Тривога.

// 1 //

Pixies – Where is my mind?  

*Нікому не нав‘язую свій смак у музиці, але для повноти атмосфери раджу вам увімкнути і заглибитися в лірику.

*Хочу зазначити, що Спартак тут спілкуватиметься російською мовою лише на початку дружби з Женею. Маю за мету дотримуватися реалізму та правди.

Руки дрижали від холоду. І чого було зранку не подивитися прогноз погоди? Тепер стій і мерзни. Пальці смикаються та зісковзують з кнопки перемикача. «Вот дерьмо. Не опять, а снова…» – лунає в голові. Сьогодні тупить не проектор, а, на жаль, його власник. На екрані знову з‘явився непотрібний слайд, а з заднього ряду вкотре чулися стурбовані шушукання. Це третя лекція за день: ні мозок, ні руки Спартака вже не слухаються. Інколи він забуває, що його тіло – це не трансформер, конструктор чи китайська пластмаска. Воно належить не тобі, а природі. Не можна звеліти організмові перестати хотіти їсти чи спати, або ж, перестати мерзнути та відчувати слабкість. Відчувши непереборний вегетативний голод, Спартак плеснув у долоні й промовив: 

– Прошу прощения, но на этом мы сегодня заканчиваем. – Десь іззаду почулося знесилене «фуух». Він повернувся обличчям до аудиторії. – Понимаю, сам уже заколебался, ахаха. Желающие могут подойти к стенду дать отзыв о преподнесённой мною информации. Всем продуктивных выходных! 

Люди потроху починали розходитися, в той час як Спартак кинувся рискати кишенями в пошуках телефону. Котра година? Чи не занадто рано він закінчив лекцію? 

18:28

Цілком нормально, дві хвилини ролі не зіграють. Так намагався він себе заспокоїти, але виходило не дуже вдало. Він прекрасно знав, чому саме трусяться руки і чому так кортить скоріше завершити роботу. По-перше, сьогодні п‘ятниця, всім хочеться відпочивати, а по-друге… Що по-друге? Заплутався, бо погляд сповз нижче.

8 непрочитаних повідомлень від користувача Женька. 

Легка посмішка промайнула обличчям. Що це за почуття? Цікавість? Як давно він не відчував цього? Кожен день, неначе заїжджена пластинка, хоч психолог і любить свою роботу. Кав‘ярня – пацієнти – лекції – обід – спортзал – дім – сон. Ні більше, ні менше. У його плани рідко входило щось нове, або хтось… новий.

Проте декілька тижнів тому, закінчуючи Аспенський університет, один хлопець назвав Спартака своїм другом. Геть і місяцю не пройшло. Розмова з ним була серйозна: ледь не дійшло до сварки. Саме поняття «друг» для того хлопця важило менше, ніж для Спартака. Тому вони дійшли консенсусу, що будуть товаришами, доки інший не почне вкладати у дружбу більше, ніж декілька літер. Відтепер, вони бачаться чи не кожного дня і притираються один до одного, обмінюючись поглядами на світ. Поки що, це та стадія відносин, коли ти начебто не готовий приділяти іншій людині купу часу та уваги і просто пливеш за течією спілкування.

Тому наразі виникає умовна цікавість – що буде далі? Спартак погоджується на будь-яку авантюру цього хлопчика, підтримує ту чи іншу дискусію, а подекуди і сам закидує привід подискутувати. Так звана ініціативність, пхах. Друге ім‘я Субботи. Останній раз він проявляв ініціативу тільки до однієї людини, запропонувавши взяти шлюб… І зараз ось, що з ним стало. Посміхається шматку металу, бо Женька прислав купу мемчиків. От дивак.

– Поужинаешь со мной?

«Хватит дёргаться», – подумки вгамовує свою стопу, яка нервово стукотить каблучком по кафелю.

– Так, звісно 🙂

Грудиною розлилося таке приємне неосяжне тепло, ледь-ледь вловиме. Подібне до вогника, який ти запалив останнім сірником і намагаєшся його вберегти. Цим треба користуватися, доки почуття релевантні. Утилітаризм Спартака стосується усього, навіть емоцій та почуттів. Тому він, вже не так відчуваючи холод, накидує чорне кашемірове пальто і крокує в бік виходу, викликаючи таксі. 

Під‘їжджаючи до самого ресторану, Суббота вже за сотню метрів бачив потрібну йому людинку серед масси інших, стоячих поряд. Така собі біла цяточка в чорному блокноті. «Error», – виникло в думках.

Хлопець стояв біля сходин, спершися одним ліктем на вишуканий поручень, а іншою рукою тримаючи цигарку десь внизу. Пальці вправно струшували попіл. Женька давно палить – вони це вже обговорювали, але, чорт забирай, як йому личить… Не те, щоб Спартак вважав себе лукістом, але образ його товариша цього вечора – це щось надприроднє. Молочний шарф, який прикриває пастельно блакитну сорочку, кремово біла дута куртка, яка ніби вершки на тортику, лягла хмаринкою на тіло, та і джинси з кросівками пасують під такий файний світлий образ. Янович сьогодні, ніби Ісус, власною персоною. Аби ще не палив і шапку носив. Дурник. Кучері не береже, які вже от-от намокнуть від падаючого снігу.

Суббота задивився і зовсім не помітив, що його товариш з кимось активно веде бесіду та жестикулює. «Снова успел найти друзей на ровном месте?». І справді, люди йому не знайомі, а отже, і не друзі, бо всіх він знає в обличчя. І знатиме надалі, якщо їх буде десять, двадцять чи навіть сто. «С каких это пор я задумываюсь над такими незначительными вещами? Брат, тебе нужно отдохнуть», – запевнив себе. Ще не вистачало отримати тривожний розлад. 

Євген насупив брови і намагався комусь довести свою думку. Сваряться. Це було видно як по манері спілкування, так і по агресивно налаштованому співрозмовнику. Підходячи ближче, Спартак все більше і більше вникав у контекст розмови. П‘яний дядько, явно доросліший, активно докоряв Яновичу за те, що раніше той був краще. Це такий «сорт» глядачів, який вважає, що їхній улюблений комік – не людина і не має право розвиватися. Так, Женя дуже змінився: жарти стали тоншими, подача та характер стали яскравішими, з‘явилася акторська харизма. Це приваблює нових молодих фанатів, але є й отакі. Нікчемно. 

– Да тебе за тридцатку, чел! Какого ты тут разоделся, как подросток? Типа дохуя модный? Думаешь, брендовых шмоток нацепил и резко поумнел? В стране война, а мы пируем! Вы, комики, все такие несерьёзные? 

– Осторожнее на льду. 

Спартак, наче чорна хмара, навис над чолов‘ягою. А потім легенько сіпнув за лікоть, і той вже полетів в асфальт. Він і так невпевнено стояв на ногах, та ще й ожеледиця. Суббота лише допоміг йому швидше зустрітися з полом. Переступив цього покидька і обійняв свого осяяного посмішкою хлопчика. Тепер їм ніхто не заважатиме. 

– Почему без шапки? Замёрзнешь. 

– Я сьогодні забудькуватий. Але ж ти теж без…

– И не поспоришь. 

Щастя у малому. Навіть у розумінні з полуслова, якщо ви обидва «забудьки». Вони вирішили відійти подалі від того алкаша, погигикали і зайшли до приміщення. Довгоочікуване тепло. І це зараз не про зміну температури. 

Вечір проходив, як завжди, бездоганно. У цьому закладі їх дует вже знав кожен. Деякі особливо привітливі працівники називали їх «Інь та Ян». Тому кожного разу, коли друзі приходили повечеряти, їх зустрічали з розуміючою посмішкою та знаючи наперед вподобання кожного. 

Женька знову червонощокий, емоційний і готовий до будь-яких розмов. Ось що трапляється з людиною, коли в її організм потрапляє крапля вина. Такий покірливий, що готовий державну таїну видати. Спартак цілий день думав над тим, що хотів би запросити його додому, бо відчував, що йому замало години-двух, проведених в компанії Жені. Хочеться навчити цього кучерявого шарлатана грати в Наруто на приставці, показати всі улюблені аніме, побачити, як воно кволе засне з попкорном за щокою… Виглядає, як піжамна вечірка школярів. Коли він взагалі останній раз водив товаришів до себе додому? Мабуть, тоді ж, коли був підлітком. Як це все має виглядати? А якщо раптом десь валятиметься шкарпетка? Треба було поприбирати перед виходом…

– Спартачку, ти вже дві хвилини ріжеш пусту тарілку, – пробубнів, підпираючи щоку і дивлячись зверху вниз.

І справді, преживання зайшли надто далеко. Треба заспокоїтися і перемкнути увагу на щось інше. Наприклад, яка смачна страва була. До речі, зникла якось непомітно, може, треба ще одну порцію замовити? Бо не встиг розпробувати…

– Земля викликає Спартака-аа! – Янович вже почав махати долонями і посміхатися до появи ямочок. 

«Какой милый», – подумав.

– Ты совсем придурок так орать? – сказав. 

Прикро, що Спартак, будучи психотерапевтом і людиною з великої літери в галузї психічного здоров‘я, так і не навчився висловлювати почуття. Але всі ми знаємо, що якою б крутою нейросистема робота не була, в ній теж можуть з‘явитися певні збої. Ім‘я цьому збоєві сьогодні Женя. 

– Що тебе так хвилює? Ти можеш поділитися, я ж засуджувати не стану! А навіть якщо і стану – тобі ж завжди до звізди, хаха! – він наполягав на своєму, закочуючи рукава рубашки і готуючись слухати.

– Та… Было бы, что рассказывать. Я просто устал за неделю, хочу отдохнуть, полежать.

Янович, хоч і не так гарно розуміється в людях, як його товариш, проте інтуїцію з досвідом має відмінні. Він одразу розкусив, що коїться в голові навпроти. Лежати і відпочивати Спартак не вміє. Тому, можливо, він сподівається, що хтось складе йому компанію. Вирішив підіграти:

– Справді? А як саме ти відпочиваєш? Я, наприклад футбіку з пивком глянути не проти. 

– Ой, какой кринж. Ты только людям не рассказывай, ахаха, – тривожні думки як рукою зняло, – я зачастую в игры рублюсь по сети и смотрю всякое. Такой себе, гик-задрот.

Грає в ігри в мережі? Невже в нього нема з ким пограти, що доводиться робити це онлайн із незнайомцями? 

– Справді? Прикольно, я теж грати люблю! Не хочеш, типу, зарубитися? 

Спартак змінився в обличчі. Цей хлопець читає думки? З ним так легко. Те, над чим ти дарма думаєш і переживаєш, втрачає сенс від однієї фрази. Треба погоджуватися, доки пропонують. Така нагода підсадити когось на Наруто й Капхеда випадає не кожного дня. Та ще й не абикого, а Женьку.

– Ещё спрашиваешь, дядя? Я плачу, ты вызывай такси, поедем ко мне.

Янович розплився у п‘янкій посмішці. Він задоволений, що зміг розвіяти тривоги і допоміг хоча б одній людині почуватися краще. А ця людина, ставши трішечки щасливішою, зможе якісніше лікувати інших і творити більше добра. Ай-да Женя, ай-да молодець. Сидить либу давить, ніби той Чеширський кіт. Самовдоволене дитя.

Продовження >>>

*Усіх однодумців запрошую до затишного телеграм-каналу https://t.me/sparjenyata (спарженята) <3