Соня

За вікном згущається темрява. Майже весь Київ потонув в ночі. Євген стояв на балконі та курив вже третю цигарку поспіль. Дим та нікотин наповнював легені молодика. Він справді хотів трохи відволіктись на щось інше, але зараз це єдине що рятувало його від думок. Огидних і мерзенних, які заполонили мозок Яновича.

— Боже, Женя. Ти найогидніша людина в світі… — він казав це наче собі, й комусь іншому в одно час. Якомусь іншому Євгену Яновичу, який був збоченцем, що уявляв на місці своєї дівчини ліпшого друга.

Зараз, для себе, він був бридким та брудним. Женя ненавидів себе за це більш за все. Він розумів, що йому можливо, лише можливо, можуть подобатися чоловіки. Але коли це твій друг, якого ти уявляєш на місці, здавалося, коханої людини — це зовсім інше.

І це не єдине що бентежило та дратувало чоловіка. Звісно він знав Соню, бо вони записували подкаст разом. Але як так сталося, що вони зі Спартаком у стосунках?! Як він, чи вона, взагалі погодились зустрічатися?…

— Господи, ну як в Спартака можна було не закохатись? Він же такий красивий, сильний, розумний… Боже, Янович, ти ж зариваєш себе ще глибше, — молодик втомився від своїх думок і рефлексії на стільки, що навіть сил стояти не було. Йому треба відпочити, негайно. Тим паче завтра їм писати подкаст з Субботою… та Лагутіною, на щастя, чи на жаль.

Недопалок полетів з балкону додолу. Нічне небо потихеньку почало осявати заграву світанку. І доки ранок вступав у свої права, очі Жені нарешті почали заплющуватись й він поринув в сон.

***

Ранок Спартака почався ще о сьомій годині. В нього було не багато справ, але все ж таки. Сеанс психотерапії з улюбленим клієнтом і вже потім, нарешті, поїхати до Жені.

Але в першу чергу зараз треба зібратися та піти за кавою. Чорний одяг, білі шкарпетки з нарутками й чорні кросівки, що було надзвичайно дивовижно, як для людини, яка завжди ходить на лекції та сеанси в повністю офіційній одежі.

Суббота було хотів щось трошки перекусити перед тим, як вийти, але холодильник був порожній. Тож чоловіку й не залишилось нічого іншого, як зайти по дорозі ще й в магазин.

Звісно, він ненавидів снідати, але нічого не залишилось, тож треба було взяти щось з великою кількістю білків й вуглеводів. Чоловік вирішив спочатку купити сендвіч, а після того як поїде до Жені щось замовити. Або, можливо, молодик щось приготує й йому.

Ранок в Яновича ж почався тільки о дванадцятій, коли будильник нагадав, що Спартак приїде десь… Десь зараз, судячи з дуже гучного дверного дзвінка.

Жені нічого не залишалося, окрім того, щоб відкрити другу. Ні, звісно в нього був ще варіант й надалі залишатися у ліжку, але тоді є ймовірність того, що Суббота так швидко його не пробачить. Тож, вставши з ліжка, в одних лише шортах, він пішов зустрічати гостя.

— Доброго раночку, — хазяїн квартири позіхнув, закриваючи долонею рота. Він дуже сильно хотів спати, але ще більше він хотів їсти, — Ти проходь, а я собі доки що сніданок зроблю. І двері, будь ласка, зачини!

Молодик пішов до кухні чухаючи живіт. Він одразу вирішив приготувати порцію сніданку на двох, бо, скоріш за все, все те що приготував Янович тиждень тому вже закінчилось, а готувати Спартак не дуже любив, саме тому користувався Женєю та доставкою їжі, тож зараз його друг був голодний.

А цей самий друг тим часом тільки зараз усвідомив що вже десь хвилини дві просто заліпає на поріг квартири. І все це через те як виглядав господарь цього місця. Те, як в нього визирало темне, кучеряве волосся з під спідньої білизни. Те, яким заспаним він був. Те, як він позіхнув, наче котик. Здавалося, ще мить й Женя дійсно перетвориться на кота й підійде тертися об ноги.

— Боже, Спартак, заспокойся, — прошепотів він собі й війшов, в решті решт, в квартиру. Чоловік вирішив приєднатися до Яновича на кухні, щоб помилуватися таким домашнім Женєю ще трошки.

***

О третій годині Женя і Спартак поїхали за Сонєю. За кермом, як і зазвичай, сидів Євген. Машину ж Субботи було вирішено залишити на парковці біля будинку Яновича, а сам хазяїн автівки повернеться за нею ввечорі, або вже завтра.

Дівчина ж повинна була чекати на виїзді зі свого ЖК, щоб чоловікам було легше її забрати звідти.

До місця призначення залишилось ще хвилин 10, коли Женя вирішив почати діалог:

— І як ви з Сонєю, — він трохи стиснув кермо, уважно дивлячись на дорогу й проковтнув слину, наче грудку в горлі, — Ну, зійшлися?

— Нічого особливого, просто поговорили трошки й виявилось що ми одне одному подобаємося, — чоловік пожав плечима й знов занурився в діалог зі своєю дівчиною-подругою.

«А нам обов’язково цілуватися при зустрічі?», — Суббота не хотів робити щось на кшталт такого на очах свого коханого. Бо, навіть якщо лише в одного з них були почуття, вважав це якоюсь наче… зрадою?

«Так! Обов’язково! Ти шо! Женя 100% здогадається, якщо ми це не зробимо. Тим паче, яка різниця? Й тобі й мені все одно, тож все ок)» — дівчина ж стояла на своєму, бо була впевнена в тому що Євген щось запідозрить, якщо на цьому етапі стосунків не буде чогось “милого”.

Що з цього приводу думав сам Янович? Це було складне питання. Все ж таки, він ненавидів цю частину себе, якій подобався його друг та товариш… якій подобався Спартак. Тож всередині він був обурений й ненавидів себе, а ззовні був дуже радий за друга й з усмішкою на вустах. Не дарма молодик був крутим актором.

***

Авторка: «Це остання чернетка, тож розділи можуть виходити повільніше. Або я буду публікувати багато, але хуйню (м‘яко кажучі), або таки розмір але прописуючи непогано, як на мій погляд. Сподіваюсь на ваші відгуки та вподобайки, бо вони мотивують мене писати ще частіше й краще!!

Маленький спойлер до наступного розділу: буде гаряче, але, на жаль, чи на щастя, не так, як ви того очікуєте^^»