VIII

VIII

Це було жахливо, Поттер мав рацію. Поцілунки просто не працювали. Було б краще, якби Поттер не застиг, як статуя, і якби Драко пам’ятав, як цілуватися.

Однак жахливість поцілунку не зупинила Драко, він просто не мав сил зупинитися. Губи Поттера були створені для поклоніння. Незважаючи на те, що вони були тверді та нерухомі, Драко все одно тремтів, коли торкався їх язиком. Він обхопив губами нижню губу Поттера, злегка її посмокчуючи. Поттер видав звук, наче хотів щось сказати; його губи ворухнулися й випадково зімкнулися навколо верхньої губи Драко. Це було набагато краще. Це був майже справжній поцілунок. Драко трохи ширше відкрив рота й повільно ковзнув язиком в рот Поттера.

Поттер затремтів, а потім, зітхнувши, відкинув голову назад. Драко напівочікував, що він витре рота рукавом, але Поттер просто провів язиком по губам, ніби хотів переконатися, що вони все ще прикріплені до нього. Побачивши це, Драко нахилився вперед, а Поттер автоматично відкинувся назад, але з рукою Драко на талії він не міг далеко відсунутися.

— Чому ти це робиш? — прошепотів Поттер, його очі несамовито шукали відповідь на обличчі Драко. — Ти збожеволів? Я вдарив тебе занадто сильно? Хтось тебе прокляв? Хтось отруїв — ммм!

Драко знову притиснувся ротом до рота Поттера, запустивши вільну руку в його волосся, щоб не дати йому ухилитися. Його рука не хотіла залишатися на місці, замість цього вона пестила волосся Поттера, в той час, як його язик то проникав в рот Поттера, то вислизав із нього.

Поттер спробував заговорити, але, не змігши це зробити, схопив Драко за зап’ястя і відштовхував його руку до тих пір, поки йому не вдалося вивернути її за спину Драко. Це було дуже боляче, але це не змусило Драко відсторонитися. Навіть після того, як Поттер повернув голову і губи Драко притиснулися до Поттерової щоки, він не міг припинити його цілувати. Він атакував обличчя Поттера гарячими поцілунками, повільно рухаючись до його вуха та м’якого місця біля лінії волосся. Він майже добрався до нього, коли Поттер рвонувся всім тілом, вивертая йому руку. Він різко смикнув руку, і незмінне відчуття Поттерових пальців на стегні Драко раптом зникло, не залишивши нічого, крім болю та порожнечі.

Драко охнув і відірвався, вражено побачивши, що мотузки навколо його стегна послабилися й вивільнили Поттерову руку. Поттер був не менш здивований і відпустив руку Драко, його руки злетіли до мотузки на його шиї. Він тягнув і смикав її, але вона не захотіла зрушити з місця. Драко неохоче спробував звільнити праву руку, але мотузки якимось дивом не випустили його.

— Чари повільно слабшають, — прокоментував Драко, розмірковуючи, чи це правда, чи Поттеру вдалося якимось чином подолати Чари, коли він запанікував. Було неприємно думати, що Поттеру так сильно не сподобався поцілунок, що він порушив закони магії.

Поттер перестав боротися з мотузками.

— Ти знаєш хто я? — спитав він, дивно дивлячись на Драко.

Драко здивовано закліпав очима: він очікував, що Поттер почне нудіти про свій статус Обраного та якесь неписане правило, згідно з яким колишні смертежери не мали права торкатися дорогоцінних губ Героя. Натомість Поттер засипав його смішними запитаннями.

— Ти знаєш, який сьогодні день? Ти знаєш, хто міністр? Ти знаєш, як тебе звати? У тебе струс мозку? У тебе температура?

Він підняв руку, щоб торкнутися чола Драко, але потім передумав і зробив найдивнішу річ — він показав два пальці перед очима Драко й запитав:

— Скільки пальців?

Драко зблід.

— Ти збожеволів, Поттере? Що ти робиш?

Рука Поттера опустилася на коліна. Він потер своє поранене зап’ястя, злегка поморщившись.

— Я божевільний? — запитав він. — Що ти робиш?

Це було правильне запитання, але Драко не мав відповіді. Він знизав плечима.

— Тобі подобається мучити мене?

Драко звів брови й замислився над запитанням.

— Можливо.

Поттер захрипів і, очевидно, відмовився прийняти це як пояснення. Він невідривно дивився на Драко; його погляд був таким пильним, що Драко боявся, що він пропалить йому в черепі дірку. Він хотів би знати, що сказати. Можливо, йому слід було заявити, що його отруїли чи прокляли. Можливо, так і було. Це пояснило б його поведінку.

Очі Поттера наповнилися якимось розумінням, і він усміхнувся. Драко мало не подавився; це була небезпечна хитра посмішка, подібної до якої Драко ніколи раніше не бачив на обличчі Поттера.

Поттер нахилився вперед.

— Ти гей, Мелфой?

— Що? Ні! — Драко ахнув, жахнувшись.

Поттер підняв брову, його рука потяглася до паху Драко. Драко швидко схопив Поттера за зап’ястя, але Поттера це, здавалося, не хвилювало. Він висловив свою думку. Драко був збуджений і поцілував Поттера; навіть Драко мусив визнати — це виглядало по-гейські. Але це все одно був божевільний висновок.

— Це твій шампунь, — трохи розпачливо сказав Драко. — Він дівчачий.

Поттер витріщився на нього. Його зап’ястя все ще лежало в руці Драко. Драко не хотів його випускати.

— І всі ці розмови про секс… вплинули на мене, — додав Драко.

— Ми не говорили про секс.

Ох. Драко нахмурився. Ні, це він думав про секс.

— Це мотузки? — скоріше запитав він, ніж сказав, а потім вибухнув:

— Я не знаю, добре? Але справа точно не в тобі!

Драко уявив, як їсть повну тарілку хробаків, і зробив відповідний вираз обличчя. Мабуть, йому вдалося виглядати достатньо переконливо, бо Поттер на мить виглядав майже скривдженим, але наступної миті його рот здригнувся.

— Гаразд. — Поттер лукаво посміхнувся. — Укладу з тобою угоду, Мелфою. Ти нікому не скажеш, що я тобі сказав про мою кризу, і ніколи більше не будеш намагатися мене поцілувати, а я не скажу всім, що ти любиш шампуні та мотузки. Або що іноді ти цілуєш інших хлопців абсолютно гетеросексуально.

Драко стиснув щелепу. Поттер був підступним виродком. Спочатку ті розмови про те, що він міг сказати Драко будь-що, бо Драко не міг використати це проти нього, а потім він схопився за першу ж нагоду, щоб шантажувати його й забезпечити його мовчання.

— Ну що, Мелфой? — запитав Поттер тихим, майже погрозливим голосом. Це мало бути лякаючим, але ці почуття не доходили до його очей. Так само, як з тими усмішками.

Щось клацнуло в голові Драко, коли він дивився на грізний вираз обличчя Поттера, який суперечив виразу його зелених очей. “Усе це було фальшивкою”, — зрозумів Драко. Хитра посмішка, впевнений шантаж, погрози — усе це. Поттер хвилювався. Ні, він був наляканий. Драко бачив це в його очах. Хоча він і гадки не мав, чого так боїться Поттер. Він не міг боятися Драко. Він ніколи не боявся Драко. І він не міг боятися, що всі дізнаються, що він гей, оскільки він стверджував, що не впевнений у цьому. Навіть якби він збрехав про це, Поттера не так легко було налякати громадською думкою. Трохи збентежений — так, але не наляканий. Єдине, що налякало Поттера — це поцілунок Драко. А це могло його налякати, тільки якщо… Серце Драко почало калатати, наче він щойно прокинувся. Він відчував, як воно б’ється об його грудну клітку, пульсує в його горлі. Це було так очевидно — Поттер був закоханий у нього.

— Ми домовилися? — Голос Поттера відлунював у голові Драко. Драко з подивом виявив, що більше не стискає Поттерове зап’ястя, а навпаки, Поттер боляче стискає його руку. І все ж його великий палець невагомо гладить шкіру Драко. Ніби пестить. Ні, однозначно пестить.

— Ні, — сказав Драко, його думки закрутилися вихором. Поттер був закоханий у нього. Гаррі довбаний Поттер був закоханий у нього. Мерлін, коли це сталося і як?

Увагу Драко привернула випадкова думка. Він пригадав, як йому було цікаво дізнатися, хто висловився на його користь Макґонеґел. Тепер це здавалося очевидним — це мав бути Поттер. Він майже зізнався в цьому; одразу після того, як він сказав, що його хвилює майбутнє Драко. Чому Драко взагалі повірив, що Макґонеґел послухалася б його матері? Його матері, чия участь у діяльності смертежерів була набагато глибшою, ніж у Драко. Хтось інший мав пообіцяти Макґонеґел, що Драко вартий ще одного шансу. Ніхто інший, крім Поттера, не зміг би цього зробити; ніхто інший цього б і не зробив. І це пояснювало гнів Макґонеґел на Поттера. Спочатку він попросив її дозволити Драко повернутися, а потім вдарив його кулаком у коридорі. Мабуть, вона була шокована, коли почула цю історію.

Око Поттера сіпнулося.

— Що ти хочеш, Мелфою? Чому…? — Поттер раптово замовк. Він втрачав самовладання, його хватка за зап’ясті Драко стала відчайдушною, а погляд — благаючим. Він виглядав розгубленим і абсолютно заплутаним. Але його великий палець усе ще гладив шкіру Драко.

Мабуть, поцілунки Драко звели його з розуму. Поттер хотів їх, але знав, що не може їх отримати. Але він хотів їх. Він насолоджувався ними, але не показував цього жодного разу. Мабуть, він був надто наляканий, не маючи уявлення про те, що робить Драко. Можливо, думаючи, що Драко його розкусив і вирішив помучити. Що мало не сталося після жахливої ​​випадковості. І Драко звинуватив Поттера в тому, що він закоханий у нього, хоча він жартував. Але Поттер міг лише підозрювати, що Драко жартує, але не знати цього. Мабуть, це його налякало. Спочатку його дівчина розгадала його, а тепер і Драко.

Ох, як розіграв його Поттер, стверджуючи, що він заплутався. Це було так по-слизеринськи. Поттер дав йому достатньо інформації, щоб Драко міг зосередитися на тому, щоб дражнити та висміювати його, але недостатньо, щоб він запідозрив, що він закоханий у Драко.

О, якби я й справді був закоханий в тебе! Тоді я знав би напевно, що я не гей, просто у мене проблеми з головою.

О, але так брешуть, коли тебе загнали в кут. Переконуючи свого опонента, що щось інше турбує його набагато більше, ніж ці дурні підозри. Це дуже, дуже по-слизеринськи. Драко мав це негайно зрозуміти. Але Мерлін, ніхто при здоровому глузді не наважився б зробити такий висновок. Поттер хотів його. Поттер був закоханий у нього.

Драко витріщався в стурбовані очі Поттера. Протягом багатьох років він хотів стати головним джерелом нещасть Поттера, і тепер це сталося. Його охопило п’янке відчуття влади. Він зробив це. Він налякав Поттера. Поцілунками .

Драко нахилився ближче, спостерігаючи, як розширюються зіниці Поттера. Поттер був прикутий поглядом до очей Драко, але потім, на частку секунди, чого Драко не помітив би, якби не спостерігав уважно, подивився на його губи.

— Що ти хочеш? — Поттер запитав, мабуть, уже вп’яте відтоді, як Макґонеґел пішла. Відчай у його голосі був музикою для вух Драко.

Це було дуже гарне запитання. Тепер, коли він знав, чого хоче Поттер, як йому цим скористатися?