Записка до чаю

Фукудзава вагався, через що брови хмурились, але все ж спитав:
— Еліс… мила?
— Фукудзава-сан, все гаразд? — Ацуші ледь не підскочив від раптового питання.
— А? Так. Звісно. Мені треба за документами. — Юкічі втік.
— Цікаво, чого це бос таке питає. — Подумав Ацуші.
Наступною жертвою дивного питання став Дадзай. Той вже сказав побільше:
— Абсолютно не мила, а пихата і нагла. А вам нащо?
— Та так, просто.
— Просто? Ви дивний сьогодні.
— Навзаєм.
— Тц.
Фукудзава трохи сумний пішов годувати бродячих котів. Не люблять. Ну буває. Часто так трапляється. Хрясь — рибка, призначена для котів, ламається. Фукудзава дивився на руку і думав, що зробив. Він не має бути злим.
Всі коти від різкого хрускоту повтікали. Блядство. Бідну рибу ще більше покрошили в руках, ледь не в порошок стерли. Певно, так би й було, якби не чиїсь кроки. Юкічі розтиснув кулак і висипав місиво на бордюр.
— Фукудзаво-доно, ви якийсь злий. — Той агресивно промовчав. Знайомий голос, як він ще по крокам не впізнав?
— Котів тут нема?
— Були.
— Втекли? — Морі сів на лавочку поряд. — Можу вам піймати.
— Нащо вам це?
— Щоб ви не були злим.
— Ви дивні.
— Ви ще дивніші, Фукудзава-доно.
— Та ідіть ви до біса.
— І в нього забрати котиків?
— І в нього залишитись.
Морі все ж пішов ловити котів. Піймавши одного рудого, вернувся до Фукудзави з котом. Звіря хотіло вирватись, але погляд боса мафії змінив його світосприйняття.
Ось і через кілька рухів кіт опинився на колінах Юкічі, але Морі уважно дивився, щоб той не втік.
— Не мучай кота. — Фукудзава трохи зрадів коту, але не хотів цього видавати. — Біжи, маленький.
— Спершу перестань мучити себе, потім за кота будеш вже говорити.
— Я не мучаю.
— Мучаєш.
— Без голови хочеш лишитись?
Морі посміхнувся: — Давай ж.
Кіт втік десь подалі в ході словесної перепалки, тому Фукудзава без проблем дістав катану і підніс її до шиї Огая.
— Рінтаро, я хочу тістечка. — Еліс шарпнула за плащ Морі.
— Зараз, мила.
— Мила?.. — Рука Фукудзави здригнулась і лезо зачіпило шкіру Морі. Та все ж Юкічі помістив катану назад в саю.
— Так, вона мила, — Морі дещо стурбовано посміхався, притуляючи до ранки серветку, щоб спинити кров. — Не злись так сильно, ти теж милий. — Фукудзава знов поклав руку на рукоятку меча. — Добре-добре, не милий. — Морі трохи задумався. — Ти сьогодні якось не в дусі.
— Мовчи. — Не зважаючи на все, Фукудзава соромився думки, що його кохають і ще й так нагло. Ось так нахабно на листочку з питанням чи кохає він Фукудзаву написав під “так” “Еліс мила”, а під “ні” — “Еліс не мила” і посміхаючись дав цей листочок Юкічі. Перше питання звісно було хто таке придумав і написав, друге хто помітив, що Фукудзаві подобається Морі і третє: чи кохають його. З останнім вже розібрались. — Іди до біса.
— А на цей раз за що?
— Іди.
— Добре, іду. — Морі зробив кілька кроків і обернувся, — До речі, Еліс принесла додому кошеня. Хочеш поглянути?
— …
— Тоді ідем. — Морі взяв Фукудзаву за руку і потягнув до себе. Не те, що Юкічі був не задоволений, просто нема чого з ворогом йти за руку. Тому й забрав руку зі хватки. На здивований погляд відповів:
— В тебе руки холодні.
— Просто в тебе вони гарячі.

***

Гарячість рук Фукудзави, відчула і шия Огая.
— Ти весь такий гарячий?)
— Що за питання? — Суворо глянув Фукудзава, все ж шаріючись. — Готово. — Тепер на шиї Морі красувався милий з котиками пластир.
— Пх, миленько. Знаю тепер, що тобі дарувати.
— Не треба, то мої підсунули. — Відвів погляд Фукудзава. Насправді він довго полював за такими пластирями.
— Як скажете. Чай?
— Бос мафії в своїй квартирі пропонує мені чай? Ти хочеш агентство без директора лишити?
— А я думав, ми давні друзі, — зітхнув Морі. Правда то послання було неочікуваним.
— То не я писав. Певно, хтось з моїх. Знайду і покараю.
— Може якось краще провести час?
— До чого ви ведете?
— До чаювання.
— Я не дурний, щоб пити чай у вас. Казна-що підсипете.
— Навіть ваш улюблений зелений чай?
— Добре, його можна. — Фукудзава радісно, хоч і приховував це, поглажував кота, поки Морі готував чай. — Якщо підсипуєте, то щось не смертельне.
— Тобто можна щось, щоб ви вирубились і потім робити з вами що завгодно? Буду знати, — посміхнувся Огай.
— Можна і без підсипаного чогось…
Вони випили чаю, а що було далі, знає тільки чай.