Коли все тільки налагодилося

– Вонхо? — Те й не думав, що може зіткнутися ось так на роботі зі своїм нічним рятівником.

 

Альфа був одягнений у звичайні темні джинси, білу сорочку. Він притримував рукою за лямку закинутий на одне плече чорний рюкзак, а другий обіймав Техьона, підтримуючи, щоб омега не впав. Кім дещо розгубився і не знав як діяти.

 

«Він також учитель? Але я не бачив його в учительській. Невже…?» — промайнуло в голові омеги, поки він розглядав обличчя свого суботнього провожатого.

 

– Привіт, — усміхнувся хлопець, а географ, немов прийшовши до тями, з  допомогою того ж альфи, підвівся і відійшов від нього на безпечну відстань.

 

– Хосок-а, я теж тут, – подав голос, усміхнений, але з суворістю для очей, Сондже, махаючи альфі.

 

– Доброго дня, Юк-сонсеннім, — привітався Вонхо, низько кланяючись і відразу повертаючись до Кіма з усмішкою.

 

– От маленький негідник. Нема чого вирячатися на свого нового вчителя географії, — трохи штовхаючи школяра плечем, сказав Юк. — І взагалі, ми йдемо, — історик підхопив завислого географа під руку і потяг на вихід.

 

– Він тут навчається? — трохи відійшовши від шоку зустрічі, пошепки запитав Те у колеги.

 

– Ага, у випускному класі, – безтурботно відповів Дже, тягнуючи Кіма на безпечну відстань. — І можеш розслабитись, якщо він тобі подобається. Йому вже є дев’ятнадцять.

 

Техьон був приголомшлений цією неочікуваною зустрічу. Як таке могло статись? Тобто такий хороший хлопець виявися його учнем. А омезі він дійсно сподобався. Спочатку Те не звернув уваги на останню фразу колеги, адже його думки досі витали навколо інформації щодо роду діяльності альфи, але коли до Кіма все ж таки дійшло, що історик сказав, омега навіть пригальмував, запитавши:

 

– Як це?

 

– Він важкоатлет. Потрапив до збірної в п’ятнадцять. Через це пропустив кілька років навчання, а минулого року повернувся, щоб довчитися. Звичайно, його не відправили до середньої школи. Він займався з репетиторами, наздогнав програму, склав іспити і зараз навчається як решта.

 

– Навіть так, – роздумливо протягнув географ. – Зрозуміло.

 

-Що зрозуміло? Як ви познайомилися? — одразу ж почав допитуватися Юк.

 

– Він мене врятував від… від хулігана та провів додому. – молодший омега помітно розслабився, зрозумівши, що вчасно зупинився та придумав відповідь. Хоч то і було практично правдою.

 

– Нічого собі! — вигукнув Сондже. — Хосок такий крутий. До речі так себе називати він дозволяє лише найближчим людям.

 

– Як?

 

– Вонхо, – захоплено видихнув історик.

 

– Просто так вийшло. Він не хотів називати свого справжнього імені, — відмахнувся Кім, трохи зніяковівши.

 

-Так, так, звичайно, – закотивши очі, відповів старший омега.

 

Поки вони йшли до зупинки, Юк безперервно тріщав про долю, про Вонхо і взагалі про все на світі. Техьон спочатку намагався слухати співрозмовника, але незабаром забив і поринув у свої думки. Він і подумати не міг, що Вонхо ще школяр. Адже хлопець йому сподобався. Він був таким милим і так поводився. Техьону симпатизував цей хлопець. Не те, щоб омега закохався з першого погляду, просто було приємно подумати про те, що такий хороший хлопець може бути з ним, чи хоча б зацікавлений ним. Кім не надто сподівався на ще одну зустріч, так що з легкістю зможе забути про свою симпатію і побудує між ними правильні взаємини вчителя-учня.

 

– Ти взагалі слухаєш мене? — омегу за руку сіпнув Юк. — Я тут йому розпинаюсь, все розповідаю, а він усе прослухав. Повторювати не буду.

 

– Не ображайся, я просто задумався, — тихо відповів Те.

 

– Чи не про Шин Хосока? – вирішив підколоти історик.

 

– Про нього, – не приховуючи, чесно відповів Техьон, киваючи.

 

– І що надумав?

 

– Треба вдавати, що ми не знайомі і ставитися до нього, як до звичайного учня.

 

– Даремно. Такого хлопця упускаєш, – так, наче колега відмовився від морозива, сказав Сондже. Наче те, в якій вони опинились ситуації – то взагалі дрібничка.

 

– Він учень, а я вчитель. Не хочу, щоб через це постраждала моя репутація. Та й хлопцеві життя ламати не варто, – роблячи, як йому здавалося, правильні висновки, Те вирішив відпустити цю ситуацію і просто жити далі.

 

– Ой, дурне. Йому ж дев’ятнадцять. Я думаю, що цього хлопця зовсім не турбує те, що про нього можуть говорити якісь малолітні однокласники. Тим більше зараз не початок навчального року, а вже середина. Ще кілька місяців і все. Ех, звернув би хтось увагу на мене, я б замутив з ним.

 

– Все одно це неправильно. І не напружуйся так, все одно я поки не хочу заводити стосунки. Для мене зараз головне — це робіт…

 

– Так, так, тільки, коли залишишся старим незайманцем, потім не говори мені щось типу: «Ти мав рацію, чому я тебе не послухав, Сондже-я», — пригрозивши пальчиком і в кінці зробивши скаргну інтонацію , відповів Юк.

 

-З тобою дуже весело, але мені час додому, – розсміявшись на заяву друга, Техьон попрощався і пішов додому.

 

Йому, звичайно, далеко йти, але сьогодні все пройшло дуже добре, тому географ вирішив прогулятися, а якщо втомиться – завжди може сісти на автобус. У Те був піднятий настрій і віра у хороше майбутнє. Незважаючи на всі його переживання та страхи, у рідній школі всі ставилися до нього з повагою та теплотою, наче він член сім’ї. Вчителі, учні, навіть прибиральники  по-доброму посміхалися і шанобливо ставилися. Турбота колег підкуповувала, подарувавши бажання старатися ще більше та працювати над собою, щоб давати знання дітям. Якщо вже порівнювати з минулим місцем роботи, то здається, що Кім потрапив у справжнісінький рай, після пекельного котла. Прогулюючись додому, омега посміхався та налаштовувався на позитив. Він уперше радів, повертаючись із роботи і знаючи, що завтра знову піде до школи проводити уроки. Майже півроку він дико хвилювався і через «не хочу» йшов до школи, через «не можу» готувався до уроків, через «не буду» вів ті самі уроки. Ну, намагався їх вести. Зараз Кім передчував знайомство з учнями з усіх класів, в яких він викладатиме, з нетерпінням чекав на заняття і хотів підготувати щось дуже цікаве.

У піднесеному настрій Те прийшов додому через кілька годин, дико втомлений, але так само дико щасливий. Він не пошкодував, що вирішив пройтися пішки.

 

 

– Ти чого так пізно? – здивувався тато, обіймаючи сина.

 

– Я йшов пішки, — зі щасливою усмішкою повідомив омега батькові.

 

– Йой, ти що? Чому ти пройшов такий довгий шлях пішки? Зовсім ноги не шкодуєш, — здивувався тато-омега.

 

– Тому що я щасливий, — хихикаючи, сказав омега. — Я ніколи не був такий щасливий на колишньому місці роботи, а сьогодні лише перший день у нашій школі і я такий щасливий.

 

– Мій маленький, – тато знову обійняв своє чадо. – Це ж приголомшливо. Я так радий за тебе.

 

– Дякую, тату, треба було одразу тебе послухати і нікуди не їхати, — відчуваючи, як сльози подяки надходять, Кім поспішив піти до кімнати. — Що ж, я піду переодягнуся.

 

– Вперед, – батько погладив Те по спині. – Переодягайся і спускайся їсти. Твій батько вперше навіть допомагав мені з приготуванням.

 

– Чудово, – посміхнувся Техьон. — Я маю обвести цей день червоним у календарі.

 

Стримуючи емоції, що нахлинули, омега піднявся до себе. Він любив своїх батьків, любив усім серцем, але чомусь соромився показувати себе гіпер-емоційним.

Щойно двері зачинилися, Те крізь посмішку розплакався. Він був такий вдячний батькам за розуміння, підтримку, а також його накрила радість за те, що вони його батьки. Ще він був дуже вдячний усім, хто зробив цей день таким хорошим. Омега знову повірив у себе, свої можливості, потенціал, сили стати крутим учителем.

Заспокоївшись та переодягнувшись, омега спустився до батьків і провів чудовий вечір з ними. Вони багато жартували та сміялися, говорили слова підтримки один одному і просто насолоджувалися ввечері разом. Що може бути краще? Сім’я — ось те найважливіше в житті кожної людини, чи то її батьки, чи створена нею ж родина — рідні люди тільки можуть так підтримувати і безмежно любити.

Після тривалої вечері географ довго готувався до уроків, але від того був тільки сповнений сил і ентузіазму. Він пробував зробити нові типи завдань, шукав цікаві ролики по темі, картинки, статті, робив так, як його вчили, намагався щосили.

Новий ранок, новий робочий день. Другий день у рідній школі не відрізнявся від першого — усі були добрі та привітні, вчителі допомагали, учні слухалися та навчалися. Техьон подумав, що міг легко звикнути до цього, тому просив усіх Богів, щоби так проходив його кожен робочий день.

Як і казав Юк, Вонхо навчався у випускному класі. Те трохи хвилювався перед уроком у його класі. Після учнів з його минулої школи, омега чомусь подумав, що Шин може почати так само поводитися, як і Чон Чонгук, щоб показати всім, що знайомий з учителем і може звертатися неформально. Однак його побоювання всі розвіялися, варто було увійти до класу і розпочати урок. Випускники старанно навчалися, багато конспектували та запитували. Ці діти справді дуже старалися, повністю занурюючись у навчання. Вонхо так само вдавав, що вони не знайомі, шанобливо звертався, багато записував і так само багато ставив питань. Кім навіть подумав, що той входить у топ найкращих учнів. Те також виділив цей клас найулюбленішим з усіх.

Після уроків він знову вирішив піти до зупинки з Юк Сондже. Історик почав розповідати цікаві випадки з уроків, варто було їм вийти з учительської. Техьон слухав і посміхався. Сьогодні Юк не чіплявся до нього з розпитуваннями про Вонхо, а це дуже тішило, тому географ готовий був увесь семестр слухати балаканину колеги, аби той не заводив пусті розмови про можливість «замутити» з учнем.

Варто було цим двом вийти зі школи через парадний вхід, як до них підлетів той самий Шин Хосок, який у школі вдавав, що вперше бачить нового вчителя.

 

– Доброго дня, – учень низько вклонився обом вчителям.

 

– Привіт, Хосоку, — одразу ж відреагував Юк. – Як пройшов день?

 

– Доброго дня, — швидко привітався Те, поновлюючи рух.

 

– Відмінно, а у вас? — Шин усміхнувся, не зводячи очей з географа, а також крокуючи з вчителями в ногу.

 

-Не погано. Як тобі урок у нашого учителя Кіма? – Дже вирішив, мабуть, підсмикнути обох, тим самим розпалюючи обстановку.

 

Кім чогось занервував.

 

– Він був неймовірним, — чесно видав Хосок, одразу ж червоніючи.

 

– Це я зрозумів, а урок як пройшов? — забавляючись виглядом колеги, що закашлявся, і почервонілого учня, вирішив уточнити історик..

 

– Я й кажу — неймовірний, — ще більш бентежачись, повторив альфа.

 

– То ти це про урок? А я думав про нашого Техьона, — вдаючи дурника, відповів Сондже, а потім розсміявся, помітивши реакцію обох. — Та жартую я, розслабтеся.

 

Від жартування і балаканини історика, легше не стало нікому. Те відчував себе незручно і навіть некомфортно, Хосок весь час бентежився, нещадно червоніючи і навряд чи вимовляючи речення. Кім полегшено видихнув, коли вони дійшли до потрібної зупинки. Мабуть, він занадто голосно видихнув, бо Дже розсміявся ще голосніше і поспішив піти геть.

 

– Що ж хлопці, мені час. Напишіть, коли дістанетеся додому, — історик помахав рукою і застрибнув у перший автобус, що прийшов.

 

Коли він поїхав, хлопці присіли на лавку і ніяково деякий час мовчали. Кім розумів, що треба розпочати розмову, але не знав як. Поведінка Юка дико бентежило і лише додавала незручності між ними.

Кім також відчував, що учневі так само ніяково, як і йому.

 

– Вибач за поведінку Сондже, він…

 

– Іноді він перегинає, — омегу перебив Хосок, посміхнувшись. – Я знаю.

 

– Мені так ніяково, — відповів Те.

 

– Давай сприймати це як можливість краще впізнати та зрозуміти один одного, – запропонував Шин, опускаючи формальності.

 

Географ чомусь згадав, як стримано і шанобливо Хосок поводився в школі, трохи розслабляючись.

 

– Дякую за сьогодні, — тихо подякував він молодшому.

 

– Без проблем. Ми ж дорослі люди і розуміємо, де і як поводитися, — кивнув, відповів Вонхо.

 

– Я за це і дякую. Ти хороша людина.

 

– Але як альфу ти мене не сприймаєш, – розуміючи натяк, знову закінчив за омегу Шин.

 

– Пробач, але зараз для мене головне – це робота. Я не планую заводити стосунки найближчим часом, — тоном, ніби вибачається, розповів Те.

 

– Це ж не назавжди. Через чотири місяці я вже не буду твоїм учнем, а поки що почекаю. Не хвилюйся, я так само старанно займатимуся і чесно отримуватиму високі оцінки з географії. Просто дочекайся мене, — виваливши все це на молодого вчителя, альфа підвівся і підійшов ближче. – Прошу, дочекайся мого випуску і ти не пошкодуєш, – Шин нахилився і поцілував Техьона в щічку. – Розцінюй це як аванс. Коли ми будемо разом, я зроблю тебе найщасливішим і залюблю до трепету в душі, — кажучи все це, Хосок червонів, як помідор, але не зупинявся, поки не закінчив. — А зараз я йду. Добре подумай, Техьон-а.

 

І застрибнув в автобус, що під’їхав, залишивши омегу в шоці. Те не думав, що цей хлопець на таке здатний. Подарувавши цей, начебто, дитячий поцілунок, альфа знищив серцевий ритм старшого. Те відчув, як його серце пропустило удар, а потім запрацювало, немов божевільне, так швидко і шалено, що його стукіт чути було навіть у Китаї.

Притримуючи однією рукою серце, щоб не вистрибнуло, а другою тримаючись за гарячу щоку, географ навіть не став звертати увагу на автобус, що під’їхав, знову вирушаючи додому пішки. Що що, а роздумувати йому було легше, прогулюючись.

 

***

 

З того незручно-божевільного зізнання на зупинці пройшло трохи більше місяця. Настав листопад, приносячи із собою довгоочікувану прохолоду та сезон дощів. Хосок, як і пообіцяв, більше не порушував теми зізнання, поводився в школі, як старанний учень, і іноді (а саме тричі на тиждень), дозволяв собі вільність прикинутися дружніми фразами з істориком і географом, проводжаючи їх до зупинки. Альфа завжди чекав поки омеги поїдуть, або у випадку Те, підуть, і тільки потім сам сідав на автобус. Це було дуже мило. А Кім навіть навчився не хвилюватися щоразу, коли альфа підходив, на його думку, занадто близько.

За цей місяць Кім Техьон повністю освоївся у школі, щиро полюбив свою професію, колег та учнів. Якби три місяці тому йому хтось сказав, що омега так любитиме школу, він би вдарив цю людину. Насправді вдарив би. Тепер же Те готовий дякувати всім Богам за те, що тато тоді все ж таки зателефонував директору Чону, за те, що він зважився спробувати знову тут, за добрих колег, за приголомшливих учнів, за все загалом. Те так само був радий, що в нього нарешті з’явився друг — невгамовний романтик і веселун — Юк Сондже. Історик часом був таким кумедним, часом по-братськи дбайливим, часом набридливим, а часом таким рідним. За такого друга Те дякував Богам окремо. І часто. А ще омега не міг дочекатися вихідних, бо запланував похід у кіно з його улюбленим випускним класом. Діти стали друзями для молодого педагога. Хоч він не робили раніше нічого такого, а тут захотілося познайомитися ближче з вихованцями в позаурочний час, і так вже все закрутилося, що всі вирішили піти на фільм, а потім в мак. Техьон радів, як дитя мале і дуже чекав цих вихідних.

З усмішкою на обличчі вчитель увійшов до цього класу, відчуваючи приголомшливий, даруючий позитив, плідний урок.

 

– Доброго дня! Як ваш настрій? Чи готові до географії? — з усмішкою запитав Те, повертаючись до учнів.

 

Усі схвально загомоніли, вітаючи педагога, доки омега пробігався очима по учням, відзначаючи про себе присутніх. І тут… помітивши того, хто не мав бути в цьому приміщенні, посмішка відразу зникла з обличчя, змінюючись на шок, переляк і навіть жах.

 

«Все ж тільки налагодилося…»

 

– Здрастуйте, Кім Техьон-сонсеннім, я сумував, — з усмішкою з останньої парти промовив особистий кошмар омеги — Чон Чонгук.