Rainbow in the Dark

ПЕРЕДМОВА

Хей, всім привіт! Цей текст є перекладом з англійської. Ось посилання на оригінал:

ОРИГІНАЛЬНА РОБОТА

Приємного читання!

Короткий опис:

    Едді дійсно не пам’ятає більшу частину свого дитинства. Він списує це все на наркотики та алкоголь. Він не має жодних спогадів до своїх 13 років. Ніби до цього нічого не було. Нічого, окрім віддалених спогадів про біль. Очевидно, звинувачення в численних вбивствах, битви з кажанами у Вивороті і зустрічі з давно втраченою сестрою було достатньо, щоб повернути його на правильний шлях. 

Глава один: Late Night Talk Show

    Едді дійсно не пам’ятає більшу частину свого дитинства. Він списує це все на наркотики та алкоголь. Він не має жодних спогадів до своїх 13 років. Ніби до цього нічого не було. Нічого, окрім віддалених спогадів про біль. Едді завжди вважав, що його тато поводився з ним, як мудак і саме тому він живе із дядьком. 

    З дядьком, який, безсумнівно, завжди хвилювався за нього. Хлопець ненавидів змушувати чоловіка хвилюватися . 

    Але, якщо бути чесним, самого Едді останнім часом не полишали тривожні думки.

    З того моменту, як вони повернулися з Вивороту, Едді не почувався собою. Було відчуття, ніби по шкірі постійно ходять дрижаки від енергії. Відчуття, ніби він просто не міг всидіти на місці.  Він списував це все на стрес від ситуації. Не кожен день ти дізнаєшся, що існують різні виміри, а також перебуваєш у розшуку за численні вбивства, яких не скоював.

    Це відчуття не зникало. Все ставало тільки гірше. Ніби його під’єднали до підсилювача, але жодна зі струн не звучала. 

    Відчуття лише посилилось, коли Ненсі розповіла, що їй показав Векна. У певний момент всім здалося, що вона померла. На щастя, все минулось. 

    Ненсі знадобилося трохи часу, щоб розповісти їм усе, що вона бачила. Було багато речей, які було складно осягнути. Тому вони вирішили спробувати відпочити у Макс, щоб вранці мати сили обміркувати ситуацію і скласти план.

    Незважаючи на те, наскільки виснажливими були останні кілька днів і на те, яким Едді насправді був втомленим, заснути йому не вдавалося. Він був на межі.  Занадто багато чого сталось. Побачити смерть Кріссі Каннінгем у своєму трейлері, щоб потім, втікаючи від Джейсона і його посіпак, спостерігати ще одну смерть на власні очі, а потім битися з кажанами у альтернативному вимірі… Треба було багато що усвідомити. 

    Настільки багато, що Едді не міг заснути. Він був на межі. Так що він сидів біля вхідних дверей, підтягнувши коліна до грудей і поклавши руки на коліна. В трейлері було тихо. Діти спали в кімнаті Макс, всі інші зайняли спальню її матері. Едді не знав, де її мама. Але у трейлері її точно не було.

    Оскільки Макс тепер жила через дорогу від нього, Едді наглядав за нею. Він може виглядати, як мудак, як людина, яка відлякує від себе. Чортовий фрік. Але Едді дуже піклувався про інших. Він завжди хотів мати маленького брата або сестру. Він мав туманні спогади про те, як його оточували діти, молодші за нього.  Це була вагома причина, чому він запросив Дастіна та його друзів до Пекельного полум’я. Вони нагадували Едді себе самого. Ізгої. Інакші. Він дав їм місце, де вони могли бути собою. Місце, яке Едді хотів мати, коли був молодшим. 

    Тож Едді наглядав за Макс. 

    Минув місяць навчального року, коли вона вперше запізнилася на автобус. Едді підкинув її. Це було трохи некомфортно, але щонайменше вони обоє прийшли до школи вчасно. Хлопець був неабияк здивований, що встигнув до того, як пролунав дзвоник. Він ніколи не встигав. Чесно кажучи, він не любив школу. Хоч він був чудовим у математиці і музиці, але історія йому не давалася. 

    Вона та природничі науки були тими предметами, які не давали рухатись далі. 

    Вже невдовзі здавалось, що Едді возить Макс до школи день через день. Він був не проти. Вона була хорошою дитиною. Страшенно зухвалою. Він навчив її робити мікстейпи. 

    Потім сталася ніч, коли вона постукала до нього в двері близько півночі.

    Це був кінець грудня.  У школі були канікули і Едді допізна працював над новою кампанією для Пекельного полум’я. Він збирався спробувати зробити з ними Культ Векни, і він дуже хотів, щоб все вдалося. Він був дуже поглинений своєю роботою, тому не помітив, що хтось стукає у вхідні двері. Він збагнув це, лише коли почув своє ім’я, одразу пішовши відчинити двері. 

    Коли він їх відчинив, його серце завмерло. Там, на снігу, в одних джинсах та светрі стояла Макс із червоним слідом руки на обличчі та сльозами на очах, які Едді відчайдушно намагався витерти. Він забрав її всередину і запевнився, що дівчина не мерзне. Він прихистив її, надавши безпечне місце, щоб заночувати.

    Едді так і не дізнався, що саме трапилося з Макс тієї ночі, але він розповів про це шкільному психологу. У будь-якому випадку, для Едді було не зайвим і самому відвідати його кабінет, тому ніхто не задавав зайвих питань.

    Наступного тижня вітчим Макс зник з поля зору. Наскільки Едді знав, Макс не дізналася, що саме він повідомив про вітчима шкільному психологу. 

    Коли хлопець почув кроки на коридорі, це витягло його з роздумів. Він подумав, що це просто хтось піднявся, щоб випити води або сходити в туалет. Він був здивований, коли побачив, що це Макс. Але, якщо бути чесним, не занадто. Він не міг засуджувати дитину за те, що вона не спала. У неї було кілька важких днів. 

    В них обидвох. 

    — Гей, – прошепотіла Макс, підійшовши до Едді, який сидів біля дверей.

    — Привіт, Руда. Ти як, тримаєшся? – спитав Едді. Макс усілася поруч з ним і знизила плечима у відповідь. 

    На якусь мить в кімнаті запанувала тиша. Макс поринула у свої думки, а Едді просто намагався бути поруч. Він не був крутим чуваком чи кимось накшталт. Він був фріком. Це створювало чимало проблем. 

    — Я знаю, що це був ти, – прошепотіла Макс, коли вона встала поруч з Едді, що сидів біля дверей. Хлопець просто дивився на неї і чекав, поки Макс уточнить, що мала на увазі. 

    — Я знаю, що ти повідомив школі про те, що сталося. І, ем… Я хотіла гніватись. Я була зла. Розлючена. Але це допомогло позбутись його, тому… дякую тобі. Що допоміг його позбутись, – сказала Макс. Вона виглядала трохи наляканою. 

    — Не треба дякувати. Хтось вже давно мав повідомити про цього мудака. Я радий, що він пішов. 

    — Так. Я теж. 

    Деякий час в кімнаті знову дзвеніла тиша, перш ніж вони знову заговорили. Едді зосередився на вітерці за вікном. Можливо, якби він зосередився на чомусь іншому, відчуття току під шкірою могло б припинитись. 

    — Знаєш, коли я вперше тебе побачила, ти насправді здався мені… лякаючим.  І враховуючи лайно, яке я бачила до цього, це про щось говорить. 

    Макс усміхнулася, Едді ж посміхнувся у відповідь. 

    — Ну, якщо люди тебе бояться, вони, швидше за все, лишать тебе у спокої. 

    — Так. І це спрацьовує в тебе? 

    — Стули пельку, – огризнувся у відповідь Едді і Макс засміялася. Але це тривало не довго. Невдовзі Макс почала позіхати і, здавалося, була за крок від того, щоб заснути. 

    — Руда, ти виглядаєш ходячим мерцем. Йди трохи поспи. Я відчуваю, що завтра буде ще один великий день. 

    Макс лише кивнула і підвелася на ноги, але перед тим встигла показати Едді середнього пальця. Це був лише її спосіб подякувати. Едді був дуже схожий на неї. 

    Коли Макс повернулася до своєї кімнати, Едді знову занурився у роздуми. Він відчував, що не може всидіти на місці. По шкірі знову ходили дрижаки, і його продовжили наздоганяти слабкі спогади про біль і крики. Це було…це було страшно. Зараз Едді просто хотів все згадати. Можливо, тоді б усе припинилось.

    — Це була Макс? – спитав Стів, вириваючи Едді з думок. Він навіть не почув, що Стів прокинувся. 

    — Так. Не могла заснути. Але не звинувачуй її. Зараз дійсно відбувається повне лайно. 

    — Так. Я думаю… Я думаю з усього лайна, пов’язаного з виворотом, з яким мені довелось мати справу це… Це вражає найбільше.

    — Серйозно? Це? Не росіяни і бійка з Пожирачем мізків у моллі?

    — Ні,  на диво. Росіяни, звісно, той ще відстій, але… – Стів зупинився і перевів подих. — Але намагатися боротися з чимось, чого ти навіть не бачиш, ось що лякає більше.

    — Я розумію це. Як я казав раніше, за межами D&D я не герой. А тепер раптом доводиться ним бути. 

    — Розумію. Це точно не кращий спосіб провести вільний час.

    Кілька хвилин вони сиділи мовчки. Едді знову намагався зосередитись на вітерці, але тепер зробити цього не вдавалось. Краєм ока він продовжував дивитися на Стіва. За кілька років до цього, Едді був закоханий у Стіва Харрінґтона. В школі це було через його зовнішність.  Стів був таким хорошим хлопчиком,  що хотілося його зіпсувати. Але зараз поговорити з ним особисто і перевірити всі ці, здавалося, нісенітниці, які розповідав про нього Дастін після кампаній Пекельного полум’я? Закоханість Едді досягла нових висот.

    Висот, які він збирався ігнорувати, тому що в Стіва у серці все ще горів вогник кохання до своєї колишньої. І, наскільки Едді було відомо, Стів не любив чоловіків. Він принаймні знав, що Стів не дурень в цьому. Вони з Робін були друзями, а вона вміла тонко натякати. 

    — Отже… Ти і Макс? – запитав Стів, припиняючи мовчанку й думки Едді.

    — Так. Я кілька разів допомагав їй. Підкидав до школи. Я думаю, що нагадую їй її брата. Але, типу, без аб’юзивних речей. 

    — Він був мудаком. Одного разу побив мене. 

    — Мене також. Я не думав, що когось запхати у шафу можливо, але йому це вдалося. 

    — Боже! – розлютився Стів. — Він запхав тебе у шафу?

    — Так. Маю роздовбане плече як доказ.

    На момент у кімнаті нависла тиша, перш ніж Едді знову заговорив. Зараз він не занадто бажав залишатися на самоті зі своїми думками. 

    — Чи розповідала тобі Макс колись про випадок, коли вона вдерлася в мій трейлер після того, як я повернувся з концерту The Hideout? – запитав Едді і Стів усміхнувся. Едді подобалась його усмішка.

    — Ні. Розповіси?

    — Що ж, я тільки-но прийшов з концерту, і, хм, трохи розважався, якщо розумієш, про що я говорю. 

    Стів кивнув і Едді продовжив.

    — Ну, я збирався спати, тому був в одних лише спортивних штанах і нишпорив по кухні в пошуках їжі, коли двері відчинились. Здається, що я забув їх замкнути. Але все одно, це була друга година ночі, а Макс так просто завалилася до мене, і я стояв у повному шоці. Вона, як завжди, кинула на мене осудливий погляд. Я мав подряпини на грудях та спині і засоси на шиї. Я виглядав дуже пошарпано, і знаєш, що вона сказала?

    — Що?

    — Вона просто витріщилася на мене і сказала: “Прикрий повію. Я голодна.” Думаю, її мама тоді ще не повернулась додому, і їжі було в них небагато. 

    Знадобилась пауза, щоб Стів зміг усвідомити все те, що йому розповів Едді. 

    — Я радий, що ти піклувався про неї. Після всього, що сталося минулого літа, вона не часто з нами спілкувалася.

    — Вона хороша дитина. 

    — Отже, е-е… ти в гурті. Закладаюсь, що всі твої дівчата грають на гітарі і все таке, – Стів посміхнувся і Едді довелося докласти багато зусиль, щоб відбити рум’янець. Як би там не було, треба підтримувати репутацію, до біса неминучий кінець світу. 

    — Ні. Не моє, – сказав Едді, намагаючись зберігати спокій. 

    — Але ти ж щойно говорив… — сказав Стів, перш ніж зупинитися. Він нарешті зрозумів. 

    — Оооо, ти як Робін, – вигукнув Стів перед тим як усвідомив, що тільки що викрив свою подругу. Він затиснув рота долонею, і Едді не втримався, щоб не зареготати. 

    — Так, я як Робін. Тільки навпаки.

    — Стоп! Коли Робін тобі розповіла?

    — Вона не робила цього. Це видно за кілометр. Вона не надто приховує це. 

    — Що ти маєш на увазі?

    — Серйозно, чувак? Вона намалювала цицьки на своїх черевиках. Це диво, що ніхто більше не знає. 

    Едді і Стів  розмовляли більшу частину ночі. Здебільшого про звичайні речі, щоб не думати про неминучу загибель. Вони говорили про музику та фільми. Едді пообіцяв показати Стіву справжню музику, а також “Шоу жахів Роккі Хоррора”. Можливо, він запросив би Робін. Вони були двома квір-підлітками, які застрягли в Гокінс Індіана. Вона не могла не любити цей фільм.

    Коли прийшов ранок, настав час іти. Усі вони трохи перекусили, перш ніж Ненсі знову розповіла, що вона бачила. Коли вона розповідала про Векну і його минуле, одне слово засіло в Едді в голові. 

 

Один. 

 

    Якийсь час Генрі Крілл мав номер. Чомусь Едді здалося це до біса знайомим. Він мав слабкі спогади про те, як чув, що людей називали за номерами. Він завжди вважав, що це щось із початкової школи. Але через останні кілька годин, зараз він вже не був впевнений у цьому. 

    Скільки Едді себе пам’ятав, він мав дивну родимку на лівому зап’ясті, яка нагадувала цифри 010. Це було складно прочитати через шрами. Едді не пам’ятав, як отримав шрами. Він просто прикривав їх своїм годинником. Йому не хотілось мати зайвих запитань від інших. 

    Можливо, ця дивна родимка була пов’язана з ситуацією. Але Едді все одно мав щемливе відчуття, що повинен був тримати це все у таємниці. Не те, щоб він знав щось ще. Краще не дозволяти іншим думати, що він пов’язаний із вбивцею. 

    Після багатьох “туди-сюди” і плану відправитися до Території Війни, у Едді та інших був справжній план, як зупинити Векну/Генрі/Першого.  Тепер їм лишалося лише запустити його в дію. 

    Едді запитав Макс, чи є у неї маска, яку він міг би позичити. Теоретично він міг використати свою власну бандану, яка визирала із задньої лівої кишені, але знову ж таки Едді мав образ, якого треба було триматись. Звичайно, можливо, зберігати певний образ, ховаючись від копів, було поганою ідеєю, але Едді наполегливо працював над тим, щоб виглядати певним чином, щоб надіслати певне повідомлення певним людям. Він пройшов довгий шлях, і зараз не збирався з нього сходити. 

    Досить швидко їм вдалося пробратися в фургон пари, що жила на кілька ділянок нижче. Едді насправді не відчував великої провини, коли вкрав їхній автофургон. Для нього та його дядька його власники були справжніми дурнями. Тож він швидко все влаштував, щоб вони могли забратись звідти. 

    —  Де ти цього навчився? – запитав Стів. Едді добре усвідомлював, як близько вони знаходяться один від одного. 

    — Я…я не знаю. Здається, я це десь бачив.

    — Серйозно? Ти…десь бачив, як хтось уганяє тачку? – спитав Стів і Едді знизив плечима, коли оголив дроти. 

    — Думаю не так важливо, де я цього навчився. Я справді виправдовую прізвище Мансон. Я в розшуку за вбивство, і скоро за крадіжку авто. 

    — Е, Едді, — перебила його Робін, підштовхуючи Стіва ближче до Едді, – ти за кермом – не дуже вдала ідея. 

    — О, я тільки заведу. Харринґтон поведе. Правда, хлопче? – загравав Едді. Він завжди любив пофліртувати. Крім того, йому подобалося бачити, як Стів бореться  із рум’янцем, який у нього утворився. 

    Все дуже швидко стало хаотичним. Вони успішно вкрали автофургон і вирушили в дорогу. Це був довгий шлях. Загалом він зайняв близько 45 хвилин. Рішення їхати в об’їзд тільки затягнуло дорогу. Але жоден з них не хотів, щоб його спіймали. Едді особливо. Він просто знав, що копи йому не повірять. Едді НЕ збирався сидіти у в’язниці за вбивства, яких він не скоював. 

    Коли вони прибули на Територію Війни, Едді та Дастін лишились у фургоні. Едді зі зрозумілих причин, і Дастін, тож у нього була компанія. 

    — Ти в нормі, Едді? –  запитав Дастін з того місця, де вони сиділи за лавою.

    — Краще ніж будь-коли, Гендерсоне.

    — Просто…вся ця історія з Виворотом може бути…ох.

    — Зі мною все буде добре. Це мій рік, пам’ятай.

    Вони вбивали час, перекидаючи паперову кульку один одному. Вони знали, що інші не затримаються. Немає потреби витрачати більше часу, ніж необхідно. Особливо, коли на деяких із них велося полювання на відьом. 

    А деякими з них були Едді, Дастін і Лукас.

    Едді був занепокоєний, коли всі інші помчали назад до фургона. Їхні руки були наповнені пістолетами, кулями та іншими гострими та легкозаймистими предметами. Очевидно, Карвер і його команда були там, і їм потрібно було негайно піти, перш ніж вони наздогнали б їх. Вони цілу годину їхали за місто до цього лайнового поля біля лісу, де змогли б безпечно працювати над своєю зброєю. 

    — Як тобі? – спитав Дастін, коли вони з Едді закінчували робити щити з цвяхів і кришок від сміттєвих баків.

    — Легкий, але міцний. Смертельний…але надійний, – підвівшись, сказав Едді і почав розмахувати щитом. Він почувався справжнім лицарем із високо піднятим щитом. Це допомогло скрасити похмурий настрій.

    — Слухай уважно. Більше не буде відступу… від Едді Вигнанця, – усміхнувся Едді, супроводжуючи свою театральну мініатюру. Він втомився бігати. Він бігав все життя. Можливо, настав час нарешті дати відсіч.

    — Кіт готовий ловити мишей, – пожартувв Дастін і Едді просто подивився на майже 15-річного хлопця. 

    — Кажани… Це летючі миші. 

    Це був поганий жарт. Едді знав, що це був поганий жарт. Це був навіть жахливий жарт. Це був такий жахливий жарт, що Едді вирішив, що найкращим способом дії було б почати жартівливу бійку. Незважаючи на все, що сталося, у цю маленьку мить Едді вперше за багато років відчув безтурботність. Той крихітний момент, коли він бився з Дастіном у траві, був миттю порятунку, якого він не відчував роками.

    — Не змінюйся, Дастіне Гендерсоне, — сказав Едді, коли обоє на хвилинку перевели дихання. 

    — Я і не планував.

    — Добре.

    Залишок дня минув за підготовкою. Едді та Дастін ще трохи погралися, перш ніж пішли допомагати іншим. Едді лишився зі Стівом і Робін, допомагаючи їм робити більше вибухівки та рахуючи кулі. Коротка мить блаженства Едді незабаром знову змінилася почуттям страху.

    — Гей, Мансоне? Ти в нормі? — запитав Стів, і Едді кліпнув очима. Його розум, мабуть, задрімав.

    — Так. Вже готовий прикінчити цього мудака. 

    Едді не сказав йому, що його думки були сповнені дитячих криків та криваво-білих стін. Він не знав, звідки взялися ці думки, просто йому було потрібно, щоб вони припинилися. 

    Незабаром настав час йти і втілювати цей план у життя. Кожен, хто йшов до Вивороту, мав додаткові шари одягу, які зігрівали і водночас виступали бронею. Едді скористався своєю банданою, щоб зав’язати волосся, яке заважало, спадаючи на обличчя.

    Подорож пройшла у тиші, усі були зосереджені на своїх завданнях. У них був чіткий план, якого вони всі повинні були дотримуватися до дрібнесенької деталі, якщо хотіли, щоб це спрацювало. 

    Коли вони під’їхали до будинку Крілла, страх Едді посилився. Йому знову захотілося втекти. Втекти від усього цього лайна. Але він знав, що не може. Не зараз. Не тоді, коли він був потрібен людям. Не тоді, коли він міг допомогти. Тож Едді лишився на своєму місці.

    — Гей, Руда. Будь обережною, добре? – сказав він до Макс.

    Макс у відповідь лише кивнула, і Едді поплескав її по плечу, перш ніж вона, Лукас та Еріка пішли.

    Після цього вони продовжили свій шлях. Тепер вони їхали до трейлерного парку. Стів припаркувався приблизно за півтора кілометри від парку в лісі, щоб вони мали хоч якесь прикриття, прямуючи до трейлера Едді. 

    Поки сонце продовжувало ховатися за горизонтом, Едді дивився на свій дім. Він називав трейлер домом з 13 років. Тепер він знаходився тут, готовий битися з чудовиськами в альтернативному всесвіті. 13-річний він вважав би Едді дуже крутим. 

    І ось за кого Едді вирішив боротися. Маленького 13-річного Едді, якому було важко читати, але який за будь-якої нагоди розривав фантастичні світи. 13-річного Едді, що лякався грому та блискавки. 13-річного Едді, який мріяв про щасливий кінець.

    І коли Едді вдруге потрапив до Вивороту, він знав, що готовий. Дзижчання під шкірою дедалі посилювалось, і настав час випустити його назовні. 

    Едді ще просто не знав, що це означає.