2

Кохання розкладає його розум. Його геніальний розум, непристосований для кохання у будь-яких його романтичних проявах.  Його комп’ютерний мозок. Комп’ютери не люблять, і у Шерлока неполадка в системі. Баг.

 

***

 

Частина 2

 

***

 

Опис частини. Автор: Продовження написано спеціально для Аліни, якій я примудрилася розбити серце першою частиною. Ця частина невиправдано мила, на мій погляд, тому, якщо є бажання зупинитися на драмі, то читати продовження я не рекомендую.

 

Опис частини. Перекладач: Гадки не маю хто така Аліна, але у нас з нею багато спільного. Частина дійсно миліша, але описів ще менше.

Переклад був значніше легше. Коротше, рекомендую…

 

P.S. Після прочитання я хочу такі ж рукавички як і у Майкрофта.

 

***

 

Від білих лілій по кімнаті повзе важкий запах, що давить на скроні. Легкий вітерець тріпає тонкі напівпрозорі фіранки, що неважко торкаються правої ступні Шерлока. Сонце, дуже слабке, ледь помітно проглядає крізь хмари, і Шерлок дуже задоволений такою погодою. Дитина похмурого Лондона, вона не любила часте яскраве сонце, яке тепер щодня пестить його шкіру.

 

Лілії з’явилися сьогодні вранці на тумбочці. Розкішний букет без записки від відправника. Шерлок посміхається, вдихаючи цей давлячий запах і прикриваючи очі. Йому навіть не потрібно дивитися на лілії, аби зрозуміти від кого вони.

 

Шерлок намагається розслабитися і заснути – саме після виснажливої пробіжки вздовж кам’яного пляжу. Але сну немає, нетерплячий розум жадібно поглинає всю доступну інформацію, не даючи їй просто розчинитись у глибинах пам’яті, як це було ще кілька місяців тому. Інформації непристойно багато, і Шерлок кривиться. Він ще не навчився знову відфільтровувати все зайве. Запах лілій продовжує тиснути на скроні. Голова починає тріщати.

 

Шерлок встає, вихоплює з вази дорогий букет і, відчинивши вікно, викидає квіти. Здається, він влучив у когось, – чується лайка французькою.  На губах Шерлока розквітає усмішка.

 

– Шерлок, – у його кімнату з тихим стукотом заходить лікар Жорж, який спостерігає за ним, як його там. Шерлок ненавидить це перекручування свого імені на французький манір. – Знову?

 

Шерлок знизує плечима.

 

– Лілії дуже пахли. Якщо мій брат знову надішле їх, викидайте відразу, – він хитро мружиться, подивившись на лікаря. Жорж здивовано підіймає брови.

 

– Звідки…

 

– Очевидно, хіба ні? – Шерлок потягується, зручніше сідаючи у кріслі. На Бейкер-стріт, звісно, ​​у сотні разів краще, але й так непогано. Шерлок насолоджується. Дійсно насолоджується своєю перевагою, яку так довго був позбавлений. – Тільки Майкрофт міг надіслати мені білі лілії. Досить помпезно та дорого, але не так вульгарно, як троянди. Відразу відчувається його… мм, стиль. І тільки Майкрофт знає, що я люблю лілії. Так що, враховуючи наші з ним стосунки, мою агресивність на нього та його почуття провини, цей букет від Майкрофта. Послати мені лілії, його мовою це означає вибачитися переді мною.

 

Лікар розгублено киває, закушуючи губу та хмурячись.

 

– Ось що мав на увазі мсьє Майкрофт, кажучи, що ваш стан далекий від норми, коли вас привезли рік тому, – Жорж хитає головою, ніби не в змозі повірити.

 

Шерлок фиркає. Висновок був страшенно простий, можна було б і дитині здогадатися, але і це чомусь вражало. Напевно, людей захоплювало, як саме Шерлок грав із фактами, як це виглядало. Джон вважав, що він хизується.

 

Господи, Джон! Шерлок хмуриться, відразу втрачаючи залишки гарного настрою. Вони не бачилися з ним майже рік. Так довго, довго, довго… Шерлоку відчайдушно не вистачає Джона, але тепер він хоча б може це контролювати.

 

Шерлок і справді геніальний комп’ютер. Найкращий, з тих, що існують. І невмілому користувачеві так легко його зламати. Але Шерлок може працювати з багом. Нехай не так ефективно, як раніше, але це лише витрати. Шерлок упевнений, що навчиться.

 

Єдине, в чому він не впевнений, то це в тому, чи хоче Джон, щоб Шерлок вчився. За цей рік від Джона не було жодної звістки. Ні дзвінка, ні листа, ні посилки. Можливо, Джон уже пройшов Шерлока, залишивши їхні стосунки позаду, як черговий безглуздий пункт шкільної програми. Шерлок боїться цього, боїться, як і рік тому, але зараз це не забирає здатності ясно мислити.

 

Втім, Шерлок підозрює, що в цьому причетний Майкрофт. З нього доведеться обмежити Джона в доступі до Шерлока, хоч би як той намагався вийти на контакт. Майкрофт – геній, це доводиться визнати. Він може переконати будь-кого, в чому завгодно. У дитинстві Шерлок думав, що якщо Майкрофт забажає, то зможе без проблем завоювати світ. Йому, власне, навіть «воювати» не доведеться. Хоча чому в дитинстві. Шерлок і зараз так вважає.

 

Шерлок дивиться на Жоржа, який, як і раніше, стоїть на порозі, критично вивчаючи його. Шерлок мовчить, не бажаючи будувати версії та припущення, хоча в цьому немає жодної потреби. Він уже чудово знає, що саме йому хочуть повідомити.

 

– Мсьє Майкрофт, – починає лікар і замовкає на пару секунд, щоб впевненіше продовжити. – Мсьє Майкрофт припустив, що ваше лікування, Шерлоку, вже скінчилося. Він хоче забрати вас до Лондона.

 

Це звучить так, ніби Шерлок – маленька дитина, але на це відверто начхати. Шерлок може думати тільки про Лондон, свій улюблений Лондон, в якому він знає все. А в Лондоні… у Лондоні на нього чекає Джон. І це все, що тепер хвилює Шерлока.

 

– Дуже розумно з боку Майкрофта, – зауважує Шерлок, трохи нервово покусуючи губу.

 

***

 

Лондон дихає. Величезний чудовий Лондон. Він дихає, його серце стукає плавно і розмірено, пішоходи та машини поспішають вулицями-артеріями. Шерлок дихає разом із Лондоном. Щоразу зникаючи з цього міста, а потім незмінно повертаючись знову, він намагається надихатися, злитися з Лондоном. Стати не просто чоловічком-паразитом, який не знає і сотої частки того, що зберігає в собі Лондон. Шерлок хоче проникнути під кам’яну шкіру Лондона, до його розуму, до його душі, до його серця.

 

Лондон живий, і Шерлок знає про це. Є просто міста, а є Лондон. Ось і все, будь ласка.

 

– Іноді я зовсім не розумію тебе, брате, – Майкрофт байдуже розглядає свої нові бежеві рукавички.

 

Шерлок обертається і дивиться на Майкрофта із м’якою задоволеною посмішкою. Вона рідко з’являлася на його губах для брата, частіше для батьків, потім – для Джона.

 

– Тобі й не зрозуміти, – відповідає Шерлок через довгу хвилину і знову вдихає прохолодне сире повітря. – Ти не маєш з Лондоном особливого зв’язку. Ти лише живеш у цьому місті, а я його люблю.

 

Майкрофт злегка закочує очі та струшує свою парасольку рефлекторним рухом. Шерлок посміхається і знову відвертається, продовжуючи розглядати Лондон.

 

– Ти більше мені подобався, коли мовчав, безпорадно дивлячись на всіх навколо і не знаючи, хто, що й навіщо, – бурмоче Майкрофт беззлобно, скоріше з легким єхидством і помічає, як здригнулися плечі Шерлока. Від усвідомлення, що братик не злиться, Майкрофт випромінює полегшене зітхання, несподівано розуміючи, в якому напруженні знаходився весь цей час.

 

Вони мовчать. У Шерлока явно є цікавіший співрозмовник, а Майкрофт зовсім не потрібно вимовляти слова, щоб говорити з Шерлоком. Можливо, вони не найкращі брати, але це не заважає їм бути винятковими. Вони… як близнюки до певної міри.

 

– Отже, Джон вдома? – нарешті питає Шерлок, розвертаючись і звично засовуючи руки до кишень свого пальта.

 

– Дивлячись, що ти маєш на увазі під словом будинок, – ліниво мружиться Майкрофт. У нього трохи затекли ноги, і він переступає, спираючись на парасольку. (Парасолька Макрофта>>>).

 

– Звичайно, я маю на увазі Бейкер-стріт, – роздратовано фиркає Шерлок, не помічаючи іронії в очах Майкрофта. – Наче ми маємо ще один будинок.

 

Майкрофт підіймає брови та нічого не говорить, дивлячись на Шерлока, що стрімко йде з даху.

 

***

 

В їхній квартирі на Бейкер-стріт завжди особливий запах. Шерлок не може описати його, скільки не намагався. Тут пахне куховарством місис Хадсон, її безглуздими освіжувачами повітря і чомусь деревною стружкою. А ще пахне Джоном, кавою, пилом і чимось дуже солодким, ледь помітним. Шерлок любить цей запах.

 

Шерлок любить усе, що зв’язано з Джоном. Шерлок не впевнений, чи це нормально, але питати ні в кого не збирається. Тому що це його особисте, потаємне. І Шерлок надто егоїст, щоб віддавати це комусь ще.

 

Він тихо підіймається по трохи скрипучих сходах і розмірковує про те, що ж зараз робить Джон. Можливо, читає? Чи пише щось у своєму блозі? Чи гуляє і його немає вдома?… Шерлоку зовсім не подобається останній варіант. Він не хоче відкладати зустріч із Джоном ще сильніше. Він уже й так затримався на побаченні з Лондоном, але лише тому, що страшенно нервував, і йому треба було прийти до тями.

 

Джон п’є чай, дивлячись на ноутбук. Екран злегка підсвічує його обличчя, і Шерлоку здається, що Джон сильно зблід за цей рік. Хоча, можливо, це він звик до французів із їхньою золотистою від легкої засмаги шкірою. Шерлок не хоче думати про це.

 

Він просто дивиться на Джона, на чудового Джона, котрого так довго не бачив. Він дивиться на свого невмілого користувача, і відчуває, як його мозок починає кипіти, серце зривається в галоп, і Шерлок на мить лякається, що все марно. Що рік пройшов у порожню, що його не вилікували, не полагодили. Що він настільки машина, що кохання, ніби хитромудрий вірус, оминає всі антивіруси та знищує його самого.

 

Але ще через секунду Шерлок бачить на сорочці Джона темну пляму, і розуміє, що це від кави. Поруч лежить забруднена в ньому ж хустка, а куртка, забруднена трохи більш ніж повністю, лежить у кріслі. Зате у вухах Джона новенькі навушники, а упаковка від них, кинута так само недбало в крісло. Джон ходив у той торговий центр, там сьогодні день якоїсь там кави. Він купував навушники та повертався через третій поверх, де й відбувалася ця непристойність. Його штовхнули, облили каву, та сорочка майже не постраждала.

 

І Шерлок не може стримати щасливого сміху. Він знову читає Джона як відкриту книгу, і від цього тілом біжить щасливий жар.

 

Джон підіймає на нього очі та застигає здивовано, і Шерлок бачить – бачить! – Як він приголомшений, щасливий, обурений і … Думати про почуття Шерлоку вдавалося завжди важко, ось і зараз він відкидає ці думки геть, як непотрібні. Навіщо про це думати, якщо потрібно просто відчувати?

 

Джон теплий і міцний, яким запам’ятав його Шерлок. Та й що змінилося? Джон навіть цілується так само. І Шерлок розуміє, що йому нічого більше не треба. Серйозно. Людям завжди потрібно стільки різних речей, вони заради цього навіть злочини скоюють. А Шерлоку потрібен лише Джон, заради якого він, звичайно, теж скоїв би злочин. Але це не важливо. Зовсім неважливо.

 

– Як ти? – хрипко питає Джон, притискаючи його ближче до себе, ніби боячись, що Шерлок випарується.

 

– Справний, – зі смішком відгукується Шерлок. – Чи не хочеш підтвердити вхід до системи?)

 

***