Вибір

Із динаміків усередині батисфери пролунало: “Ласкаво просимо у форт Веселий!”.
– Знай – ми або вибираємося звідси зараз, або даємо всьому кінець на місці. З наявністю чарівної палички це – найкращий вихід з усіх можливих, – сказав Ріддл, щойно батисфера з властивим їй гулом зупинилася. Знову заблищали шестерні й заскрипів метал. Том із похмурою впевненістю поглянув на Гаррі.

– Та ти й справді не в собі? – з невірою запитав Поттер і з підозрою глянув на Ріддла. Чути такі промови від Волан-де-Морта, який боявся смерті понад усе – було досить дивно, якщо говорити м’яко.

– Швидше за все, мене вже шукають, та й тебе теж. У Захваті є чудові пошукові системи, які розносять звістки по всьому місту за лічені хвилини. Ну, а люди тут фантазією вирізняються, і з утікачами можуть зробити речі страшніші й болючіші за Круціатус. Не ми перші, не ми останні. Тож ми або вибираємося, або легко звільняємося, – закінчив Том і нервово пересмикнув плечем, імовірно, малюючи в голові події в разі їхнього затримання.

Поттеру зовсім не подобалася ця ситуація. Якщо це все-таки не ілюзія і Ріддл із неприкритим страхом говорив про це місце, то Гаррі залишалося лише здогадуватися, наскільки тут жахливо.

– А як же апарація? – раптова думка вселила в Поттера невелику надію. Тим часом двері батисфери почали відчинятися.

– О, так ти ще не спробував? Що ж, навіть не намагайся, над Захопленням встановлено антиапараційний щит. І зараз краще зосередься, йди за мною. Побачиш когось – не зволікай, – серйозно продиктував невеликий план дій Волан-де-Морт і, розправивши плечі, вийшов із батисфери. Гаррі послідував його прикладу і, вийшовши, відразу ж побачив здивоване обличчя жінки середніх років. Яскраво-нафарбовані губи відкрилися в подиві. Найімовірніше, вона теж працювала біля “каси”.

– Утікачі, це втікачі! Охорона! – заволала жінка, стиснувши руки в кулаки, і Поттер одразу ж підняв паличку. Після вимовленого заклинання жінка з глухим звуком упала на підлогу. Вона явно не очікувала такої атаки. У той же момент із протилежного боку почулися швидкі кроки.

Поттер ковзнув поглядом по невеликій залі й помітив, що Ріддл уже рився в невеликій будці, де була каса. Кроки ставали дедалі ближчими, і Гаррі спрямував паличку на звук. Він продумував, як би вчинити, адже до нього – Поттер відчайдушно відмовлявся приймати факт його співпраці з Волан-де-Мортом – прямував, судячи зі звуку, цілий натовп. Але далі сталося те, чого юнак зовсім не передбачав.

З-за рогу з’явився чоловік і за частки секунди випустив зі своїх рук полум’я прямо в бік Гаррі. Той, своєю чергою, мав хороші рефлекси, і тільки це допомогло йому уникнути атаки. Жваво вимовлене Протего, і вогонь зустрівся з невидимою перепоною, моментально розвіявшись.

Почулася лайка, і Поттер побачив за черговою порцією вогню рух ще двох чоловіків. Вони попрямували в різні боки, і Гаррі зрозумів, що його намагалися обійти. Щит уже не витримував, а атаки вогнем і не збиралися вщухати.

Боковим зором Поттер побачив, що один із нападників щось вколов собі й дивно здригнувся. Вирішивши, що так він довго не протримається, Гаррі спробував зробити кувирок убік, при цьому ледь-ледь утримуючи Протего.

Вогонь мазнув по щиколотці, але через адреналін біль притупився, відійшовши на другий план. В якийсь момент хлопець відчув під ногами воду. Вогонь скінчився, і Гаррі подумав уже, що це зробив Том, але виявилося, що один із чоловіків пускав так само прямо з рук воду в бік юнака.

– Плі давай! – вигукнув брюнет, що випускав вогонь. Третій, що до цього щось вколов собі, спрямував іскристу, вкриту ніби невеликими блискавками, руку на підлогу.

Наступної миті Поттер почув гучний звук пострілу, і чоловік упав, так нічого й не зробивши. Обернувшись, Гаррі побачив Волан-де-Морта з якоюсь магловською зброєю. Це було настільки суперечливо, що відчуття реальності різко знизилося, адже де це бачено, щоб затятий ненависник маглів користувався їхньою зброєю.

– Чого застиг! – вигукнув Том і спробував вистрілити у ворога, але той ухилився і сховався за одним із ящиків. Гаррі це трохи привело у себе, і він поспішив підвестися і сховатися за однією з колон у залі. А потім, піднявши паличку, юнак левітував усю купу ящиків убік, тим самим позбавляючи противника укриття. Поттер уже хотів оглушити чоловіка, як другий знову випустив полум’я. Вилаявшись, хлопець спробував загасити вогонь, використовуючи Агуаменті.

Піднялися міцні клуби пари. Було чути постріли, тільки Гаррі вже не був упевнений, що стріляв тільки Том.

Невпевнений у тому, що не зачепить Ріддла, Гаррі спрямував уперед паличку й вимовив: “Бомбарда!”.

Почувся оглушливий вибух, і чиєсь надламане виття. Найімовірніше – Поттер влучив. Вогонь повністю зник, і пара почала розсіюватися. Але в залі все ще було доволі спекотно, тому Гаррі витер піт, що зібрався на лобі, рукавом кофти.

Потім почувся ще один постріл, і все стихло.

Далі Гаррі чув лише своє гулке серце і глибоке, важке дихання. А також відчував втому, яка навалилася надто різко. Ну звісно, з однієї війни в іншу. Коліна підігнулися, і Поттер осів. Поправивши окуляри, що з’їхали, він озирнувся.Волан-де-Морта він виявив за риттям у чужих кишенях.

– Що це було? – зміг вимовити Гаррі. Він сподівався, що це були чарівники, адже, якщо це були магли… Це не могли бути магли, це неможливо. Поттер пригадав промову Ріддла в батисфері, і хоч вони й були пов’язані контрактом, повірити в щось настільки незвичне було дуже складно.

– Це була дія плазмідів із закладеними на генному рівні заклинаннями. Ну, а плазмід, своєю чергою, зроблений з Адама і Єви, як я тобі й розповідав. Тепер ти, сподіваюся, розумієш усю тяжкість ситуації і більше не намагатимешся просто оглушити ворогів. Вони рано чи пізно прокинуться, а нам цього не потрібно, – сказав Ріддл і дістав шприц із кишені одного з нападників. Уважно оглянувши його, Том задер рукав сорочки і вколов собі вміст. Через кілька секунд він встав і попрямував у бік Гаррі.

– Що це ти собі вколов? – запитав Поттер, дивлячись у вже сині очі навпроти. Червоний відтінок ніби випарувався.

– Єва в чистому вигляді, вона сприяє регенерації. А тепер давай сюди паличку, – за поворотом знову почулися кроки і якесь дзижчання. – Швидше, Поттер.

— Ти з глузду з’їхав? Нізащо, — недовірливо промовив Гаррі та з викликом підняв підборіддя. Віддати паличку зараз означало залишитись без будь-якої переваги.

— Чорт, я зрозумів пророцтво, вся річ у твоїй упертості. Давай паличку та без фокусів. Я не залишу тебе тут. І я зараз не брешу, якщо ти це ще не забув, — злісно проговорив Ріддл, з силою вириваючи з рук юнака паличку.
Потім він різко штурхнув Поттера вгору і наклав чари маскування. Перехопивши його за руку, Том потяг юнака до найближчої стіни, але трохи далі від повороту, звідки виходили вороги. А Гаррі навіть не чинив опір, сили ніби витекли з нього після битви.

— Що тут відбувається… Хто це зробив? — спочатку відносно спокійно, а потім люто вигукнув лисий чоловік у чорному костюмі. Його грубі риси обличчя надавали йому небезпечного вигляду. Разом з ним було ще четверо чоловіків, які одразу ж кинулися перевіряти пульс тіл на землі.

– Сер, кульові поранення й опіки. Один із них живий, але слабкий, – відзвітував блондин.

– Ну так приведи його до тями, – виплюнув лисий чоловік і почав оглядати зал. Блондин тим часом дістав шприц і вколов у несвідоме тіло ту саму темно-синю речовину, що й Ріддл кілька хвилин тому вколов собі.

– Сер, потрібен час. Хвилин п’ятнадцять, якщо бути точнішим, – доповів блондин.

– Матір вашу, Коен здере з нас шкіру, якщо його Форт потривожать. Швидше за все, це влаштували ті втікачі зі станції Прометея. Та й батисфера прибула звідти. Чорт забирай! Значить так, транслювати фото донора-втікача на всі пости охорони і, не здіймаючи шуму, знайти його. Сьогодні в Коена вистава, якщо вона зірветься – полетить моя голова, а за нею і ваші. Усе ясно? – погрозливо віддав накази лисий чоловік, при цьому яро жестикулюючи руками, і, не чекаючи відповіді, розвернувся та послідував за поворот.

У Гаррі ж було неприємне відчуття. Цей Коен… Хто він узагалі такий? Чому всі його так боялися? І найімовірніше, він зробив щось із Ріддлом, бо про це згадувала та пишноволоса жінка, яку вони зустріли в одному з білих коридорів лабораторій.

Голова відмовлялася працювати, та й тіло Поттера було не в найкращому стані. М’язи нили, і навіть стояти було якось важкувато.

Тим часом двоє з чоловіків, які прийшли, підняли пораненого і забрали. Двоє інших зайнялися трупами.

Гаррі відчув, як його потягнули за рукав у бік повороту. Він постарався якомога акуратніше піти за Волан-де-Мортом, адже в залі все ще були вороги. Потривожити їх означало спровокувати ще одну битву. Але ні сил, ні палички в Поттера для цього не було. А відбирати паличку в Ріддла зараз було вкрай нерозумно.

Пройшовши кілька кроків, Гаррі відчув біль внизу ноги, але постарався ігнорувати його, акуратно ступаючи. Зайшовши за поворот, хлопці вийшли в коридор, що був у формі тунелю зі скляними стінами. Через них можна було побачити пейзаж океану, а також міста. Висотки з неоновими вивісками, а навколо них зграї риб. Розуму незбагненно, але неймовірно красиво.

На стелі Гаррі помітив щось чорне, схоже на збільшеного в розмірах слимака, якими ще Рон блював після свого ж заклинання. Судячи з розповіді Волан-де-Морта, це міг бути саме той диво-слизень.

При згадці про друзів Гаррі скривився. Змиритися з тим, що вони не поруч, було дуже важко. Взагалі змиритися з тим, що відбувалося, було непросто. Для Гаррі це була якась нереалістична картина, одна з тих, що висять у найпильніших куточках Хогвартсу.

Ось Волан-де-Морт намагався його вбити, а ось інший Волан-де-Морт вів його коридором у місті під водою, а певний час тому і зовсім врятував юнака від долі бути, судячи з усього, підсмаженим струмом. Немислимо, але все було настільки реальним, що Гаррі просто розривали протиріччя. Усе його єство відмовлялося вірити в те, що відбувається, тоді як тіло відчувало все по-справжньому. Тому Поттер хоч і неохоче, але починав вірити в це.

За своїми роздумами Гаррі пропустив момент, коли вони зупинилися перед великими, на вигляд залізними дверима.

– Зараз ми вийдемо в сам Форт, і найкраще буде мені змінити риси обличчя, а тобі лише змінити колір волосся, тому що у Форті завжди багато людей і хтось може нас розкрити. Тому, вийшовши за двері, треба одразу знайти порожнє приміщення, – прошепотів Лорд і потягнув Поттера прямо до дверей. Ті з невеликим скрипом від’їхали вгору, і хлопці побачили щось на кшталт пропускного поста.

Міні-шлагбаум був єдиною перешкодою на шляху, тож юнаки просто пролізли під ним. Охоронець навіть оком не повів, читаючи якийсь журнал.

<tab>Далі був уже невеликий коридор у зелених тонах із кількома дверима. Двоє з них були зачинені, але одні все ж відчинилися. За ними виявилася, мабуть, чиясь маленька спальня. Про це свідчило наявність ліжка, невеликої тумби і шафи. Але Поттер тут же напружився, побачивши двох юнаків, які сиділи спиною до самого Гаррі.

Ріддл уже, мабуть, хотів зачинити двері, як дві руді маківки повернулися, і Гаррі одним сильним рухом зупинив руку Ріддла. Очі мимоволі розширилися, а рот витягнувся в подиві. Поттер уже хотів сказати все, що тільки спадало на думку, але задля безпеки він схопив Ріддла і затягнув у кімнату, щільно зачинивши двері.

Два абсолютно ідентичних хлопця все ще дивилися на них, стежачи за кожним рухом. На їх обличчах були ледь помітні веснянки, волосся нагадувало колір хутра лисиці. Утім, як і вирази облич хлопців.

– Орел чи Решка, Гаррі? – запитав один із близнюків, при цьому загадково посміхнувшись і весело блиснувши очима.

Гаррі ж навіть звуку не міг вимовити. Це все більше скидалося на те, що він просто-напросто божеволіє. Усе тут же вилетіло з голови.

– Зніми чари, Ріддл, – тільки й зміг вимовити Гаррі, навіть не переймаючись питанням, чому хлопці бачили його, якщо на ньому заклинання маскування. Зараз його хвилювали зовсім інші питання.

– Ти що твориш? – грізно зашипів Волан-де-Морт. Але все ж, вирвавши руку із захвату, Лорд все-таки зняв чари, адже вони вже були безглузді. Але, не втрачаючи пильності, Том тієї ж миті навів паличку на близнюків. На його обличчі так і було написано, що лише рух, і в цій кімнаті стане на два трупи більше.

– Фред, Джордж… Що відбувається? Що все це означає? – запитав Поттер тремтячим голосом. Він не міг повірити, що бачив близнюків просто перед собою. Абсурд. Хіба не залишилися вони в тому світі? І чому вони так поводилися? Чи знають вони щось, а може, вони й зовсім винні в його переміщенні сюди? Абсурдна думка, але це був єдиний варіант, який Гаррі міг придумати.

– Орел?

– Чи решка? – знову запитали близнюки, доповнюючи одне одного. Гаррі втомлено потер очі, але все ж відповів:

– Нехай буде решка, а тепер розкажіть, нарешті, що відбувається? – з домішкою роздратування промовив Поттер. Йому зараз було зовсім не до ігор.

– Решка… Навіть не знаємо, як поспівчувати. Ну, а запитання не найкоректніше. Краще запитувати: де?

– Або коли? – відповіли близнюки, і один із них підвівся.

– Про що ви взагалі? – Поттер був у цілковитому нерозумінні і з надією дивився на своїх давніх друзів. Але нічого, крім ніби згаслих очей і натягнутих усмішок, юнак не розгледів. Що з Фредом і Джорджем? Чому вони тут? Скарбничка запитань лише більше поповнювалася.

– Імперіо, – раптово випалив Ріддл і спрямував паличку на близнюка. Але заклинання напрочуд пройшло ніби повз, зустрівшись зі стіною і розвіявшись. Поттер, може, і сказав би щось на настільки відкрите використання непростимого на його друзях, але голова була забита зовсім іншими думками. А заклинання, що пройшло наскрізь, тільки більше її забило.

-Пробач, Гаррі, але ми не можемо нічого тобі сказати, ти мусиш знайти відповіді сам, – якось винувато посміхнувся, скоріш за все, Фред, і, підкинувши монетку, буквально розчинився у повітрі разом із Джорджем.

– Зачекайте! – прудко витягнув руку вперед Поттер, але було пізно. Близнюків Візлі й слід пропав, ніби їх і не було тут. Лише монетка, що самотньо лежала на підлозі, давала впевненість, що це була не галюцинація.

– Ну і що це було, звідки ти їх знав? – запитав Том, нарешті опустивши паличку й зачинивши двері на засувку. Чому вони не зробили цього раніше?

– Я не знаю, що це було. Але це були мої друзі. Вони, звісно, любили пожартувати, але дідько… Цього разу їхні жарти зайшли надто далеко, я геть нічого не зрозумів, – зніяковіло відповів Гаррі, піднявши монетку. Розглянувши її зблизька, він побачив, що обидва її боки були порожні. Ні орла, ні решки. І що тоді це було за питання таке?

– А це що? – запитав Ріддл, піднімаючи якийсь клаптик паперу. Розгорнувши його, він продовжив: – “Дорогий Гаррі, ми до біса порушуємо всі закони в нескінченний раз, але натякаємо тобі, що всі відповіді ти знайдеш у Виручай-кімнаті. Твої Дред і Фордж,” – монотонно прочитав Волан-де-Морт і в очікуванні пояснень витріщився на Гаррі. А Поттер і сам був би радий почути якесь пояснення.

– Отже, нам потрібно до Виручай-кімнати, – зробив логічний висновок Гаррі, втупившись у відповідь на Волан-де-Морта. Ну а що ще він, власне, міг? Єдина рятівна соломинка, яка хоч і здається дивною, але все ж таки, за ідеєю, вела до розгадки. Тож була не була.

– Геніально, але це тільки якщо ми виберемося. Та й узагалі, ти уявляєш, як ми зможемо потрапити в Хогвартс? Хоча друге явно легше. Гаразд. Спочатку виберемося звідси, – трохи втомлено вимовив Ріддл і сів на ліжко, де раніше сиділи близнюки.

– А навіщо тобі прямувати до Хогвартсу? – раптово запитав Поттер, запитально втупившись у Ріддла. Вони могли разом вибиратися, але прямувати далі не було сенсу.

– А ти як думаєш? Мені теж потрібні відповіді про те, що відбувається. І я більш ніж упевнений, що саме ти – причина того, що сталося. Тому я піду до Виручай-кімнати, з тобою чи без тебе – не має значення, – промовив Ріддл і відвернувся від Поттера, обриваючи промову, яка не встигла початися. Щоправда, і самому Гаррі навряд чи хотілося щось відповідати. Для початку й справді потрібно вибратися.

Поттер, не знайшовши іншого місця для того, щоб сісти, сів поруч. У юнака все ще просто не вкладалося в голові те, що відбувається. Але для себе він уже прийняв рішення не думати про це в цей момент і спробувати розібратися в тутешніх проблемах.

Гаррі подивився на свою ногу і згадав, що її тоді все-таки зачепив вогонь. “Ілюзія не може бути настільки реальною” – вкотре подумав Поттер. Ріддл тим часом трансфігурував щось зі столу в дзеркало і, дивлячись у нього, почав змінювати риси свого обличчя. Коли він закінчив, у ньому було щось колишнє від його зовнішності, але потім він змінив колір волосся на світло-русявий, а шкіру зробив засмаглішою. Ось тепер його було дуже важко впізнати.

– Тепер ти, – скомандував Том і спрямував паличку на волосся Гаррі. Те зі звичного завитого стало ідеально рівним і світлим. – Гадаю, тебе не так сильно запам’ятали і цього достатньо.

– Хто такий Коен? – нарочито недбало запитав Гаррі, витираючи штани, що буквально пройшли через вогонь і воду. Пальці вимазалися в попелі, і юнак скривився. Ну а Волан-де-Морт, судячи з його зміненого виразу обличчя, не горів бажанням відповідати на поставлене запитання. Сховавши паличку в рукав сорочки, він дістав зброю, якою стріляв, і простягнув Гаррі.

– Коен – це той, з ким краще нізащо не зв’язуватися. Тримай револьвер. Про всяк випадок у тебе буде хоч щось для захисту. Хоч нас і не впізнають, але все ж є ймовірність, що щось піде не за планом, – перевів тему Ріддл, показуючи, як працює зброя. Гаррі ж поставив собі за мету запитати про Коена пізніше. Явно Волан-де-Морт щось приховував.

– І в чому сам план?

– Вибратися з Захоплення навіть із маскуванням не так уже й легко. Є кілька виходів назовні. Більшість нам зовсім не доступні. Але є головний – біля маяка, щоправда, це місце теж охороняється. Можна вибратися і через Форт, але нам потрібен пропуск до батисфери, який є лише в Коена. Думаю, легше буде здійснити перший варіант, – міркував Том, насупившись. Поттер усе ще не міг звикнути до того, що Волан-де-Морт зараз виглядав так молодо і не так огидно.

Далі Ріддл трансфігурував свої лікарняні штани на класичні штани, те саме зробив і з сорочкою, яка тепер не була лікарняною, і замінив взуття на лаковані туфлі. Те саме він зробив і з одягом Гаррі. Але в якийсь момент Ріддл так і завмер із паличкою, спрямованою на Поттера.

– Хоча ні, план змінюється. Ми візьмемо перепустку в Коена. Сьогодні в нього вистава, а отже, буде можливість залишитися з ним наодинці. І в разі успіху, він сам віддасть нам перепустку, – сказав Ріддл через невелику паузу і питливо подивився на Гаррі. Але, не чекаючи відповіді, встав. Мабуть, навіть якби Гаррі щось і сказав з приводу плану – Волан-де-морт навряд чи б узяв це до уваги.

– Тоді вирішено. Зараз нам потрібно роздобути перепустку на виставу і запастися Євою. Часу, гадаю, у нас не так уже й багато, тож висуваємося.

Поттер лише кивнув, адже жодних ідей він сам запропонувати не міг. Залишалося тільки дотримуватися плану. Вийшовши назад у коридор, хлопці попрямували далі і вийшли в зал набагато більший за попередні.

Облаштування в ньому значно відрізнялося від того, що бачив Гаррі раніше. “Як гарно” – була перша думка Поттера.

Чудернацькі колони, декоративно прикрашені вікна, оксамитові крісла і яскраве освітлення. З боків були балкони, з яких красиво звисала червона тканина. Поєднання золотих і червоних відтінків чимось нагадало юнакові казну Гріфіндора, щоправда, в десятки разів розкішнішу.

Ну, а доповнювали дивовижне оформлення люди, що перебували там: чоловіки в костюмах і фраках, жінки в прекрасних сукнях. Поттер, блукаючи поглядом по залу, не міг знайти в різношерстому натовпі хоч когось, у кого в наряді або зачісці прослизали недоліки. Усе тонуло в лиску.

Гаррі перевів погляд на Ріддла, але його обличчя чомусь скривилося, ніби він побачив щось неприємне. Лорд упевнено попрямував уперед, не кажучи ні слова. Юнаки акуратно пробиралися крізь натовп, який їх, на превелике полегшення Гаррі, абсолютно не помічав. До того ж у залі грала приємна музика, і атмосфера ніби обволікала Поттера. Сам того не помічаючи, хлопець трохи розслабився.

– Зовні все виглядає досить гарно, якраз для того, щоб обдурити таких як ти, – пошепки проговорив Ріддл і пішов швидше. Гаррі вирішив не забивати голову всіма висловлюваннями Волан-де-Морта.

Попереду були двоє масивних дверей, а над ними вивіска: “Ласкаво просимо у Форт Веселий!” Пройшовши через них, юнаки опинилися в ще більшому залі, який по суті слугував вулицею. Скрізь були яскраві вивіски на кшталт: “Спиртне у Сінклера”, “Фортуна Фараона”, “Сади Єви”…

– Сади Єви? – прочитав Поттер, згадавши, що для їхнього плану їм потрібна Єва. Але юнаки чомусь ішли в протилежний бік від цієї вивіски.

– Це явно не те, що нам потрібно. Це стрип-клуб, – спокійно відповів Ріддл, а Гаррі чомусь зніяковів.

Перед поглядом хлопців постали широкі темні сходи, що ведуть униз. Там, на невеликій сцені, були скульптури людей, застиглих у дивних позах. Усе це підсвічувалося прожекторами з різних боків, а навколо зібрався натовп роззяв, які щось роздивлявся.

Спустившись, юнаки пішли наліво. Там були ще одні сходи, щоправда, менші, які вели до “Художньої крамниці”. Поттер побачив, як Том дістав паличку з рукава і швидко увійшов до крамнички.

– Ласкаво просимо, чим можу допомогти?

– Імперіо. – перебив низенького продавця з моноклем на оці Ріддл. – Я впевнений, що ти отримав запрошення до Коена, тож віддай мені його, всі твої гроші та запаси Єви. – повільно і вкрадливо продиктував далі Том. Гаррі лише мовчки спостерігав за цією сценою. Заради того, щоб дістатися до розгадки, Поттеру потрібно змиритися.

Продавець тим часом попрямував углиб магазину та буквально за хвилину вийшов, тримаючи в руках дві невеликі коробки. Поставивши їх на стіл, він почав ритися у своєму касовому апараті. Ріддл же відкрив коробки і в них виявилися кілька шприців і карнавальна маска.

Один шприц він дав Поттеру, натякаючи, щоб той його використав. Маску ж він одразу одягнув і сказав продавцеві скласти гроші та решту шприців у якусь сумку. Той дав йому лише невеликий гаманець, але Том використав чари незримого збільшення. Так туди й помістилося все.

Все йшло доволі непогано, але раптово Ріддл, підкинувши паличку, почав вимовляти до болю знайоме Гаррі заклинання у бік продавця. Тож Поттер, не гаючи ні секунди, штовхнув Волан-де-Морта, і зелений спалах влетів у стіну, дивом не зачепивши чоловіка. Той, усе ще перебуваючи під Імперіусом, ніяк не відреагував.

– Ти що витворяєш? – прошипів Ріддл, відштовхнувши від себе Поттера, попереджувально блиснувши очима.

– Це ти що твориш? Навіщо його вбивати? – обурено вигукнув Поттер. Цей продавець явно не схожий на бійця, навряд чи прийшовши до тями, він почне бій. Його можна було б приспати, але не вбивати.

– Швидше, питання: навіщо його не вбивати? – холодно промовив Лорд, знову спрямувавши паличку на продавця.

— Тоді віддай паличку, Ріддл, – спробував спокійно сказати Гаррі, хоча ця ситуація виводила його з себе.

— А то що — так же спокійно, але з нотками погрози сказав Том.

— Можно просто викоистати Облівіейт, врешт-решт. Навіщо відразу вбивати? Що він тобі зробив? Ах, дозволь вгадаю, він просто магл? — з сарказмом протягнув Гаррі, розуміючи, що в цій ситуації він у програшному становищі. Поки він без палички – йому точно не перемогти.

– А тобі звідки знати, що він зробив чи не зробив? І мені не потрібен твій дозвіл, якщо ти все ще не помітив. Авада Кедавра! — чітко вимовив Ріддл, і на Гаррі ніби вилили відро крижаної води. Він за весь цей час встиг розслабитися, але перед ним стояв усе той самий монстр, який із задоволенням дивився на чужу смерть.

Здавлено видихнувши, Поттер зробив крок назад. “Це все той самий Волан-де-Морт” – ця думка пульсувала в голові юнака. Він зробив ще крок назад і сперся на стіну. Темний Лорд весь цей час був перед ним, а Гаррі навіть спроби не зробив, щоб убити його. Який же дурень! Поттер диву давався своїй наївності. Тепер у нього навіть палички не було. А револьвер… Та він же стріляти не вмів, чорт.

– Або ти зі мною, або ти проти мене, – спокійно сказав Ріддл і, кинувши погляд, сповнений зневаги, поклав гаманець у кишеню та вийшов із магазину, залишивши Гаррі наодинці зі своїми думками і трупом чоловіка.

Суперечності й обставини не давали Поттеру зробити ні кроку – ні назад, ні вперед.