Наслідки від дня народження….

Мене звуть Євген Янович. Я є відомим актором, гумористом та навіть в дуже вузьких колах славлюсь вмінням фліртувати з жінками.

У мене досить симпатична зовнішність та хороший соціальний статус, який дозволяє вибирати другу половинку серед великої кількості красунь та завжди бути в центрі уваги.

Мені це подобалось і зараз подобалось б, якби б саме ця моя жага до жінок не привела мене в якусь сраку. І тут навіть важко сказати чи то в метафоричну, чи то реальну, але сраку.

Зараз я іду по трасі як представниця давньої професії у людському роді.

На мені сорочка, яку ніби пожувала корова потім на неї надзюрила кітка і врешті  дали мені одягнути. Вона смерділа чимось неприємним і я навіть не маю бажання пригадувати, що могло б бути на неї вилито чи поставлено, а ще до цієї краси в суміші з смородом я мав замість десяти ґудзики лише чотири і то ті знаходились в низу, що давали змогу дивитись усім охочим на мій животик.

Штани теж не були обділені увагою одна штанка була повністю розірвана по шві аж до початку трусів та показувала мою чудову ніжку. Благо спідня білизна була присутня, але і з нею були проблеми, бо я точно пам’ятаю, що на день народження до Ігора – мого хорошого товариша одягав темно-зелені боксери, а на мені чорні і якісь великі трохи і ще в них, під час виконання природних позивів я знайшов якусь чорну візитку з підписом Спартак Суббота. І тут виникають два питання: він якийсь дизайнер, чи то йому ті труси потрібно буде повернути?

З цими думками я не помітив як встав своєю правою ногою на камінь та відчув неприємний більше через тонку підошву, до речі, потрібно додати, шо  на лівій нозі я мав туфель у якому прийшов, а на правій в’єтнамки рожевого кольору.

Отож іду я по трасі машини мені сигналять хтось навіть пробує зупинитись та підібрати, але не з доброї волі та допомогти, а щоб по трахатись як вони казали «З такою кралечкою».

З часом я звик до цих образ, знайшов табличку, яка показували напрям до Житомира та я був не далеко від рідного міста. Мама охеріє коли побачить синочка.

Питання, як я вчора з Києва перемістився під Житомир залишається загадкою. Думаю день народження вийшло на славу. Але чому ж я ні чорта не пам’ятаю?

Знаєте на трасі всі машини сигналять і досить важко зрозуміти до кого саме цей сигнал направлений, але коли сигналять вам в спину та їдуть саме на вас це відчувається одразу.

До мене їхало жовте таксі Uklon. Стою значить такий я на траві біля траси і на ту саму траву, щоб не мішати машинам заїжджає таксі. Ремарка мій телефон сів десь на середині дороги і через відсутність грошей я не міг ні подзвонити ні замовити хоч якусь послугу цивілізованих людей.

Ще одне  питання, яке піднялось в моїй голові та відповіді на нього не було, де всі мої гроші. Їх просто немає. Ні готівки ні на карті нічого.

Повертаємось до машини. Виходить значіть з пасажирських дверей Аполлон весь у чорному накачаний з тонелями в вухах і йде до мене думаю ну все шяс Янович оцей качок тебе закопає.

• Доброго дня, мене звуть Спартак Суббота і я ваш особистий психотерапевт, – сказав Аполлон оцінюючи мене. Мій зовнішній вигляд не здавався йому привабливим.

Господи що за крана навіть в стилі бомжа не можна погуляти вже в дурку кладуть.

Читайте далі продовження, де Спартак розказуватиме Жені про його пригоди на дні народженні…..