– Я думаю, – продовжує Ендрю. Його стілець поскрипує, коли він рухається, – що це було б занадто для мене, принаймні зараз. Але я хочу… спробувати. Попрацювати над цим.

 

– Хмм, – погоджується Ніл, хоча відчуває, як запаморочення з’являється десь всередині, незважаючи на всі намагання припинити його, – добре.

 

Ендрю мовчить близько хвилини, перш ніж розсміятися, і звук цього гучного сміху заповнює вуха Ніла та радісно пливе у його свідомості. Він внутрішнього закочує очі, дивуючись, коли він встиг так вляпатися.

 

– Я чую твою довбану усмішку, дурне, – бурчить Ендрю, але Ніл також чує, як він усміхається. – Ти такий дратуючий.

 

– Я впевнений, що так і є, – знущається Ніл, з посмішкою на вустах, перш ніж знову заспокоїтися. – Тож… Як ти плануєш… працювати над цим? 

 

Ніл чує, як Ендрю відкидається на спинку свого крісла, тихо стогнучи, коли його спина гучно хрустить, змушуючи Ніла здригнутися.

 

– Я не впевнений щодо цього, – визнає Ендрю, його голос звучить більш розслаблено. – Ми можемо просто спробувати.

 

Ніл киває, хоч Ендрю цього і не побачить, і повертається до своєї дослідницької роботи та намагається зосередитися вже на ній. Пісня знову повторюється спочатку, а Ніл чує, як Ендрю починає підспівувати цій мелодії.

 

Деякий час панувала тиша. Чути було лиш звуки перемикання, друкування та дихання, що видавав кожен з них, допоки Ніл не заговорив, перекриваючи музику своїм голосом.

 

– Щодо того, що я мав на увазі… – сказав він достатньо голосно, аби його було чути в нескінченно повторюваній мелодії. – Навіть якщо ми ніколи не зустрінемося – це нормально. Але ти – мій дім.

 

Ендрю глузливо посміхається, знущаючись, можливо занадто сильно, аби здаватися правдоподібним. 

 

– Як знаєш, – відповів він, його голос здригнувся, але він продовжив. – Ти теж, наркоман.

 

Please take me home 

Too late, it’s gone

I bet you’re sad 

This is the best time we ever had

 

(Будь ласка, забери мене додому

Занадто пізно, все закінчилося 

Я ладен побитися об заклад, тобі сумно

Це найкращий час, що коли-небудь у нас був)

 

~

 

– У мене є ідея, – раптово голосно каже Ніл під час голосового дзвінка, що до цього був тихим та спокійним, і усміхається, коли чує здивований вигук Ендрю на тому кінці слухавки.

 

Минуло кілька днів після повідомлень Ніла та попередньої пропозиції, і Ніл думав про це. Ендрю хотів, щоб ідея про зустріч один з одним була більш легкою, і Ніл активно обмірковував, як це зробити, продумуючи всі варіанти, поки нарешті один з них не здався йому прийнятним.

 

– Що за ідея? – кепкуючи запитав Ендрю.

 

Ніл хмикає, зупиняючись на кілька секунд, аби імітувати напруженість. Ендрю веселить це, та він не перериває маленьку виставу Ніла.

 

– Гаразд, – нарешті починає Ніл, відкидаючись на спинку свого крісла від задоволення, – ти хочеш полегшити ідею зустрічі, тому я придумав завдання, – він зубасто посміхається, прислухаючись до нерівного дихання Ендрю, щоб зрозуміти, як він себе почуває. – Просто уяви, якби ти був тут.

 

Ендрю тримає тишу, перш ніж сказати:

 

– Я уявляю, – дещо грубовато, та усмішка помітна в його тоні.

 

Ніл закочує очі.

 

– Ні, – промовляє він. – Розкажи мені про це.

З іншого боку слухавки чути слабке зітхання, тиша, після якої настає недовірливе, пусте : 

 

–…ти просиш мене зіграти в зустріч з тобою?

Ніл посміхається, схрещуючи руки за головою.

 

– Так, – підтверджує він. – Це симулятор Ендрю і Ніла, – він робить голос тихішим, ніби дражнить. – Ендрю, – каже він спокушаючим тоном, – якби ти був тут зі мною, що б ти зробив?

 

Ніл просто глузує, але він збрехав би, якби сказав, що легка затримка дихання Ендрю не змусила його пишатися собою. Вони з Ендрю вже давно найкращі друзі, і їхня гра у напівжартівливий флірт завжди була однією з його улюблених, незважаючи на те, як сильно він останнім часом, здавалося, хотів, щоб вона означала дещо більше, ніж просто це.

 

– Замовкни, – промовляє Ендрю, він звучить трохи задихано. –Ти серйозно?

 

Ніл хмикає, неспокійно постукуючи кінчиками пальців по поверхні свого столу.

 

– Ага, – каже він, – ми хочемо зробити так, щоб ти не був таким приголомшеним, коли ми зустрінемося, чи не так? Я думаю, розігрування ситуації могло б допомогти в цьому. 

 

– Добре, – каже Ендрю. – Якби я був там, я б вдарив тебе по твоєму розумному ротику.

 

Ніл дещо здивовано сміється, грубо протираючи рота тильною стороною долоні. 

 

– Ні, не вдарив би, – наспівує він, посміхаючись собі в долоню. – Ти б обійняв мене в аеропорті.

 

– Сміливе припущення, – бурчить Ендрю, але не спростовує цього. – Б’юся об заклад, що ці ідіотські добвані навушники все ще були б на тобі.

 

Ніл сміється. Ендрю невпинно дражнить його через те, що він всюди бере з собою ігрові навушники, які можна придбати на геймерських ринках. Ніл постійно був у захваті від їхньої зручності та комфортності під час голосових дзвінків, навіть коли він гуляв містом, а Ендрю говорив йому у вуха.

Певною мірою втішно думати, що навіть якби Ендрю був перед ним, вони все одно мали б усі ті самі внутрішні жарти. Всі ті години дзвінків та спільних ігор, всі ті довгі нічні розмови між ними.

 

Ніл створює нову вкладку, набираючи назву пісні, яку вони з Ендрю прослухали вже надто багато разів, дозволяючи тексту пісні лунати крізь його динаміки та передаватися голосовим викликом, не кажучи ні слова.

 

I hope, hope that it lasts

Give in, forget the past 

Be strong when things fall apart 

Honest, this breaks my heart

 

(Я сподіваюся, сподіваюся, що це буде продовжуватися

Здавайся, забудь минуле

Будь сильною, коли все руйнується

Чесно кажучи, це розбирає мені серце)

 

Ендрю видає хриплий сміх, а Ніл говорить достатньо голосно, щоб його було чути, поки пісня програється. 

 

– Я, звісно, слухав би нашу пісню, – каже він.

Ніл майже відчуває, як Ендрю закочує очі.

 

– У нас немає нашої пісні, дурню. – пихкає він. – Але я впевнений, що ти б слухав. Це все, що ти слухаєш днями. Не пам’ятаю, коли востаннє дивитися на твою іконку, а ти не слухав її на Spotify.

 

Це перебільшення, але всеодно занадто правдиво, щоб Ніл намагався заперечувати.

– І це кажеш ти, – натомість хмикнув Ніл, оскільки це звинувачення може пролунати в обидва боки.

 

Ендрю хмикнув, погоджуючись, і на деякий час знову панує тиша, доки Ендрю не питає:

 

– Що ще?

 

Ніл здивовано усміхається своєму екрану Discord, радіючи, що Ендрю, здається, тепер більше схиляється до цієї ідеї. Якщо відкинути всі глузування, то Ніл вважає свою ідею до біса чудовою – вона дає Ендрю можливість краще продумати, якою буде зустріч з Нілом, а Нілу це дає можливість дражнити Ендрю ще більше.

 

– Хм, – видає Ніл, – я б часто дивився на твоє обличчя, – каже він, обережно постукуючи по ще одному бар’єру, аби перевірити його міцність.

 

– Без сумнівів, ти б робив це лайно, – відповідає Ендрю, він звучить трохи самовпевнено.

 

Ніл різко прикушує губу, міркуючи, як далеко він хоче зайти, і вирішує, що до біса, хоча, мабуть, він про це пошкодує.

 

– Я вже знаю, що у тебе гарне обличчя, – каже він, трохи знижуючи свій дражливий тон голосу, – з того, як ти розмовляєш.

 

Ніл чує, як Ендрю пересувається з однієї ноги на іншу на іншому кінці лінії, прочищаючи горло.

 

– Як я розмовляю? – питає Ендрю.

 

Ніл заривається носом у тканину свого худі, обмотаного навколо шиї, раптово відчуваючи, що йому стало неймовірно тепло. Є мільйони способів відповісти на це питання. Він міг би розповісти Ендрю, як лиш звуку його дихання по дзвінку достатньо, аби повернути його після нападів паніки в більшості випадків. Як іноді він сидить у вагонах лондонського метро та чує голос Ендрю, що звучить в його голові як мантра. Як йому тепло йому стає, коли Ендрю тихо наспівує або відповідає фліртом на дурні підкати Ніла, чи видає дурний, випадковий здивований звук, коли помирає у відеогрі. Як його дурний жартівливий тон повертає його назад і як його звична монотонність приносить йому спокій. Він тяжко ковтає слину. 

 

– Ти впевнений, що хочеш почути відповідь? 

 

Ніл може уявити, як виглядає обличчя Ендрю зараз – його почервонілі щоки, зігнуті одна до одної брови, розгубленість та невпевненість у виразі, але цікавість штовхає його вперед. Ніл трохи наближаючись нахиляється у своєму кріслі, прислухаючись до тихого дихання Ендрю, поки той обмірковує відповідь.

 

– Так, – вимовляє Ендрю декілька митей потому, а його голос ледь-ледь тремтить.

 

Є достатня кількість слів, які Ніл міг би сказати, щоб вибратися з ями, яку він сам для себе викопав, та він не впевнений, чи хоче цього. Щось у цій впевненості, з якою Ендрю сказав “так“, викликає тремтіння, що шириться його хребтом, і він уявляє, немов розповідає Ендрю все, що усвідомив за останні кілька місяців, саме тоді, розповідає купу прихованих брудних секретів і чекає, коли вони пролунають на іншому кінці лінії.

 

Якби він вчинив саме так, усе, мабуть, було б менш заплутаним.

Проте, Ніл – боягуз, а ще він не дурень, тому цього не стається. Він робить свій тон ще більш дражливим, але ділиться правдою, коли тихо промовляє:

 

– Мені подобається твій голос. Це …

 

Мій дім, мій комфорт, те, без чого я не можу прожити жодного дня.

 

Озираючись назад, він міг би бути менш очевидним, проте Ніл не думає, що це кардинально виходить за межі їх звичного жартівливого флірту, щоб Ендрю мав привід подумати про щось подібне. Не зважаючи на це, Ніл відчуває, як його обличчя палає, коли ці слова злітають з його вуст, паралельно прислухаючись до тихої затримки у диханні Ендрю та усміхається з неабияким полегшенням та задоволенням, коли чує її. Він відкидається на спинку крісла, намагаючись заспокоїти своє шалено калатаюче серце та думки.

 

Стілець Ендрю скрипить, і пісня повторюється наново.

 

– О, – просто каже Ендрю, та це не звучить здивовано, як сподівався Ніл. Його голос низький та хрипуватий, і в глибоко в шлунку Ніла зароджується тепло. – А зараз?

 

Ніл видихає, майже сподіваючись, що Ендрю почує тремтіння його голосу. Він злегка посміхається, схвилювання, адреналін та щось ще, повільне та сиропоподібне стікає його хребтом. Він любить цю дурну гру, в яку вони грають, втім останнім часом вона стала відчуватися інакше, ніж було зазвичай. Інтенсивно. Заряджено. Він виправдовує це своєю щойно виявленою закоханістю. Та все-таки, він готовий підігрівати – буде грати доти, доки Ендрю дозволятиме йому.

 

– Так, – зітхає він, дозволяючи емоціям та смутку проникнути в його голос, – так і є. Ти… ти… – він спинився, відчуваючи раптове розчарування та не уявляючи, що сказати.

 

Ендрю робить різкий вдих та каже : 

 

– Схоже на те, – тим самим голосом, – якщо це те, що змусило тебе нарешті замовкнути.

 

Ніл видає хриплий звук протесту, але він не в змозі скласти скласти жодне зв’язне речення, доки такий низький голос Ендрю звучить у нього над вухом. Ендрю рідко так перекручує його флірт, і Ніл завжди не знаю, як на це реагувати.

 

Ендрю це відомо.

 

– Так легко, – хмикає він, трохи поблажливо і, якби Ніл не був настільки приголомшеним цією ситуацією, можливо б, образився. – Ти постійно робиш зі мною це лайно, але як тільки я відповідаю… – він переривається, – ти не в собі.

 

Ніл прочищає горло, намагаючись взяти себе в руки хоча б настільки, щоб могти відповісти.

 

– Ні, – красномовно хрипить він.

 

– Я теж, – охоче відповідає Ендрю. – Я чую це в твоєму голосі – іноді ти забуваєш, як добре я тебе знаю. Кажеш про мій голос і “якби я був там”, ніби я не знаю, що саме сказати, щоб поміститися тобі за це. Тобі просто пощастило, що я занадто лінивий, щоб докладати зусиль для цього більшу частину часу.

 

– Стулися, – хрипить Ніл, не оцінивши цього нагадування. Йому подобається, коли Ендрю фиркаючи та дратуючись через глузування, показує свою зухвалість, як би рідко це не ставалося. – Нам слід повернутися до рольової гри, – бурчить він. – Мені сподобалося, коли ти не заперечував, що обіймеш мене.

 

– Ти знаєш, що я зупинюся, якщо ти скажеш, – легковажно нагадує йому Ендрю. – Але ти цього не зробиш. Тобі це надто подобається.

 

Він має рацію, але Ніл не збирається цього визнавати.

 

– Ти б не говорив цього лайна, якби був тут, – нарешті каже Ніл, повільно повертаючи собі самоконтроль.

 

– Гм, – тихо видає Ендрю, – припускаю, що ми незабаром дізнаємося.

 

Дзвінок стихає, панує комфортне мовчання, і Ніл спирається на спинку крісла, підтягуючи коліна до грудей і дозволяючи дивній напрузі від цієї розмови хвилями охоплювати його. Його мозок знову і знову повторює слова Ендрю тисячі разів, допоки він слухає стукіт клавіш на іншому кінці лінії.

 

Незабаром, сказав Ендрю. Ніл усміхається.

 

She’s unstoppable, unpredictable

I’m so jaded, calculated wrong

Please take me home

Too late, it’s gone

I bet you’re sad

This is the best time we ever had

 

(Вона нестримна, непередбачувана

Я такий змучений, адже неправильно все прорахував 

Будь ласка, забери мене додому

Занадто пізно, все закінчилося 

Я ладен побитися об заклад, тобі сумно

Це найкращий час, що коли-небудь у нас був)

 

~

 

Ніл та Ендрю обмінялися номерами телефонів вперше з початку їх спілкування сім років тому. Ніл не замовкав про це з того дня, як це сталося – Ендрю раптово почав цю розмову під час одного з їх випадкових голосових викликів серед дня, наполягаючи, що це допоможе їм просунутися вперед у їхньому маленькому експерименті «полегшення», який давно почав відчуватися чимось інакшим.

 

На подив та радість Ніла, вони продовжують грати у рольові ігри. Лише один чи два коментарі тут і там, щоб вони могли рухатися в будь-якому напрямку, який забажають обрати. Вони можуть дражнити, сміятися, бути серйозними – будь-що.

 

Вони повільно просуваються вперед, і здається, все добре, враховуючи раптову швидкість, з якою Ендрю підкидає йому нові ідеї – не те, щоб він скаржився. 

 

Ніл опускається на незручне сидіння в потязі та витягує ноги перед собою. Зазвичай у більшість місць він ходить пішки, проте сьогодні йому довелося їхати в якусь спеціальну будівлю, аби скласти іспит з курсу, який в його коледжі проводили переважно онлайн, тож він уже достатньо виснажився цією поїздкою. Він потягнувся, згодом здригаючись, коли потяг почав рух. Його телефон задзижчав у кишені, Ніл дістав його, зупиняючись, коли помітив, що це текстове повідомлення від Ендрю, а не звичний Discord. Від цього видовища в його животі підіймається запаморочливе, непевне відчуття, й він швидко розблоковує телефон, аби побачити вміст повідомлення.

 

Це фотографія, і Ніл мало не жбурнув свій телефон через весь вагон, коли усвідомив цей факт. Ця світлина зроблена з точки зору Ендрю – його комп’ютер, два великих монітори, подібні до тих, що є у Ніла, гладенький чорний стіл, клавіатура з підсвічуванням та одна з великих рук Ендрю, яку він витягнув над килимком, повністю затуляючи мишу. На моніторі видно екран Discord, що застряг на профілі Ніла, а під фото напис: зайди в інтернет, йолоп.

 

Це перша світлина Ендрю, яку Ніл коли-небудь мав, – перший реальний доказ того, що Ендрю – не просто якийсь голос на іншому кінці світу. Ніл довго дивився на неї.

 

Вагон потяга сильно гойдало, коли він набирав швидкість, але Ніл не міг відірвати очей від фотографії, його погляд був прикутий до руки Ендрю.

 

Ніл відчуває, що йому потрібно прогулятися чи щось подібне – всередині щось здригалося, коли він дивився на фотографію. Сильна рука Ендрю, що обхопила мишу, широка долоня і товсті пальці, які навіть не в центрі кадру.

 

Як би Нілу не подобалося дражнити Ендрю в інтернеті та голосових чатах – незалежно від того, як сильно Ендрю розхвилювався та скільки правди приховано за цими жартами. Незалежно від того, наскільки Ніл любить чути тонкі реакції Ендрю на його слова чи наскільки впевнено він себе поводить… Ніл уявляє, що Ендрю міг би легко втримати його цими руками.

 

Ніл трохи тремтить, прочищає горло й оглядає потяг, з полегшенням помітивши, що ніхто не дивиться на нього здивованим поглядом після того, як вони стали свідками його невеликої кризи через фотографію руки його найкращого друга.

 

З огляду на цю ситуацію, Ніл припускає, що це спосіб, яким Ендрю робить ще один крок вперед. Це трохи швидше, аніж Ніл очікував, особливо після семи років голосових дзвінків, проте він не скаржиться. Ніл був готовий зустрітися з Ендрю вже певний час, і, незважаючи на своє сильне бажання, він почувається трохи спантеличеним та знекисненим від темпу цих нових взаємодій.

 

Ніл уже багато років був океаном води, що запитально б’є хвилями захисну дамбу, й Ендрю відкрив шлюзи, коли сказав, що готовий спробувати. Тепер Нілу нічого не залишається, окрім як прийняти це та не заважати воді текти. Ніл усміхається про себе та вмощується на своє сидіння, роблячи швидку, злегка розпливчасту світлину своїх колін та порожніх сидінь навпроти нього. Він надсилає її з підписом: «якби ж то я міг».

 

Він спостерігає за чатом, доки не з’явиться сповіщення, що фотографію доставлено, і друкує додаткову, ретельно продуману відповідно: «ого, ти справді існуєш, так?»

 

Ендрю прочитав його, і Ніл задумався над питанням, чи дивиться він на фотографію Ніла так само, як Ніл дивитися на його, й усміхнувся, уявляючи схвильований тон голосу Ендрю. Минає ще мить, а потім з’являється нове повідомлення: «на жаль», а після: «у тебе є ноги».

 

Ніл набирає «очевидно» і надсилає, друкує: «у тебе гарні руки», але поспішно видаляє. Він думав про те, щоб зателефонувати Ендрю зараз у потязі, роздивляючись нові для їх спілкування кнопки телефону та відеодзвінку поряд з контактом Ендрю. Дивно бачити ім’я Ендрю будь-де, окрім Discord, і він одразу змінює своє зображення профіля на те саме, що використовує Ендрю – розпливчасте фото його старого кота-терапевта на прізвисько Салмон.

 

Він вимикає телефон, знову натягує навушники на вуха й миттєво забуває про решту світу, коли ноти вже знайомої пісні доносяться до його слуху, жадаючи, щоб натомість це був звук голосу Ендрю.

 

Please take me home 

Too late, it’s gone

I bet you’re sad 

This is the best time we ever had

 

(Будь ласка, забери мене додому

Занадто пізно, все закінчилося 

Я ладен побитися об заклад, тобі сумно

Це найкращий час, що коли-небудь у нас був)

 

~

 

– Якби ти був тут, – бездіяльно починає Ніл, він лежить на спині в ліжку з навушниками, які щільно прилягають до вух, та спілкується з Ендрю, підключеним до голосового дзвінку на комп’ютері, звук від якого лунає через усю його кімнату, – я би зробив багато твоїх фото.

 

Ендрю засміявся, але це було якось ласково.

 

– Ти так одержимий мною, – кепкує він, – відколи я надіслав тобі те фото та довів, що я справжній, ти став ненаситним.

 

Це правда, і Ніл посміхнувся своєму стельовому вентилятору. Ніл не просив більше фотографій Ендрю, принаймні прямо, але він дав зрозуміти, що йому дуже, дуже подобається їх отримувати.

 

– Ти просто залишив мене з цим! – починає Ніл, вже давно застарілий аргумент. – А тепер ти не надсилаєш ще одну! Ти просто граєшся з моїми емоціями, ти – мудак з крижаним серцем!

 

– Я не знав, що ти можеш мати стільки почуттів, щодо випадкового фото руки, – посміхається Ендрю 

 

– Це твоя рука, – бурчить Ніл, вже не вперше, й Ендрю видихає повітря, захлинаючись сміхом.

 

– Угу, – милосердно каже він. – Б’юся об заклад, ти просто чекаєш того дня, коли я випадково надішлю тобі фото обличчя.

 

Серце Ніла завмирає десь у горлі при думці, що він прокинеться з фотографією свого найкращого друга, побачить його обличчя, відновить всі їх розмови, перебудує все у своєму уявленні, аби Ендрю відповідав своїй фотографії, аби все ідеально підходило.

 

– Ні, – бреше він, тому що він не настільки одержимий². 

 

– Тоді хтивка члена, – каже Ендрю, а Ніл справді задихається від сили свого раптового сміху.

 

Він тремтить, сміючись так, як може змусити його сміятися лише Ендрю, до болі у боках та хаотичних вдихів, що складаються з безрезультатного хапання повітря.

 

– Ендрю, – нарешті прохрипів він, – що, в біса?

 

– Ти цього не заперечував, – зауважує Ендрю. Ніл чує, як він відкриває пачку чипсів.

 

Ніл захлинається слиною, а з його горла лине чергова хвиля сміху.

 

– Крім того, – продовжує Ендрю, ніби нічого не сталося, не звертаючи уваги на безперервний сміх Ніла, та хрустить чипсами. – Ти теж не надіслав жодного фото.

 

Ніл заспокоюється та ненадовго поринає в ідею довести Ендрю, що той помиляється, та на зло надіслати фото свого обличчя.

 

– Тоді це було б не справедливо, – замість капості скиглить Ніл. – Зараз твоя черга.

 

– Добре, – промовляє Ендрю, а потім замовкає.

 

Ніл з цікавістю нахиляє голову, встає з ліжка та підходить до комп’ютера. Він виходить з Discord та запускає Spotify, дозволяючи одному з їх спільних плейлистів відтворюватися на фоні їхнього дзвінка у Discord, щоб порушити тишу, перш ніж знову лягти.

 

Мобільний Ніла гучно сповістив про нове повідомлення, і серце стрепенулося в грудях. Він кинув погляд на комп’ютер крізь всю кімнату, ніби Ендрю міг побачити його обличчя крізь екран, а серце калато в очікуванні.

 

Логічно він розуміє, що це не буде світлина обличчя Ендрю. Разом з тим його руки трохи тремтять, коли він бере телефон, аби розблокувати його. Ендрю тихенько наспівує в слухавку випадку пісню, що звучить під час їхнього дзвінка, анітрохи не стурбований.

 

Ніл опускає погляд на свій телефон та вигукує придушений кашель впереміш зі сміхом, дивлячись на те, що його чекає. Це знову зображення руки Ендрю, але цього разу воно зроблене за допомогою фронтальної камери, на якій видно праву половину тулуба та праву руку Ендрю. На фото він простягає руку до камери так, що Ніл відразу розуміє, це мало бути глузування, та Ніл не може знайти в собі сили, аби образитися на це. Кімната Ендрю оповита тінню, і все на світлині має темно-синій відтінок. Ніл споглядає контури вен та сухожиль на широкій руці Ендрю, а його біцепс помітно напружений під тканиною вільної футболки.

 

Ніл дивився й дивився, доки Ендрю не кашлянув.

 

– Ти в нормі?

 

Ніл відводить погляд від фотографії.

 

– Ти…- починає Ніл, перериваючи себе кашлем, – Я цього не очікував.

 

– Чого? – підказує Ендрю, усмішка в його голосі не може не захоплювати Ніла. – Чого не очікував? 

 

– Ти… виглядаєш сильним, – бубнить Ніл.

 

– Що? – Ендрю знову дражливо запитує, – Ти думав, що я якийсь довгов’язий задрот?

 

– Я не знаю, – каже Ніл. – Я не очікував, що ти на щось схожий, справді. Просто не так, мабуть.

 

– Я сповнений сюрпризів, – незворушно погоджується Ендрю, – Як і ти, очевидно. Ніколи б не подумав, що ти будеш ручним простаком.

 

– Якби ти був тут, – відповідає Ніл, вирішуючи проігнорувати наслідки цього коментаря, кидаючи телефон на ліжко поруч з собою та витягуючи руки над головою, – я б попросив взяти тебе за руку.

 

Ендрю наспівує в слухавку, і Ніл усміхається, коли чує шурхіт простирадла, уявляючи, як Ендрю лежить у своєму ліжку десь за океаном, з музикою в навушниках чи увімкненим Discord на телефоні. Він прислухається до дихання Ендрю, і якщо заплющити очі, здається, ніби Ендрю може бути тут, поруч з ними.

 

– Я сказав би «так», – промовляє Ендрю більш ніжним та щирим голосом, аніж очікував Ніл.

 

– Ура, – втомлено відповідає Ніл, перекочуючись на інший бік. – Ми зможемо пообійматися, коли ти будеш тут?

 

– Ти перегинаєш палку, Ніл, – бурмотить Ендрю, але він не сказав «ні», тож Ніл розцінює це як перемогу.

 

– Ми точно будемо обійматися, – підтверджує Ніл, шаркотячи навколо, доки не опиняється під ковдрою, а його очі не запрошуються. Він позіхає, а його щелепа широко розкривається. – Я надішлю тобі фото, яке винен, завтра, – сонно вимовляє Ніл.

 

Ендрю зітхає з полегшенням.

 

– Спи, Ніл, – каже він, без зневаги, та Ніл мовчки хмикає, погоджуючись, дозволяючи майже беззвучній музиці та рівному диханню Ендрю заколисати його.

 

Why did we have to go date?

It’s too easy to complicate

Be strong when things fall apart

 

(Чому ми мали йти на побачення?

Надто легко все ускладнювати 

Будь сильною, коли все руйнується)

 

~

 

Наступного ранку Ніл надсилає Ендрю світлину, на якій зображене його велике, неоковирне, м’яте худі та пожмакані, трохи мішкуваті чорні джинси, в яких він заснув завдяки наполегливості Ендрю.

 

Ендрю відповідає:

– Ти – халепа.

– Лише для тебе, – відгукується Ніл, повертаючи йому слова, що були промовлені вчора вночі.

 

Ендрю надсилає йому емодзі у вигляді середнього пальця, а Ніл сміється.

 

До величезного схвалення Ніла, обмін фотографіями продовжується, і цього достатньо, аби його серце пришвидшувало ритм щоразу, коли він бачить текстове сповіщення від Ендрю.

 

Ендрю надсилає Нілу фото своїх рук, дражнячи його, коли вони зідзвонюються, та нечіткі фотографії свого взуття на тротуарі, коли він на вулиці. Ніл надсилає світлини свого вбрання, щоб Ендрю покепкував з нього, та дражнить його тим, що Ендрю слід було б надіслати йому декілька своїх худі, якщо він так ненавидить толстовки Ніла. Ендрю надсилає йому фотографії свого терапевтичного кота Салмона та пухнасту частину свого волосся, на якому виблискує сонячне сяйво. Ніл ділиться фотографією своєї ключиці, коли вона оголюється через розтягнуті футболки, що він носить, та відео його ніг у шкарпетках, коли він ковзає величезною кухнею Стюарта.

 

Одного разу Ендрю відповідає на світлину вбрання Ніла у дзеркалі – вільні бігові шорти та темно-сіре худі – словами:

 

– Б’юсь об заклад, ти добре виглядатимеш у спідниці.

 

– Ти, бляха, хочеш це побачити, – відповів Ніл, його щоки палали вогнем.

 

Ендрю відповів:

 

– Звісно. Ти одягнеш її, якщо я надішлю?

 

– Ні, – сказав Ніл, – тобі доведеться зустрітися зі мною, якщо хочеш, аби я одягнувся для тебе.

 

– Для мене? – Ніл майже чув дражливий тон голосу Ендрю в повідомленні

 

– Я сказав те, що сказав, – надіслав Ніл, – але якщо ти хочеш Ніла-у-спідниці, тобі доведеться попрацювати задля цього.

 

– Це найбільший стимул зустрітися з тобою, – знущався Ендрю.

 

Це щось новеньке, але це легко, як завжди буває з Ендрю. Кепкувати в голосових дзвінках, дізнаватися нове один про одного та любити кожну секунду цього. Цей жартівливий флірт, що перетворюється на щире захоплення. Ці відповіді, через які несвідомо затамовуєш подих, та рум’янець на щоках Ніла від звуку голосу Ендрю та його фото. Це природно, та це захопливо – ділитися з Ендрю більшою частиною себе та отримувати стільки ж у відповідь.

 

Одного разу під час голосового дзвінку Ніл запитав: 

– Що ти зробиш, якщо я надішлю тобі фотографію обличчя просто тому, що мені нудно?

 

– Мабуть, надішлю свою у відповідь.

 

– Ти зробив жахливу помилку, сказавши мені про це, – зітхнув Ніл з тремтінням у голосі.

 

– Око за око, – безтурботно відповів Ендрю.

 

Ніл думає про цю розмову зараз, коли розрізає агресивно велику кількість пакувальної стрічки, що приховує від нього вміст посилки, зовсім не пам’ятаючи, коли її замовляв. Того ранку він пішов до продуктового магазину, а повернувшись додому до Стюарта, знайшов на ґанку порожній пакунок без написів. Його паніка почала зростати, коли він побачив, що зворотної адреси немає, але так само швидко спала, коли він впізнав акуратний почерк, яким було виведено його ім’я збоку пакунку. Ім’я Ніла написане почерком Ендрю, знайомим ще з ночей проведених за онлайн-перепискою у спільному Worddok з використанням ApplePensils та неймовірної кількості Pictionary³. 

 

Це не щось незвичне, отримувати пошту від Ендрю, хоча зазвичай це щось від Amazon, а не безпосередньо від нього, та щось всередині живота Ніла все одно заклякло, коли він схопив пакунок з обох сторін та розірвав його.

 

Випадає худі – м’який та великий, що безсумнівно належить Ендрю. Навіть, якби Ніл не бачив минулотижневу світлину Ендрю в ньому, він все одно б зрозумів, що це його річ, лиш подивившись на неї – темно-темно-синього кольору, з видрукованої назвою коледжу Ендрю спереду, та котячою шерстю прилиплою майже до кожного дюйму м’якої тканини.

 

Він лиш наполовину здивований, що це не спідниця, і його шлунок здригається від думки, що Ендрю виконає їх угоду, коли вони нарешті зустрінуться.

 

Ніл ненадовго притискає його до грудей, перш ніж почати діяти. Він кидає пустий пакунок у куток кухні біля сміттєвого відра та біжить нагору до своєї кімнати. Кинувши худі на ліжко, Ніл поспішно завантажує комп’ютер, жадаючи подзвонити Ендрю та розкритикувати його за таку поведінку. Він кидає свій старий і вже непотрібний худі на підлогу, та переходить до профілю Ендрю, натискає на кнопку виклику та слухає, як мелодія дзвінку відлунням розходиться його спальнею, доки він стягує футболку через голову та бере худі Ендрю, аби одягти його.

 

Спочатку він занурюється в обійми худі, але зупиняється серед руху, адже чує безпомилковий звук під’єднання, за звичкою дивиться на монітор та миттєво заклякає на місці.

 

На екрані – жива, дихаюча трансляція чоловіка, якого він раніше ніколи не бачив: скуйовджене біляве волосся, що спадає на його затуманені очі, розгубленість, що затьмарює його обличчя, широкі плечі, що опустилися вперед, та рот, скривлений у неоднозначному виразі. Ніл відчуває, як відразу все дихання покидає його, його погляд миттєво блукає кожною деталлю обличчя Ендрю, коли він стоїть, ніби застиглий, напівоголений у своїй спальні.

Ніл витріщається, а Ендрю мовчки дивиться у відповідь. Згодом Ніл споглядає, як вуста Ендрю рухаються у реальному часі.

 

– Якого біса? – питає Ендрю, його голос хриплий від нещодавного пробудження, Ніл на мить відводить від нього погляд, аби перевірити перевірити час, і трохи морщиться, здригаючись, коли помічає, що там, де живе Ендрю, зараз тільки п’ята ранку.

 

–Гм, – красномовно промовляє Ніл, – я… хотів натиснути іншу кнопку.

 

– Очевидно, – бурчить Ендрю, піднімаючи руки, аби спертися головою на долоню. Ніл недовірливо слідкує за цим рухом, намагаючись усвідомити, що Ендрю справді тут. Він справжній, і ідеальний, і він відповів на дзвінок.

 

– Ти… – починає Ніл, затинаючись, та знову лиш мовчки дивитися на Ендрю.

 

Рот Ендрю трохи скривлюється вбік, і Ніл неймовірно роздратований тим, наскільки він спокійний у цій ситуації.

 

– Не треба надавати цьому такого великого значення, – каже Ендрю, та Ніл напружує свій мозок, аби поєднати веселий голос, який так добре йому знайомий, з обличчям,  якого він ніколи не бачив.

 

– Що?.. Це має велике значення! – репетує Ніл, уважно спостерігаючи за обличчям Ендрю. – Я випадково зателефонував тобі відеодзвінком, і ти підняв слухавку. Я напівоголений, Ендрю.

 

– Ммм, – погоджуючись, мурчить Ендрю, – тому що в цьому немає нічого страшного. – Він робить паузу, його вуста розтягуються у легкій глузливій посмішці. – Як часто ти роздягаєшся, коли переписуєшся зі мною?

 

– Боже мій, – роздратовано пихкає Ніл, – Я не можу в це повірити. – Тепер він знизує плечима та повністю одягає худі, не дозволяючи собі зніяковіти від того факту, що він тільки що випадково показав Ендрю всі свої шрами.

 

– Якби ти хотів сексу по телефону, міг би просто попросити, Ніл, – продовжує знущатися Ендрю, його очі нарешті починають прояснюватися, а сонливість зникає з голосу. Його погляд швидко ковзає тілом Ніла, – Ми ж не чужі одне одному, врешті-решт.

 

– О боже, – повторюється Ніл, злегка бризкаючи слиною, тихим, трохи тремтячим, потоплений у відчаї голосом. – Я, блять, ненавиджу тебе.

 

– Це моя репліка, – нагадує йому Ендрю, і Ніл дійсно хочете вдарити його по голові за те, як байдужо він поводиться, ніби в цій ситуації немає нічого незвичного.

 

Ніл плюхається у своє крісло, хмурячись, та без упину розлючено витріщається на обличчя Ендрю. Це хороше обличчя, як Ніл і здогадувався – хоча він впевнений, що думав би так в незалежності від того, який вигляд мав би Ендрю, і водночас воно всім та нічим схоже на те, чого очікував Ніл. Ніс Ендрю гострий та кирпатий⁴, а надбрівні дуги яскраво виражені, самі брови темні в  порівнянні зі світлими відтінками його золотавого волосся. Воно спадає йому на обличчя, й Ендрю розсіяно простягає руку, аби прибрати його, не випускаючи протягнуті крізь пальці пасма, й кладе голову на долоню.

 

Ніл спостерігає за ним, пильно охоплюючи того поглядом, подумки фотографуючи, поки цей образ не закарбується в його пам’яті, щасливо покоячись на передньому плані його спогадів. Упродовж цього часу Ендрю дивиться у відповідь, схиливши голову набік та уважно блукаючи поглядом постаттю Ніла, оскільки він теж запам’ятовує його.

 

Минає час, і тиша затягується, поки Ніл нарешті не прочищає горло.

 

– Ем, – вигукує він, злегка покашлюючи, аби порушити тишу, – дякую за худі.

 

Ендрю звертає погляд на Ніла.

 

– Тобі потрібен одяг, що не старший за тебе, – відповідає він.

 

Ніл смикає зап’ястки худі, стискаючи великим пальцем край тканини й обмацуючи фліс.

 

– Звичайно, – промовляє він, дозволяючи впевненості повернутися до свого голосу, водночас намагаючись здолати страх та невпевненість. – Б’юся об заклад, ти просто хотів побачити мене у своєму одязі.

 

– Мм, – лунає глибоке, проникливе та надчутливе для вух Ніла звучання. – Тож, моє обличчя виправдало твої очікування?

Погляд Ніла блукає обрисами щік Ендрю та вигинами його вуст, золотавим блиском волосся на тлі швидкоплинного сходу сонця. Широкі плечі та вигин його брови. Він каже «так», дозволяючи Ендрю як завгодно тлумачити наслідки цієї відповіді.

 

Ніл відкидається на спинку свого крісла, розум не в змозі змусити тіло ворушитися від факту, що все обличчя Ендрю прямо тут. Що це Ендрю – той самий Ендрю, що вислуховував всі його проблеми з 12 років, коли він тільки-но вирвався з непереборних лап своєї матері. Саме той Ендрю, який зізнався Нілу, що досі трохи боїться темряви, і той самий Ендрю, якому операція з видалення зубу мудрості залишила шрам на все життя, коли він випадково вийшов з-під наркозу в дев’ятому класі.

 

Це той самий Ендрю, чиї дитячі травми не менші тих, які має сам Ніл. Той самий Ендрю, що вдарив по обличчю хулігана свого брата, і той самий Ендрю, з яким він вже багато років жадає зустрітися особисто. Той самий Ендрю, доторки чиїх рук він хоче відчути, і той самий Ендрю, чийого голосу достатньо, аби заспокоїти чи розбурхати його, залежно від дня.

 

Цей хлопець з бурштиновими очима, ореолом світлого волосся та шрамом вздовж лінії носа – це Ендрю.

 

Ніл ще глибше занурюється в крісло та тихенько стогне, коли всі події цього дня враз охоплюють його. Ще навіть не полудень, та Ніл відчуває, що йому конче треба подрімати. Ніл дивився й дивився, допоки його очі не почали опускатися, а тиша навколо затишно розтягуватися, поки Ендрю лиш споглядав у відповідь. Він згорнувся калачиком у своєму кріслі, підтягуючи коліна до грудей та спираючись ногами на один з підлокітників. Ендрю почав працювати над чимось на іншому моніторі, і Ніл спостерігав, як його погляд кожні декілька секунд перебігав від Ніла до його роботи.

 

– Ти…такий гарний, – каже Ніл та спостерігає, як розсіяний погляд Ендрю знову зосереджується на ньому, а його брова припіднімається. 

 

– Гарний, – повторює Ендрю, вимовляючи це слово, – це щось новеньке.

 

– Ну, – починає Ніл, зариваючись обличчям в худі Ендрю, тремтячи від думки, що Ендрю має пахнути саме так – чимось глибоким та надто складним, аби Ніл міг це пояснити. – Я можу називати тебе гарячим і таке інше, не знаючи, як ти виглядаєш.

 

Ендрю злегка посміхнувся, і, можливо в інший день Ніл кепкував би з його надмірної самовпевненості, однак зараз, з обличчям Ендрю в ідеальній HD-якості та ямочками на його щоках, Ніл не в настрої брехати і казати, що йому це не личить.

 

Після кількох митей затишного, спокійного мовчання Ніл запитав:

 

– Як що до мене? Я виправдав твої очікування?

 

Ендрю хмикає, поки морочиться з чимось, чого Ніл не бачить, десь за екраном. Його очі обводять поглядом обличчя Ніла.

 

– Я б сказав, – промовляє він. – Ти схожий на Ніла.

 

Ніл усміхається.

 

– Добре. Ти схожий на Ендрю.

 

У всякому разі, це мало сенс.

 

Honest, this breaks my heart

Let’s go!

 

(Правду кажучи, це розбиває мені серце

Вперед!) 

 

~

 

– Тобі дійсно слід подумати про інвестицію в праску, – сказав Ендрю, коли Ніл вже вкотре показував йому м’яту сорочку з ґудзиками, неоковирно запхану в надри його шафи. Голос Ендрю звучав приглушеним подушкою, коли він сам лежав на боці в своєму ліжку, його телефон був десь між ковдрами, демонструючи тільки праву частину обличчя Ендрю, що освітлювалася лиш синім відтінком ламп світлодіодної стрічки.

 

Досі приголомшливо бачити перед собою обличчя Ендрю так невимушено – мати таку можливість після стількох років. Вони не часто цим займаються – тобто відеодзвінками, – але того факту, що вони взагалі цим займають, достатньо, аби живот Ніла тріпотів лиш від думки про це.

 

Нині Ніл розвалився на килимовому покритті власної спальні, нишпорячи на дні своєї шафи та намагаючись знайти достатньо стильну сорочку. Сестра Стюарта одружується, і Ніл змушений бути присутнім на цьому весіллі, незважаючи на те, що він розмовляв з цією жінкою, непевно, двічі у своєму житті.

 

З роками Ніл усвідомив, що легше просто погоджуватися з театральністю Стюарта. Він смутно пригадує перший раз, коли Стюарт примусив його відвідати офіційний бранч, а Ніл переліз через вікно вбиральні, аби сісти на лавку перед входом у заклад та зателефонувати Ендрю.

 

Ендрю позіхнув, його щелепа гучно хруснула, нагадуючи Нілу, що там, де він живе тільки восьма ранку.  Ніл усміхається про себе, намагаючись розрівняти зморшку на синій сорочці в смужку.

 

– Можеш повернутися до сну, – нагадує йому Ніл. – Я в змозі розібратися з цим самостійно.

 

– Сумніваюся, – сонливо бурчить Ендрю, кліпаючи очима та дивлячись на екран свого телефону. – Ти навряд чи зможеш одягнутися для звичайного випадку.

 

Ніл похмуро дивився на нього, але не намагався заперечувати, перевівши погляд на купу пожмаканих сорочок, які тепер валялися на підлозі. Він театрально падає спиною на килим та розчаровано стогне.

 

– Я не хочу йти, – скиглить він.

 

Ендрю розсміявся, а Ніл заплющив очі, аби подивитися на нього через екран.

 

– Тоді не йди, – промовляє він так, неначе все настільки просто. – Залишайся тут зі мною.

 

– Ендрю, – скаржиться Ніл, тому що немає нічого, чого він хотів би більше, ніж просто спілкуватися з Ендрю зараз. Аби просто слухати його дихання, коли він знову засинає, чи попросити його розповісти Нілу про свій день, доки він збирається.

 

– Ніл, – дражнячи відповідає Ендрю, передражнюючи його. – Просто скажи Стюарту, що ти захворів чи щось подібне. Я хочу поговорити з тобою.

 

Він зустрічається поглядом з Нілом крізь екран, та Ніл відчуває метеликів у своєму шлунку, що оживають від вигляду цих блискучих каро-золотих очей, що мружаться на сонці.

 

Ніл оглядається навколо себе на купи пом’ятої тканини та інших нісенітниць, що валяються навкруги, зітхаючи, бере свій телефон, відводячи погляд від Ендрю, аби надіслати Стюарту повідомлення.

 

– Ти придурок, і ти мене обдурив.

 

– Мм, – вигукує Ендрю. – Я знаю, що ти не можеш встояти переді мною.

 

Ніл знову повертається до обличчя Ендрю, дивлячись на нього презирливим поглядом.

 

– Я ще не надіслав повідомлення, – бреше Ніл. – Можливо, мені варто піти…

 

– Ні, – скаржиться Ендрю, розтягуючи це слово. – Мені буде нудно без тебе цілий день, Ніл.

 

– Мабуть, тобі варто було подумати про це, перш ніж намагатися бути самовдоволеним, – відповів Ніл, неквапно проводячи великим пальцем по лінії плечей Ендрю на екрані.

 

Ендрю склав руки на столі, підпираючи ними підборіддя та зробив щось подібне на дуття.

 

– Ніл, – знову повторив він, і Ніл тремтить від звуку свого імені в такому глибокому тембрі Ендрю. – Залишишся зі мною, я буду розмовляти з тобою увесь день.

 

– От причепа, – дражнить його Ніл, не звертаючи увагу на сироти, які виступили по хребту від усвідомлення того, що Ендрю насолоджується його компанією так само, як і він.

 

Ендрю хмуриться.

 

– Я просто хочу поговорити з тобою, – хмикнув він, а Ніл радісно усміхнувся, починаючи запихати свій одяг назад до шафи. – У мене буває ломка. 

Ніл хмикає.

 

– Так, – погоджується Ніл, – у мене теж. Сподіваюся, що вони стануть більш керованими, коли ти приїдеш до мене.

 

– Я не впевнений, що це так працює.

 

– Тоді тобі просто доведеться частіше мене обіймати.

 

– Усе завжди повертається до обіймів з тобою, Джостен, – відповідає Ендрю, але це звучить лагідно. 

 

Ніл вимикає світло, м’яко зачиняє дверцята шафи та відкидається у комп’ютерне крісло, аби завантажити гру.

 

– Колись, – зітхає Ніл.

 

– Скоро, – обіцяє Ендрю.

 

Please take me home 

Too late, it’s gone

I bet you’re sad 

This is the best time we ever had

 

(Будь ласка, забери мене додому

Занадто пізно, все закінчилося 

Я ладен побитися об заклад, тобі сумно

Це найкращий час, що коли-небудь у нас був)

 

~

 

З огляду на всі нові події, що у них відбулися, чесно кажучи, Ніл не повинен бути шокованим тим, що правда виплила назовні раніше, ніж він очікував.

 

– Ти… – почав Ніл, затинаючись у відповідь на слова, які Ендрю промовив під час однієї з їх нічних розмов. – Я тобі подобаюсь?

 

Ендрю хмикнув у слухавку, здавалося б, що це його не торкається, та Ніл чув в його тоні обережні вкраплення тривоги.

 

– Так, – просто каже він, – мабуть, можна й так сказати.

 

Ніл дивився на нього, намагаючись усвідомити це знання.

 

– І ти… Ти знав, що подобаєшся мені, і нічого не сказав? – його тон недовірливий, та Ендрю, схоже, не відчуває докорів сумління.

 

Ендрю хмикнув.

 

– Я був впевнений в цьому лише кілька місяців, – почав він, не звертаючи уваги на обурене бурмотіння Ніла, – та й іноді з тобою теж буває весело, щоб ти знав. – Він відкинувся на спинку стільця, хрускотячи кісточками пальців. – Крім того, – продовжує Ендрю, – не схоже, ніби щось зміниться.

 

– Крім того! – вигукнув Ніл, дещо істерично.

 

Ендрю знизує плечима, а Ніл жадібно стежить за цим рухом.

 

– Не зовсім, – промовляє він. – Ти й так постійно кажеш всяке лайно.

 

– Не зовсім! – каже Ніл.

 

Ендрю просто дивився на нього протягом хвилини, і плечі Ніла злегка опустилися, трохи розслабляючись.

 

– Добре, – визнає він, – можливо, так і є.

 

Він вимикає свій комп’ютер, розжарений багатогодинними розмовами та комп’ютерними іграми, перш ніж вони перейшли на FaceTime. Він попрямував до своєї ванної кімнати, де підпер телефон, щоб Ендрю міг бачити, як він чистить зуби. 

 

– Ну, – почав Ендрю, – тепер ти знаєш. Тож ти можеш поділитися зі мною всіма брудними речами, про які ти думав.

 

Ніл поперхнувся, стискаючи в пальцях зубну щітку, нахиляючись над раковиною, коли з його рота витікала частина піни, захлинаючись та кашляючи.

 

Ендрю хрипло сміється.

 

– Гаряче, – каже він, і Ніл пильно пропалює Ендрю поглядом, поки його щоки палають рум’янцем.

 

Ніл швидко виплюнув слину та прополоскав рота. 

 

– Пішов ти, – прохрипів він, перебиваючи Ендрю, перш ніж він встигне прокоментувати це. – Чи означає це, що ти поцілуєш мене, коли ми зустрінемося?

 

Ендрю на мить має задумливий вигляд, а потім просто каже:

– Так.

 

Ніл хрипить, тремтячи видихає повітря, спантеличеним тим, як вони нарешті опинилися в цій ситуації. Роки дружби та місяці туги – тепер все закінчилося. Якось, якимось чином, вони тут.

 

Ніл одягає худі, який ще досить сильно пахне Ендрю, вимикає світло та пірнає під ковдру. Між ними запанувала тиша, і Ніл трохи балуюючи себе, спостерігав за вустами Ендрю, уявляючи, як вони будуть відчуватися на його власних.

 

– Якби ти був тут, – починає Ніл, можливо, трохи напевно, – мені б не довелося нюхати твій світшот, як диваку.

 

Ендрю тихенько сміється, а Ніл навіть в темряві уважно спостерігає за змінами на його обличчі, збільшуючи яскравість на телефоні, аби він міг розгледіти пасма світлого волосся, що вибивається ,і тонку лінію носа.

 

– Що?, – Ендрю запитує, забавляючись. – Було б менш дивно, якби ти нюхав особисто мене?

 

Ніл зосереджено вдихає запах худі Ендрю, обіймаючи подушку та прислухаючись до тихого звуку його голосу, що линув крізь поганий динамік його телефону.

 

– Так, – зітхає він, – напевно.

 

– Напевно, – лагідно повторює Ендрю, шелестячи ковдрами. – Якби я був там з тобою, я б змусив тебе нарешті переодягти цю кляту толстовку.

 

Ніл зітхнув, трохи переміщуючи свій телефон, аби простирадла опинилися за кадром, змушуючи Ендрю тихо посміятися. Тиша затишно тягнеться, і Ендрю наспівує мелодію знайомої пісні собі під ніс.

 

Please take me home 

Too late, it’s gone

I bet you’re sad 

This is the best time we ever had

 

(Будь ласка, забери мене додому

Занадто пізно, все закінчилося 

Я ладен побитися об заклад, тобі сумно

Це найкращий час, що коли-небудь у нас був)

 

Ніл усміхається про себе й проводить великим пальцем по затемненому обличчю Ендрю на екрані телефону, уявляючи момент, коли він простягне руку та відчує теплу шкіру замість холодного металу та скла. Ендрю тихо наспівував, ніби незважаючи на все, відчуває дотик, а Ніл лиш міцніше притискає подушку до грудей, прислухаючись.

 

Ніл заплющує очі під звук заспокійливого, знайомого голосу Ендрю.

 

Коли-небудь скоро, – думає Ніл, слухаючи

 

Він не може дочекатися, коли він нарешті опиниться вдома. 

 

кінець.

 

Примітка від авторки:

 

Я просто обожнюю кокетливого Ніла, окей? 

Мені подобається думка про те, що вони з Ендрю дружили так довго, що сумують один за одним, і їм обом практично нема чого робити – ні облич, ні номерів телефонів – нічого, щоб Ніл раптом міг усвідомити, що закохався, а потім вони повинні були б розгрібати це лайно. Ендрю каже «до біса» і дозволяє собі здатися Нілу. Мені дуже сподобалося досліджувати такий тип стосунків, де вони будуються протягом багатьох років, практично без будь-яких зобов’язань, перш ніж раптово БУМ — станція флірту, хтивих фотографій, зізнань в коханні тощо. Я думаю, що це справді цікава динаміка, і вона сильно відрізняється від стабільного розвитку робіт, які я зазвичай пишу. Я відчуваю, що це якось відповідає атмосфері, і мені було весело писати, як вони швидко переходять від 0 до 100:]

 

Примітки до тексту:

 

¹Стоїцизм – напрям філософії, що закликає до приборкання своїх пристрастей. Ідеал стоїцизму – мудрець, що досяг душевної незворушності. Основні правила –  не дратуватися; не дозволяти маніпулювати собою; контролювати себе; усвідомити, що є речі, які від вас не залежать.

 

²Whipped (досл. збитий) – це явище, коли людина настільки закохана у свого партнера, що зробить для нього все, у тому числі дозволяє маніпулювати собою та контролювати себе. Також, такі стосунки часто призводить до серйозної віддаленості від друзів і родини, абсолютної неспроможним захищатися від команд партнера.

Коротше, жертва аб’юзивних стосунків, але Ніл жартує, тому я вирішила, що ліпше звучатиме одержимий 🙂

 

³«Pictionary Air» по суті – гра в шаради, але трохи незвичайна. Гра розрахована на 2 команди, які по черзі відгадують слова, намальовані в повітрі за допомогою спеціальної ручки. Для розпізнавання малюнків потрібно завантажити і встановити додаток «Pictionary Air»

 

⁴Кирпатий ніс – задертий догори