Банальність.

Хосок любив кліше.

Ті самі моменти коли персонажі закохуються з першого погляду. Коли другий сезон очевидно тупий. Коли події стають нереально дивні. Все це. Суцільно.

Його серце захоплено билося на усій тій кількості кадрів слоумо де персонажі дивляться один на одного. О боже.

Не сюрпризом стало, що він переносить усі вподобання на своїх партнерів і їхні стосунки. І зрозуміло, що нікому це взагалі не до вподоби. Якою прикрістю було це зрозуміти школяру, який омріяно пускав слини на придумані своєю головою моменти. Він на пальцях вже не порахує скільки хлопців та дівчат тактично й не дуже зливалися коли дізнавалися усі захоплення парубка. А той лишень зітхав та твердо доводив собі, що це надто кліше момент його власного життя – дорами.

Який спектр емоцій був, коли він почав зустрічатися з Мін Юнґі. Проте, сам не зрозумів як, бо хлопець ні байкер, ні хуліган, ні дитина гаражів… Спокійний, тихий, трохи лякливий, худорлявий та невисокий. Більше на школяра схожий. Любить грати на музичних інструментах, багато читає і, о боже мій, носить окуляри.
Гаразд, Хосок згадав чому саме. Ну бо: такого в моєму житті ще не було, нові мітки на майбутнє не завадять…

Німе зітхання. І знов.

Блондин настирливо намагався вловити усі ці “романтичні та непередбачувані” моменти. На кожну ситуацію думав одне: о так, зараз буде. Поцілує, обійме, сховає від дощу…
Тисячі й тисячі інших думок, проте… Юнґі був не таким, дивним? Абсолютно.

– Послухай, він взагалі нічого не робить з того, що повинен! – обурено й тихо видає хлопець і не сильно б’є подушку. Дивиться на хлопця поряд й дується ще більше.

– Хосок, він нічого не повинен тобі. Заспокойся, поговори з ним. – спокійний і хрипкий голос подає логічну думку у голову друга, але до нього вона схоже не долітає.

– Ти не розумієш! Це не правильно. Він повинен зрозуміти в чому його помилка та прийти благати мене, на вулиці буде темрява й дощ… Точно! Дощ, так. – вже омріяно каже і затихає, думає сценку далі.

З вуст зривається тихий сміх і невдоволення.

– Перестань жити кліше своїх дорам. Воно так не працює у житті, чи то тобі так не везе.

– Замовкни!
Попеляста рожева подушка летить прямо у голову парубка і той затихає, бере у руку предмет та кидає назад. Хосок обурливо надуває губи та лається на Намджуна. Бісить.

– Я тобі серйозно кажу, перестань. Витри слину й візьми до уваги, що ти або будуєш нормальні, адекватні, конструктивні, назви як хочеш, стосунки з Юнґі, або ви розходьтеся. Бо по суті, ти його використовуєш заради помітки.

– Джуне. – майже скиглячи видає і падає головою у подушку. Йому образливо.

В тиші проходить година і коли юнак підіймає очі з прихистку перед ним сидить Юнґі. Він дивиться дещо стурбовано і питає тихе: як ти?. А Хосок мов калюжа зникає… Цей хлопець, просто ідеал книжок, але ніяк не дорам.
Хоча, він турботливий, добрий, люблячий і взагалі, дуже й дуже… Сексуальний. Ні! Ну справді. Хосок вже не знає куди себе діти. Ну може й знає. Але не про це розмова!

– Все гаразд. Як ти? – так само спокійно (з усіх сил) питає Хосок та посміхається легко, приймає лагідні доторки до долоні й майже мурчить.

– Втомився, але піде. Хочеш їсти? Мені приготувати?

Ліниве заперечувальне хитання головою і в думках знов лунає те саме” о так, зараз буде “. Придушити себе хочеться, але як можна побороти свої хотіння за одну розмову. Ніяк.

– Щось сталося?

Боже. Хосок за Юнґі готовий битися. Чесно. На дуелях, війні, олімпіадах, та хоч де! За такого Мін Юнґі можна і вмерти зі спокійною душею.

– Намджун приходив. – кивок головою у підтвердження, бачив, знає. – Ми з ним говорили, ну як завжди знаєш, фігню якусь обговорювали поки він свої розумні книжки читав…

Тихе зітхання і вигляд побитого цуценяти видає хлопця повністю. Щось явно сталося.

Вказівний палець м’яко веде по простирадлу.

– Він сказав, що мені ліпше поговорити з тобою. І.. Я справді не хочу використовувати тебе!! Правда – правда! Ніколи не думав, що це може так здаватися та взагалі я не думаю, що це погано, проте, Джун вважає, що це погано і…

Прискорене буркотіння зупиняють. Юнґі вже ні слова не розумів, а голова обертом починала йти від потоку тривожності.

– Нічого не зрозумів, окрім того, що це сказав Намджун. Поясни спокійно, котику. – лагідно й тихо.

Зітхання.

– Ти знаєш, що я люблю дорами й всяку таку штуку… Ну і вони мені подобаються кліше моментами. Там любов, і всіляка така фігня. Частіше всього я проектую це на стосунки… Але з нашими так не виходило, ти. Ти не робиш нічого такого. Абсолютно. Ні! Не те. Ти робиш занадто багато того, що не роблять там, у фільмах.

– І ти через це засмутився.
Навіть не питання, бо він і так знає. Засмутився. Дуже сильно ще притому.

– Сонце, все гаразд. Я не відчув ані граму того, що ти мене якось використовуєш. І тим паче не бачу нічого поганого у тому щоб іноді використовувати мене аби задовольнити свої забаганки. – тихий, хрипкий сміх лунає гортанно. Хосок ніжиться, смакуючи його.

Мін Юнґі бісів ідеал. І Хосок готовий… На багато чого готовий. Включаючи не тільки битви за нього, а ще й синці на колінах від стояння на них… А може і не тільки синці, а щось і по цікавіше.

І так, це не кліше моменти. Але Юнґі подарує Хосоку декілька, а може й більше, таких моментів. Аби його хлопець був задоволений, повністю та у всіх аспектах…

Німе зітхання.