поява відчуттів та емпатії

Спартак завжди приходив за 30 хвилин до початку пари. Сідав десь на останніх рядах, педантично розкладав речі. За потреби – витирав дошку після попередньої групи.

Ні, він не був старостою. Бо публічне схвалення через сумнівні обов’язки його не приваблювало. І він не хотів сподобатися одногрупникам. Він прекрасно знав, що головне – подобатися собі. А думка інших абсолютно йому нецікава. Ба більше, ось ці всі ритуали були йому потрібні для власного комфорту і спокою.

Десь за 10 хвилин до пари приходила викладачка. Вона приємно посміхалася Спартаку і питала про підготовку чергової наукової роботи. Суббота віддавав їй роздруківки з чітким поділом на розділи.

Спартак не був заучкою. Він не йшов на червоний диплом. Він не прагнув бездоганної репутації зразкового студента. Спартак робив те, що йому подобалося. Наприклад, у цьому конкретному випадку – аналіз психотипів у сучасній Україні та їх видозміни.

Згодом в авдиторію сходиться група. Гомінкий гурт дівчат, від яких лине чітко відчутний шлейф тонкого Вінстона та солодкого парфуму (цікаво, як їм цілий день ходити з цим запахом?). Неквапливо підтягуються хлопці, з якими Суббота ходить в зал. Вони лише коротко кивають одногрупнику і розміщуються трішки ближче до викладачки.

До пари лишається хвилина і в авдиторію влітає ще дві дівчини. Вони лунко сміються та одночасно промовляють: «Олено Віталіївно, добрий ранок». Але Спартак зосереджує погляд на одній з них.

Женя Янович. Університетська активістка, «усім завжди подружка», одна з тих, хто завжди їздить зі Спартаком на наукові конференції.

Спартак би довго розглядав тендітну статуру у коричневому пальто. Але Женя подивилася на нього і хлопця неначе облило холодною водою. Це було неочікувано. І Спартак, напевне, вперше відчув, як червоніють його щоки.

Він був повністю позбавлений емпатії. Його беземоційність була майже абсолютною. Суббота міг впевнено заявити: я ніколи нікого не покохаю. Міг, але зараз вже не може.

Він крадькома відслідковує місце, де сидить Женя. І всю пару дивиться в інший бік. Намагається переконати себе в тому, що холодом він зможе досягти потрібного. А саме – абстрагуватися від почуття закоханості. «Ця емоція мені неблизька. Я не хочу її переживати», – втовкмачує собі це Суббота.

Але голос Жені знову розбурхує у ньому якусь незрозумілу хвилю емоцій. Вона розповідала щось про дитячу психологію, моментами – жартувала і згадувала свій досвід та переживання. «Господи, яка вона дивовижно відкрита та щира», – думає Спартак. І від цієї думки у його голові паморочиться.

Спартак довго відганяє мух нав‘язливих думок і намагається повернути свій глузд на стартову точку. Але це займає багато часу. Хлопець втрачає хід пари, доповіді одногрупників сплітаються у незрозуміле «щось про психологію». Лише голос викладачки виводить з цього стану метушні.

– Спартак, з ким би ти хотів робити проєктну роботу з моєї дисципліни? – Олена Віталіївна гортала методичку у пошуках відповідної теми.

– А можна, щоб Спартак був у групі зі мною і Сашею? – Янович переводить увагу на себе.

Спартак не встигає оговтатися від таких кардинальних змін, не встигає навіть сказати коротке «так» або «ні». Женя підстрибує на своєму місці і каже:

– Мовчання – знак згоди. Записуйте, ми будемо втрьох працювати.

Олена Віталіївна робить замітку в блокноті, бажає всім плідної роботи та покидає авдиторію.

Спартак сидить на місці непорушно. Його «метелики» завмирають прямо в польоті і падають на дно черевної порожнини. Що, в біса клятого, відбувається? Як це все розуміти? Думки рояться і, будь би він більш емоційним, Суббота вже б пішов влаштовувати розбір польотів. Але він і далі сидів на місці.

– Спартачку, сонце, ти хоч чув тему нашого проєкту? – Женя підкрадається збоку, тихо і непомітно. – Бо ти якийсь такий зачарований сьогодні.

– Звісно, що чув. Не переймайся, – холодно сказав Суббота.

– Може, давай сьогодні пропишемо план? Чи ти зайнятий сьогодні?

«Дідько, як же їй відповісти. Чесно? Чи трішки погратися з емоціями?», – пронеслося у голові Спартака.

– Я скажу тобі точно вже після пар, домовилися?

Женя дивиться на нього своїми щиро-невинними очима. Вона посміхається і відповідає:

– Звісно, без проблем.

День тягнеться надто довго. Спартак вже хотів був піти на прийом до місцевого психотерапевта. І прямо сказати: «Моя проблема в тому, що я почав щось відчувати». Відчувати емоції від елементарної присутності людини, він її голосу, від її «Спартачку, сонечко». Від того, що його завжди дратувало. Оці всі ніжності, висока емоційність та емпатія. Дідько, це так тупо і так прекрасно водночас. Суббота сидів усі пари і лише проводив самоаналіз. Усі висновки показували очевидний вердикт, який Спартак перекреслював ручкою, проте ніяк не міг видалити зсередини.

По завершенню навчального дня Спартак спустився в бібліотеку. Там вже сиділа Женя. Вона тримала у руках паперове горня, де ще декілька хвилин тому була кава.

– Що ж, які маєш ідеї? – з порогу спитав Суббота.

– А ти швидко берешся до справи, – посміхнулася Женя. – Чесно, я не дуже впевнена у своїх ідеях. Може, ти щось запропонуєш?

– Але ж твоєю ідеєю було писати план, – холодно відповів Спартак.

– Не заперечую. Але ти маєш більше знань. Без зайвих компліментів скажу, що ти дійсно є людиною, на чию думку мені не все одно.

Спартак злегка почервонів, але Женя не вловила цього. Усе це кокетування, ця грайливість одногрупниці вибивала Субботу з колії. Він не міг бути розумним. Бо його розум давно захопили.

Але план помалу створювався, Женя задоволено хлопала в долоні. Спартак відчував свою значимість.

– Давай тоді теорію розпишеш ти, а практичну сторону я з Сашею зроблю. Тобі так нормально? – Женя дивиться на Спартака очима, повними захоплення.

– Мені неприниципово. Що скажеш, те і робитиму.

Женя підбігає до хлопця і обіймає його.

– Ти – найкращий. Це так класно, що ти погодився бути з нами в групі!

Спартак неочікувано (для себе і для Жені) приобіймає одногрупницю і тихо промовляє: «Дякую, що вирішили обрати мене».

Цей момент триває достатньо довго. Але тиша у бібліотеці і майже пуста зала сприяли тому, щоб мить розтягнулася на хвилини. Спартак відчуває, що дівчина притискається ще ближче, він чує її розмірене дихання. Та він запевняв себе, що це несерйозно. Типу, ви ж бачили Янович. Вона до всіх така відкрита.

Суббота роз‘єднує руки і трішки віддаляється від Жені. Вона дивиться на нього. Вперше їй бракує слів, щоб якось зав‘язати розмову. Спартак же тихо збирає свої речі, каже «до завтра» і збирається йти геть.

– Чуєш. А ти не такий відморожений, як я думала. Ти класний. Дійсно класний.

Спартак обертається і дивиться на струнку постать перед собою. Її очі сяють, посмішка щира та ласкава. Він не вміє гарно говорити і це саме той момент, коли це стає очевидним.

– Дякую. Ти теж класна. Настільки, що я перестав бути відмороженим.

Женя лунко сміється, Спартак ледве помітно посміхається і злегка червоніє. Він вперше відчув не лише власні емоції. Але і щиру взаємність. І щаслива Женя поруч була тому підтвердженням.

***
Мої ніжні і любі читачі. Цей потік свідомості виник під час перегляду нарізок з «Подкаст Терапії». Фемінний Женя та Спартак «ударник психологічної освіти» – саме ті поверхові образи, які виникли у мене сьогодні. Сварити можна, бити – не варто (ви ж просто розхєрачите свої гаджети. Нащо воно вам?)