Сабіна

дисплеймер:

1. всі дії відбуваються і відбувались лише в фанфіку

2. будь ласка, не переносіть ненависть/гнів/інші негативні емоції до персонажів на реальних людей.

3. я не ідеалізую жодну людину в реальному житті, я пишу фанфік в «рожевих окулярах» (сподіваюсь, ви зрозуміли про що я)

4. якщо ви помічаєте в себе чи в людей з вашого оточення симптоми внутрішньої гомофобії, будь ласка, зверніться/запропонуйте звернутися до психолога чи психотерапевта!! не шкодьте оточуючим та собі^^

5. виправляйте мої помилки, будь ласка, якщо знайдете. я можу помилятися в орфографії та граматиці!!

***

— Знайомся, це моя дівчина — Сабіна!

Слова Жені вибили все повітря з легень Субботи. На порозі, поряд з Яновичем, стояла жінка. Дійсно стояла, він не жартував. Ця Сабіна мала довге пряме, як її орієнтація, волосся кольору трохи темніше за спартаковське. Блакитні очі, легкий акцент, наче тільки перейшла на українську мову, трохи нижча за Спартака. Чому він взагалі порівнює цю Сабіна і самого себе? Ще й ім‘я таке… дивакувате.

— „Хто б казав, Спартак.“ — чоловік нарешті відреагував якось й потиснув дівчині руку. Він дійсно не знав як йому реагувати на те, що Женя, його Женя, привів до них, саме до них, в квартиру якусь жінку. Він бачив як Янович дивиться на нього, коли здавалося що Суббота не бачить. Як побитий собака, якого не пустили до дому, до господаря в ліжко. І він дійсно, дійсно, хотів відкрити йому своє серце, розповісти все, але…

Господи Боже, він як дурний, побачив те, що не повинен був бачити, вирішив, що це наче зелене світло на світлофорі. Але ні, трясця, це найчервоніший з усіх червоних на світлофорі, який він тільки бачив.

— „Боже, Спартак, рухайся вже з місця, ти як слимак. Заспокойся. Так навіть краще буде для нього й тебе. Сподіваюсь, краще…“ — він все ж таки запропонував гостям зайти, хоча й не надовго, бо в нього о шостій сьогодні лекції.

— Ми чого зайшли, Спартак, — почав мало Женя, але якось замовк на декілька секунд й виправився, — Звісно для того щоб познайомити тебе з нею, а ще я б в тебе дещо позичив, якщо ти не проти.

— Що саме? — голос Субботи був неймовірно холодний, навіть крижаний, наче айсберг. Занадто відверто показує те, що він зараз не в гуморі.

— Ти казав, що в тебе є… кхм, — молодик вже не знав куди подітися від погляду друга. Він наче вбити його поглядом хотів.

— Якщо ти про квитки, то почекай хвилинку.

— А, добре, добре, — Янович нарешті видихнув. Він навіть здивувався, що затримав подих.

— Женя, все добре? — дівчина стривожено подивилась на свого хлопця. Їй він дійсно подобався. А йому… Євгену наче теж, і все ж таки щось було не те. Наче щось схоже, але не зовсім.

Він хотів обміркувати це все трохи довше, але повернувся господарь квартири. На обличчі Спартака не було нічого, ніяких емоцій, але розслабленим він не був. Наче стримувався.

— „Про що ти думаєш, Янович?! Це не твоя справа. Зараз ти йдеш на побачення з дівчиною, тож годі думати про свого… Друга! Так, друга!“ — Янович подякував, й вирішив, що не треба копатися в почуттях товариша. Тож тепер він був зосереджений, майже повністю, на Сабіні.

На відміну від самого Субботи. Той був в дуже, дуже поганому настрої. Але на це не було часу, за годину в нього лекції, а він навіть не випив каву.

— „Потім розберемося з усім цим, сподіваюсь…“ — він почав збиратися з більшою швидкістю. І як би він не хотів позбутися зайвих думок, вони все ще його переслідували.

***

Сутінки швидко підкралися позаду. Молодик тільки закінчив лекцію і вийшов трохи подихати повітрям на вулицю. Йому треба було хоч трохи охолонути. Мало того що сьогодні його… товариш, так, товариш, познайомив Спартака зі своєю дівчиною, що сильно вдарило по чоловіку. Так ще й лекція була морально та емоційно дуже складною.

Повертатися додому не хотілось, тож залишався ще один варіант.

— Альо, Соня. Ти зайнята зараз? — голос Субботи був стомленим, що не залишилось без уваги з того боку слухавки, — Давай я тобі все поясню пізніше, добре? Зустрінемося о дев‘ятій там де завжди.

Авжеж в таких випадках він, здебільшого, дзвонив Жені, але не сьогодні. Чоловік швидко забирає всі речі, які залишились всередині приміщення та їде до місця зустрічі.

За вікном автівки красивий вечірній Київ, який, на жаль, зараз викликав в молодика лише погані асоціації. В голові був лише Женя. Його пальці, вуста, очі, голос, запах, тіло…

Суббота стиснув кермо набагато сильніше. Чому саме зараз? Чому саме він?

— Може це тому, що ти закоханий бовдур, який не може нічого розповісти тій людині, яка тобі подобається? — спитав він сам себе, навіть не відволікаючись від керування.

Тут навіть не потрібно питати про те, якою була відповідь.

Це чоловік ненавидів більш за все. Як можна було закохатися вперше в своєму житті в гетеросексуала? Чому йому так не пощастило, га…

***

Авторка: «Сподіваюсь вам сподобалось! А ще я сподіваюсь швидко дописати новий розділ.»