Тиха вода

«Біда не приходить сама» – так завжди казала казала мама. Що ж не кажучи вже про проблеми з психічним станом я виявив проблеми ще й з фізичною складовою. Я не знав як користуватися плавником. Кожна моя спроба здійнятися не вдавалася навіть близько. В дитинстві я часто бачив як гусінь повзаю по листю в бабусиному садові, але невже це мій єдиний спосіб пересування? Що ж, тітка казала що я пошкодую що не пішов на подальше навчання після школи, можливо якби я був якимось біологом я б знав хоч приблизний процес пересування риб і не так мучився б. Хоча, якби тоді було по іншому я б тут міг і не опинитись, ну а зараз я можу сказати що ці думки не зроблять моє становище кращим. Як я зрозумів, цей.. Хвіст? Він складається з більшої кількості кісток та іншої м’язової системи через це, тому звичайна техніка плавання тут не підійде. Я можу максимум сісти. А що якщо намагатися не здійнятися догори а почати плисти по горизонталі? Я перевернувся на живіт і впершись руками в пісок почав намагатися підійняти хвіст вирівнявши тіло. Певно через те що я під водою і те що плавник доволі широкий у мене це більш-менш швидко вийшло, але як плести? Із цього положення я почав намагатися робити рухи хвостом схожі на ті що робила та бісова дівка з Діснейленду. Через якийсь час, коли мої руки вже почали втомлюватись від ваги і напруги, я нарешті зрозумів як приблизно рухати ним що б він не падав а тримався на одному рівні і рухався в перед, і тоді я почав повільності руками по дну і рухати плавником. Що ж, мене вистачило на хвилин 15 після чого мої руки під слизнулись на м’якому дні і я впав обличчям об дно. Апатія посилювала мою втому кожну секунду і мені вже було все-рівно чи сконаю я прямо тут чи ні, я буквально вже помер, в мене немає взагалі ніякого сенсу тут зараз напрягатись і щось робити. Бо заради чого? Що б жити? До біса таке життя.
Апатія не відпускала довго, до того моменту поки я не почув дивний звук. Це був дивний напівскрип напівскуління. Передати мій інстинктивний страх в ту секунду не можна ніяк. Все моє нутро стало догори ногами. Я з тремтінням здійнявся на руках і почав озиратись поки в далечі не помітив темну пляму котра ніби ставала більшою і наближалась. Я не міг навіть моргнути коли до мене наближався величезний синій кит. Я ніколи в житті не бачив синього кита. Це був просто неймовірний велетень котрий плив десь 10 метрів над дном. Він підпливав все ближче поки не пропливав надомною, гігант розміром з 20 метрів проплив наче пушинка тримаючись на воді. Я здійняв голову догори і просто не міг зупинитися спостерігати за ним аж до поки він не скрився в далечі мутної води. Потім я чув тільки його спів десь в далечі. Картина цього красеня просто застрягла в моїй голові аж поки я не зрозумів, в нього хвіст схожий на мій, це можна використати як приклад. Спроектувавши в своїй голові максимально детально всі рухи кита які я бачив я знову повторив спробу, впершись руками в дно, в цей раз вже міцніше я почав повторювати настільки наскільки я міг. Ступаючи руками по пісочному дну і старанно працюючи хвостом через 15 хвилин я відчув що руки майже не тримаються за дно. Трохи відштовхнувшись руками я підійнявся повище і повільно підіймаючи корпус я зміг повільно зійти до того що б плисти по діагоналі від землі. Якби я міг, я б наздогнав того кита і подякував йому. Не знаю скільки часу я відпрацьовував своє плавання мотаючись то туди, то сюди, то по колу, але коли я вже більш менш звик я з ентузіазмом почав підійматися но поверхні. Де я? Чи далеко берег? Можливоя зустріну когось? До біса, я просто хочу побачити сонце.
Підпливаючи все ближче я простяг руку на зустріч і як тільки кінчик моєї руки вже повинен був торкнутися свіжого повітря і неба, я жорстоко відчув лише щось схоже на пластичне скло. Ця бісова вода мене не відпускала, скільки я не бився, не дряпався і не штовхався, навіть кінчика носа не вдалось висунути за цей «бар’єр»
Що ж я відчув в ту секунду?..
Ха-ха.
Спустошення. Цілковите та безпросвітне.
Не пам’ятаю що після того сталося, здається я просто безцільно плив по під поверхнею. Не знаю куди, можливо шукав якусь дірку в цій плівці води, а може то був автопілот. Здається я потім натрапив на величезний риф і спустившись ліг на один із пласких коралів та задрімав.
Прокинувся я від голоду. Схоже що шлунок в мене все ж таки є, але що саме мені їсти? Першими в очі потрапили водорості, які росли невеликими скупченнями між коралами. Не саме смачне що я куштував, але я не в праві вибирати. Трохи перекусивши, я знову оглянув риф на якому зупинився. Мільйони різнокольорових коралів хаотичних форм і довжин усіяли великий шмат дна, над яким кружляли різноманітні риби та молюски. Хтось тратить неймовірні кошти але ніколи не бачить такої картини як я. Чиста природа не заплямована руками людини. Кажуть морське дно менше вивчене ніж космос, я і не здивований, бо якщо відбувається така чортівня в яку я втрапив, природа може просто не підпускати людей до свого творіння. Ну, не мені в цьому розбиратися. Я навіть уявлення не маю хто я і де саме. Прокрутивши в своїй голові все що я пережив за цей проміжок часу, я знову наткнувся на спогад про кита. А тут же певно і акули є, та і багато різних інших хижаків, мені просто пощастило що я досі нікого такого не зустрів. Зі зброї в мене тільки кігті якими я і користуватись не вмію. Що ж, схоже варіантів небагато, треба знайти місцину для перебування бо ініціатива помирати вдруге мене не дуже то й веселить.
Я проплив навколо цього гарного рифу і відпливши трохи далі помітив різні великі гори і заглиблення зі структури схожої на камінь. Можливо там знайдеться якесь заглиблення в якому можна сховатись? Трохи пропливши через великий яр і пропливши до велетенського і широкого підйому, певно якийсь острів або гора котра виглядала на поверхню, я вирішив трохи озирнутись. Обпливши її навколо, я побачив дірку приблизно свого розміру. Велика акула там навряд пролізе а з маленькою я вже якось певно впораюсь, головне що б там ще ніхто не жив. Пропливши коротенький тунель, я вийшов на просто неймовірну картину. Печера великих розмірів із стелею вкритою місцями мохом та водоростями які оточували вихід на поверхню, судячи з усього , цей міні-острів мав маленьку лагуну всередині. Мушу визнати, що виглядало це казково. Світло пробивалось гарними променями всередину, наповнюючи простір всередині світлом, і змушуючи на всіх поверхнях рости мох а з гори звисати якомусь плющу. Дно не було занадто кам’яним то ж можна було зручно лягти що б поспати чи відпочити. Неймовірний витвір мистецтва. Я обплив печеру на наявність в ній живності та ні на що підозріле не наткнувся і вирішив зробити привал. Через голод я тоді не поспав нормально. Вибравши, про всяк випадок, темніше місце в закуті, я, відчувши безпеку та ситість, заснув доволі швидко