кохання під обстрілами.

Спартак швидко біжить, але, зачепившись за щось залізне, падає на спину прямо у свій окоп, важко дихаючи і з силою притискає до себе автомат, краєм вуха слухаючи, чи є ще перестрілка з ворогом.

Каска до жаху незручна, давить на вуха та підборіддя, але бути без неї — точно те саме, що йти на вірну смерть.

Суббота відкидує зброю, і всліпу намагається нащупати пачку сигарет, яку він залишав у цьому холодному окопі.

Військовий знає — десь там, у Київі, на нього чекає Євген, його маленький янгол, який увесь час так вірно сидить на плечику воїна і обороняє від страшної чорної смерті.

Чоловік дістає з нагрудного карману невеличку фотографію, де зображений Янович, який посміхався у всі 32 і щось емоційно розповідав Спартаку.

Підпис на другій стороні: «мій захисник. Бережи себе, коханий. Обіймаю та цілую міцно-міцно у ті твої рум‘яні щічки. І якщо їх не буде коли ти повернешся, а будуть лише гострі вилиці, то получиш по сраці!

Твій малюк, Женя ♡︎»

Біля свого імені комік намалював не зовсім рівне серце, але воно так гріло душу Субботи.

Гучний вибух змушує відкинути недопалок, швидко ховаючи фотографію назад у карман.

Чоловік, стиснувши зуби, хапає зброю і різко вистрибує з окопу, біжучи вперед.

Блакитно-жовта нашивка на правому плечі неначе додає сил, а червоно-чорна на лівому надавала стимул іти до кінця і неконтрольовану жагу перемоги.

Товариш Спартака, який був за декілька метрів попереду, лише змучено посміхається, хлопаючи друга по спині і вони, плече в плече, занурюються в кровавий котел.

Женя завжди оберігав його, писав листи та з нетерпінням чекав повернення свого солдата.

Зовсім скоро скрізь лунатиме: «Ми перемогли! Просимо повертатися додому. Ворога знищено. Перемога. Слава Україні!»

Янович плакатиме, міцно обіймаючи воїна і не відпускатиме його більше ні на крок.

А ще через декілька днів на його пальці буде обручка, всередині якої надпис: «янгол та воїн ♡︎»