1

AU:Університет.  Ця історія про секрети і травми. Про гарячий лід і вогонь, що гасне.

***

Музика:

Let me follow – Son Lux

Message to bears – you are a memory

***

Сонячне світло ледь-ледь пробивалося крізь штори слабенькими золотими павутинками. В кімнаті прохолодно: сезон опалення ще не розпочався, але осінь потроху морозила стіни квартири. Тиша панувала усюди, лише старий настінний годинник на кухні цокав у свій власний такт. Секундна стрілка ходила колом, коли годинна та хвилинна не могли зрушити з місця.

У спальні лежав непорушно власник квартири. Грудна клітина час від часу важко піднімалася, змушуючи вдихати пильне, холодне повітря. Очі були червоні, чи то від сліз, чи від неприривного погляду на стелю. Тіло розслаблене, немов нічого довкола вже не мало сенсу.

“Скоро річниця.”

  Женя був студентом, вже закінчував магістратуру. Цілий рік цей непосидючий парубок рвався до навчання, активного життя, гуляв з друзями гамірними вечорами щоб під кінець, в останній місяць, опуститися на дно печалі. Це триває вже п’ять зим. З року в рік спогади виривали з його життя цілих два тижня, з 20 листопада по 7 грудня. Це був ніби ритуал: якщо він повноцінно житиме та радітиме в ці дні, то це буде означати, що він забув про неї. Як і всі навколо.

Нагнітаючий спокій змінився у мить на дратуюче пілікання дзвінка. Хтось прийшов. Зараз було б доречно прикинутися мертвим, не існуючим, прозорим. Стати тією пилюкою, що літає і відблискує на сонячному павутинні. Не відкривати двері. Хто б це не був, він залишиться по ту сторону дверей. Через хвилину дзвінок пролунав знову. І знову. Хто ж був такий стурбований? Чому одразу не піти?

Коли звук пролинув у п’яте Женя роздратовано встав та безшумно, щоб не викрити свою присутність, зазирнув у двірне вічко. В під’їзді стояв блондин з широкими плечами та серйозними блакитними очами. Його масивний силует обрамлював чорний костюм та такого ж тону пальто. Це був Спартак Суббота, новий знайомий.

Вони вчилися разом на одному потоці, але товаришувати почали тільки нещодавно. На фоні енергійного і дружелюбного Євгена хлопець контрастував своєю холодністю, стриманістю. Такий дует був гармонійним, зі сторони здавалося, що ця дружба неможлива.

І от, він стоїть і нахабно рветься у квартиру. Женя не міг більше терпіти пронизливий дзвін, тому відкрив двері, але не для того, щоб непроханий гість зайшов, а щоб послати його за три чорти. Через маленьку шпаринку брюнет почав говорити.

– Привіт Спартаку, я захворів, тому не відкрию, вибач. Краще йди собі.

З під’їзду почувся низький строгий голос:

-До тебе не додзвонишся, Янович. Як я повинен здогадатися причину твоєї довгої відсутності. Тобі щось купити?

-Ні.

-Ти був у лікаря?

Шпаринка зникла в супроводі з голосним звуком. Євген сів у коридорі прислуховуючись спершу до тиші, а потім до важких кроків. Повіки хлопця стали важкі, мов камінь. Він не спав уже дві доби, тому тут, біля виходу, він провалився у темну безодню, його сірі сни.

Тріумф спокою тривав не довго. Від тривожних сновидінь відірвав злощасний дзвінок. Знов Спартак? Янович відчув ще більшу хвилю роздратованості і гніву. Він відкрив двері, що з розмаху дзвінко вдарилися об сусідні. Дивлячись спідлоб’я, скрізь розпатлані кучері парубок вигукнув:

-Що знов?

– Виглядаєш, як після сильного запою. – З посмішкою відповів блондин. Він тримав жовтий пакет, який в подальшому продемонстрував: «Я купив цитрусові, мед, шипшиновий чай»

– Я сказав, що мені нічого не потрібно!

– Ти не хворий, скоріше втомлений. Що сталося? Твої друзі сказали, що це відбувається з року в рік, кожну зиму.

Євген стояв непорушно, все ще злий але здивований.

– Дай мені зайти і я допоможу. На психотерапевта вчусь, як не як.

Покірно схиливши голову Женя відійшов з проходу, таким чином даючи дозвіл для гостя. Щось було в цьому принизливе: малознайома людина, з якою тільки почав товаришувати, рветься допомогти тобі, такому слабкому і вразливому.

Проходячи в помешкання Спартак відчуває неприємний запах і перше що робить – відкриває штори та ставить вікно у кухні на провітрювання. Потім він знайшов власника помешкання у вітальні, де той сидів на диванчику, зігнувши ноги в колінах і притиснувши їх до себе. Його карі очі стали тьмяними, ніби запорошеними чимось. Женя спокійним поглядом розглядає блондина, який обережно сідає біля нього з пакетом. Розкладаючи речі перед собою він починає діалог:

– Що сталося?

– Дай обіцянку, що більше нікому не розкажеш.

– Це буде наша с тобою таємниця. Як між терапевтом та пацієнтом.

– В такому разі це не правильно, ми ж друзі. – заперечив Женя.

– Давай почнемо з того що ти мені не друг, – Спартак посміхнувся та опустив погляд, – а закінчимо твоїм самопочуттям.

– Якщо ми не друзі, то іди звідси! Морочить він мені тут голову!

Янович намагався показати всю свою лють, але сил вже не вистачало. Спартак почав тихий монолог про психолога та важливість психічного здоров’я. Через декілька хвилин він відчув як кудрява голова злегка торкається його руки, дихання співрозмовника ставало рівним, спокійним. Хлопець задрімав. Під його очами виднілися синяки безсоння, малі пухлі губи були бліді та потріскані.

       “Він так і не розповів що сталося. В наступний раз треба бути готовим до нестабільності його настрою” – подумав блондин.

  Суббота обережно встав. Голову товариша, що втратила опору, він турботливо підхопив та допоміг зайняти комфортну позу для сну. Залишилась єдина проблема – як закрити квартиру так, щоб Женя залишився при своїх ключах. Обдумуючи це питання, він дійшов до думки, що можливо дублікати мали сусіди. Люди інколи так роблять, довіряють, залишають дублікати сусідам. Спартаку пощастило і мила панні з квартири навпроти мала змогу закрити двері Яновича запасним ключем.

Дивне відчуття охопило Спартака, коли він вийшов з під’їзду. Він мав скудне почуття жалю, але цьому хлопцю хотілося віддати трохи себе. Дружба з цією людиною була наче цілющою: дай поштовх і Женя запалить всі вогні твоєї душі. Такий собі оазис в чорно-білій пустелі однакових обличь. Бачити як він себе картає було боляче, а Спартак не любив болю.

***

Від автора: Планую максі. Буду старатися не розтягувати написання цієї історії. Дякую за прочитання.