Ґрифіндор завжди перемагає

19 листопада 1976 року.

Сіріус притиснув Марлін до стіни, цілує шию. Вона зім’яла його сорочку на спині і тихо простогнала.

— Мені треба йти, — шепче Сіріус.

— Ще трохи, — тихо відповіла Марлін.

Він обхопив її обличчя долонями і поцілував в губи, потім пригорнув. Обидва важко дихали. Сіріус відчував солодкий запах її парфумів і гіркий — цигарок, дивне поєднання, але Марлін воно личило.

— Мені справді вже час, — він чмокнув її в скроню і розірвав обійми.

— Між мною і Слизорогом обираєш його?

— Таке життя, крихітко, — Марлін закотила очі.

— Провалюй, — відповіла вона поправляючи свої панчохи.

Біля кабінету вже зібралися ґрифіндорці та слизеринці. Проходячи повз останніх, Сіріус посміхнувся та показав середній палець. Його друзі стояли в дальньому кутку коридора: Ремус як завжди читав підручник, Джеймс на диво теж.

— Джеймсе, ти чого? — Сіріус приклав долоню до лоба Джеймса, — Ти добре почуваєшся?

— Від’їбись, Сіріус, я готуюсь.

— Це мене і хвилює, — Джеймс лише штурхнув його ліктем в ребро.

— Амуртенція, — Ремус подивився на розстібнутий комір сорочки Сіріуса, на його шию і знову опустив погляд у книгу, — Сьогодні варимо амуртенцію, хто зварить найкраще зілля отримає п’ятдесят очок для свого гуртожитку.

— Тобто це…

— Так, крихітко, це Ґрифіндор проти Слизеріну, — Джеймс підняв голову і втупився у шию Сіріуса.

— Що таке?

— В тебе на шиї засмокт розміром з місяць.

— Блять, — Сіріус приклав долоню до шиї, — Серйозно?

— Серйозно, — сказав Ремус і пішов у клас.

*

Сіріус помішував своє зілля: біля стінок котла збиралися маленькі бульбашки і кожної секунди їх ставало все більше. Так і повинно бути? Зазирнувши в котел Джеймса він скривився. Те що там було, навіть віддалено не нагадувало амуртенцію: синьо-зелена маса, булькала і погрожувала вибухнути кожної секунди. Сіріус зробив крок назад і подивився на Джеймса, він виглядав розгублено.

— Так, хлопчики і дівчатка, час вийшов. Відійдіть від ваших котлів, — Слизоріг встав з-за столу і дістав з кишені мантії чарівну паличку.

Перевірку він почав зі слизеринців, зупинившись біля Снейпа, схвально кивнув:

— Дуже добре, Северусе, дуже. Схоже ми маємо претендента на виграш.

— Головне, щоб він не підлив його комусь, — прошепотів Джеймс на вухо Сіріусу. Лілі, яка сиділа перед ними, кинула на Джеймса сердитий погляд. Він зашарівся.

— Так, поглянемо на ваші зілля, хлопці, — Слизоріг підійшов до столу Джеймса та Сіріуса. — Гм, — він махнув паличкою над котлом Сіріуса, — Навряд цим можна когось приворожити.

— Професоре, для цього йому амуртенція не потрібна, — посміхаючись сказав, Джеймс.

— Це точно, — засміявся Слизоріг, — Ну, а що тут у вас, Поттере, — Слизоріг заглянув в котел Джеймса, його брови насупились, а губи склались в тонесеньку ниточку. Він подивився на Джеймса і поплескав його по плечу, нічого не сказавши.

Слизоріг пішов до столу Ремуса та Лілі. Амуртенція Ремуса була не погана, нею навіть можна було когось приворожити, хвилин на десять. Зазирнувши у котел Лілі, Слизоріг збадьорився.

— Неперевершено, як і завжди, — Лілі посміхнулась, Джеймс теж.

Перевіривши зілля інших ґрифіндорців, Слизоріг оголосив:

— Як я і обіцяв той, хто приготує найкраще зілля отримає п’ятдесят очок. Тож, вітаю вас, міс Еванс.

— Так! — Джеймс підняв угору кулак, Снейп похмуру глянув на нього, але нічого не сказав.

— Радієш так, наче сам їх заробив, — збираючи свої речі, сказала Лілі.

— Я радію, бо Ґрифіндор переміг, — Лілі похитала головую.

— Ремусе, я в бібліотеку, ти зі мною? — закинувши сумку на плече запитала Лілі.

— Так.

— Ми з Сіріусом теж туди, — сказав Джеймс.

— Навіщо? — піднявши одну брову спитав Ремус.

— Треба дещо дослідити, — підморгнув йому Джеймс. Ремус важко зітхнув, Лілі лише знизала плечима.

Виходячи з класу, вони проходили повз стіл Слизорога, на ньому стояв котел з амуртенцією, який він показував учням на початку уроку. Сіріус вдихнув приємну суміш запахів. Це було дивне відчуття: тепле і трохи лоскітне. Чай з бергамотом, дуб і запах сирої землі — серце Сіріуса впало в п’яти. Він подивився на Ремуса, той йшов трохи зсутулившись, на шиї висіла рука Джеймса, він щось розповідав, щось смішне, бо Ремус посміхався. Тепер в п’яти впали всі інші важливі органи, а в голові була лише одна думка: «Що за нахуй, чому він так гарно посміхається?».

*

28 вересня 1977 року.

— ЛЕВИ! ЛЕВИ! ЛЕВИ! — вітальня Ґрифіндору наповнилась скандуваннями учнів. Джеймс стояв на столі по середині кімнати і розмахував бляшанкою з маслопивом над головою. Коли Джеймс підняв вгору другу руку з виставленим вказівним пальцем, учні затихли.

— Це мій останній рік, і останній рік як капітана команди, тому я обіцяю, що цього року Ґрифіндор переможе і кубок гуртожитків буде наш. Леви вперед! — Джеймс знову махнув своїм маслопивом.

— ЛЕВИ ВПЕРЕД! — одразу підхопили учні.

Сіріус спостерігав за іншими в одному з крісел вітальні, майже всі навколо вже були захмелені. Пітер витанцьовував щось подібне до польки та ірландського танцю біля каміна. Джеймса затисли біля стіни дві п’ятикласниці, через що Лілі час від часу кидала на них похмурий погляд зі свого дивану. Поруч з нею, на тому ж дивані, один з братів Преветів запхав свого язика в горлянку Марлін Маккінон.

Ремуса тут не було, він лежав у шкільній лікарні. Мадам Помфрі не дозволила йому святкувати з іншими, рани після останньої повні були досить важкими — це непокоїло і Сіріуса також. Він був з ним, коли Ремус перетворювався, бачив як він роздирає свою людську шкіру, бачив лють і ненависть в його очах. Лють і ненависть до себе, до того ким стає в повний місяць.

Сіріус підвівся, жбурнув пусту бляшанку в камін і вона одразу перетворилась на хмаринку блискучого попелу. Відшукав на столику ще не відкрите маслопиво і вийшов з вітальні, портрет зі скрипом зачинився за його спиною. В коридорі було прохолодо і тихо, чути лише сопіння Гладкої Пані і свистіння протягу, Сіріус повільно видихнув. Нарешті. Він поклав бляшанку в кишеню мантії, з іншої кишені дістав мапу та паличку. Більшість професорів вже закінчили обхід та Філч завжди десь вештається. Сіріус розгорнув мапу і пошукав Філча, він і Місіс Норіс були в підземеллях — щастить, як ніколи.

Він дістався шкільної лікарні за двадцять хвилин, часом перевіряючи мапу, чи не йде хто. Двері жахливо скрипіли і Сіріус молився, щоб мадам Помфрі не чула цього. Палата була майже порожньою, тільки гафелпафський ловець зі зламаною ногою і якийсь малий спали на ліжках з лівої сторони палати. Сіріус пішов до дальнього кута з правої сторони, до ліжка загородженого ширмою й відсунув її.

— Ти ходиш, як слон, — сказав Ремус.

— Не правда, я йшов дуже тихо.

— Тихо, як слон, — кривлячись від болю і спираючись на лікті Ремус сів.

— Я тебе розбудив?

— Ні, мене розбудив він, — Ремус махнув головую в сторону завішеного вікна.

— Зараз же не повний місяць.

— Це не важливо, він завжди кличе мене, тільки не так сильно.

Сіріус кивнув і трохи подумавши сів на ліжко, дістав з кишені бляшанку маслопива.

— Це тобі.

— Дякую, — Ремус посміхнувся, — Пітер напевно п’яний?

— Як чіп, танцює цей свій переможний танок.

— Хотів би я це бачити, — Ремус засміявся і знову скривився від болю.

— Ти взагалі як?

— Хуйово, — все ще кривлячись відповів Ремус. Сіріус відкрив бляшанку і простягнув її Ремусу, — Дякую, — він зробив ковток.

Вони посиділи в тиші деякий час, тоді Сіріус забрав в Ремуса бляшанку і відкинувся на спинку ліжка.

— Думаю, Еванс запала на Джеймса.

— Що? Ні, це мало ймовірно.

— Я в цьому впевнений, вона так на нього дивиться, — він зробив ковток.

— Як вона дивиться? Спопеляючи і наче кажучи «Джеймс Поттер, ти пошкодуєш, що народився» — ти про цей погляд? — Ремус взяв бляшанку собі.

— Ні, не зовсім. Спопеляючи, це так, але потім йде щось типу «Джеймс Поттер, ти ще та дупа, та вимушена визнати, дуже сексуальна дупа». — Ремус пирхнув і закашлявся.

Сіріус сів, поклав руку йому на спину і постукав. Ремус відкашлявся і зі важко видихнув та видихнув. Сіріус ковтнув, він відчував тепло Ремуса під своєю рукою, відчував, як він тремтить. Всередині все завмерло, навіть кров перестала бігти і мозок Сіріуса вимкнувся. Він повільно провів долонею по спині Ремуса, тоді взяв його обличчя в долоні і повернув на себе. Великими пальцями він водив по його вилицях, але весь час дивився на губи.

— Я хочу тебе поцілувати.

Ремус перестав кашляти, і дихати теж. Його вуха почервоніли, коли Сіріус наблизився до нього.

— А ти цього хочеш?

— Хочу.

Все ще дивлячись на його губи, Сіріус подався вперед, зупинився за міліметр від них і подивився Ремусу в очі, а тоді поцілував. Вони цілувались довго і повільно, Ремус м’яв його волосся, а Сіріус запустив руку під футболку Ремуса і гладив його по спині. Коли вони відсторонились, то важко дихали, але обіймів не розривали. Сіріус поклав долоню Ремусу на щоку.

— Це був найкращий поцілунок в моєму житті, — він облизав губи.

— Брешеш, — обличчя Ремуса і так було червоне, але почервоніло ще більше.

— Ні, — Сіріус притягнув обличчя Ремуса і вони стукнулись лобами, — Поцілуй мене ще, — Ремус подивився на нього, посміхнувся і поцілував.