П’янкий Буковель

Останній день відпочинку в Буковелі, завтра вирушати в тур. Женя повинен був скористатися нагодою, і вперше за довгий час покататися на сноуборді. Він обожнював засніжені гори, швидкі спуски і класну компанію, з якою можна розділити враження. І все було б ідеально, якби один товариш був серед тих людей. Спартаку була геть чужа тема гірськолижного спорту, він не вбачав в цьому веселощів, а також відверто визнав власну незграбність. Пропри всі благання і вмовляння, психотерапевт відмовив Жені навіть у тому щоб спостерігати збоку, мовляв, “Розважайся із людьми які відчувають те, що й ти, так буде ефективніше”. Янович показував свою невдоволеність, проте ніколи серйозно не ображався на свого товариша, він прийняв його специфічну особисть, хоч і не завжди розумів.

***
Спартак сидів в номері, у великому шкіряному кріслі біля вікна. Єдиним джерелом світла була настільна лампа яку він нахилив над книгою, що уважно читав. Треба було вивчити матеріал на основі нових досліджень, тому увагу ніщо не могло порушувати. Раптом ручка дверей опустилася, у номер хтось повільно зайшов. Із-за ледь піднятих брів, Спартак побачив кому належав силует.
Женя повернувся. Добре. Подумав психотерапевт, та знову почав вникати в текст.

– Шкода що ти з нами не йшов, сноуборд це… класна тема. А як вже прямо не подобається… то є ж.. ну, цей… Лижі! – Женя говорив не чітко, бурмотав собі під ніс через слово запинючись, доки розстібнув блискавку куртки і зняв черевики. Голос товариша насторожив Спаратка, той відірвав погляд від тексту і перевів на силует що сунув кімнатою.

– Ти ж знаєш, я не прихильних зимових видів спорту.
Женя поводив себе дивно, світло не вмикав. Просто став як вкопаний, наче завис. Прикував погляд до тіла, що підсвічувалося в темряві. Гра тіней та світла, чорна облягаюча футболка, серйозне світле обличчя, грудна клітка що спокійно, ритмічно наповнювала і вивільняла повітря, ноги розставлені в сторони.
Знову такий красивий. Мимоволі відволікся.

– Ну та та… Ти казав… Але міг скласти мені компанію! – Кучерявий сперся до стіни, прогнувши ноги в колінах. Важко було тримати рівновагу.

– Я бачу в тебе була хороша компанія – Голос з темряви прозвучав холодно і спокійно. Женя знає що зараз буде осуд, знає що він обіцяв, але знову порушив обіцяне.
– Ну Спартачок… не ображайся, ти ж сам розумієш… я геть трішки зігрівся після спусків… було холодно… А тебе поруч не було. – Після цього кволого монологу, що був схожий на повну маячню, Спартак підняв голову та насуплено глянув на товариша.
– Ти п’яний. Ледь на ногах стоїш – З докором мовив, не видаючи свого здивування від останніх слів.

– Я? Я нормально…Повністю нормально! Дійшло накінець-то… тільки от зараз, що мені не вистачає! Ти знаєш що це? Га?
Від цього хмільного, хаотичного блеяння Спартак аж зайорзав в кріслі, його почала відверто дратувати така поведінка.

– Знаю. Аж декілька варіантів у комплексі. Препарат проти алкогольної інтоксикації і міцний сон.

Ослаблений і п’яний чоловік у відповідь лише потер спітніле чоло. Алкоголь в крові ширився тілом, і пропускав все що спадало на думку.

– Трясця… це все така дурість – Після цих слів Женя показово закотив очі, змучено відштовхнув себе від стіни і подався в сторону крісла.
– Така дурість, але… – За декілька кроків він вже опинився перед чоловіком в чорному.
– Я так тебе хочу…

Він миттю навис над Спартаком всім тілом, впираючись долонями в крісло.
В кімнаті постала моторошна тиша. Спартак підняв голову і височезно здійняв брови від здивування. Тривало це рівно до моменту доки свідомість обробляла інформацію і приймала рішення. Він швидко закрив книгу і встав перед Женею, відштовхнувши його.
– Женя, не кажи дурниць, ти п’яний.

– Сядь. – В кучерявого товариша з’явилась серйозна наполегливість, одною рукою він повернув психолога назад в крісло. Долонею тієї руки він провів по передпліччю, стискаючи сильні м’язи. На обличчі в психотерапевта була повна нерозумілість ситуації. Що йому робити? Геть розгубившись, він зменшив опір. Женя забрав з рук книгу і кинув на стіл. Він почав важко дихати, дозволяючи собі торкатися накачаного торсу, водити пальцями по грудній клітці, жадно зминати чужу футболку. В думках не було нічого святого, лише бажання. Довго не думаючи, він схопився за міцні плечі і повільно всівся на коліна. Від цього руху Спартак привідкрив рот, сухе повітря обпекло горло, він бачив перед собою картину, про яку годі було і мріяти. П’яний, збуджений Янович сидів в нього на колінах розвівши ноги. Торкався його тіла де тільки міг, і отримував абсолютний на це дозвіл. Самовладання вже б взяло гору, якби через секунду Женя не поклав його руку на свою сідницю. Серце забилося швидше, прилив тепла ринув донизу.

– Хіба ти не хочеш? – Збитим диханням, хриплим томний голосом, задав це очевидне питання, зазираючи в сірі бездонні очі.

Спартак його теж хотів, давно. Доки розум намагався заперечувати, тіло говорило. Він мимоволі облизнувся і вже хотів щось відповісти, але в мить відчув своїми губами інші. Гострий запах алкоголю намішаний із солодким присмаком вина. Пухкі Женіні уста накрили його з усією силою, не було часу на опір чи протирічяя принципам. Відчуває чужий язик в своєму роті. Бажання бере гору, Спартак відповідає. Запускає свої руки під кофту товариша, обвиває спину. Від цього Женя нестримно стогне в поцілунок, закушує губу. Здається грані розмилися, не існує кнопки “стоп” після того як гарячі тіла опинилися так близько. Женя прийнявся цілувати, прикушувати тонку шкіру на міцній шиї.

– Ти пошкодуєш про це вже вранці – Збитим диханням мовив Спартак, доки задоволено відкидав голову.
Відповіді не було, лише палкі рухи тіла. Вже через мить психолог усвідомив що його не зовсім товариш, знаходиться в стані, де абсолютно не контролює, і не розуміє наслідків своїх дій. Спочатку думка потім емоція. Раціональна частина повертається на свою вісь, хоч і доводиться боротися із тваринним бажанням. Спартак відчував відповідальність за свою притомність в цей момент. Зробленого й так вже досить. Він хотів би проклясти свою свідомість, за те, що та ніколи не дає йому відпустки, не довзволяє діяти лише на поводу у почуттів.
Не виклакаючи ніякої підозри в п’яного Жені, він сильніше обвив його спину руками, затиснув в обіймах, і вони обоє встали на ноги. Обіймаючись і цілуючись, Спартак скерував їх симбіоз тіл в сторону спальні. План був довести таким чином Женю в ліжко та вкласти спати. Пристрасть вже зводила його з розуму, хотілося втратити слух аби не чути чужих стогонів. Але Спартак обережно вложив товариша, злегка притиснув його своїм тілом, аби він не метушився чи обурювався. Далі почав спокійно поглажувати його голову, повільно перебирати пальцями кучері, легенько цілувати скроні. Від цієї ніжності і ласки пил почав вщухати, виснажене тіло після лижної траси та алкогольної інтоксикації, почало розслаблятися.

-Давай… С-с-партак… – Сипло прошепотів кучерявий, ледь утримуючи повіки відкритими. Чоловік зверху зтиснув зуби і проковтнув важкий ком набігшої слини, хотілося зірватися, випустити власний жар який підступив до самого горла. Нічого не залишалося окрім того аби розсікати очима гаряче тіло що лежало під ним. Розум кричав “Не можна”.
    Згодом Женька таки заснув під нависаючим зверху Спартаком, який з усіх сил стримувався від абсолютної спокуси. Ще декілька хвилин аби впевнитись, і можна полегшено відповзати на бік. Вкривши засопілого товариша ковдрою, ще раз глянув на це видовище, м’яко усміхнувся і прошепотів:
– Зараз так буде краще.

Дещо від автора:
Шановне товариство, це перший мій фанфік українською, перша робота для цього сайту, і так вона потребує ще дохєріліон доопрацювань, але пишу вночі, а зранку потяг на запис подкасту. Планую після написаного дивитися в їх обличчя з єхидною усмішкою, сидіти в залі і розуміти що довкола геть ніхто не здогадується, що читав сьогодні ту похабщину яку написала я)))
Люблю вас, люблю наш фандом,  і трясця, це тільки початок!