Спартак, я так більше не можу

Був звичайний п’ятничний вечір, за вікном почало темніти, вечоріло. В квартирі тихо, темно, лише в одній кімнаті горить світло. Спартак влаштувався на дивані після насиченого дня. Пара лекцій, клієнти, обід з Женькою та настільна гра, все як завжди, але він не міг сказати, що чимось незадоволений. Спартак не був втомленим, він був задоволеним тим, як він попрацював, хвилин 10 тому кур’єр привіз їжу, якщо запитати Спартака який ресторан він обрав, він не відповість, зазвичай він наосліп обирає заклад, де замовляє їжу.

Спартак розкладав їжу на столику біля дивану, сьогодні він вирішив, що не хоче їсти на кухні, і перейшов в іншу кімнату. Розклавши він сам собі кивнув, оцінюючи свою роботу і сів вечеряти. Тільки-но він підніс виделку до рота, почувся дзвінок у двері. ” Що ще?” подумав Спартак і пішов відкривати двері. Якщо казати правду, то він не очікував побачити на порозі Женю, аж ніяк.

– Привіт, Спартачку, можна до тебе? – трохи сп’яніло сказав Женя.

– Привіт, Женьку, що сталось? Чому ти так пізно? – запитав Спартак, вдивляючись в обличчя товариша, – Ти що, пив?

– Спартачку, нічого не сталось, можна я знайду? – переминаючись з ноги на ногу спитав Женя.

– Так, звісно. Проходь, – відійшовши від дверей Спартак і махнувши рукою запросив Женю пройти. – Може ти розповіси мені, що сталось?

– Я ж сказав, нічого не сталось, я просто скучив, – знявши куртку і взуття, Женя пройшов всередину ледь не перечепившись через своє ж взуття.

– Не впевнений в цьому, чому ти пив? – Спартак кинув на свого товариша осуджуючий погляд. Женя вже розтягнувся на дивані, – Спартачку, сьогодні ж п’ятниця, невже мені не можна випити трохи вина, я весь тиждень працював, – протягнув Женя потягуючись і посміхаючись, а посмішка у Жені гарна, Спартак не раз задивлявся як його губи розтягуються у посмішку, а коли він мружить очі – виглядає як котик. Та й зараз Спартак задивився. ” Годі роздивлятись товариша, ти ж не збоченець” – подумав Спартак і попрямував до свого товариша, як сам любив казати, бо вважає що в Женя вкладає в значення друг замало. Сівши поруч він запитав, – Точно все гаразд? Зазвичай ти не приходиш до мене пізно просто тому що скучив, та й ми бачились в обід

– Спартак, я дійсно скучив, а ще я хочу з тобою поговорити, – Женя сів на диван і різко став серйознішим.

– Я слухаю.

– Спартак, я так більше не можу. Мені погано і треба твоя порада.

– Що сталось? Женька, ти ж знаєш, що завжди можеш звернутись до мене, – сказав Спартак і поклав свою руку на ногу Жені, як йому здавалося у втішаючому жесті.

– Я закохався в людину яка не відповість мені взаємністю, – приречено сказав Женя опустивши голову. – Я багато думав, щоб розповісти їй, але я не хочу втратити цю людину, як друга, вона дуже важлива людина для мене, це так складно.

– Чому ти вважаєш, що вона не відповість тобі взаємністю? Ти багатьом подобаєшся, чого ти вирішив, що вона нічого не відчуває до тебе?

– Бо в неї зависокі стандарти і я взагалі не підходжу під них, ні під які параметри, – Видихнув Женя, він згасав на очах і від цього було ще більш боляче. – Ти не проти, якщо я вийду на твій балкон покурити? – вже встаючи запитав Женя.

– Не проти, але ми вже обговорювали, що куріння – погана звичка, якої тобі треба позбутися.

– Я знаю, Спартачок, але нічого не можу з собою зробити – кинув Женя вже виходячи на балкон з цигаркою в зубах.

Балкон – єдине місце де можна зібратись з думками, Жені зараз це необхідно. В голові багато думок, але є одна найголовніша: Як розповісти Спартака, що він – і є та сама людина? Видихаючи клуби диму і дивлячись на нічне небо Женя поринув в ураган думок, намагаючись впіймати правильну. Він навіть не помітив я Спартак підійшов до нього. Женя ледь не підлетів, коли відчув як йому на плече лягла, велика, тепла рука.

– Спартачку, ти мене налякав.

– Я не хотів, просто ти вже 10 хвилин тут стоїш і я трохи хвилююсь за тебе.

– Все гаразд, не переймайся.

– Впевнений? Ти зараз собі пальці цигаркою обпалиш. – сказав Суббота перевівши погляд на Женіну руку в якій цигарка майже дотліла до фільтра.

– Бляха! – вилаявся Женя і викинув опалок у вікно. -“Зараз або ніколи” подумав він.

– Спартачок, – він повернувся обличчям до чоловіка, – я тобі дещо не розповів. – трохи нервово сказав Женя.

– Що? – звівши брови запитав Спартак.

– Це не вона.

– В сенсі?

– Бляха, Спартак, подумай, будь ласка.

– А. – на його обличчі одна ємоція зміняла іншу. Спочатку нерозуміння, потім осяяння, здивування і врешті решт розуміння ситуації. – Чому ти мені не сказав? Я нормально до цього ставлюсь.

– Я не сказав, бо це не вона і хочеш знати як він виглядає?

– Звісно хочу, але якщо ти не готовий, то я не давлю на тебе.

– Він дуже гарний, в татуюваннях, блондин, з блакитними очима в яких я тону, сильний та накачаний. І ще цікавий факт – він когнітивно-поведінковий терапевт, уявляєш? – Женя казав це на одному диханні прямо в очі Спартака, але закінчивши відвів їх аби не бачити ємоцій друга. Десь хвилину кожен стояв не рухаючись і навіть, затримавши дихання.

Женя чекав дій зі страхом, він не уявляв як відреагує його друг, був натягнутий як струна, кожен його м’яз був напруженний. Він просто стояв і чекав чого завгодно.

Раптом він відчув як дві руки охоплюють його обличчя і наступне, що він відчуває це – як губи друга торкаються його власних. Женя в ступорі, але через пару секунд до нього доходить, що трапилось і його руки самі обвивають шию Спартака, він відповідає на поцілунок.

Спартак, відчуває це, наважується на більш рішучі дії, поглиблює поцілунок, руки з щік пересуваються на талію, притягують ближче, притискають до себе і більше ніколи не відпустять його хлопчика.

Це мій перший фанфік, буду рада коментарям.