тиша вчить нас говорити

Чи може бути в тиші море слів, яких сказати зараз не можеш, бо язик не повертається?

Так, може. Впевнено відповість Янович. В ямі тиші між ним та його товаришем Спартаком був океан, який не можна показати. Лише відчути всім нутром, але відчують його тільки вони. Можливо вони скоро в ньому потонуть, разом чи окремо —нікому не відомо.

Не дивлячись на прірву мовчання між ними, яка тягнула десь в невідвідані краї якоїсь незручності, ці двоє не дозволяли собі показати свої озера роздумів, щодо ситуації між ними. Чомусь саме сьогодні, коли мало бути знімання нового подкасту, на кухні у Субботи, блондин вирішив не відповідати на повідомлення Євгена.
Ні, образ не було, тільки стояло запитання з великим жирним знаком питання та мигало, мов червона лампочка сигналізації. Спартак міг пояснити все те, що вирувало десь в серці простими науковими термінами, ховаючи між строками слово «кохання». Але навіщо? Чи є в цьому сенс?

Можливо і є, але його ніяк не міг побачити Спартак.

Тиша вчить нас говорити.

Можливо не сама тиша. А атмосфера та повітря, створені гнітючою тишею між людьми. Саме тоді, ти поринаєш в те озеро роздумів, намагаючись втекти від давлючого мовчання, яке поглинає тебе повністю, без залишку.

Зараз прірва мовчання між чоловіками дала зрозуміти, що робити далі. Йому вдалося підібрати слова та пояснення. Десь в вигаданій душі був коктейль з почуттів. Трохи страху, трохи надії на взаємність та порозуміння, і родзинка у вигляді уявлення найгірших сценаріїв, до повного комплекту. Блондин знав, що порозуміння точно буде, а от щодо взаємності були сумніви, які додавали гіркуватість в той самий коктейль, як бонус.

Слова…Слова, алмаз вини,
Мов зачаїлися в думках
На мить вони.

Сутінки застеляли простір сизою поволокою. Київ повільно, але впевнено загорявся вуличними ліхтарями, яскравими вивісками магазинів, різними гірляндами, які були на деревах, на головній ялинці міста та просто в вікнах житлових будівель. За вікном авто швидко змінювались вечірні пейзажі. Перехожі поспішали до своїх домівок, де на них очікували, завершуючи трудовий день, вечеря, телевізор і домашні справи.
Брюнет знов поринув в те темне озеро, шукаючи відповіді на питання. Це було трохи безглуздо. Відповіді на більшість питань були у Спартака, до якого зараз і їхав Янович. З тих клятих думок Євген виринув завдяки водію, який повідомив, що вони на місці призначення. Молодика зустрів нічим не змінена, багатоповерхова будівля.
чомусь саме зараз Яновичу потрібно було подивитись на вікна товариша. На кухні були ввімкнене світло, а біля самого вікна стояв господар квартири з чашкою, яку подарував брюнет. Нутрощі стягнулися в тугий вузол, десь в районі грудної клітки. Опустивши погляд десь в асфальт, молодик зайшов до під’їзду.
вже під квартирою Янович трохи вагався, всередині було відчуття, що десь біля серця була та сама лампочка, здавалося, яку було видно навіть через шкіру. Молодик розумів, що вічно він тут стояти не буде, тому натиснувши дверний дзвінок, чекаючи коли відчинить товариш. У квартирі як завжди, все бездоганно чисто, всюди все стоїть по поличках.

(як ті дезодоранти, ахахаха)

Помешкання вже просочилося парфумами Субботи та запахом кави. На кухні стояли два горнятка гарячого напою, який дуже обожнювали ці двоє. Ніхто з них не намагався порушити ту кляту тишу, як повисла між ними. Роблячи повітря важким та наче гірким на смак. Суббота сів на диван, складуючи руки на грудях, Янович на стільчику, тримаючи чашку в холодних від вулиці руках.

– може поговоримо? –– порушив нарешті тишу брюнет. Він не знав про що говорити, на які темі, але знав, що теми є у Спартака. Так було завжди. Дуже рідко, але їх розмови могли зайти в глухий кут, тоді Суббота починав якісь теми і розмова знов лилася сама собою.

Піднявши очі, блондин повільно кивнув.

Все ж таки актору вдалося підібрати правильне формулювання слів. Зробивши ковток кави, він подав голос: – того дня, я тебе не попередив, що піду в бар зі знайомими, бо цього не було в планах. — блондин мовчки, уважно слухав товариша. — після знімання, я думав поїхати додому, але коли виходив по каву, зустрів товариша. Якого не бачив майже рік. Ми давно не спілкувалися, тому я не вагаючись погодився піти десь посидіти,  —в грудях вирував невідомий вулкан, тривога зникла не залишаючи сліду. Спартак змінив місце положення, став біля кавоварки, чекаючи нову порцію напою. — ми випили трохи, але пили через деякі обставини на вулиці. Тому, коли я приїхав до тебе мене трохи рознесло. Але ті слова, які я казав в тому стані, були цілковитою правдою.—  Янович не мав бажання підіймати очі на товариша. Було страшно побачити в океані тих очей щось погане. – той поцілунок, я теж бажав. Раніше я не знав, як сказати та пояснити тобі мої почуття.

Повисла тиша. Зараз вона сильно давила тільки на Яновича, Суббота в цей час переварював всю інформацію. Так, він уважно слухав, що казав Євген. Але чомусь на середині пояснень він занурився в ті кляті думки. і оговтався лише на кінці слів «той поцілунок, я теж бажав. Раніше я не знав, як сказати та пояснити тобі мої почуття.», тому перебував в невеликому шоку.

Отямившись, чоловік взяв за руку актора, змушуючи піднятись з місця. В карих очах навпроти було не розуміння того, що відбувається. Всередині вирував вулкан ще сильніше, створюючи новий коктейль почуттів. Серце ось-ось мало вистрибнути, прямо в руки блондину.
в блакитному океані очей Субботи можна було побачити трохи не схованого здивування та іскорку якоїсь радості, що було дуже незвично для такої людини, як Спартак Суббота.
брюнет хотів щось сказати, але цього не сталося. Блондин піддався почуттям, зустрічаючись з чужими вустами. Янович навіть не намагався відсторонитись або відштовхнути чоловіка. Навіщо? Він не хотів потім шкодувати про це. Палкий поцілунок був ніжним, мов та квітка в райському саду Адама і Єви. Їм не потрібно більше слів, лише такі жадані та ніжні цілунки зі смаком улюбленої кави.

любов, як сон
ніхто вже не розбудить

Тепер їх двох не розбудять. Вони тонуть в п’янкому коханні, повільно йдучи на дно, але вже разом.

Відсторонитись їх змусив дзвінок у двері. Це був Антон, зараз треба було налаштувати камери, мікрофони та всі інші потрібні інструменти для знімання. Тому максимум, що могли робити ці двоє, це кидати один на одного погляди та посміхатися при зоровому контакті.
під час знімання подкасту, нічого нового не було. Всі ті ж гейські жарти, трохи булінгу ну і, як вишенька на торті: зачарований Янович, який намагається, як губка втягнути всі поняття і терміни, про які казав блондин.

Після закінчення знімання подкасту, Антон швидко зібрався та пішов. Як він казав, у нього якісь справи з документами. Тому не затримуючи Суббота та Янович його відпустили. Сівши на м’який диван, блондин трохи завис в телефоні, продивляючись повідомлення. Брюнет мовчки ліг на груди Спартака, шукаючи на смартфоні улюблений фільм.

– знов формулу передивляєшся? — порушив спокійну тишу Спартак, відкладаючи телефон. Руки опинилися на м’яких, темних кучерях коханого. Чоловік обожнював ці кучері, які іноді були схожі на гніздечко для маленьких пташенят. Коли про це жартували, брюнет трохи супився та бурчав, що це неслухняне гніздо на голові він вкладав близько години.
у відповідь на запитання Спартак отримав лише коротке «мг», а після знов тиша, яку порушували лише звуки та голоси з фільму. Через декілька хвилин почулося ледь чутне сопіння брюнета. Посміхнувшись, Суббота обережно переклав молодика на подушку, вкриваючи ковдрою. Залишивши ледь відчутний ніжний поцілунок на чолі, Спартак пішов дописувати статтю. Яка от-от має опинитись на одному з наукових сайтів.

********************

Розплющивши сонні очі, молодик підійнявши голову, не одразу зрозумівши де він знаходиться. Оговтавшись після сну, Янович почимчикував на пошуки коханого, який стомлено дописував ту саму статтю.
блондин сидів за столом, зосереджено набираючи текст, час від часу подивляючись в улюблений чорний блокнот з нотатками. Біля нього стояла та сама подарована Яновичем кружка з запашною кавою. Здається, що скоро аромат напою засяде у легенях та залишиться там до кінця життя. Підійшовши майже навшпиньках, брюнет обвив чужу шию, притуляючись щокою. Відчувши поруч молодика. Психотерапевт відчутно розслабився, стомлено видихаючи.
саме зараз Суббота був таким домашнім.. скуйовджене волосся, завдяки якому чоловік був схожий на пташеня, в блакитному морі очей був штиль, було помітно, що Спартак втомився, але вперто працював далі, щоб не залишати на потім.

– тобі треба відпочити, —заспокійливим тоном прошепотів актор. Блондин хотів заперечити. Але його перебили не давши мовити й слова. – і навіть не сперечайся, я бачу, який ти стомлений. Досить себе ґвалтувати.

Янович мав рацію. і це прекрасно розумів Спартак, тому більше не пручався, втома брала владу над тілом блондина. Знявши окуляри, Суббота взяв за руку коханого, ідучи до ліжка.

Ввімкнувши гірлянду над ліжком, Спартак ліг під чорну теплу ковдру, йому було холодного, хоча у квартирі тепло. Лігши поруч, брюнет це помітив, тому одразу поквапився за термометром. Він пам’ятав де була аптечка, бо колись вже лікував хворого блондина. Принісши всю аптечку, турботливий молодик вручив його коханому і далі шукав потрібні ліки.
коли термометр оголосив, що самий час дивитися, яка температура, актор його забрав, краще вкриваючи хворого Субботу.
на маленькому екрані сучасного пристрою мигали 38.6, що зовсім не тішило Женю.
швиденько поставивши чайник, Янович зробив жаропонижуючий чай, який по словах господаря кухні, на якій орудував молодик, добре помагав, навіть не дивлячись на гидкий присмак лимона. Суббота вкрившись великою чорною ковдрою лежав, майже засинаючи. Чоловіка гріла думка, що тепер він може не тільки обіймати, а і цілувати цього хлопця з ластовинням та м’якими кучерями, який іноді був малою дитиною, що потребувала уваги тепла та тактильності. Якщо не зважати на температуру, то Суббота був щасливий. У нього є все, що йому потрібно — улюблена робота, можливість проживати гарне та якісне життя та спілкуватися з гарними розумними людьми, які професіонали у своїй справі. А саме головне — те, що він мав людину, яку кохав, хоча йому і було важко сказати ті самі три слова, проте він буде намагатися показати й свої почуття, які відчуває до тієї людини.