Дах Хмарочосу

 На даху одного з хмарочосів Портової Мафії, що височіли над вечірнім містом, так часто можна було помітити дві фігури, які просто курили чи розмовляли, іноді, навіть так і засипаючи, на самому краю пропасті, що будь-кого мала лякати і падіння призвело б до моментальної смерті. Для Подвійного Чорного це було не просто місце, саме там вони провели добру половину свого спокою. Як не дивно для інших, але для юнаків вже стало звичним не відчувати себе в безпеці, спокої, а тим паче щасливими. Вони знали значення цих слів, але ніколи не мали змоги справді відчути такі далекі почуття. Хотілося б сказати, що  чого не знаєш, того й не хочеш, але… Вони ще зовсім діти; хоча не тільки їх руки, вони й самі скупані в металі крові; й так очікувано, що вони ціпляються всіми силами за можливість бути щасливими. Дах хмарочосу офісу, де кожен день вбивали й катували людей став для них хоч й не щастям, але віддушиною, місцем, де можна спокійно викурювати пачки сигарет і ні про що не хвилюватися. Подвійний Чорний любили ці моменти, коли вони сиділи звісивши ноги в пропасть та просто мовчали, і в мовчанні цьому було все: і радість відпочинку, і розуміння того тягаря на душі, і надія на все ж щасливе майбутнє, яка так часто забувається в світлі реалізму. Морі знав про їх таємне захоплення, але розуміючи, ніколи не забороняв, йому й не вигідно.

Але одного дня Дазая просто не стало. Людина, якій Чуя, як то не боляче, довіряв просто зникла з його життя, залишивши після себе підірвану машину… В той вечір Накахара відкрив пляшку Chateau Petrus 1984 року щоб… відсвяткувати(!) І мафіозі справді намагався радіти, що такий ненависний Осаму, той, хто завжди його бісив та був завше причиною його роздратованості зник, от тільки… Наполовину порожня пляшка полетіла на підлогу, звон скла розірвав тишу, стоячу в квартирі. На ледь червоних ланітах від випитого алкоголю потекли солоні, зрадницькі сльози. Юнак намагався прибрати уламки пляшки, але пліва, застеляюча очі заважала і врешті решт, руку збоку зап’ястя обпік біль, почувся металічний запах крові. Розлютившись ще сильніше, Накахара кинув все як є і не обробивши рану, звалився спати. До болі він звик, тож проблем з засипанням вже в п’яному стані не виникло, а от шрам залишився… Спочатку червона, а потім й біла, потворна полоса виднілась навіть на блідій шкірі еспера. Це стало останнім поштовхом до того, щоб почати носити рукавиці, які вже давно спали на думку. 

 Чотири року пройшло з того моменту. Здавалося, старе вже забулося й кануло в льоту. Того дня Чуя знав, що в Огая якийсь VIP гість, а отже звіт відкладається мінімум на півгодини. Якось несвідомо рудий направився на дах. Там він не бував вже досить давно. Спочатку продовжував ходити, але без Дазая зовсім не то, тільки ностальгія давить. Вирішено було приходити лиш коли дуже сумував за тими часами. Хотілося часто, а особливо в перший час, а потім забув, сховав це далеко в собі занурившись з головою в роботу так, що часу на маячні, як вважав Чуя, думки просто не залишалося. 

 Піднявшись й огледівши край за яким розтилався вид на вечірню Йокогаму з її п’ятничною суєтою та вогнями, помітив бежевий плащ, а над ним височіла фігура з розставленими руками й посмішкою на обрамленому каштановими кудрями обличчі. Секунда й чоловік відхилився назад, падаючи… 

 “ Дазай!” спалахнуло в свідомості, а тіло в той час вже неслося до краю, слідуючи за давнім знайомим. Справа йшла навіть не на хвилини, а секунди да й так, що Чуя, злякавшись, що не встигне, підковзнувся ледь втримавшись від безконтрольного падіння. Раз і все його тіло наповнилося силою Бога, але то вже звично і він лиш молився, щоб Осаму, очі якого були приречено закриті, не обнулив його гравітацію.

 Пощастило. Сильні руки Чуї змученні тренуваннями підхопили Дазая майже біля самої землі обережно кладучи його на землю. Він втратив свідомість.

– Ну хоч живий… – пробурмотів про себе мафіозі. У дворі хмарочоса нікого, крім пари шісток мафії не було, одного погляду небесних очей, зараз налитих кров’ю, було достатньо, щоб змусити тих забути про побачене раз й назавжди і нікому про то не розповідати. Так же легко як й до цього він взяв брюнета на руки й перемстив в свою машину. До дому як він доїхав не пам’ятав, в голові й на душі було якось зовсім пусто й боляче одночасно… 

 Зайшовши в квартиру, рудий бездумно звалив тіло на ліжко, а потім й сам влігся, відразу падаючи в царство Морфея, тяжкий був день, що не кажи…

 Ранок розпочався сильною головною біллю та радісним “Раночку!” над вухом. Спочатку Чуя хотів вдарити, а потім згадав вчорашній день і бажання тільки посилилося. Проблема була лиш в тому, що Дазай його знав занадто добре, а тому рука була перехвачена легким жестом і тут же почулося шипіння. Зап’ястя Дазая порізані пару днів назад все ще саднили…

 Відкривши очі, еспер побачив веселу пику Осаму й нарешті не витримав…

 – Ти!.. Дебіла кусок! А якщо б мене там не опинилося?! – і це було найцензурніше, що почув детектив. Його довго поливали всім, що тільки знав Чуя, а матюкатися він вмів ще й як, аж заздрість бере! Але в якийсь момент досі веселий і розслаблений Дазай помітив мокрі доріжки на щоках колишнього напарника, голос його почав дрижати. 

 – Чуя, ти плачеш?.. – якось розгублено спитав Осаму, а коли той відвернувся, все заперечуючи й спішно стираючи сльози обійняв, підкорившись якомусь, до цього невідомому почуттю. Забинтовані руки оповили тендітне тіло, притискаючи до себе абсолютно мовчки. 

 – Осаму, ти… – сам того не контролюючи, рудий все ж повернувся, обіймаючи у відповідь. – Я ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу! – а потім через пару секунд зовсім слабо додав. –  Мені тебе не вистачало… 

 – Мені теж, Чібі, – ці слова здавалися до жаху правильними та правдивими, хоча Осаму вірив, що це не так. Що він забув, остиг, прийняв, що його більше нема в його житті, але… Вся та брехня, яку вони скрупульозно вибудовували протягом цих чотирьох років зламалася в одну мить. 

 Після того вони негласно почали зустрічатися, посилюючи союз між організаціями. Вони майже ніколи не говорили “я тебе кохаю”, але зв’язок був набагато сильніший й підтвердження таким способом не потребував, воно мало що значило. Також більше ніколи вони не піднімали теми того дня, коли Чуя врятував Дазай в офісі мафії. Детектив не знайшов сенсу жити і ніколи не знайде, але він знайшов ще один маленький рудий сенс не помирати, пожити ще хоч трошки.