Ранок (замальовка)

Знову робочий день, Костя просинається від будильнику з першого разу, –вау, це мабуть через нічний дощ я так гарно виспався. Через не до кінця зашторене вікно видно, що хмари ще не ровіялися, а весняне сонце вже будить мешканців міста своїм сміхом. Хоч ще шоста ранку, але деякі люди вже кудись поспішають по калюжах, машин не багато, тому спостерігати і слухати звуки міста приємно, для хлопця це як щоденний ритуал.

Та багато часу гаяти на це не можна, треба снідати й готувати бібліотеку для відкриття.

Так, Костянтин Трембовецький звичайний двадцяти семи літній власник бібліотеки, що живе на третьому поверсі цієї самої бібліотеки. Вона зноходиться у самому центі міста, одна з найстаріших бібліотек країни, за сумісництвом книгарня. Дісталася вона йому у спадок від дідуся, коли той почив, не на самоті, заснувши і непрокинувшись, як судиться найкращім людям.

Костя вже два роки тримає бібліотеку, і ні дня він не жалкує, що отримав від дідуся саме такий спадок… Боже, сьогодні два роки, як немає в живих найдорожчої людини в житті, він вже два роки один…один.

Від думок Костю оговтав другий будильник, так, треба не розкисати, треба продовжувати справу діда заради ж нього.

Зробивши омлет та зелений м’ятний чай, хлопець взявся за читання нової біографічної книги якогось сучасного письменника, – написав три вірші, а вже біограаафію пишуть – в голос висловися Костя і із певним скепсисом продовжив читати допиваючи чай.

Через годину відкриття, тому Трембовецький спускається по сходах вниз щоб протерти пил на столиках та підвіконнях, поправити книги та оприснути пару рослин. На першому поверсі все більш-меньш прибрано, тому що після закриття він не полінився прибрати все одразу, там залишилось тільки увімкнути тиху музику фортепіано та кавомашину.

Ніби все, рівно вісім нуль нуль, Костя перевертає табличку на відчинено і йде перевіряти клієнтські картки.

Ранок Михайла починається не вранці, а на початку першої години дня, класика. А що ще робити, коли вугільна компанія працює налагодженно, ділових зустрічей на найближчі чотири дні немає, а вчорашня вечірка дає про себе знати. Так, він пив, але в міру, просто заснув десь під ранок. Ще трішки поніжившись у своїй ідеально-білій спальні в проміннях сонця, яке світить начеб-то тільки для нього, Рудь повільно встав, накидуючи на себе велику майку, щоб не світитися на балконі голяка. Вдихнувши свіже повітря після дощу він підпалив цигарку повільно вдихаючи міцний дим. Суцільна насолода, гарна погода, початок весни, все цвіте і оживає, романтика, а ти один. Один. Міша тушить недокурину цигарку і кидає бичок десь на балконі, із гуркітом захлопує двері балкону і летить до ванни на завжди заспокійливий холодний душ, м’ятний гель не бадьорить, а заспокіює, як чай. Після такої терапії краще, але не легше, тому він робить каву без цукру, бере книгу якогось невідомого поета, підпалює щє цигарку, концентруючись на віршах.

Так починається ранок Михайла Рудя, директора компанії з видобутку вугілля, завидного холостяка і акціонера багатьох інших крупних фірм. У віці двадцяти шести років, він досяг багато чого, розкіше життя для нього звична річ із дитинства, він навчався у нацкращьому університеті країни, економіці його навчала мати, а тато показував гарний приклад як вести бізнес, але вони ніколи не були гарними батьками. Щирість та любов – це те, що маленький Михайлик ніколи не знав, тільки прагматичні цілі, бездоганний статус, вишукані манери та вміння тримати лице.

Дочитавши половину книги, хлопець вирішив прогулятися містом, кудись у центр старого міста, може зїсти тістечко у кав’ярні на площі, або до парку годувати голубів. Треба просто вбити час.