Не дай Боже, я це забуду
від Маленька жабаСонечки! Розділ писався о 12 ночі тому, вибачте за помилки. Приємного читання!
Скрипнули гальма. Машина зупинилась біля знайомого Жені готелю. Хлопець вийшов, обійшов машину і поплескав водія по плечу.
– Дякую, друже! Що я винен?
– Нічого, пане. Той хлопчина з бару заплатив.
– Якщо так, то бувай, друже.
– Гарного вечора, пане. І не надто долучайте своїй дівчині.
– Було б кому докучати!
Скляні двері готелю розсунулись перед Яновичем. Персонал дивно дивився на хлопця. Нарешті добравшись до ліфту Женя видихнув і глянув на годинник. Друга ночі. Спартак напевно вже спить. Або читає що небудь. Він іноді засиджується до глухої ночі. Ліфт дзенькнув і зупинився, розчепіривши двері. Женя вийшов і раптом світло в коридорі потухло. Хлопець дістав телефон і вимкнув режим «Не турбувати». Одразу полилась купа повідомлень. П‘ятнадцять СМС від Спартака і три від Полі. А потім засвітилися пропущені. Поля – найрідніша, після мами і Спартака, людина, подзвонила лише раз. А от Субботі постарався набрати рівно на п‘ять разів більше. Видно хто більше турбується. Що там Полі в Києві, турбуватися за нього десь в Дніпрі. Набагато зрозуміліше Спартак. Зазвичай він ходить з Женьою по барах і клубах, аби в разі чого повести його в готель в більш-менш трезвому стані. Женя увімкнув ліхтарик і зробив умовну позначку поговорити з Спартаком. Янович смикнув за ручку свого номеру.
– Дідько! Доведеться дзвонити Спартаку…
Через два гудки на тій лінії підняли слухавку.
– Що?!
– Сонний голос Спартака це окремий жанр мистецтва.
– Дякую буду знати. Так, що?
– Я це, що в голос сказав?
– Так. Вголос і причому дуже чітко і ясно, як на п‘яну людину.
– Впусти мене.
Через хвилину почулося клацання. Спартак Суббота в боксерах і чорній майці стояв на порозі.
– Заходь! Не змушуй мене прокидатися до кінця!
Женя швидко труснув головою і увійшов в номер. Спартак трохи повозився з замком і пішов в спальню. Женя взяв речі з валізи і пішов переодягтися. Простий процес зміни одягу розморив Яновича ще більше. Він забув, що не спить в окремій спальні, тому пішов до єдиного ліжка в номері.
*Плюх*
– Женя зліз з мене і йди на свій диван.
– Мммм, ні. Я сплю тут.
– Женя витягни руки з-під моєї майки! Негайно! Женя!!
– Не хочу. В тебе класне тіло.
– Можна я почую це завтра, від тверезого тебе?
– Я тревезий! Сам ти п‘яний. Святоша Спартак!
Те місце куди Женя поклав руку цього разу, дало про себе знати.
– Ж-женя, сонце, можеш прибрати звіти руку?
– Ну якщо «сонце»… Ні, не хочу! Зроби мені приємно…
Руки Яновича почали повільно рухатись. Спартак відвів погляд. Надто це було приємно.
– Я не буду робити ЦЕ з тобою зараз, коли ти п‘яний.
– Ну будь лаааска, Спартак!
– Давай сьогодні поцілунок. Але якщо, завтра ти скажеш мені, що тобі сподобалось, я зроблю ЦЕ з тобою. Домовились?
Замість відповіді Женя прибрав руки. Тонкі пальці тепер гралися з білявим волоссям.
– Готовий?
Женя ствердно кивнув.
– Не пошкодуй про це завтра.
Губи Жені були м‘які й піддатливі. На смак як алкоголь, вишні і десь далеко пронеслась тютюнова нотка.
«Він що курив?! Ось чому потрібно ходити з ним по барах!»
Женя не відчував такого з жодною дівчиною. Губи Спартака були сухі і грубі. На смак як м’ятні жуйки і міцний американо. Парфум Субботи м‘яко плив легенями змушуючи Женю вдихати його глибше. Женя відхилисявя.
– Спартак, правда не можна?
– Лягяй спати.
Женя встав. І майже дійшов до дверей спальні коли в спину прилетіло:
– Можеш спати тут.
Вже лежачи на синій подушці Женя думав, що не дай Боже він забуде це, хоч колись в житті.
– Тобі сподобалось?
Спартак вийшов з напів дрімоти, поправив Жені волосся і сказав:
– Ага. Не дай Боже, я це забуду.
я на межіііііі! це просто неймовірно мило! Спартачок такий піддатливий,
оча й розумів, що присмаку алкоголю не уникнути він все одно перший запропонував цю авантюру^^♡
Це неймовірно 😍😍