VI

VI

Тверді. Шовковисті, але тверді. І теплі. Так, дуже теплі. Можливо, ідеальні губи. Якби ж це не були губи Поттера.

Драко кліпнув очима, коли Поттер видав дивний захлинаючийся звук, і його очі стали неймовірно круглими. Його губи лише злегка торкнулися губ Драко, перш ніж він різко відвернувся. Він ледь не проткнув пергамент пером і продовжив писати, хоча його слова виглядали підозріло схожими на тарабарщину.

“Мені варто пожартувати“, — подумав Драко, незважаючи на легке запаморочення. Він повинен глузувати й висміювати Поттера, стверджувати, що Поттер зробив це навмисно, але губи Драко надто сильно поколювало, і він не міг змусити їх рухатися, щоб скласти слова. Здавалося, Поттер вирішив не коментувати цю подію, і Драко вирішив, що це, мабуть, найрозумніша лінія поведінки.

По щокам Поттера аж до самої шиї розтікався густий рум’янець. Це було захоплююче видовище. Погляд Драко зупинився на мотузці, яка стискала Поттерове горло; мабуть, вона його душила, бо Поттер важко дихав. Однак він не виявляв жодних ознак дискомфорту, а лише продовжував затято писати, вочевидь, уже не потребуючи допомоги Драко. Його рука на стегні Драко була стиснута в кулак; такий тугий, що він тремтів від зусилля. Коли Драко подивився вниз, він побачив, що почервоніння на зап’ясті Поттера поширюється й темніє. Це виглядало тривожно нездоровим.

— Перестань стискати руку, Поттере. Ти порушуєш мій кровообіг, — сказав Драко, приголомшений хрипкістю власного голосу. Він збирався накричати на Поттера, але в результаті з його губ зірвався шепіт.

Поттер припинив строчити, кінчик пера завмер над пергаментом, а його рука завмерла в повітрі. Драко почувався на диво винним, наче порушив якесь правило заборони говорити. Зрештою Поттер зробив, як сказав Драко, і розтиснув руку. Потім він трохи повертівся на своєму сидінні, перш ніж продовжити писати рядки.

Драко заплющив очі й подумки вилаявся, приголомшений власною дурістю. Чому він сказав Поттеру розтиснути руку? Долоня Поттера тепер була розгорнута над стегном Драко, випромінюючи тепло, яке пропікало штани Драко, нагріваючи його шкіру. Не допомогло й те, що все тіло Поттера, здавалося, випромінювало тепло, наче його перетворили на піч. Він навіть ззовні був схожий на піч із розчервонілим обличчям.

Дивна думка прийшла в голову Драко, поки він дивився на щоки Поттера. Поттер, як і Драко, безсумнівно, був збентежений, але здавалося, що він був до біса збентеженим. Можливо, йому сподобався поцілунок. Це була думка, гідна дослідження.

Драко дивився на Поттерову потилицю, марно намагаючись прочитати його думки. Поттер, здавалося, був сповнений рішучості вдавати, що цього інциденту ніколи не було, але Драко хотів знати, чи це викликало у Поттера огиду чи інтерес. Справа потребувала тонкого дослідження.

— Ти ж закохався в мене, чи не так, Поттере?

Рука Поттера сіпнулась так сильно, що збила чорнильницю. Вона перекинулася і чорнила потекли на стіл, перш ніж Поттер швидко підняв її. Якусь мить він дивився на неї, ніби хотів переконатися, що чорнильниця не збирається втекти, а потім повернувся до Драко — цього разу обережно — і прошепотів:

— Що?

Драко посміхнувся йому тою посмішкою, яка, як стверджувала Пансі, була чарівна.

— Ти запав на мене, Поттере, — упевнено сказав він. — Інакше навіщо тобі мене цілувати?

— Я тебе не цілував! — Поттер видихнув, його очі видавалися до смішного круглими. — Це був нещасний випадок. Жахливий, жахливий нещасний випадок. Ти надто сильно нахилився.

Незважаючи на те, що він був обурений тим, що Поттер двічі сказав “жахливий”, Драко все ж зміг відповісти.

— О, я не знаю, Поттере. Ось ти — гей, і до того ж, закоханий у мене, а ось я — прив’язаний до тебе мотузками. Зручна ситуація, чи не правда? Я починаю думати, що ти не тільки поцілував мене навмисно, але і що все це — частина твого диявольського плану спокусити мене.

У Поттера відвисла щелепа. Він закрив очі й кілька разів вдихнув, перш ніж заговорити, його голос був рівним.

— Мелфою, зараз я скажу тобі абсолютну правду.

Драко нахилився ближче, нетерпляче, поки Поттер продовжував:

— Гей я чи ні, я б ніколи не поцілував тебе навмисне. І єдина диявольська річ тут — це ти.

Драко відсахнувся, наче отримав ляпаса. Це не повинно було бути так боляче. І це “не було боляче”, вирішив він, але все одно дивився в очі Поттера в пошуках будь-яких ознак неправди. Він не знайшов жодної.

— Добре, — сказав Драко, упевнений, що він звучить так само переконливо, як Поттер. — Тому що я ні за що б не захотів, щоб ти це зробив. Я просто хотів переконатися, що ти знаєш, що у тебе немає шансів спокусити мене.

— Якби я міг, я б зараз пішов поплакати в кутку, — похмуро сказав Поттер і відвернувся. Він поставив чорнильницю на верхній правий край пергаменту, але вона була недостатньо важкою, щоб утримати його. Не бажаючи чекати, поки Поттер знову накаже, Драко поклав руку на стіл, щоб пергамент не згорнувся. Поттер знову почав писати.

Слово “жахливий” лунало в думках Драко. Його непокоїло те, що Поттер використав таке слово, коли говорив про його поцілунки. Багато дівчат казали Драко, що він дуже приємно цілується і вони часто хвалили його техніку. Очевидно, що майжепоцілунок був випадковістю, але було б несправедливо називати це жахливою випадковістю. Простий дотик губ ще не міг бути доказом. Якби Драко поцілував Поттера належним чином, Поттер забув би, що означає слово “жахливий”, і відмовився б від свого попереднього твердження, що ніколи не поцілує Драко навмисно. А потім йому б довелося і справді плакати у кутку, коли Драко сказав би йому, що більше ніколи його не поцілує.

Ось і все — Драко необхідно було як слід поцілувати Поттера, щоб вибити ці дурні уявлення про “жахливість” із голови цього придурка. Хіба що, йому, звичайно, зовсім не хотілося цілувати Поттера. Однак він вирішив, що зможе пережити це, якщо доведеться, і, очевидно, у нього взагалі нема вибору. Йому доведеться змусити Поттера знову різко обернутися і ще раз випадково поцілувати його .

Драко стиснув губи, задумавшись. Його погляд упав на пергамент і він усміхнувся. Він нахилився до Поттера і, переконавшись, що його дихання лоскоче тому вухо, сказав:

— Твій почерк жахливий.

Поттер аж підстрибнув, мабуть тому, що не очікував, що Драко буде так близько до його вуха, але швидко заспокоївся. Він не обернувся й не сказав ані слова, явно маючи намір ігнорувати присутність Драко.

Небажання Поттера заковтнути наживку і раніше не зупиняло Драко, і він не збирався це міняти. Він нахилився ще ближче, вдаючи, що хоче оглянути Поттерові каракулі. Його вилиця торкнулася вилиці Поттера, і Поттер завмер і перестав дихати.

— У слові “пустоголовий” немає букви “щ”, — прокоментував Драко.

— Це “у”, — Поттер трохи помотав головою, ніби намагаючись від нього відмахнутись. Він знову нагадав Драко цуценя. Блохасте цуценя — вніс він поправку.

Задоволений тим, що він успішно роздратував Поттера, Драко знову подивився на пергамент.

— Ну, це схоже на “щ”, — наполягав він. — Чесно кажучи, Поттере, невже ця твоя маґлівська школа не навчила тебе писати? Ти маєш писати різні літери по-різному… — Драко трохи повернув голову, і його губи майже торкнулися щоки Поттера.

Поттер затремтів, а потім сказав з мольбою в голосі:

— Ти не можеш помовчати хоч дві секунди, Мелфой?

— Я можу, — сказав Драко, а потім зачекав два удари серця, перш ніж додати: — Бачиш?

Йому здалося, що куточок Поттерових губ здригнувся, але наступної миті Поттер знову різко тряхнув головою.

— Твоє волосся мене лоскоче, — поскаржився він. — Тобі обов’язково так близько сидіти?

— Моя рука жахливо болить, якщо я сиджу надто далеко, — збрехав Драко й крутнув рукою, яка обхопила Поттера за талію. Його пальці випадково пірнули під сорочку Поттера, але швидко випірнули назад, торкнувшись теплої шкіри. Це вже було занадто інтимно, на смак Драко. Поттер смикнувся, але нічого не сказав. Він слухняно писав свої рядки, час від часу трясучи головою, ніби мав психічну хворобу, яка перетворила його на безглуздого ідіота.

Роздратований поведінкою Поттера, Драко трохи відсунувся, але Поттер усе ще нервував. Драко помітив, що пасмо вугільно-чорного волосся закрутилося навколо вуха Поттера, очевидно лоскочучи його мочку. Поттер мав би відкласти перо й змахнути його, але, очевидно, йому було набагато легше кожну секунду трясти головою й роздратовано зітхати. Можливо, він боявся, що якщо він торкнеться свого вуха, то під час цього доведеться торкнутися Драко. А може, він просто хотів до смерті роздратувати Драко. А може, він був настільки тупим, щоб пропустити очевидне вирішення проблеми.

Драко довгі хвилини спостерігав, як він звивається й смикається, поки просто не зміг більше терпіти. Не звертаючи уваги на Поттера, який був роздратований тим, що Драко перестав тримати пергамент на місці, він простягнув руку, щоб відкинути зухвале пасмо волосся від змученого Поттерового вуха.

Поттер завмер і лишався абсолютно нерухомим, поки Драко тримав його пасмо, оцінюючи текстуру волосся кінчиками пальців, не бажаючи розлучатися з пасмом тепер, коли воно було в його руках. Темне волосся було м’якшим, ніж Драко міг подумати, але не таким м’яким, як ділянка шкіри під Поттеровим вухом, якої Драко випадково торкнувся кісточками пальців. Цю м’якість хотілося дослідити, але через те, що вільних рук у Драко не лишилося — його ліва, відпустивши пасмо і сповзши вниз, обмацувала мотузку на шиї Поттера, — Драко нахилявся нижче, доки його ніс не погрузився в пахнуще яблуками волосся Поттера. Він глибоко вдихнув, заплющивши очі й насолоджуючись запахом, перш ніж обережно притиснутися губами до шкіри Поттера. Він майже не почув, як у Поттера перебило подих — надто гучним був стукіт в вухах…