Фанфіки українською мовою

    Розділ 3 Таємна Кімната

     

    — Як завжди пунктуальні, професоре Поттер, — виплюнув Снейп варто було захеканому грифіндорцю порівнятися з ним.

    Зустріч була призначена на полудень суботи, коли більшість студентів полишали замок заради відвідин Гоґсміду. Поттер, очевидно, проспав і до коридору з затопленим жіночим туалетом був змушений бігти.

    — Пробач, я лиш під ранок зміг заснути після нічного патруля, — широко посміхнувся Гаррі. — Ну що, ходімо?

    Снейп кивнув.

    Жіночий туалет став ще більш занедбаним відколи Гаррі був тут востаннє. Підлога стала вогкою і ніби покритою якимось слизом.

    — Схоже, Мірта вирішила виростити тут водорості, — хихотнув Гаррі.

    Колись білі кросівки з різнокольоровими шнурками несподівано ковзнули і він полетів спиною назад недолуго розмахуючи руками. Він би однозначно розбив потилицю зустріччю з запліснявілим умивальником, та в останню мить його міцно схопили за плечі.*

    — Обережніше, Поттер! — засичали над вухом.

    Через мить Гаррі збагнув, що він надійно притиснутий спиною до чужого тіла.

    — Упс. Дякую, Северусе. Здається це не просто водорості, а якась хижа пліснява! — Гаррі відкинув голову назад, щоб зазирнути у темні очі.

    — Не меліть дурні, — чомусь пошепки промовив Снейп. Його дихання легенько лоскотало непокірне волосся над вухом Гаррі. — Покваптесь, ми не можемо стовбичити тут вічно.

    Гаррі знехотя відсторонився. Він підійшов до одного з умивальників і зашипів до маленької залізної змійки. Колись це вартувало йому чималих зусиль, та зараз парселтанг був наче рідна мова.

    — Відкрийся, — наказав він і умивальник почав відсуватися, відкриваючи прохід.

    — Готово! — повідомив Гаррі та обернувся до зіллєвара. Снейп ніби й не дихав. Він дивився на темний тунель так, наче грифіндорець несподівано зробив науковий прорив у зіллєварінні.

    — Тепер нам потрібно просто ее… Стрибнути. Туди. Принаймні на другому курсі було саме так, — Гаррі збирався було вже пірнути у низ, та Снейп схопив його за лікоть.

    — Це може бути небезпечно, Поттере. Я піду першим.

    Гаррі не встиг ні погодитись, ні заперечити, як зіллєвар зробив крок уперед і зник у пащі темряви.

    — Він боїїїтьсссся за тебе, — прошипіла залізна змійка.

    — Помиляєшся, люба, — Гаррі попестив змійку по несправжній трикутній голівці, — цей чоловік вже давно нічого не боїться.

    Гаррі завбачливо зняв з носа окуляри, засунув їх у кишеню мантії і шугонув слідом. На його подив у кінці ковзкого тунелю бряжчало світло. Це Снейп вже активно оглядав все навколо підсвічуючи собі Люмосом.

    Гаррі підвівся зі слизької підлоги, на яку щойно викотився з тунелю-гірки і начепивши на місце окуляри з огидою огледів свої промоклі бруднющі джинси та  червоний светр. Трохи захопившись, він висушив безпаличковим заклинанням не тільки себе, а й Снейпа.

    — У цьому не було потреби, — буркнув зіллєвар.

    — Ой, та годі тобі, — всміхнувся Гаррі. — Пішли, пригоди кличуть! Тобі взагалі буде зручно у цій мантії? Може залишиш її тут, а на зворотньому шляху забереш?

    Снейп зміряв його таким поглядом, ніби Гаррі щойно запропонував йому зняти з себе шкіру. Він круто розвернувся та пішов уперед. Довгі тканини мантії знову встигли набрати води і замість того щоб картинно злетіти важко тяглися у Сейпа за спиною.

    Гаррі стенув плечима і поплентався слідом. З його останнього візиту сюди пройшла купа років, та обитель Василіска майже не змінилась. Хіба що завалів та бруду істотно побільшало. Деякі кам’яні обламки доводилось переміщувати магією, щоб звільнити шлях.

    Перед великими дверима оздобленими кам’яними зміями Снейп нарешті спинився.

    — Дозволь мені, — втрутився Гаррі, поки колишній Смертежер не почав випробовувати змій на міцність різноманітними прокльонами.

    — Відкрийссся, — зашипів Поттер. Змії почали свій рух.

    Снейп якось неоднозначно гмикнув.

    — Що? — обернувся до нього Гаррі.

    — Думаю, як це іронічно — грифіндорець, що відкриває кімнату Салазара Слизерина. Ще й не вперше.

    — Ну знаєш, я трохи підняв ґрінготські архіви і, як виявилося, Поттери були не такі вже й світлі, — Гаррі самовдоволено відмітив як від подиву розширяються темні очі. Захотілося ще трохи шокувати свого колишнього професора. — До речі, Сортувальний капелюх вважав, що мені чудово підійде твій факультет.

    Мабуть, кам’яні двері відчинились саме вчасно, інакше у славнозвісного носія фамілії Поттер все ж вдалося б доконати вічний кошмар грифіндорців — Северуса Снейпа. Та чи то зміїний декан мав сталеві нерви, чи то вид напівстлілої туші Василіска перебивав собою враження від одкровень Гаррі.

    Цю залу не зачепили ні час, ні руйнації замку у Битві за Гоґвортс. Схоже, магія створена Салазаром Слизерином була настільки сильною, що берегла це місце й досі. Поки Снейп підсвічуючи собі люмосом активно розбирав тушу мертвої зміюки Редла на інгредієнти Гаррі вештався залою без діла. Від нудьги він зашипів до кам’яних статуй:

    — Салассашшшшрієєєль!

    У роззявлених пащеках кам’яних змій несподівано загорілось магічне зелене сяйво.

    — Поттере, — Снейп загасив ставший непотрібним люмос. — Що ти тільки-но зробив?

    — Ее… Та нічого такого…

    — Кажи як є, хутчіш. Це може бути небезпечно!

    — Ну я… Подумав, що зміям мабуть нудно стільки років стовбичити тут і привітався з ними.

    — Привітався. Зі зміями, — Снейп втомлено потер перенісся. — Хоча чому я дивуюсь, знав з ким зв’язувався.

    — З твоїх вуст, Северусе, це звучить як комплімент, — пожартував Гаррі прослідковуючи пальцями візерунки луски на кам’яному тілі-колоні однієї зі статуй.

    — Все може бути, — пробурмотів Снейп повертаючись до роботи. — Вважай, що змії привітались з тобою у відповідь, Поттере.

    Гаррі зловив себе на тому, що посміхається. Він спробував поспостерігати за тим як зіллєвар розкладає по зачарованих мішечках та пробірках частинки не надто свіжого Василіска, але вистачило його не на довго. Завдяки підвищеній вологості Таємної кімнати туша збереглась дійсно добре, та зблизька все ж добряче смерділа. Тому Гаррі повештався взад-вперед, ще трохи помацав статуї і поплентався досліджувати інший бік зали. Прямісінько перед велетенською  головою засновника слизерину Гаррі перечепився через власні розв’язані шнурки і бухнувся на кам’яну підлогу.

    — Обережніше, Поттер! — крикнув Снейп. Він спішно розсовував пробірки з лускою по кишенях. Через мить слизеринський декан вже був поряд.  — Тільки спробуй тут убитися!

    — Все добре, — Гаррі радо прийняв простягнуту руку й підвівся. — Дякую.

    Снейп похитав головою. Це могло означати щось на кшталт: “Ідіот!”, чи “Що з вас грифіндорців візьмеш”, а може він просто відганяв підземельних нарґелів. Хто зна.

    Гаррі поплескав голову Слизерина по кам’яним вусам.

    — Знаєш, колись прямісінько з цієї пащеки вилазив Василіск! — поділився він.

    — Дивовижно. Досі не розумію, як Альбус міг відпустити сюди тебе одного.

    — Ну насправді там були ще був Рон і схиблений Локонс. Зате тепер зі мною тут ти, — посмішка Гаррі була здатна роззброїти будь-кого.

    Снейп якось незвично подивився на нього. Здається, хотів щось сказати, та у наступну мить підземелля здригнулося. Затихло. І потім знову.

    — Ой леле, здається лисий дід розлютився, — Гаррі зробив крок назад. — Мабуть нам пора.

    — Не називайте засновника… Якого… Поттере, це що кров? — Снейп вказував на дивні багряні плями на роті та вусах кам’яної голови Салазара.

    Гаррі подивився на свої руки.

    — Ой! Схоже долоню роздер, коли впав.

    — Тц. Поттере назад, хутчіше! — Снейп зробив пас паличкою і накрив їх обох щитом від фізичних предметів.

    — От тільки не кажи, що це через мене! — буркнув Гаррі підсилюючи щит зіллєвара своєю магією. — Коли я був тут на другому курсі, Василіск мене своїм іклом проштрикнув. Крові теж було багатсько. Тож це не я.

    — Ти тоді торкався статуї? — Снейп напружено відступав назад і ще й досить спритно тіснив Гаррі за спину.

    Велетенська кам’яна голова загула на низькій страхітливій ноті.

    — Ні! Так! Не пам’ятаю! Це ж давно було! — горланив Гаррі перекрикуючи шум.

    Клац! Велетенська голова-статуя від’їхала у бік являючи гостям темряву.

    Схоже, підземелля вирішило поки не падати їм на голови.

     

     

    1 Коментар

    1. Feb 28, '23 at 01:06

      Дякую за роботу. Шкода, що обірвалось на найцікавішому моменті, тож чекаю на продовження 💜