Фанфіки українською мовою

    FINNEAS – Die Alone

    The Unsleeping – Птаха Фред

    Yungblud – Kill Somebody

    Осінь перетікала в зиму. Руки без рукавиць швидко обмерзали, а обличчя перехожих, що не були сховані у шарфи чи медичні маски, червоніли. У Києві було холодно, тому кожен, хто мав вільну годинку, забігав у теплі приміщення магазинів. Голосні групи студентів швидко ховалися у підземних переходах, йшли до метро.

    Спартак йшов з університету сам. Так як тренування на сьогодні відмінили, він мав вільний вечір і в думках розписував план дій. Вже у під’їзді свого дому почув сповіщення на телефон, що було дивно. Хлопець ставив на беззвучний режим усі чати, а не потрібні діалоги видаляв, тому сповіщення могло пролунати лише у двох випадках: керуючий науковою роботою знов пропонує виправити дещо в статті або ж це людина, яка ніколи ще не писала Спартаку. Хлопець зайшов до квартири і розблокував телефон. Це була якась дівчина. По фотографіям в акаунті зробив висновок, що обличчя йому знайоме. Можливо це була подруга Жені, хтось з його компанії.

     

    Ліза:          «Привіт! Познайомимося?»                          15:00

    Спартак:  «Можна. Ми раніше бачились?»                  15:05

    Ліза:          «Так) В нас є спільні знайомі, тому це не дивно.»      15:06

    Спартак:  «Як скажеш. Тоді може краще зустрінемося? Не люблю переписки.»     15:10

     

    Парубок думав про те, що в нього є вільний вечір і було б непогано провіятися. На диво, дівчина погодилася та навіть одразу запропонувала час зустрічі. Все сталося якось швидко.

    Переодягаючись для зустрічі, Спартак паралельно обдумував наслідки. З деякими людьми просто: ваші прогулянки не мають підтексту і мета в них одна – взаємозадоволення потреби у спілкуванні. Тактильність сприймається як щось гармонійне, акуратне, ненав’язливе. Тебе обіймають не через приховані почуття, а тому що це звичка – захоплювати у обійми таких милих людей. Другий же тип будує свої діалоги з натяків, їх поведінка це багатоходова маніпуляція. Вони то роблять не через злобу, часто їм просто страшно. Страх обіймає зі спини і затуляє рота. Вони не можуть відкрито сказати чого бажають від тебе, про свої почуття і надії. Можливий осуд вибиває з них сміливість, ризик вчить приховувати наміри. От і юнак обдумував, що це могло бути. Чи це знайомство заради зв’язків, різке бажання завести друга, чи можливо зблизитися з людиною, яка подобається? Звісно Спартак в неї не спитає, бо вона очевидно збреше.

    Думки змінили русло. Згадалося перше кохання. Так, воно було не взаємне але заради тієї персони він міг звернути цілі гори і десяток ший. Ні, не кохання! Підліткова закоханість. Про цю історію ніхто не знав, бо якщо б батьки чи друзі дізнались що той закохався у хлопця, його б забили гнилими палицями. Тоді ще мало хто казав про толерантність, про рівність, про перше кохання Спартака.

    Тоді, коли він тільки закінчив десятий клас, це здавалося трагедією. Знаєте, те відчуття що ніби ти ніколи не зустріниш свою людину. Ніби кожен раз так буде – закохуєшся в людей, які чисто фізично не можуть відповісти взаємністю через інші вподобання. Оманливе почуття, підсилене підлітковим цунамі з гормонів, про те що можливо ти помреш на самоті. На щастя цей період пройшов, забравши з собою тривожні думки.

    Буде не приємно, якщо Ліза на щось розраховує. Знов розбивати серце дівчині. Знов дивитись в сумні очі.

    Він одягає пальто і дивиться у дзеркало на останок. Світла шкіра та волосся контрастували з чорним пальто і шарфом, блакитні очі наче багатолітня крига – синіла і переливалась від холодного світла у приміщені. Він готовий. Готовий щоб…

     

     

    Женя метушився. Речі першої необхідності зібрані, готівка є, телефон вимкнутий. Він готовий. Все почалося з того, як сьогодні в ранці його електрону пошту було взламано, в соціальні мережі, до яких вона була прив’язана, почали приходити спам повідомлення з погрозою. Звісно, батько такого зробити не міг, але у старого були гроші щоб найняти людину.

    В голові був план. Яким би не був стан чи настрій, хлопець міг приймати раціональні рішення швидко й рішуче. За одну ніч його місцезнаходження навряд чи вистежили, а якщо і так, від Житомира до Києва не мала відстань, тому в нього є час для втечі. Кімнату він забронює в хостелі вже на місті, готівкою. Телефон та ноутбук залишаться в квартирі: те що вони позбавлені живлення ще не гарантує безпеки. Все розраховано до найменших деталей, залишилось дістатися до хостелу на іншому боці Києва. Залишилось переночувати місяць там, поки все не стихне, а потім наново змінити житло.

    Ви спитаєте, що такого може статися через декілька пропущених від батька-тирана, що через це треба так шифруватися? В останній раз йому зламали ногу. Буде в край іронічно,  що в цей раз це буде та ж сама нога.

    Женя підійшов до дзеркала, що знаходилося біля виходу. На нього дивилося кудряве лихо з чи то зеленими, чи то карими очима. Якось стало тяжко на душі. Життя – суцільна біганина від конфлікту, а він і досі не може захистити того плачучого хлопчика в коморі.

    – Пробач мені за це. – Тихо вимовив хлопець сам собі і всміхнувся.

    Взявши з собою спортивну сумку, він прокрутив ключ та відкрив двері. Не встигнувши зробити і кроку Женя заціпенів. На порозі стояв батько. П’яний до білки той з під лоба витріщався на сина. Під’їздом розлетівся звук удару сумки об паркет. Перше про що подумав парубок, так це те, що він у відносній безпеці, бо старигань був сам і без зброї. Раніше в такі моменти приходили здоровезні вишибали, яких і боявся Женя. Зараз йому до чортів як сильно повезло. Єдине що треба було зробити – заманити його в ванну (єдину кімнату без вікон), замкнути та викликати поліцію.

    – Ти! Та як ти смієш не виконувати мої накази, виродку!? – викрикував батько, ступаючи вперед на неслухняних ногах.

    Мить, і він вже нападає з кулаками. Звісно Женя  ухилявся, бо координація у чоловіка сильно постраждала, але від хаотичності ударів ставало важки. Він намагався зайти зі спини, щоб схопити п’яницю та уволокти у ванну, але план йшов коту під хвіст. Схопивши швабру, швидким ривком забіг у спальню, заблокував нею двері. На дивані лежав телефон. Поки той вмикався, швабра ломилася навпіл від сильних поштовхів ззовні. Батько худорлявим плечем таранив двері, паралельно викрикуючи весь свій лайливий словниковий запас. Коли телефон вже був увімкнутий, Женя набрав поліцію, але щось пішло не так: гудки не йшли і мережа зникла. Скотцтво! На диво була мережа Wi-fi. Чи можна подзвонити в поліцію через телеграм?

    Швабра з хрустом здала свої позиції, тому тепер Янович тримав двері спиною, руками, що дрижали, набирав перший номер в Телеграмі з надією що йому допоможуть. Це був Спартак.

    – Так, слухаю, – по ту сторону чувся крик і стони, що насторожило Субботу, – що в тебе відбувається?

    – Подзвони до поліції і .. – сильний поштовх у спину вибивав повітря з легень, – скажи, що за моєю адресою відбувається напад. Хах. Швидше!

    Спартак швидко скинув трубку і подивився у обличчя дівчини, що стояла надто вже близько. Вона наче підслуховувала, а після відключення подивилась на екран телефону хлопця з зосередженим видом, промовила:

    – У Жені проблеми?

    В голові пролунало: «В нас є спільні знайомі, тому це не дивно». До неї було маса питань, але зараз не до цього.

    – Викличи таксі за його адресою, ти ж її знаєш, як я розумію. А я за поліцією.

    Спартак вгамовував внутрішні переживання, набираючи номер. Було надто багато питань, що лякали своїми ймовірними відповідями.

     

    Різко удари зникли, а за дверима щось важко упало. Женя обережно відкрив двері і через шпаринку споглядав жахливу картину: старий сидить на підлозі голосно дихаючи, обпершись на стінку. Хлопець повільно висунувся і дивився у очі навпроти.

    – Будь ласка, вислухай. Давай піднімемо білий прапор і знайдемо компроміс. Я відведу тебе до психіатра та нарколога, тобі стане краще. Я не знаю, як ти себе почуваєш, – хлопець вже повністю висунув голову і права рука тримала двері з боку, – але можливо ти не погана людина, просто в тебе є проблема, яку треба вирішити. – Женя поглянув на вхідні двері, які були відчинені. Тобто увесь цей час сусіди чули цю перепалку. Раптом в під’їзд вийшла бабуся. Вона зупинилася і вглядалася у глиб квартири до тих пір, поки батько не жбурнув свій чобіт, який прилетів прямо до ніг старої. Вона спершу злякалася, потім похитала головою і почапала до ліфту.

    – Що ти відповіси… – йому не дали договорити. Батькова нога швидко випрямилася та штурхнула двері, тим самим притиснувши сина в проході. Квартиру наповнив крик.

    Не очікувано почувся гул з вулиці. Сирена. Батько піднявся не розуміючи як викрутися з ситуації. Через доленосні хвилини в приміщення забігли люди в чорному. Пекельний біль відступив і Янович відчув полегшення.

    Спартак приїхав вже тоді, коли п’яницю виводили з будівлі. Маленького зросту пенсіонерка гнівно доповідала слідчому про галас та літаючі чоботи. На годиннику була п’ята година вечора, тому вулиця була темною, освітлена лиш миготінням синьо-червоного світла та прожектором над дверима під’їзду. Ліхтарі на стовпах тут нещодавно згоріли.

    Хлопець вийшов з машини і чекав на дівчину. Вона підійшла і тихо промовила:

    – Це його батько.

    – Ти його дівчина? Чи що взагалі відбувається?

    До них підбіг Женя, що не розгледівши людину поруч з товаришем, загріб останнього в обійми. Кудрявий сховав обличчя в складках пальто Субботи, жадібно вдихаючи теплий запах кави. Він відчув, як велика долоня заспокійливо гладила волосся. Потім він зробив крок назад, залишаючи руки на плечах парубка.

    – Якщо б не ти, я б помер. Я намагався говорити, чуєш, я хотів йому допомогти. – Той наче виправдовувався, з переживанням дивився в блакитні очі. Раптом на його зап’ясток лягла інша, холодна рука і очі з темряви стали помітними.

    – Ми розуміємо, все добре. – Промовила Ліза.

    – Що? Чому ти тут? – Женя забрав свої руки з чужих плеч.

    – Ми з Спартаком ходили прогулятися, а тут ти. – хитрою посмішкою відповіла дівчина. Її мотиви Субботі досі були не відомі. – Ти ж не проти?

    – Ні, чого б це, – Янович змінив вираз обличчя, ніби щось точно було не так, – Ще раз дякую. Я піду закрию квартиру і теж прогуляюсь. Треба провітрити голову.

    Женя посміхнувся і потім піджав губи. На останок він попрощався і забіг у під’зд.

    – Я його колишня, Спартачку.

    *  *  *

    Коментар від автора: Шановні, дякую за підтримку! Особливо вдячна читачам, які вказують про помилки в тексті, я це дуже ціную! Якщо ви хочете, щоб цей фанфік мав еротичні сцени – повідомте в коментарях))

     

    5 Коментарів

    1. Feb 8, '23 at 01:42

      Щож, я прочитала три глави, і як на мене це чудовий твір. Внутрішні переживання, травми, розвиток відносин на ура. Це просто неймовірно, дуже класно провела вечір, заглиблюючись у проблеми персонажів і переживаючи разом з ними. Як на мене, ця робота буде цілою і без еротики, але це вже ваш вибір. Буду чекати наступні глави, а вам бажаю творчи
      успі
      ів і нат
      нення!)

       
    2. Feb 3, '23 at 23:53

      Мені дуже подобається! Будь ласка, скоріш продовження!!!

       
    3. Feb 3, '23 at 17:49

      це неймовірно! чекаю продовження)

       
    4. Feb 3, '23 at 17:48

      З нетерпінням чекаю продовження!Ааааа, це прекрасно!!!🫂

       
    5. Feb 3, '23 at 15:43

      Дуууже сподіваюсь на швидке продовження, капець як цікаво ви пишите! 🫂
      Про еротичні сцени – можна, але без Лізи а
      в
      а
      в
      в