Фанфіки українською мовою

    – Я ж казав уже — від мене, вчителю, вам не втекти, — Техьон почув усмішку і відчув легкий дотик губ до його шиї ззаду біля початку росту волосся.

     

    У омеги мови дар мови, все тіло скувало, шок від дій Чона так затуманив розум, що придумати хоч щось для припинення свавілля та вдалої втечі було неможливим. Шкіра омеги вкрилася мурашками. Чон начебто погрожував вчителю, або ж насміхався. Хижак переміг, упіймав свою жертву. Мишка намагалася втекти, але сама ж потрапила у свою пастку. У голові Кіма відразу почали з’являтися картинки жорстокого зґвалтування і в результаті — розчленування. Сам же Те бачив себе тим дурним, цікавим омегою, якого ніхто рятувати і не планував, списавши всі його переживання і слова на параною, і якого все ж таки викрав серійний маніяк-вбивця.

     

    – Дихайте, учитель Кім, — нагадав омезі учень.

     

    Обіймав його ззаду не маніяк-вбивця, але страшно було так, що, мабуть, Те затримав подих на якийсь час, адже навіть його переслідувач помітив. Він зробив глибокий вдих і вихід, потім ще, і в якийсь момент здатність адекватно мислити повернулася до омеги. Він розумів, що треба відштовхнути від себе школяра і відчитати його, потім погрозити чимось і піти, щоб приховати цей факт. Кім не хотів розголосу, адже якщо дізнаються в управлінні освіти, покарають його, а не учня.

    По суті, вчитель не мав жодної управи на знущання та витівки Чона, але в цій ситуації міг хоч би прикрикнути та відчитати. Хоч це мало допоможе, Те вирішив спробувати. Набравши більше повітря в легені, Техьон планував різко вирватися з ненависних обіймів, але Чон в цей момент однією рукою потягнувся до сідниць омеги. Гнів та дика злість накрила Кіма. Те все ж вирвався, розвертаючись обличяям до посягальника на його честь та невинність, і з розмаху дав нахабі ляпаса. В пустому туалеті звук від удару був приголосшливо голосним. Те дещо розгубся на мить, але помітивши такий же неочікувано-розгублений вигляд альфи, швидко взяв себе в руки і суворим тоном сказав:

     

    – Ти занадто багато собі дозволяєш, учню Чон Чонгук. Я не іграшка в твоїх руках, а вчитель, набагато старший вчитель. То ж май повагу та хоч краплю гідності.

     

    Сказавши це максимально спокійно-сердитим тоном, Кім покинув вбиральню. Ледь за ним зачинилися двері, омега дременув геть, боячись, за ним буде гонитва. Знаючи Чона, там будь-що могло прийди до мозку.

    Те чкурнув до кафетерію, купив собі води, котру майже одразу випив до дна. Перевівши подих, він вирішив повернутись до кінозалу та спокійно додивитись фільм. Коли омега підходив до потрібного залу, помітив занадто спокійного Чон Чонгука. Альфа також, мабуть, вирішив повернутись. Він просто пройшов повз, скоріше за все, не помітивши старшого.

    Вагаючись біля входу декілька секунд, Техьон таки відкрив масивні двері та увійшов. Поки він добрався до свого місця, Чон уже зайняв своє і уважно спостерігав за дйством на екрані. Це було лише на руку омезі. Те також зосередився на фільмі, але час від часу кидав косі погляди на учня. Йому було досить дико та не вірилось, що після витівки в туалеті, альфа просто мовчки сидів поряд, приділяючи всю увагу кіно.

    Сам же Техьон ніяк не міг зосередитися на фільмові. Він відчував на собі пронизливий погляд Вонхо та ніяковів від близькості Чон Чонгука. Не те, що омега відчував якісь позитивні емоції та збудження, скоріше, то було ніяковіння через надмірну жорстокість та надшвидку зміну поведінки Чонгука. Альфа дійсно перегнув палку у вбиральні, а тепер поводив себе так, наче вони взагалі не знайомі. Це ще більше насторожувало та змушувало думати саме про витівки учня. Чому від постійних насмішок та образ Чон змінив тактику до збочених залицянь? Як він хоче ще нашкодити омезі? Та і в чому його винагорода за це? А ще серед питань, що змінювались в голові Кіма, пролинуло не менш важливе – як Чон Чонгук таки пов’язаний з Чон Ільхуном? Не може ж він бути позашлюбним сином директора? Та і навіщо дорослому самотньому альфі так гратись життям? Чи то може Чон Ільхун закрутив роман з татом Чонгука, котрий вже був одруженим з Чон Хосоком? Тоді все мало хоч якийсь сенс, але чому саме зараз школяра сплавили до справжнього батька? Це настільки заплутано та важко зрозуміти.

    Те так глибоко пішов у свої думки, що й не зчувся, як фільм скінчився.

     

    -Вчителю, вже фільм закінчився, – поки в залі було досить темно, Чон Чонгук нахилився до старшого ближче та прошепотів на вушко.

     

    Задумливий омега ледве не закричал на всю залу, бо явно не очікував відчути малолітнього збочинця так близько до себе. Він декілька секунд приходив до тями, а тоді таки взяв себе в руки та нейтрально-спокійним тоном відповів, відхиляючись від школяра подалі (наскільки це було можливо):

     

    – Я знаю, дякую.

     

    В цей момент в приміщенні увімкнулось світло. У Техьона в очах з’явилися чорні мушки. Не звикший до такої кількості світла після темного залу, омега зажмурився, а коли відкрив очі – зловив на собі засудливий погляд Вонхо. Чого б то? Що собі встиг надумати хлопець? Хоч Кім і нагадував собі не перетинати межі у їх стосунках «вчитель-учень», але вдумках омеги цей альфа доволі часто з’являвся.

    Озирнувшись довкола, учитель помітив, що учні вже почали залишати залу, тому також, обережно минаючи інших глядачів, попрямував на вихід.

    Коли всі зібрались, хлопці вирішили ще зайти в піцерію та перекусити. Техьон був тільки за, адже випадок під час перегляду фільму забрав багато сил. Кім все ще намагався триматися подалі від Чона. В цей момент на допомогу омезі прийшли одразу дві людини: Вонхо, який зайняв місце поряд з омегою, та Темьон, омега з класу, котрий і привів Чона, потягнув альфу сісти поряд. Тому вони з Чоном опинились в різних кінцях загального столу. Те подумки поставив собі галочку додати декілька балів омезі на наступному тесті.

    Вчитель зацікавлено слухав учнів, котрі, підкріпившись двома величезними піцами та колою, прийнялись обговорювати фільм. Хтось був дуже задоволений, кому не сподобавлось, хтось не відчував прямо такого захвату чи негодування. Але обговорення було досить феєричним, особливо коли один із учнів почав з надлишковим ентузіазмом доводити всім, що фільм «бомбезний». Те з Вонхо лише сміялися над цим спором. Омезі було зручно проводити час в компанії учнів та бути досить близько до Шина.

    В який момент, Техьон відчув на собі погляд Чон Чонгука. І на подив самого вчителя, альфа дивися без агресії чи засудження, навіть без ревнощів…то був який дивний вивчаючий погляд. І щось типу ледь помітної посмішки з’явилось на обличчі учня.

     

    – Йой, вже час додому! – неочікувано для всіх, доволі голосно оголосив Темьон. – Проведеш мене, Чонгук-і? – учень з такою надією поглянув на альфу, але той, здається, нічого не помічав.

     

    – Можу до зупинки, – якось байдуже відповів Чон, роблячи ковток напою.

     

    – Хоча б до зупинки, – здувшись, погодився омега.

     

    – Не хвилюйся, Темьон-і, ми живемо в одному під’їзді, я проведу тебе, – тут же вступився один з учнів.

     

    Видно було, що така пропозиція від іншого альфи зовсім не тішила Темьона, але діватися нікуди було. Поволі всі почали збиратись та вирішили одночасно розійтись по домам.

     

    – Учителю Кім, дякуємо за сьогодні, – на прощання мовили декілька учнів, а їх вже підхватили інші.

     

    – І вам дякую, – з посмішкою відповів Те.

     

    – Хосок-а, ти з нами? – покликал Шина один з учнів, коли вони почали відходити, а хлопець так і залишився стояти на місці біля Кіма.

     

    – Мені ще треба на тренування, – відповів альфа.

     

    – Добре, тоді до понеділка.

     

    – До понеділка, – неголовно відповів Шин, опускаючи голову.

     

    Кім Техьон залишився на зупинці, доки всі учні не роз’їдуться. Ну, майже всі. З ним зашилився Шин Хосок і Чон Чонгук. Сподіваючись, що й хлопці також поїдуть, ще трішки зачекав, пропускаючи свій автобус.

     

    – Ви не збираєтесь додому? – повернушись до тих, хто затримався, суворо запитав омега.

     

    – Я чекаю, поки ви поїдете, – майже в один голос відповіли учні.

     

    – Тоді, я поїхав, – покачавши головою, Те заскочив до автобусу, що тільки під’їхав.

     

    Він не очікував, що обидва хлопця залізуть слідом. Озирнувшись на учнів, омега помітив, що ті спочатку дивились в різні сторони, а потім майже одночасно промовили:

     

    – Мені теж потрібно на цей автобус.

     

    Махнувши рукою на «переслідувачів», Кім зайняв єдине вільне місце і відвернувся до вікна. Він не хотів ні про що говорити з альфами, чи добиватись пояснень. Тут і так все зрозуміло – обидва їдуть за ним слідом. Можливо, якби тут був лише Чон, то Техьон засмутився і почав переживати, але з ним їде також Вонхо, а це вже добре. З Шином, Чонгук нічого зайвого собі не зможе доволити. І це дуже добре. Чон звичайно мерзотник ще той, але може не настільки. На це сподівався омега.

    А ще він почувався напрочуд добре, не зважаючи на присутність і витівки Чона, Техьон гарно провів час зі своїми учнями.Він розвіявся, подивився (ну, добре, майже подивився) новий цікавий фільм, поїв смачної їжі та зараз їде в переповненому автобусі додому, любуючись містом. А місто дійсно було гарним – уже все починали вкриватись зеленим листям та деякі дерева розмалювались прекрасними ніжними квітками, даруючи свій неповторний аромат оточуючим. Ось де справжня краса.

    Залюбувавшись, Кім ледь не пропустив свою зупинку. Він ледь не збив з ніг Чон Чонгука, коли поквапився на вихід. І досить очікувано було те, що обидва альфи вийшли слідом. Вонхо одразу наздохнав та зрівнявся з омегою. Вони завели немпішну розмову про погоду та природу. Чон же тримався поодаль, але тримав дистанцію, не пришвидшуючись і не сповільнюючись.

    Коли вони підійшли до двору Те, то трішки зупинились, готуючись попрощатись. Кім поглянув в бік Чона, що поступово підходив до них. Щось йому не сподобалось в рухах та виразі обличчя альфи.

     

    – Можна тебе обійняти? – запитав Вонхо, підходячи ближче та через мить заключаючи в міцні обійми.

     

    В цей момент омега завмер. Обійми були приємними та теплими. Руки вчителя потягнулися до гори, щоб обійняти Шина у відповідь, але…

     

    – Що, блядь? – закричав Чон Чонгук, рвонувши до парочки.

     

    Чон буквально відірвав Вонхо від омеги та вдарив його кулаком в обличчя. Цей удар був настільки неочікуваним, що переляканий Те вскрикнув та прикрив обличчя руками.

     

    – Чон Чонгук, бовдур! — закричав Вонхо і з розмаху вдарив новачка кулаком у живіт.

     

    Той болісно простогнав і, скрутившись навпіл, мало не звалився на дорогу. Чон тут же кинувся давати здачі кривднику, заїхавши йому кулаком по вилиці. Вони зчепилися, зовсім не помічаючи старшого. Те з жахом усвідомив наслідки своєї ініціативності. Покликав дітей у кіно, а отримав бійку замість щасливих спогадів.

     

    – Припиніть! — наказав Кім, ставши між школярами. — Що ви робите?

     

    Омега, витягнувши руки убік, намагався створити дистанцію між забіяками. Він стояв напівбоком між ними і переводив погляд із одного на іншого. Зараз Кіму не було страшно випадково отримати, страшно було, що ця бійка призведе до чогось серйознішого, наприклад, гематом або переломів. Підлітки взагалі діють на гормонах та й зупинитися не можуть вчасно.

     

    – Досить! — крикнув Те, коли Чонгук спробував обминути вчителя.

     

    Чон відразу завмер, перевівши злий погляд на омегу.

     

    – Припини, — попросив старший, зустрівшись з Чоном поглядом.

     

    – Це ти своєму залицяльнику скажи, — огризнувся альфа, хапаючи старшого за руку.

     

    – Ах ти ж, – Шин рушив на новачка, але Техон не дозволив, зупиняючи рукою, а другу все ж таки вирвавши з рук Чона.

     

    – Ходімо звідси, – м’яко прошепотів Кім, починаючи заводити Вонхо до двору.

     

    – Отак просто підеш? Підкаблучники саме так і роблять, — говорив їм услід Чон Чонгук.

     

    Вонхо поривався повернутись, але Те не пустив. Йому не потрібні проблеми. Омега повів школяра в будинок, розуміючи, що відпустити його зараз додому, то все одно, що провокувати нову бійку.

     

    – Треба повернутися і руки йому вирвати, — розлютився Шин, пориваючись повернутися.

     

    – Не потрібно! Він спеціально тебе провокує. Сядь на диван і заспокойся – спокійно, але з натиском сказав Техьон.

     

    Шин послухався, все ще важко дихаючи. Техьон і сам би, швидше за все, розлютився, тільки ось страх скував раніше. Омега зазирнув у вікно і побачив Чона, який не відходив від двору. Що він собі думав, Техьон і уявити не міг. Поки Шин намагався прийти до тями і не наробити діл, омега невідривно дивився на Чон Чонгука. В якийсь момент їх погляди пересіклиля. Чорні очі Чона з такою силою манили, затягували у свій вирій, наче нашіптували: «тобі не вибратися». Кім так хотів зрозуміти, чому ж Чон Чонгук так до нього ставиться, чому так сильно ненавидить, але водночас боявся. І страшно, і цікаво.

     

    – Давай я викличу таксі, – Те повернув у реальність голос Хосока. — Він так просто не відпустить тебе.

     

    – Добре, — вчитель опустив погляд на Шина і посміхнувся, а коли знову глянув у тому напрямі, де був Чон, того вже й сліду не було.

     

    «Це на краще», — подумав омега.

     

    Він все ж викликав таксі для Шина та посадив його в машину. Можливо, Чон десь овався, а риикувати зовсім не хотілось. Коли машина поїхала, Те повернувся в будинок та піднявся до себе в кімнату. Добре, що коли вони прийшли, нікого з батьків не було вдома. Та варто було йому опинитися на самоті своєї кімнати, як думки повернули його до Чона. З кожною їхньою зустріччю питань ставало дедалі більше, а пояснень поведінці Чона як не було, так і не з’являлося. Безглузді здогади зовсім не тішили молодого омегу, а при спогаді вчинку Чона в туалеті все хололо всередині, серце й зовсім починало стукати, як божевільне.

    Вночі Кім Техьону наснився момент у вітальні, коли він через вікно невідривно дивився у чорні очі школяра, а той дивився у відповідь. Чон ніби зачаровував його безперервним зоровим контактом. І це лякало. Заворожувало і лякало. Якщо тільки погляду Чона достатньо, щоб так вплинути на Кіма,  отримавши повну владу? У сні Чонгук не стояв так просто осторонь, він ніби притягнув Те до себе. Опинившись у небезпечній близькості з альфою, Кім намагався вирватися, але гарячі обійми і той самий погляд не дозволяли це зробити.

     

    – Відпусти, — пошепки попросив Техьон.

     

    – Не відпущу, – твердо відповів Чон.

     

    – Я втечу, — пообіцяв омега.

     

    – Не дозволю.

     

    Прокинувся Кім з жахом. Може він і накручував себе і багато чого вигадував, але міг сказати точно — Чон Чонгука він боїться дуже сильно. Щоденний булінг протягом шести місяців дається взнаки.

    Весь день неділі омеги пройшла як у тумані — нічого не хотілося, просто валятися в ліжку та читати мангу. Про те, що в понеділок йому знову доведеться зустрітися віч-на-віч з Чоном, Те вирішив не думати. По суті, вони просто люди, які будуть знаходитися в одній будівлі, як і всі інші. Імовірність того, що Чонгук щось зробить менше одного відсотка. Техьон це знав. Адже тут не Пусан, тому малолітній альфа не переходитиме кордонів, а сам Техьон зробить усе, щоб максимально різко перетинатися зі страхітливим школярем і то під час уроків.

    Робочий тиждень омеги не починався якось знаменно — звичайний будній день у звичайній школі. Як Кім і думав, Чонгук лише дивився збоку, уважно, про щось міркуючи, безперервно, а поки ці погляди не шкодять самому Кіму, він їх ігноруватиме. З колегами теж було все по-старому — усі добрі та чуйні. Це чудово. Тільки підозри Те з приводу Че Хьонвона не залишали його, а лише ставали переконливішими. Цей хлопець почав надавати ознаки уваги Сон Хьону: то каву йому приготує, то позичить листи А4, ручку або олівець, то покладе на стіл фізрука шоколадку, то журнал подасть. Загалом, хлопець почав діяти, шкода лише, що Сон на це не реагує.

     

    – Бачив, що діється? — спитав Сондже Кім, коли вони вийшли зі школи.

     

    – Ти про що? – здивувався Техьон.

     

    – Че Хьонвон! — вигукнувши голосніше, ніж слід, Юк озирнувся на всі боки. — Він доглядає Хьону!

     

    – А ти проти? — дивуючись реакції друга, спитав географ.

     

    – Ні звичайно. Просто це так дивакувато. Мені, як яойщику, це дуже подобається, але так дивно, — зізнався Дже, хіхікаючи.

     

    – Ви не виправні, пане Юк Сондже, – підхопивши сміх друга, відповів Техон.

     

    – Я починаю їх шипперити, — повідомив історик з палаючими очима.

     

    Розсміявшись, Те нічого не відповів. Перешіптуючись із приводу можливої парочки, хлопці так і дійшли до зупинки.

     

    – А де Хосок? — просив Юк, лише звернувши увагу на відсутність їхнього вічного супутника.

     

    – Я не знаю, – Техьон одразу й не помітив. Якби щось сталося, він би знав.

     

    – Може, нарешті, закадрив якусь омегу, розчарувавшись в очікуванні на тебе, — хотів підколоти друга Юк.

     

    – Я буду тільки радий, — щиро зізнався географ.

     

    Він зрозумів не відчував потягу до Шина. Вонхо сам вирішив чекати, зовсім не питаючи в нього дозволу. Якщо альфа вирішив, що очікування таке важке для нього і знайшов омегу свого віку, Те тільки радий буде і підтримає хлопця.

     

    – Ну, гаразд, не будемо надумувати, — примирливо промовив Сондже.

     

    Омеги розпрощалися та поїхали додому. Техьон навіть після розмови з другом замислився про їхні стосунки з Шином. Кім тільки помітив, що з суботи навіть не згадував про альфу. Так, він починав подобатись географу, але… Чого ж його думки весь час крутяться навколо ненависного Чона. То неправильно буде – тримати Шина поряд. Так, дуже егоїстично з його боку давати надію на якісь зміни в їхньому спілкуванні в майбутньому, але й ображати хлопця, різко провівши межу, було б не дуже.

    Наступними днями у школі омега придивлявся до Шина. Той чудово спілкувався з однокласниками та хлопцями поменше. Техьон сказав би, що Вонхо мав авторитет серед школярів. Він легко знаходив спільну мову з людьми, був приємним та уважним співрозмовником. Такому альфі легко знайти хорошого омегу. Сподіваючись на це, Те вирішив потихеньку скорочувати їхнє спілкування, поки воно зовсім не зійде на «нуль». Все ж таки у них різне коло спілкування, тому незабаром ця закоханість школяра пройде.

    З Чон Чонгуком було все так, як і думав Техьон — школяр або спостерігав з боку, або робив із себе казна-що, привітно посміхаючись і кланяючись, при цьому в погляді читалося виразне глузування. Швидше за все, він уже придумав, як насолити вчителю, як зіпсувати його життя і тут, але чомусь все ще не діє, вичікує, наче якогось сигналу чи дії з боку Кіма. І це нервувало. Краще б одразу сказав чи зробив, що задумав, а не доводив цими постійними гляділками та усмішками.

     

    – Вчителю Кім, – від похмурих думок географа відвернув голос директора. Чон Ільхун так звертався до нього тільки за сторонніх, тому Те підвівся з-за столу. — Нам потрібна ваша допомога, — директор ішов до нього з Чон Чонгуком.

     

    Омега попою відчув, що гряде пиздець.

     

    – Так, директоре Чон, — здивовано відповів Кім, коли ці двоє підійшли до нього.

     

    – Наш новий учень, Чон Чонгук, вирішив, що хоче вступати на геологічний факультет, а оцінки з вашого предмету у нього так собі, тому йому треба підтягнути географію. Допоможете?

     

    – Так, звісно, зроблю все, що від мене залежить, — зустрівшись поглядом з Чон Чонгуком, Техьон помітив небезпечний вогник.

     

     

    Це ще не те, що планував Чон, це лише перший крок. І Те зовсім не хотів дізнаватися, яким же буде другий та третій.

     

    2 Коментаря

    1. Jan 29, '23 at 12:51

      Привітик! Чекаю продовження вашої роботи🤍🫶🏻

       
      1. @Korol AnnaFeb 20, '23 at 00:52

        Привіт! Дякую!